Розділ I. Теоретичний підхід до умов трудового договору: поняття, значення, види

Вступ

Питання правового регулювання умов праці завжди знаходиться у центрі уваги, оскільки складає основу економічної та соціальної політики держави. Проблеми ефективного використання та розподілу трудового потенціалу вирішуються державою на кожному етапі її розвитку залежно від обстановки в країні, умов та напрямку розвитку, складності та різноманітності соціально-економічних завдань, які стоять перед нею.

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Відповідно до ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ратифікованого Україною у 1973 році, держава визнає право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: справедливу заробітну плату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці; умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни та однакову для всіх можливість просування на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації.

Введення до трудового законодавства у 1988 році поняття «зміна істотних умов праці» суттєво вплинуло на праворозуміння та правозастосування норм трудового законодавства у сфері зміни умов трудового договору.

Тема цієї курсової роботи набуває актуальності тому що на практиці зміна умов трудового договору має не мале значення у відносинах роботодавця та працівника та в улагодженні їх інтересів.

Велику увагу проблемам зміни істотних умов праці приділяли такі вчені, як: Н.Б. Болотіна, Л. П. Грузінова, Т.В. Парпан, Г.І. Чанишева, Г.С. Гончарова, В.С. Венедиктов, А.М Юшко, їх працях досліджувались визначення та співвідношення понять «переведення», «переміщення» та «зміна істотних умов праці», правові підстави зміни трудового договору.

Метою курсової роботи є аналіз та узагальнення теоретичних і практичних проблем змін умов трудового договору, а також розробка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства про працю України.

Об’єктом дослідження є трудові правовідносини, умови та порядок їх зміни.

Предметом дослідження є виявлення суті та визначення зміни істотних умов праці.

При написанні курсової роботи використовувалось міжнародні нормативно-правові акти та законодавство України. Для написання роботи використовувались як нормативно-правові акти, так і спеціальна література. Структура курсової роботи визначена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу чотирьох розділів які об’єднують 3 підрозділи, висновку та списку літератури, яка використовувалась для написання курсової роботи (24 найменування). Загальний обсяг роботи становить 32 сторінки.

Розділ I. Теоретичний підхід до умов трудового договору: поняття, значення, види

Сукупність умов, що визначають взаємні права й обов'язки сторін, складає зміст трудового договору. Юридичне значення умов трудового договору полягає у тому, що:

а) вони с обов'язковими для працівника та роботодавця;

б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі;

в) їх невиконання може спричинити негативні правові наслідки.

Всі умови трудового договору, оскільки були встановлені угодою сторін, а відтак мали значення для сторін, повинні розцінюватися не за критерієм їх значення - до речі, вони природньо можуть мати цілком різне значення для роботодавця і для працівника, - а в аспекті усвідомлення того, що вони не можуть бути змінені в односторонньому порядку без згоди іншої сторони.

Умови праці встановлюються не тільки трудовим договором, а й законодавством та локальними нормативними актами. Тому з початком роботи за укладеним трудовим договором обов'язковими для виконання сторонами є такі встановлені у нормативних актах умови, як режим роботи, вимоги щодо охорони праці, системи оплати праці та ін.[1]

Залежно від порядку встановлення прав та обов'язків є два види умов трудового договору: безпосередні, зміст яких визначається сторонами при укладенні трудового договору; похідні, зміст яких установлений у законах, підзаконних та локальних нормативно-правових актах і які, як правило, не можуть змінюватися угодою сторін. Наприклад, працівники зобов'язані дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, обов'язок роботодавця — своєчасно виплачувати заробітну плату та ін. Ці умови трудового договору обов'язкові для сторін у зв'язку з фактом укладення трудового договору.

Умови, вироблені сторонами при укладенні трудового договору (безпосередні), у свою чергу, поділяються на обов'язкові (необхідні), без яких трудовий договір не може бути укладений, і додаткові (факультативні), не обов'язкові для існування трудового договору.(рис.1)[2]

^{Рис.1 Види умов трудового договору.}

До обов'язкових (необхідних) належать такі умови:

а) про трудову функцію, тобто, ким буде працівник - техніком, оператором, слюсарем тощо;

б) про місце роботи, тобто, де саме він працюватиме (із зазначенням цеху, відділення чи без визначення місця роботи);

в) про строк дії трудового договору (на невизначений чи на певний строк тощо);

г) про час початку виконання трудової функції (через день, два чи тиждень тощо);

ґ) про розмір винагороди за виконану роботу.[3]

Умова про трудову функцію характеризує вид роботи і коло обов' язків працівника. У трудовому договорі визначається назва посади, спеціальності, професії, а також зазначається кваліфікація працівника, згідно з якою він виконуватиме функції, обумовлені трудовим договором. Тобто «робота, визначена угодою сторін» (ст. 21 КЗпП). Принцип визначеності трудової функції встановлює і ст. 31 КЗпП: роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Трудова функція визначається відповідно до Класифікатора професій та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.[4]

Умови про місце роботи, трудову функцію, а також про розмір заробітної плати є необхідними для існування кожного виду трудового договору. Конвенції МОП № 167 «Про безпеку та гігієну праці у будівництві» 1988 р. термін "робоче місце" означає будь-яке місце, на якому працівники повинні перебувати або куди вони повинні направлятися для виконання своєї роботи і яке перебуває під контролем роботодавця.[5]

Умова про час початку роботи установлюється у процесі укладення трудового договору; вона фіксується в письмовій формі трудового договору і в наказі про прийняття на роботу працівника. Ця умова свідчить про укладення трудового договору, виникнення у сторін взаємних прав та юридичних обов'язків. У трудовому договорі, як правило, має бути визначена точна дата початку роботи (рік, місяць, число). Як правило, договір вважається укладеним, якщо він підписаний його сторонами; якщо у договорі не визначений час початку роботи, то працівник має приступити до роботи наступного дня після підписання письмової форми трудового договору.

У деяких випадках початок робочого дня визначається самим фактом допуску працівника до виконання обумовленої трудовим договором роботи (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

Дещо інші аспекти факультативних (додаткових) умов трудового договору. Вони не є обов'язковими, але якщо сторони домовляться про них, то стають такими й можуть впливати на долю трудового договору. Умовно їх можна класифікувати за двома видами: такі, що безпосередньо зазначені в законодавстві про працю, і такі, що визначаються самими сторонами під час укладення трудового договору на підставі їх дозволеності законом. Наприклад, до першого виду належать умови; а) про встановлення випробування (ст. 26 КЗпП України); б) про встановлення неповного робочого дня або тижня (ст. 56 КЗпП України); в) про роботу в одну зміну при багатозмінному режимі праці тощо. До другого виду належать такі умови, як забезпечення житлом, надання для дитини працівника місця в дошкільних дитячих закладах (яслах, садку) тощо. Правова сутність додаткових умов полягає в тому, що вони уточнюють, доповнюють і розвивають умови конкретного трудового договору.

Дата добавления: 2015-11-14