Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Теоретичний блок

ОПОРНА СХЕМА ЗАНЯТТЯ | Теоретичний блок | ПРАКТИЧНИЙ БЛОК | ОПОРНА СХЕМА ЗАНЯТТЯ | БЛОК КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ | ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК | ОПОРНА СХЕМА ЗАНЯТТЯ | БЛОК КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ | ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК | ОПОРНА СХЕМА №2 |


Читайте также:
  1. Короткий теоретичний огляд
  2. Короткий теоретичний огляд
  3. Короткий теоретичний огляд
  4. Розділ I. Теоретичний підхід до умов трудового договору: поняття, значення, види
  5. ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
  6. ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Основні положення

Реалізація ідей Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти вимагає творчого підходу до вироблення учителями стратегії й тактики своєї професійної діяльності. Планування підвищує результативність виховної роботи, надає їй цілеспрямованості та систематичності, дозволяє включити кожного учня в особистісно значущу пізнавальну, громадську, художньо-естетичну, трудову, спортивно-оздоровчу діяльність, яка задовольняє запити особистості і відповідає традиціям навчально-виховного закладу.

Великого значення плануванню виховної роботи надавали видатні українські педагоги А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Творчий підхід до виховної діяльності вони вбачали у дослідженні й проектуванні оптимальних шляхів її організації, створенні власного новаторського стилю праці на основі досягнень науки і передового педагогічного досвіду.

Планування роботи класного керівника це - усвідомлене, цілеспрямоване прогнозування цілей виховання й проектування шляхів їх досягнення. Скласти план виховної роботи означає визначити виховні завдання на конкретний період, розробити модель виховної системи, структуру й зміст виховної діяльності. Розробляють плани перспективні (на рік і більше), календарні (місяць, чверть), оперативні (день, тиждень), плани окремих виховних заходів.

План - це педагогічно обґрунтована система виховних дій. При її розробці необхідно дотримуватися наукових принципів планування виховної роботи.

Принцип індивідуально-особистісного підходу забезпечується вивченням особистості кожної дитини, рівня сформованості якостей її характеру і визначенням на цій основі перспектив розвитку індивідуальних потреб, інтересів, можливостей.

Принцип цілеспрямованості передбачає проектування таких видів та форм діяльності (суспільно-корисної, пізнавальної, спортивно-оздоровчої, трудової, художньо-творчої), які забезпечують виконання визначених на період планування завдань виховання та розвитку дітей.

Принцип комплексності означає прогнозування єдності у виховному акті одночасно морального, естетичного, інтелектуального впливу та фізичного розвитку дітей.

При плануванні життєдіяльності дітей потрібно враховувати:

¨ їх вікові та індивідуальні особливості, стан здоров'я;

¨ специфіку роботи школи, її матеріально-технічну базу;

¨ можливості взаємодії з іншими соціальними інститутами виховання дітей;

¨ реальність планів, їх розумну насиченість, зокрема, відводити час на підготовку до широкомасштабних справ.

Джерелами планування є:

ü державні документи в галузі виховання, освіти та охорони здоров'я дітей;

ü інтереси, потреби та побажання самих дітей, їх батьків, педагогів;

ü результати аналізу планів роботи, звітів, педагогічних щоденників та іншої документації попередніх виховних періодів;

ü плани роботи школи, гуртків, секцій, клубів;

ü традиції школи: свята, ювілеї, конкурси, тематичні дні, тижні;

ü програми діяльності дитячих громадських організацій та об’єднань;

ü природне та соціальне оточення школи;

ü перспективний досвід роботи інших класів, шкіл;

ü календар знаменних дат, зокрема, села чи міста, де живуть і навчаються діти.

Для збирання необхідної для планування життєдіяльності класного колективу інформації використовують різні форми: розвідка справ і друзів, конкурс на кращу пропозицію до плану, інтерв'ю "Що мені сподобалося в класі, школі в минулому році?", анкетування, банк чи аукціон ідей, естафета любимих занять, інформаційний стенд "Наш клас", бюро цікавих знахідок, прес-конференція, час запитань та відповідей, ділові ігри типу "Мозкова атака", індивідуальні бесіди з дітьми та дорослими.

Технологія планування виховної роботи складається з ряду послідовних етапів.

1. Діагностичний - визначення рівня розвитку й вихованості учнів, їхніх потреб, інтересів, можливостей, зон актуального й найближчого розвитку, співвіднесення їх із суспільною метою виховання.

2. Прогностичний - цілепокладання, цілеутворення: інтерпретація цілей виховання у виховні задачі, їх конкретизація, деталізація, систематизація, уточнення та оцінка умов досягнення.

3. Орієнтаційно-пошуковий - висунення і науково-теоретичне обґрунтування провідної ідеї діяльності на заданий виховний період, моделювання оптимального варіанта суб'єкт-суб'єктних виховуючих відносин, визначення основних напрямків виховної діяльності.

4. Структурно-змістовий - розробка змісту та послідовності, визначення організаційних форм, часу й місця проведення виховних справ і заходів, розподіл "ролей" виховної діяльності.

5. Конструктивний - операційно-інструментальна розробка форм, методів, прийомів, способів виховної роботи з учнями.

6. Контрольно-оцінний - розробка системи засобів контролю та оцінки результатів і процесу виховної діяльності, уявне експериментування, аналіз, корекція й експертна оцінка розробленого плану виховної роботи.

Системоутворюючим елементом планування виховної діяльності є діагностична постановка виховних цілей і задач.

Педагогічна діагностика виконує роль інформаційного джерела у формуванні виховних задач. Другим джерелом цілеутворення є норми політичного, економічного, правового, морального тощо життя суспільства, а також соціальні правила життєдіяльності й поведінки.

У державних нормативних актах (Національній доктрині розвитку освіти України, Законі України "Про освіту", "Концепції середньої загальноосвітньої школи України", "Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти" та інших) відображено головну мету національного виховання як набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньої, естетичної, правової, трудової, екологічної культури. В такому вигляді мета задана нормативно. Проходячи через дані діагностики, соціальні цілі трансформуються у виховні цілі й задачі, які відіграють регулятивні, управлінські, організаторські функції.

C.Л.Рубінштейн писав, що у виховній роботі звичайно виходять із вимог суспільства і суспільної моралі, однак ці суспільні вимоги не проектуються механічно в людину, а ефект усіх зовнішніх впливів, суспільних в тому числі, залежить від внутрішніх умов, від того "ґрунту", на який ці впливи падають.

Трансформація суспільної мети виховання у виховні задачі відбувається на основі чіткого знання про рівень розвитку й вихованості кожного учня на початку планування.

Для доцільного планування виховної роботи В.О.Сухомлинський рекомендував скласти педагогічну характеристику класу, де на першому місці стоять здоров'я, фізичний розвиток дітей, аналіз умов для їх всебічного розвитку. Предметом особливої уваги є індивідуальні особливості розумового розвитку та емоційної культури учнів. У педагогічній характеристиці описуються середовище, оточення, в якому відбувається формування інтелекту дитини та обставини, які впливають на виховання моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Особливе місце належить аналізу життя й відносин у сім'ї, де формується моральна сутність дитини.

Дуже важливий бік педагогічної характеристики - це її перспективність. Необхідно не лише проаналізувати те, що є, але й висловлювати свої міркування, наміри, плани активного виховного впливу на особистість дитини, зазначати, як відбувається цей вплив уже зараз, які труднощі зустрічаються у виховній роботі. Треба не лише бачити людину такою, як вона є, але й проектувати розвиток її інтелекту, моральності, естетичної та емоційної культури.

Яке значення мають правильно визначені цілі виховання, необхідність їх розгортання у виховні задачі, видно з досвіду А.С.Макаренка. В пошуках методів і організаційних форм виховання дітей він перш за все виходив із мети педагогічної діяльності, яку сформулював таким чином: "Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю увесь зміст особистості, тобто, і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, політичне виховання, і знання, абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої ми зобов'язані прагнути".

Проведений нами аналіз планів-проектів виховної роботи класних керівників шкіл Житомирщини свідчить про недостатню технологічність постановки виховних задач. Типовим способом їх формулювання для сучасної шкільної практики є:

1. Визначення виховних задач через діяльність педагога: провести диспут, батьківські збори, організувати похід і т.п. Такий спосіб постановки виховних задач не дає можливості визначити наслідки виховного впливу, його результати, оскільки вони не прогнозуються, не задаються критерії оцінки їх ефективності.

2. Визначення цілей через зміст виховання: здійснювати естетичне виховання, проводити профорієнтаційну роботу з учнями і т.п. При такому способі виховні задачі визначені настільки узагальнено й неясно, що їх регулятивна функція у відборі змісту виховання й побудові виховного процесу практично не відчутна. Виховні заходи проводяться не цілеспрямовано, а фрагментарно, відірвані час від часу.

3. Постановка виховних цілей через діяльність учнів: надати допомогу ветеранам війни, провести новорічний ранок, посадити дерева і т.д. На перший погляд, такий вид проектування впорядковує виховну роботу, робить плани дійовими. Але тут із поля зору також випадає найважливіший елемент педагогічної технології - очікуваний результат виховання, його конкретні прояви в розвитку особистості учня. Тут можна говорити про підміну задач виховання засобами виховання.

4. Найбільш близьким до технологічного є спосіб постановки цілей виховання через задачі морального, інтелектуального, емоційного розвитку учнів, наприклад, формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу; виховання поваги до батьків; розвиток пізнавальних інтересів і т.д. Але і при такому формулюванні виховні задачі часто не достатньо інструментально розроблені, в них неможливо визначити орієнтири, за якими можна зробити висновки про їх досягнення. У рамках вибраної виховної мети вихователь повинен уміти абсолютно чітко визначити, формалізувати кінцевий ефект - зміни в особистості учня в кінці циклу виховання, що проектується. Існують певні технологічні прийоми інструментовки цілей виховання. Суть їх полягає в тому, що цілі виховання проектуються через результати виховання, які прогнозуються як певні досягнення в розвитку й вихованості особистості й проявляються в діях, вчинках, судженнях, ідеалах учнів, причому в таких, які учитель чи інший експерт може надійно розпізнати. Виховні задачі у такий спосіб формулюється на принципах особистісного підходу. При цьому проводиться ретельна структурна диференціація індивідуальних якостей і виділення ознак, за якими їх можна діагностувати і систематизувати (В.П.Беспалько, І.Д.Бех, Ю.З.Гільбух, М.В.Кларін, С.Д.Максименко). На цій основі можливе створення виховних таксономій - чіткої системи виховних задач, в середині яких виділені їх категорії і послідовні рівні (ієрархії). Виховні таксономії передбачають чітку класифікацію й систематизацію тих якостей особистості, які прогнозуються як майбутній результат виховання, що дає можливість конкретизувати, впорядкувати в систему виховні задачі, описати їх чіткими конкретними термінами поведінки учнів, яку можна спостерігати, оцінювати, аналізувати, ідентифікувати з передбачуваними результатами. Якщо узагальнити дослідження в цьому напрямку (Б.Блум, Р.М.Гагне, Д.Гілфорд, С.Г.Карпенчук, Д.Кратволь, В.Оконь, М.І.Шилова), то у виховних таксономіях можна виділити певні сфери діяльності і відповідних виховних цілей, які вони охоплюють.

1. Когнітивна (пізнавальна) сфера - засвоєння знань про людину, суспільство, природу, формування світогляду учнів.

2. Афективна (емоційно-ціннісна) сфера - формування емоційно-особистнісного ставлення до явищ оточуючого світу, починаючи від простого сприйняття, інтересів, потреб, готовності реагувати - до засвоєння ціннісних орієнтирів і їх активного прояву.

3. Операційно-діяльнісна сфера - формування поведінки особистості, різноманітних умінь та навичок життєдіяльності, набуття досвіду творчої діяльності.

4. Психомоторно-регулятивна сфера - саморегуляція та розвиток тих чи інших видів рухової, моторної активності.

Таким чином, у процесі проектування виховні цілі проходять шлях від соціальних вимог і даних діагностики учнів до системи конкретних виховних задач, які визначають зміст і структуру виховної діяльності.

Обов'язковим аспектом технології планування виховної діяльності є визначення реальності результатів, що прогнозуються, можливість досягнення яких вихователь повинен уміти оцінити за такими параметрами:

1. Відповідність віковим особливостям дітей, рівню їх індивідуально-особистнісного розвитку нахилів, здібностей, інтересів, прагнень і можливостей.

Ш.О.Амонашвілі у своїх роздумах про проблеми вихованості дітей пише, що дитині не байдуже, якими способами, за яких умов спілкування, в якому педагогічному процесі ми виховуватимемо її. До педагогічного процесу повинні залучатися всі особливості дитини, які репрезентують її як цілісну особистість. Якщо педагогічний процес спирається тільки на функціонування окремих властивостей, то він ігнорує дитину і стає "бездітним". Виховні задачі мають проектуватися, виходячи із актуальних потреб дітей, і знаходитись у зоні їх найближчого розвитку. Тоді вони пробуджують і викликають до життя цілий ряд функцій, що перебувають у стані визрівання, лежать у зоні найблищого розвитку. Такий підхід сприяє підвищенню ефективності виховного процесу.

2. Соціально-педагогічні, психологічні, матеріальні умови реалізації проекту виховної роботи.

Процес виховання обумовлений соціальними чинниками, умовами життя, які сприяють становленню відповідного способу життєдіяльності в різних регіонах, у межах традицій, побуту, звичаїв найближчого оточення учнів, національних особливостей, природного середовища, засобів масової культури й пропаганди. На результативність спроектованих виховних задач впливає також емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті й ділові взаємовідносини членів колективу, що визначаються їх ціннісними орієнтаціями, моральними нормами й інтересами. Уміння бачити ці фактори, оцінити й передбачити їх вплив на особистість є однією з складових проектувальної майстерності педагога.

Рівень виховних результатів багато в чому залежить і від того, хто буде реалізовувати виховний проект. На жаль, наша сучасна школа не повністю забезпечена висококваліфікованими педагогами. Плани, які розроблені без урахування професійної підготовки учителів-вихователів, їх індивідуальних здібностей і можливостей, можуть бути приречені, в кращому випадку, на механічне відтворення, яке не принесе ніякої користі ні для виховання дітей, ні для професійного самоутвердження, самовдосконалення педагога.

Матеріальні умови, безумовно, впливають на проектування як задач, так і змісту виховної діяльності. Яскравим прикладом створення й використання виховного потенціалу матеріальної бази школи є діяльність Сахнівської середньої школи Черкаської області (директор О.А.Захаренко). Чудові шкільні приміщення, музей, майстерні, планетарій були і є одночасно і перспективою, і засобами виховання.

3. Часові рамки досягнення виховних задач.

Учитель-вихователь повинен уміти ставити оперативні виховні задачі в діалектичній єдності із загальними цілями виховання. Уміння оцінити місце й значення кожного кроку у гармонійній системі досягнення близьких, середніх і дальніх перспектив розвитку особистості є важливим аспектом проектувальної діяльності педагога.

На основі аналізу розглянутих вище параметрів оцінки виховних задач відбувається їх корекція відповідно до конкретних умов функціонування виховного процесу.

Таким чином, функцією прогностичного етапу планування виховної діяльності є отримання й систематизація інформації про наявний і майбутній стан об’єкта виховання. Його характеристика необхідна для оптимізації діяльності, яка б забезпечувала розвиток і виховання кожного учня.

Завданням орієнтаційно-пошукового етапу планування є розробка моделі суб'єкт-суб'єктної виховної взаємодії.

Моделювання виконує функцію побудови інформаційної моделі майбутньої виховної діяльності. Інформаційна модель, яка може бути зображена у вигляді схеми або програми, дозволяє дослідити дію основних принципів виховання, отримати прогностичну інформацію про майбутній виховний процес, його структуру, основні характеристики, знайти оптимальні варіанти його організації, тобто забезпечити теоретичне обґрунтування проекту. В.О.Сухомлинський радив учителям наполегливо виробляти в собі уміння освітлювати повсякденні явища виховного процесу світлом педагогічної теорії, що дає можливість знайти між ними причинні залежності. Наукове осмислення майбутньої виховної діяльності є найважливішим моментом технології педагогічного проектування. Воно породжує творчий пошук й генерацію нових ідей на основі поєднання теорії і практики виховання. "Багаторічний досвід переконує, - писав В.О.Сухомлинський, - що самою сутністю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, пов'язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея - це, образно кажучи, повітря, в якому парують крила педагогічної майстерності".

Наступним етапом планування виховної роботи є визначення структури й змісту виховної діяльності, розроблення системи послідовних виховних справ, вибір найбільш доцільних форм, методів і засобів їх організації, точний розрахунок роботи в просторі й часі.

Організаційні заходи, зміст і напрями виховної роботи класний керівник може спрямовувати відповідно до вимог Державної національної програми "Освіта"("Україна XXI століття"), а саме:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захистити;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

- формування високої мовленнєвої культури, оволодіння українською мовою;

- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

- виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

- формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

- виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості;

- формування екологічної культури людини, гармонії її відносин із природою;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

- формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Різноманітні форми та методи реалізації змісту виховної діяльності відповідно до напрямів та завдань виховання кожного вікового періоду запропоновано в посібнику "Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні рекомендації".

Системний підхід до планування вимагає проектування різноманітних форм і методів виховної діяльності. Вибір їх детермінується виховними задачами й особливостями протікання виховного процесу. А.С.Макаренко наголошував, що у вихованні жоден засіб не може бути оголошеним сталим, завжди корисним і дієвим. У виховному процесі слід проектувати застосування системи форм і методів роботи в їх єдності і взаємодоповненості.

Ефективність реалізації виховних планів класних керівників значною мірою залежить від того, наскільки були повно й глибоко розкриті системоутворюючі взаємозв’язки при проектуванні системи засобів виховної діяльності. Це зв'язки зовнішнього і внутрішнього підкріплення, зв'язки наступності й перспективності (І.П.Іванов). Вони відрізняються між собою різним відношенням до поставлених виховних задач, але єдині в своєму основному значенні - розкриття й поглиблення комплексного характеру кожної виховної задачі й засобів її вирішення.

Досить відповідальним моментом планування є розподіл виховної роботи в часі і просторі. Для виконання цієї задачі планування потрібно співвіднести обсяг запланованої роботи, кількість виховних заходів із відведеними часовими рамками, детально розподілити необхідний час на підготовку й організацію виховної діяльності, враховуючи її темп, ритм, послідовність, швидкість і т.д. Перевантажений план наперед приречений на невдачу як в організаційному, так і в результативному аспектах. Виховна робота з учнями проводиться в різних місцях (класі, музеї, на природі, виробництві і т.д.), що теж необхідно відобразити в плані.

Провести розрахунок виховної роботи в просторі й часі, найбільш доцільно структурувати зміст виховної діяльності допомагає правильно вибрана форма плану. Єдиної форми плану не існує. Вихователь сам обирає, вдосконалює, розробляє зручну для нього форму. У шкільній практиці розповсюджені текстові плани, плани-сітки, "графіки Гонта" і інші форми планів.

Рекомендується така орієнтовна схема плану класного керівника.

I. Характеристика класу

1. Загальні відомості про клас, історія його формування. Стать, вік учнів. Навчальна діяльність.

2. Стан фізичного розвитку й здоров'я учнів.

3. Спрямованість діяльності класу. Відношення до громадських доручень.

4. Структура класного колективу.

5. Особливості особистих взаємовідносин у класі.

6. Загальний психологічний клімат у колективі.

7. Індивідуальні та вікові особливості учнів класу.

8. Характеристика навчальної й трудової діяльності.

9. Загальні висновки.

(Запропонована схема складання психолого-педагогічної характеристики класу орієнтовна. Вона може бути взята за основу, доповнена або скорочена, враховуючи поставлені цілі, особливості конкоетного колективу).

II. Основні завдання виховної роботи на даний період

III. Основні напрями, зміст, форми та методи діяльності класного колективу

IV. Індивідуальна робота з дітьми

V. Робота з батьками

Теми батьківських зборів. Вивчення сімей учнів. Педагогічна освіта батьків. Педагогічне керівництво роботою батьківського комітету класу. Індивідуальна робота з батьками.

VI. Додатки

Відомості про учнів, їх батьків, сім'ї. Список членів батьківського комітету. Щоденник педагогічних спостережень.

Форма плану має відображати зміст, форми та методи роботи і її розрахунок у часі.


Таблиця 3.3

Орієнтовна форма плану виховної роботи класного керівника

№ п/п Зміст, форми і методи роботи Терміни виконання Виконавці Примітка про виконання
         

Для раціонального розподілу часу корисно на кожен вид позакласних занять відводити певний день тижня.

Таблиця 3.4

Орієнтовний розподіл днів тижня для проведення виховної роботи

Дні тижня І тиждень ІІ тиждень ІІІ тиждень IV тиждень Примітка
Пн Тематичне інформування Оглядове інформування Інтернаціональне виховання День загально-шкільних заходів Суспільно-корисна робота і фізкультурно-оздоровчі заходи проводяться щоденно
Лекції, бесіди (3 рази в місяць)
Вт Заходи по вихованню любові до знань і відповідального ставлення до навчання. Гурткова робота
Ср Заходи з естетичного виховання Спортивно-масова робота
Чт Санітарно-гігієнічне виховання Патріотичне виховання Робота з профорієнтації Загальношкільні заходи
Пт Радіолінійка. Бесіди з попередження травматизму і вивчення правил вуличного руху
Сб Робота з батьками
Нд Клуб вихідного дня
                 

Заключним етапом технологічного циклу проектування виховної роботи є розробка системи оцінки та аналізу процесу й результатів виховної діяльності.

Вихованість є ключовим поняттям в оцінці результативності виховної діяльності. М.І.Шилова визначає його як властивість особистості, що характеризується сукупністю достатньо сформованих соціально значущих якостей, які в узагальненій формі відображають систему відносин людини до суспільства й колективу, розумової й фізичної праці, до людей, самого себе.

Спроектовані діагностичні програми повинні забезпечити аналіз вихованості у взаємозв’язку з основними умовами й факторами становлення особистості школяра, щоб дані досліджень давали можливість обґрунтовувати подальші виховні задачі й розпочати проектування на наступний період.

Для самооцінки розробленого плану в уяві здійснюють його експериментальне застосування. Потрібно спрогнозувати всі особливості прояву проекту в практичній реалізації, передбачити ймовірну поведінку учасників у спроектованому виховному процесі. Для більш об’єктивної оцінки здійснюють експертну перевірку створеного виховного проекту компетентними спеціалістами (директор школи, його замісники, досвідчені учителі-методисти), які дають йому незалежну характеристику. Враховуючи отримані зауваження і вказані недоліки, вносять до плану необхідні зміни, коректують зміст, удосконалюють структуру та форму планів, програм чи методичних розробок. У кінці приймається рішення про можливість застосування на практиці готового проекту.

Таким чином, завданням планування є побудова педагогічної технології замкненого виховного циклу: цілі - діагностика - задачі - засоби - діяльність - оцінка (діагностика).

 


Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
БЛОК КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ| ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.021 сек.)