Визнання шлюбу неукладеним.

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним (доказів не потрібно, це факт). Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Поняття "неукладений шлюб" не є тотожним поняттю "недійний шлюб". Неукладений шлюб не може бути визнаний недійним, так як неукладений шлюб не існує як юридичний факт. Відсутність нареченого або нареченої під час реєстрації шлюбу не є підставою для визнання шлюбу недійним на підставі ч. 1 ст. 40 СК у зв'язку із відсутності вільної згоди жінки або чоловіка. Відсутність нареченого або нареченої, під час реєстрації шлюбу, унеможливлює будь-яке вираження волі, зокрема і у вільний спосіб.

Коло заінтересованих осіб, які можуть звернутися до суду з метою констатації неукладеності шлюбу та анулювання запису про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану, невизначено у порівнянні із звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійним (ст. 42 СК). можна вважати таке коло ширшим.

11. Поняття та підстави припинення шлюбу.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів.

Стаття 104. Підстави припинення шлюбу

1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання (може бути в судовому та в адміністративному порядку).

3. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

4. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

12. Розірвання шлюбу в судовому порядку. ст.. 109-116 ск

Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ст.. 109).

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.

Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Таке визнання, на нашу думку, має бути письмовим і нотаріально засвідченим.

Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини. Опікун або прокурор мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дає можливість суду всебічно з'ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї із сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину) чи вказується на його (її) непристойну поведінку тоді, як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони.

Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи. А при неявці за повторним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.

Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.

Одночасно з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлено прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).

Суд при відмові в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші, заявлені спільно з цим позовом, вимоги подружжя. У такому разі сторони мають право знову пред'явити ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.

У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягується державне мито - з одного чи з обох із подружжя. При визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишаються проживати неповнолітні діти.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

13. Розірвання шлюбу в адміністративному порядку.

1) Розірвання шлюбу в органах РАЦСу за заявою обох із подружжя здійснюється за наявності двох підстав:

- якщо подружжя виявило взаємну згоду на розірвання шлюбу;

- якщо подружжя не має дітей. Оскільки відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, то ч. 1 ст. 106 СК України закріплює, по суті, право на розірвання шлюбу в органах РАЦСу дружини і чоловіка, які не мають як малолітніх, так і неповнолітніх дітей.

Взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу виражається в їх спільній письмовій заяві до РАЦСу (на спеціальному бланку). Якщо один із подружжя через поважні причини не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до РАЦСу, таку заяву, нотаріально засвідчену, може надати другий із подружжя.

Обов’язковою умовою є і відсутність неповнолітніх дітей, інакше шлюб має бути розірваний тільки у суді. Якщо ж у іншого із подружжя є неповнолітня дитина від першого шлюбу, яка не усиновлена її теперішнім чоловіком, то для розірвання шлюбу в органах РАЦСу перешкод немає. Якщо у подружжя є усиновлена неповнолітня дитина, то таке подружжя не має права розірвати шлюб в органах РАЦСу.

Спори про поділ спільного майна подружжя, виплаті засобів на утримання непрацездатному подружжю, а також спори про дітей, які виникають між подружжям, один з яких судом визнаний недієздатним або засуджений за вчинення злочину до позбавлення свободи на строк більше трьох років, розглядаються в судовому порядку незалежно від розірвання шлюбу в органах РАЦС. Такі спори можуть бути вирішені судом в будь-який час, як у період шлюбу, так і після його розірвання за позовом одного з подружжя або опікуна недієздатного подружжя. Лише стосовно поділу спільного майна подружжя законом встановлений трирічний строк позовної давності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з них на підставі спільної заяви, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18- річного віку. Якщо один із подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або якщо місце проживання другого подружжя невідоме, питання про припинення шлюбу розглядається судом. Постанова про розірвання шлюбу має бути винесена органом РАЦСу через один місяць від дня подання заяви про розірвання шлюбу.

Уразі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (ст. 114 СК України).

2) Розірвання шлюбу органом РАЦСу за заявою одного із подружжя (ст. 170 СК України) можливе у таких випадках:

- якщо другий із подружжя визнаний безвісти пропалим;

- якщо другий із подружжя визнаний недієздатним;

- якщо другий із подружжя засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі настрок не менше як три роки.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Особа, засуджена до позбавлення волі, не має права подати заяву про розірвання шлюбу відповідно до ч. З ст. 107 СК України. Вона може це зробити на загальних підставах.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007 р. № 1154/5), якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі настрок не менше трьох років, то реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого із подружжя. До цієї заяви додаються копія або виписка з рішення суду про визнання другого із подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, або копія чи виписка з вироку суду про засудження його до позбавлення волі на строк не менше трьох років, яка подається ініціатором розірвання шлюбу. На підставі пред’явлених документів відділом РАЦСу реєструється розірвання шлюбу. Про проведену реєстрацію розірвання шлюбу в десятиденний термін повідомляється засуджений.

Якщо реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного із подружжя, то відмітка про розлучення в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом РАЦС, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати реєстрації розірвання шлюбу.

14. Момент припинення шлюбу. Правове значення реєстрації розірвання шлюбу.

Шлюб, який розірваний в органах реєстрації актів цивільного стану, припиняється від дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів цивільного стану, а при розірванні шлюбу в суді - від дня вступу рішення суду в законну силу.

Розірвання шлюбу в суді підлягає державній реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації актів цивільного стану.

Чоловік і дружина не вправі вступити в новий шлюб до одержання свідоцтва про розірвання шлюбу в РАЦСі за місцем проживання кожного з них.

Встановлення моменту припинення шлюбу при його розірванні має важливе правове значення, тому що саме із цього часу між подружжям припиняються на майбутнє (за винятком випадків, передбачених законом) всі особисті й майнові правовідносини, що виникли від дня державної реєстрації укладення шлюбу в органі РАЦСу й існуючі між подружжям під час шлюбу. При цьому одні правовідносини припиняються відразу після розлучення, інші можуть бути збережені або за бажанням подружнього (наприклад, збереження шлюбного прізвища; виплата компенсації іншому із подружжя за розірвання шлюбу з ініціативи іншого із подружжя відповідно до шлюбного договору), або в силу прямого встановлення закону. Так, у силу закону після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Збереження шлюбного прізвища залежить від волі подружнього, що прийняв прізвище іншого із подружжя при укладенні шлюбу.

Із припиненням шлюбу перестає діяти законний режим майна чоловіка і дружини, тобто режим їхньої спільної сумісної власності, але за умови, що чоловік і дружина розділили спільно нажите в шлюбі майно. Якщо чоловік і дружина не розділили спільне майно, то й після розлучення воно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, тому що було нажито під час шлюбу. Саме по собі розлучення без розподілу майна не може перетворити спільну сумісну власність чоловіка і дружини в часткову або в роздільну власність. До вимог розлученого чоловіка і жінки про розподіл спільного майна застосовується трирічний строк позовної давності. Перебіг трирічного строку позовної давності по цих вимогах починається від дня, коли розлучений подружній довідався або повинен був довідатися про порушення його права на спільне майно (наприклад, інший із подружжя продає спільне майно без його згоди). У зв'язку із розірванням шлюбу не може діяти презумпція згоди іншого із подружжя на здійснення правочину за розпорядженням спільним майном іншим подружнім. Для здійснення одним із розлучених чоловіком і жінкою правочину для розпорядження спільним майном потрібна ясно виражена згода іншого власника майна, тобто розлученого чоловіка чи жінки.

З розірванням шлюбу подружжям втрачаються й інші права, передбачені іншими галузями права: право на одержання спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка, дружини; право на пенсійне забезпечення у зв'язку із втратою чоловіка, дружини по встановленим законом підставам і ін. Однак розірвання шлюбу, що припиняє правовідносини між подружжям, не спричиняє припинення правовідносин між батьками й дітьми.

Шлюб, що розривається в органах РАЦСу, вважається припиненим від дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів громадянського стану. Підставами для державної реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦСу є: спільна заява чоловіка й дружини, заява одного із подружжя, якщо інший із подружжя визнаний судом безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

При розірванні шлюбу в судовому порядку він припиняється від дня вступу рішення суду в законну силу. Рішення суду, якщо воно не було оскаржено, набуває законної сили після закінчення строку на апеляційне або касаційне оскарження.

Положення Сімейного Кодексу про момент припинення шлюбу при його розірванні в судовому порядку є принципово новими в сімейному законодавстві. Шлюб, розірваний у судовому порядку до 01.01.2004року, вважається припиненим від дня державної реєстрації розірвання шлюбу (тобто рішення суду про розірвання шлюбу) у книзі реєстрації актів цивільного стану за заявою як обох чоловіка і дружини, так і одного з них. Державна реєстрація розірвання шлюбу в цьому випадку може здійснюватися в будь-який час незалежно від строку, що минув після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу, у зв'язку з тим, що законодавством не встановлено обов'язок розлученого чоловіка і дружини зареєструвати рішення суду про розлучення в органах РАЦСу в певний строк.

Що стосується шлюбу, розірваного в органі РАЦСу, то він вважається припиненим від дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів цивільного стану незалежно від того, коли був розірваний шлюб - до 01.01.2004 року або після цієї дати.

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду про розірвання шлюбу здійснюється органами РАЦСу по місцю державної реєстрації укладення шлюбу або за місцем проживання колишнього чоловіка чи дружини (кожного з них) на підставі рішення суду й заяви як обох, так і одного із подружжя. Заява про державну реєстрацію розірвання шлюбу повинна бути зроблена у письмовій формі. Одночасно із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу в орган РАЦСу повинно бути представлене рішення суду (витяг зі рішення суду) про розірвання шлюбу і пред'явлені документи, що посвідчують особистості колишнього чоловіка і дружини (одного з них), а також квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита, свідоцтво про шлюб.

15. Правові наслідки припинення шлюбу особистого немайнового та майнового характеру.

Правові наслідки немайнового характеру, що виникають:

– між подружжям(повторний шлюб, поновлення шлюбу, зміна прізвища тощо);

– між подружжям і дітьми(з ким проживатимуть діти після припинення шлюбу, можлива зміна прізвища дитини, участь батьків у вихованні дитини після припинення шлюбу тощо);

– між подружжям, дітьми та іншими особами(участь діда, баби, прабаби, прадіда у вихованні онуків, правнуків; можливість спілкування братів, сестер, які проживають окремо, тощо).

Правові наслідки майнового характеру:

– між подружжям(розподіл майна, аліментні відносини, спадкування);

– між подружжям і дітьми(розподіл майна, аліментні відносини, спадкування);

– між подружжям, дітьми та іншими особами(розподіл майна, спадкування).

Шлюб, проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу породжує безліч наслідків правового та морального характеру, що стосуються не лише колишніх чоловіка та дружини, але і їхніх дітей, інших осіб, а також майна. Представлена класифікація може застосовуватися майже повністю і для фактичного подружжя, за деяким винятком. Так, наприклад, у фактичного подружжя не будуть виникати правові наслідки немайнового характеру, такі як: право на повторний шлюб, поновлення шлюбу, зміна прізвища тощо. Тобто, для фактичного подружжя у разі припинення шлюбно-сімейних правовідносин не будуть виникати ті правові наслідки немайнового характеру, які за своєю сутністю притаманні лише шлюбу. Якщо розглядати особисті немайнові права людини як загальну категорію(право на життя, на охорону здоров'я, право на свободу та особисту недоторканність життя, право на повагу честі та гідності тощо) та особисті немайнові права(обов'язки) подружжя, що виникають у зв'язку з вступом до шлюбно-сімейних правовідносин, в тому числі шлюбу, а не з народження, то останні, безумовно, виходять із суті природних прав людини. Їхня специфічна особливість – вони діють тільки в межах шлюбних відносин подружжя, вони не абсолютні, а відносні, оскільки можуть бути порушені не ким-небудь, а тільки одним з подружжя.

Крім того, реалізація особистих немайнових прав одним з подружжя можлива лише при узгодженні своїх дій з іншим з подружжя і навіть з урахуванням інтересів сім'ї в цілому(дітей, батьків). Виходячи з цього, припинення особистих немайнових прав здійснюється разом з припиненням шлюбно-сімейних правовідносин, в тому числі і шлюбу

Сімейне законодавство передбачає також поновлення шлюбу в разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою(ст. 118 СК України).

Відповідно до ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов'язки відносно дитини, незалежно від того, перебували вони у шлюбі між собою чи ні. І сам факт розірвання шлюбу не впливає на обсяг прав та обов'язків щодо дитини. Один з батьків має право перешкоджати зміні прізвища своєї дитини.

У випадку виникнення спору він вирішується органом опіки та піклування або в судовому порядку. При вирішенні зазначеного спору береться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, а також інші обставини, що засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Батьки можуть вирішувати питання участі того з них, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні за взаємною угодою. Якщо взаємовідносини між батьками загострені, саме договір допоможе найоптимальніше вирішити проблеми спілкування та виховання дитини батьком, який проживає окремо від неї. При цьому той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання умов договору або порушення їх зобов'язаний відшкодувати іншому з батьків матеріальну і моральну шкоду.

Дід, баба, прадід, прабаба у разі чинення батьками або іншими особами, з якими проживають діти, перешкод їх спілкуванню з онуками, правнуками мають право на підставі ст. 124 Конституції

України звертатися безпосередньо до суду з позовом про усунення цих перешкод. Якщо ж спілкування діда, баби, прадіда з онуками й правнуками негативно впливає на останніх, орган опіки та піклування може заборонити його, причому як тимчасово, так і назавжди [3].

Брати й сестри мають право на спілкування(ст. 259 СК України). Як правильно зазначено в літературі, з метою підтримання та зміцнення родинних зв'язків законодавець у ст. 259 СК України і закріплює право братів і сестер на спілкування незалежно від їх місцезнаходження і ставлення до цього батьків або інших членів сім'ї.

Майнові правовідносини подружжя – це складний комплекс дій стосовно володіння, користування і розпорядження майном. Правовий режим майна подружжя визначається в залежності від того, ким він встановлений – законодавцем чи самими учасниками майнових відносин – подружжям. У зв'язку з цим можна говорити про законний(легальний) і договірний(контрактний) правові режими подружнього майна

Необхідно зазначити, що законний режим є основним видом правового режиму майна, оскільки він має набагато більше поширення, ніж договірний. У переважній більшості випадків права та обов'язки подружжя у шлюбно-сімейній сфері підпорядковуються режиму регулювання, встановленому нормами сімейного законодавства.

Аналіз законодавства дає можливість визначити наявність єдиних ознак, загальних положень, що поширюються на цю сукупність правових норм. Основними принципами, що пронизують законний режим майна, є: 1) презумпція спільності подружнього майна, 2) рівність прав подружжя у відношенні їхнього спільного майна незалежно від розміру внеску в це майно; 3) рівність прав по володінню, користуванню і розпорядженню подружнім майном; 4) спільна відповідальність подружжя по зобов'язаннях майнового характеру.

Важливим елементом правового режиму майна подружжя є порядок припинення їхніх майнових прав. Сімейне право пов'язує припинення режиму спільності майна подружжя з моменту припинення шлюбу. Спільність майна є невід'ємною частиною подружнього союзу. Природно, що розірвання шлюбу припиняє і можливість подальшої спільності придбаного майна. При цьому майно, що було вже придбане подружжям у період шлюбу, продовжує залишатися спільним і після його розірвання, поки воно не буде розділене між подружжям.

При договірному режимі майна подружжя має право самостійно встановлювати для себе обсяг взаємних прав і обов'язків у майновій сфері. Початковим моментом виникнення спільності майна подружжя слід вважати момент, коли в одного з подружжя виникло на нього право.

У випадку смерті одного з подружжя інший входить у першу чергу спадкоємців за законом.

Якщо говорити про майнові наслідки припинення шлюбу шляхом його розірвання, то не можна не зупинитися на праві на утримання після розірвання шлюбу, як виняток із загального правила. Права та обов'язки подружжя стосовно утримання передбачені розділом 9 СК України, де визначаються способи надання утримання, час, з якого вони сплачуються, визначення розміру аліментів одного з подружжя за рішенням суду, припинення права одного з подружжя на утримання тощо. Майнові права та обов'язки подружжя, що виникають під час шлюбу, поширюють юридичні наслідки реалізації зазначених правовідносин на осіб, що розірвали шлюб, а також на відносини з іншими особами(дітьми) [8]. Наприклад, реалізація жінкою(чоловіком) свого права на материнство(батьківство), що передбачено ст. ст. 49-50 СК України, навіть після припинення шлюбних відносин не звільняє батьків від зобов'язань утримувати дитину до досягнення нею повноліття(ст. 180 СК), або до23 років, якщо дитина продовжує навчання і потребує матеріальної допомоги(ст. 199 СК України). Якщо між колишнім подружжям немає домовленості щодо утримання дитини, зазначене питання вирішується в судовому порядку. При вирішенні цього питання суд, відповідно дост. 182 СК України, вирішує наступні питання: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають суттєве значення.

Правові наслідки майнового характеру, що виникають у зв'язку з припиненням шлюбно-сімейних правовідносин, втому числі шлюбу, можуть наступити для дитини у випадку спадкування майна у разі смерті(оголошення померлим) одного з батьків. Спадкування проводиться за правилами, встановленими книгою VІ ЦК України. При розподілі майна між подружжям, які розривають свій шлюба бо фактичним подружжям, яке припиняє свої шлюбно-сімейні правовідносини, можуть бути зачеплені інтереси інших осіб(чле-нів сім'ї та ін.), яким спірне майно належить також на праві спільної власності. При вирішенні спору в судовому порядку їхні майнові інтереси також повинні враховуватися.

Правові наслідки майнового характеру, що виникають у зв'язку з припиненням шлюбу або фактичного шлюбу, можуть наступити також і для інших осіб у випадку спадкування майна у разі смерті(оголошення померлим) одного з подружжя чи фактичного подружжя. Спадкування проводиться за правилами, встановленими книгою VІ ЦК України.

При розподілі майна між подружжям, які розривають свій шлюб, можуть бути зачеплені інтереси інших осіб(членів сім'ї та ін.), яким спірне майно належить також на праві спільної власності. При вирішенні спору в судовому порядку їхні майнові інтереси також повинні враховуватися. Існують випадки, коли особа, яка була оголошена померлою, незалежно від часу своєї появи(головне – скасування відповідного рішення суду) може пред'явити свої права на належне майно і вимагати його повернення у інших осіб, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до них після оголошення громадянина померлим. У випадку неможливості повернення майна в натурі, особа, яка була оголошена померлою, має право на відшкодування вартості зазначеного майна.

Правові наслідки майнового характеру, що виникають у зв'язку з припиненням шлюбу, можуть наступити також і для інших осіб у випадку спадкування майна уразі смерті(оголошення померлим) одного з подружжя. Спадкування проводиться за правилами, встановленими книгою VІ ЦК України.

Порівняльний аналіз правового регулювання немайнових і майнових правовідносин подружжя, яке знаходиться в зареєстрованому шлюбі, та чоловіка і жінки, які перебувають у фактичному шлюбі дозволяє зробити висновок, що чоловік і жінка, які знаходяться в зареєстрованому шлюбі, мають більш чітко визначений і більш універсально врегульований обов'язок морально і матеріально підтримувати один одного за будь-яких обставин(крім випадків, прямо передбачених законом). Разом з тим, основні правові наслідки майнового і немайнового характеру, які виникають у подружжя у зв'язку з припиненням шлюбу настають і для фактичного подружжя. Таким чином, припинення шлюбно-сімейних правовідносин є важливим процесом у житті багатьох людей, тому правильне вирішення проблем, що виникають, щодо його проведення впливатиме на колишнє подружжя, колишнє фактичне подружжя, їхніх неповнолітніх дітей, інших осіб, на майнові та немайнові відносини незалежно від того, яким чином відбулося припинення шлюбно-сімейних правовідносин.

Дата добавления: 2015-11-14