Символізм. Середньовічна герменевтика

Середньовічна людина скрізь бачила символи. У греків символ (цимболон) означав знак подяки, дві половинки предмета, розділеного між людьми. Символ – натяк на втрачену єдність. У середні віки символ – це своєрідний виклик умінню людини знаходити приховане значення того чи іншого предмета. Вище ми вже бачили, як за природним часом прагнули розпізнати "святий" час. Аналогічно діяли завжди і скрізь. При цьому, звичайно, прості люди і філософи досягали різних висот у символічному сприйнятті світу.

Простий люд обходився магічними образами, у цьому дусі він здійснював таїнства, молився, вважав яблуко символом зла, білу троянду – символом Діви, прозорий берил, що пропускає світло,– образом християнина, червоний сардонікс – образом, символом проливаючого свою кров за людей Христа. Увесь світ поставав як величезне різноманіття символів.

Що стосується вчених чоловіків, то вони прагнули виробити особливий інструментарій для осягнення прихованих значень символів. Символізм, звичайно ж, не був далекий і античності, досить згадати, як тодішні філософи прагнули в речах розглянути ідеї, як стоїки у своєму підпорядкуванні долі вважали її неочевидним смислом. Але тільки в середньовіччі завдяки успіхам філософії символізм стає принципом філософії, її найбільш істотною характеристичною рисою. Згодом ця риса філософії значною мірою втрачається, сходить нанівець, про що можна шкодувати, і ось чому. Річ у тім, що специфічно людське завжди є символом, саме по собі, поза природними процесами воно просто не існує. Отже, так чи інакше треба навчитися бачити за символами їхній схований смисл. Символізм виявляється по суті своїй надзвичайно важливим принципом філософії. У релігійній формі це було вперше позначене середньовічними філософами. Їм, отже, призначено було стати нашими першими вчителями у справі символізму.

Зазначимо ще, що нестача символізму не минає безкарно. Про це недвозначно свідчать технічні аварії, вибухи газопроводів, незручні для життя людини будинки й міста – все те, що було створено без урахування їх символічної природи, їхнього призначення для людини. Без символізму неможливий гуманізм. Який же шлях знаходження прихованих символів, як їх знайти? З цією метою використовували деякі прийоми тлумачення релігійних текстів (екзегеза), так само як і взагалі будь-яких текстів (герменевтика). Зрозуміла особлива увага до текстів. Адже вважалося, що всі таємниці буття містяться у священних писаннях, особливо в тексті Біблії. Текст, слово – головний об'єкт аналізу. Звичайно аналіз проходив чотири стадії: етимологічний, семантичний, концептуальний і спекулятивний. На стадії етимологічного аналізу обговорювалося походження слів, їх звичні, первісні значення. Семантичний аналіз, особливо якщо це стосувалося священних текстів, був націлений на моралізування, з'ясування морального сенсу життя. Концептуальний аналіз претендував на з'ясування ходу думок автора тексту. На спекулятивній стадії з'ясовували наслідки з засвоєного, коментатор займався системотворчою діяльністю, між іншим ризикуючи ввійти в суперечність з поглядами авторитетів.

Середньовічна філософія була особливо уважна до символіки слів. Це й зрозуміло, тому що середньовічна символіка починалася з текстів Біблії, тобто зі слів. Для Данте слово було загальним знаком, символом. Звідси стає більш зрозумілим біблійне "Спочатку було Слово". Але що є слово? Що воно означає? У цьому зв'язку й розгорілася знаменита "суперечка про універсалії" між номіналістами і реалістами, що дозволила значно уточнити поставлене ще Платоном і Аристотелем питання про співвідношення одиничного й загального.

Реалізм і номіналізм

Для реаліста загальне існує, причому для Томаса Аквінского трояким чином: у Богові, в речах, у головах (тобто думках) людей. Слово в такому випадку позначає загальне. Позиція середньовічного реаліста – це продовження лінії Платона.

Номіналіст же продовжує лінію софістів, яких Сократ критикував за нерозуміння загального. Номіналіст вважає, що загальне не існує, а поняття це імена, ноумени, знаки. Отут уся справа, вважав Оккам, у спрямованості суб'єкта, його душі на предмет пізнання. Таке устремління, за визначенням, є інтенцією. За природою душі її інтенція така, що вона позначається в багатьох речах, але загального в самих речах немає, воно приписане до душі, точніше, до голови людини. Знаменита "бритва Оккама" не припускає примноження сутностей без необхідності. Якщо для пояснення досить допустити існування одиничних речей, то немає підстав ще постулювати дійсність загального (реалій), псевдокопій дійсних речей.

Розглянуту суперечку можна представити в поняттях сутності й існування. Для реаліста існування є прояв сутності, вони збігаються, згідно з Боецієм, тільки в Богові. Для номіналіста припустимо обійтися без сутності (от і спрацювала "бритва Оккама").

У суперечці середньовічних реалістів і номіналістів трохи особняком трималися концептуалісти (Абеляр і ін.). Вони, як і номіналісти, вважали, що загальні поняття (універсалії) самі по собі не існують. У той же час концептуалісти обвинувачували номіналістів у "потрясанні повітря": малося на увазі, що вони вважають поняття усього лише словами, не розкриваючи їхньої справжньої природи. Концептуалісти розцінювали загальні поняття як концепти – додосвідні уявні утворення, необхідні для розуміння світу.

Суперечка реалістів, номіналістів і концептуалістів тягнеться до наших днів, крапка у ній так і не поставлена. Безперечно одне: у певному відношенні були праві як перші, так і другі, і треті. У сучасній філософії дуже значимими вважаються наступні уявлення про загальні імена, поняття та загальні ознаки. Ім'я – це мовне вираження (або одне слово, або сполучення слів). Власне ім'я позначає один предмет ("цей стіл"). Загальне ім'я позначає клас предметів тієї чи іншої природи. Загальними іменами є, наприклад, висловлення "студент", "ліс", "дійсне число", "думка", "почуття". Предмети даного класу (множини) складають саме клас (множину) внаслідок володіння кожним з цих предметів загальною ознакою (властивістю чи відношенням).

Використання одного й того самого загального імені "студент" для позначення багатьох людей правомірне остільки, оскільки усі вони мають спільну властивість – вчаться після закінчення школи в технікумі, інституті чи іншому навчальному закладі. Поняття відрізняється від загального імені, тому що воно є формою думки, формою узагальнення, своєрідною інтерпретацією загальних ознак, а не просто їхньою констатацією. Поняття розкриває смисл загального імені. Так, міркуючи про поняття "студент", ми не задовольняємося констатацією того, що та чи інша людина вчиться в навчальному закладі, а починаємо інтерпретувати: бути студентом означає любити вчитися, прагнути до досконалості в таких-то й таких-то сферах. Звичайно для визначення поняття використовують теорії. Отже, загальні ознаки предметів позначаються загальними іменами, а зміст тих і інших інтерпретується в поняттях. Реалісти абсолютизували загальні ознаки; номіналісти концентрували свою увагу на загальних іменах, відмовивши в існуванні загальним ознакам; концептуалісти фактично займалися переважно поняттями. Усі разом робили загальну справу, над проблемними аспектами якї продовжують працювати сучасні філософи.

Дата добавления: 2015-11-30