|
Читайте также: |
3.1. Утворення спартанської держави.
Спарта заснована в Х ст. до н. е.. До початку VII ст. до н. е. - військова демократія. Займала територію півдня півострова Пелопоннес, поступово приєдналась Лаконіка. Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Знать із спартанців і ахейців - панівний стан. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв експлуатації общинників. У VII ст. до н. е. нестача родючих земель через аграрне перенаселення. Почалися війни з метою захоплення Мессенії (центр півосторва). Перша та друга мессенських війни приєднали велику територію з багаточисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (вільних, без політичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів). Знать стала ігнорувати звичаї й традиції, демос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, (Лікург називав її «хворе тіло, вражене всілякими хворобами»). Спартанці в Мессенії уярмили населення (більшість дорійці). Через свою чисельну меншість спартанці жили в постійному страху і не розлучалися зі зброєю. У VII ст. до н. е. знать пішла на проведення в державі серії радикальних перетворень (щоб демос не кипішував). Правителі Спарти зверталися за порадами до Лікурга (царевого опікуна). Він був особисто знайомий з Гомером, був неперевершеним державним діячем й організатором.
3.2. Суспільний лад Стародавньої Спарти
Панівний клас - спартіати, єдині повноправні громадяни, підтримувалася через надання земель з рабами(ілотами). Мали військовополонених для домашніх робіт. Жили в місті з 5 селищ, на подобу військового табору. З 7 років(до 20 і до 60 військову службу) почалинали підготовку у спеціальні школи і на державне виховання, суворо регламентований побут з головним, військовим, обов'язком. Особливі посадові особи - педони, вчителі, що виховували дисциплінованість, повагу до старших, військові навички та хоробрість. Був привілейований корпус для найкращих з 300 вершників. Жінки були майже вільні від виховання і домашніх обов'язків і мають простір для саморозвитку.
Однаковий одяг і зброя та закон Лікурга проти розкоші сприяли єдності спартіатів. Не могли торгувати і важкі спеціальні монети.
Однак через систему спадкування(Лише старшому сину, Іншим виборче ні наділи, нема, вихід з общини, гіпомейони) це сприяло майновій диференції і підривало єдність і рівність спартіатів. Так к кінцю 4ст до н.е з 9000 лишилося 4000.
Періеки - жителі не родючих гірських земель. Вільні, працездатні, майнова правоздатність, не користувались політичними правами і були під наглядом гармостов. Військова зобов'язаність як важкоозброєних воїнів. Але їх заняття ремесло і торгівля. Вищі посадові особи могуть стратити без суду.
Ілоти - поневолені жителі Мисенії, власність держави. Були у розпоряджень ті спартіатів і обробляли землю віддаючи половину врожаю. Були основою виробництва, але не були товаром, і вільно розпоряджалися своєю половиною, були як кріпосні селяни.
Ілоти були легкоозбооєними військами. Не мали прав, але могли бути викупленими. Завжди можна було вбити ілота, і раз у рік їм проголошувалася війна.
3.3Становище і правовий статус ілотів
Становище і правовий статус ілотів
Ілоти вважалися власністю рабовласницької держави. Були прикріплені до земельних ділянок окремих сімей спартіатів(верхівки). Ілоти повинні були надавати своїм панам чітко(!!!) фіксовану частину врожаю, вимагати більше не мали права. Оскільки ілотів було набагато більше спартіатів, останні тримали їх у покорі за допомогою терору. Одним з знарядь фізичного терору були кріптії. Плутарх описує кріптії як «оголошення єфорами війни ілотам, як моральне виправдання для вбивств ілоів»
Моральний пресинг щодо ілотів полягав у забороні мати зброю, співати військові пісні, і навпаки — змушували співати непристойні пісні; напиватися, щоб показати молоді, як огидно пияцтво; носити шапки з собачого хутра і т. і.[4] За Плутархом, жорстокість щодо ілотів була спричинена іх бунтом, коли в Лаконії 464 р. до н.є. ілоти скористались слабкістю спартанців після землетрусу. В епоху греко-перських воєн ілоти використовувалися як легкоозброєні воїни. За Геродотом, в битві при Платеях 1 спартанський гоп літ ≈ 7-м ілотам. Про взаємовідносини між спартанцями та ілотами відомо дуже мало. Ілот – не раб, як вважали автори римської епохи, бо давньогрецькі автори V-IV ст. до н. е. поділяли суспільний статус ілотів та рабів. Аристотель: спартанці запозичили свої закони з Криту. Ілоти Спарти ≈ кріпаки-землероби на Криті.
3.4. Кріптії
Кріптія — каральний захід, який періодично організовувався спартанською рабовласницькою державою для залякування ілотів. Такі заходи служили також для виховання молоді спартіатів. Ось як Плутарх описує кріптії:
| Ось як відбувалися кріптії. Час від часу влада відправляла вештатися по околицях молодих людей, які вважалися найкмітливішими, давши їм лише короткі мечі і необхідний запас провізії. Вдень вони відпочивали, ховаючись по затишних кутках, а вночі, покинувши свої притулки, вбивали всіх ілотів, яких захоплювали на дорогах. Нерідко вони обходили і поля, вбиваючи найміцніших та сильних ілотів[1]. |
Щоб мати формально законне виправдання вбивств ілотів, ефори щорічно оголошували ілотам війну.
3.5. Реформи Лікурга.
Лікург, що був дядьком і вихователем спартанського царя, за повелінням дельфійського оракула склав збірник законів — ретру (бук вально — "угоду")Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни.
Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках зе мельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спар ти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спар-танців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуван ням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію вико наною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушува ти встановлених законів і порядків.
3.6. Організація влади і управління в Спарті.
3.6.1. Царська влада.
Основним органом у Спарті була герусія - рада старійшин, яка очолює все державне управління. Герусія готувала зовнішньополітичні рішення, керувала діяльністю посадових осіб. Вона ж була судовим органом з політичних злочинах і навмисних вбивств, вирішувала питання про причислення до повноправним громадянам або про позбавлення громадянства. Судової влади герусії підлягали навіть царі.
З плином часу найважливішим інститутом управління стала колегія ефорів.Перший з них ефор-епонім - головував у загальних зборах апелли і герусії, і самі народні збори скликалися ефорами; вони ж тільки мали право пропонувати закони. Ефори оголошували військову мобілізацію, передавали владу мирного часу в руки військових вождів-царів. Основним повноваженням ефорів був суд: їм були підпорядковані спори про власність, про спадщину, договорах, менш важливі кримінальні справи. Ефори були верховними суддями для періеків і ілотів, їм належала поліцейська влада в полісі. Вони закликали царів на суд, контролювали громадські фінанси, інтерпретували звичаї, тобто вирішували як би конституційні питання Спартанського держави.
Царі (з VI ст. до н. е. влада була спадковою) зберігали основні військові та релігійні повноваження предгосударственного часу, втративши лише власні судові права, які відійшли до герусії і в цілому діяли разом з нею. У воєнний час один з царів командував армією разом з 10 членами герусії.
Народовладдя в Спартанській державі було не прямим, а в значною мірою представницьким і опосередкованим. Причому представництво було передано головним чином посадовим особам.
Отже, в кінцевому вигляді структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так:
· два царі(архагети);
· рада старійшин — герусія;
· Народні збори — апелла;
· колегія ефорів.
3.6.2. Повноваження архагетів.
Типова спадкова царська влада від сина до батька чи до найближчого кровного родича.Прийняття будь-яких рішень – колегіально узгоджені. Через те часті конфлікти, які доводилось вирішувати раді старійшин та ефорів.
Посідаючи трон, царі перед ефорами і жерцями складали присягу, що будуть дотримуватись законів і звичаїв країни.
Спершу широкий спектр царських повноважень(скликання Народних зборів і старійшин, ведення засідань, оголошення війн та укладання миру, жрецькі функції і тд.)
Згодом виключно військові, культові,судові фунції.+ У військових походах був головуючим, віддавав та контролював виконання обов’язкових наказів.
Очолювати військ.похід-царський обов’язок, окрім хвороби чи при досягненні 60 років.
За непослух чи боягузтво –карада на роздум царя, навіть смертна
З V ст. до н.е. у поході (чи на війні) кожного царя супроводжували два ефори-контролери, хоча у ведення справ не вмішувались. Потім надавали звіт і царя могли судити. Після суду найлегша кара-штраф, найгірша- смертна кара. Також вигнання, позбавлення сану.
Царі, як зазначалось, здійснювали культові функції:представники народу і держави перед богами,приносили жертви богам, просили допомоги.
Судові функції царя:розгляд справ щодо спадкування від батька до дочки, усиновлення й удочеріння, будівництво і стан доріг.
3.6.3. Правовий статус і функції герусії.
1)До складу Герусії входило ЗО осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися геронти на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку, 2)Вибори відбувались примітивно: голосом, криком.
3) Герусія розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, обговорювала питання, на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, Герусія мала право накладати заборону, призупиняти будь-яке рішення Народних зборів.
4)Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, До таких злочинів належали передусім державна зрада, скоєння вбивства, зловживання владою, хабарництво й справи зі звинувачення царів.
3.6.4. Колегія ефорів: правовий статус та повноваженя.
-Ефорів(п'ять осіб) обирали на рік.
-Єдиний колегіальний орган — колегія ефорів. Голова — епонім.
-Рішення приймалися за більшістю голосів.
-Виступали нібито в якості представників й захисників інтересів народу, а насправді — знаті.
-Призначались не царем, а їх обирали Народні збори
-Скликали Народні збори та герусію і головували на їх засіданнях. Скликали ці органи незалежно від волі царів.
-Вели переговори з іноземними послами, висували перед Народними зборами питання про війну чи мир з різними країнами. У випадку війни оголошували і керували мобілізацією війська, видавали наказ про виступ у похід. Двоє ефорів супроводжували кожного царя у поході та на війні, контролювали його дії, доповідаючи про все це усій колегії ефорів.
-Функції нагляду за способом життя, поведінкою громадян, виховання молоді. Поліцейські функції: нагляд за дотриманням законів і звичаїв країни, збереженням правопорядку. Контролювали службових осіб, перевіряли їх звіти. Могли усунути з посади і віддати до суд будь-яку службову особу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків. Могли притягнути до відповідальності царів. Мали право видалити за межі держави (прогнати) будь-якого чужоземця.
· -Після закінчення однорічного терміну урядування звітувались про діяльність перед новообраною колегією. Остання могла в разі потреби притягнути попередніх до відповідальності.
·
· 3.6.5. Роль народних зборів в Стародавній Спарті.
· Участь у Народних зборах мали право приймати лише повноправні громадяни чоловічої статі, котрі досягли 20-річного віку, мали земельні наділи та тісно пов'язані з їх володінням політичні права.
· Скликали збори за розпорядженням царів, у пізніші часи — ефорів. Вони ж і головували на зборах — спочатку обидва царі, а приблизно з V ст. до н.е. — ефори.
· Виступати на зборах мали право не всі, як у Афінах, а тільки царі, геронти, ефори, інші службові особи, чужоземні посли, іноді (з дозволу властей) деякі інші особи. Згодом цей порядок дещо демократизувався і виступати дістали змогу й рядові громадяни. При необхідності могли скликатись позачергові, надзвичайні збори, в яких брали участь наявні на даний момент у місті громадяни. Ці збори називали малими (тікга арелла).
· Народні збори обговорювали і приймали закони, розв'язували питання війни чи миру, обирали геронтів, ефорів та інших службових осіб, командувачів військами, яких доводилось посилати на різні фронти, вирішували, хто з царів здійснюватиме верховне командування. Вони виносили рішення у випадку виникнення спорів з приводу спадкування престолу, укладення чи розірвання союзу з іншими державами, вибирали послів. Збори надавали або позбавляли громадянства.
· Питання на засідання зборів і проекти рішень готували герусія та ефори. Народні збори могли їх прийняти або відхилити, але дискутувати з цього приводу, вносити поправки не могли. Голосування проводилось криком (у зачиненому будиночку спеціальна комісія слухала і вирішувала: кричать голосніше "за" чи "проти"). Якщо були сумніви, то учасники зборів розходились у різні сторони: в одну — ті, хто "за", в іншу — хто "проти".
· Народні збори іноді виступали в якості судового органу. Це було тоді, коли порушувалось питання про усунення з посади за скоєний злочин будь-кого із службових осіб. Обвинувачем тоді виступав хтось з герусії або ефорів, а Народні збори лише голосували — усувати або ні.
·
РИМ
2.Римська община періоду військової демократії.
2.1 Патриції: їх права та обовязки. Поділ на триби, курії та роди.
753-509 рр до н.е. 7 царів:Ромул, Нума Помпілій, Тулл Гостілій, Анк Марцій, Тарквіній Пріск, Сервіній Туллій, Тарквіній Гордий
1.Розпад родового ладу
2. Варварськка.громада – місто-держава.
Основна ланка сус-ва: роди, котрих налічувалося 300.Роди обєднувалосья в 30 курій. 10 курій утворили одну трибу, кожна з яких відповідала одному з троьох племен (латини, сабіни, етруски), що обєдналися в римський народ (квірити). Управління мало характер військової демократії: Народні збори, Сенат (рада старійшин), рекс (цар).
Патриції – спадкова аристократія з привілейованим становищем, повноправні римляни, члени 300 родів.
2.2. Плебеї
Плебеї – простий народ, жителі сусдніх підкорених і приєднаних до Риму латинських общин; близькі до римлян мови, релігії, звичаями, способами життя (на відміну від клієнтів – чужинців).
Права: Не брали участь у зборах общини, не мали політичних прав, не мали доступу до общинно ї землі (володіли невеликими ділянками навколо Риму), могли укладати угоди, захищати у суді свої інтереси, мали цивільну громадянскьу правоздатність.
Обовязки: сплата податків, громадскьі функції, служба римському війську.
Шлюб – не мали права з патриціями
2.3. Інститут патронату-клієнтели
Склад римського населення – клієнти, плебеї, громадяни, патриції.
Клієнти – чужинці, відпущені на волю раби, незаконно народженні діти.
Клієнти перебували в особистій та спадковій залежності від повноправних римлян – патронів.
Права клєнта: мав від патрона замлю, худобу, інвентар, входив у сімю патрона на правах молодшого члена, брав участь у релігійних, сімейних і родових обрядах, святах, йшов разом із патроном на війну, але не служив. Забовязаний надавати патрону моральну і матераільну підтриму, були вільними людьми, мали право розпоряджатись майном, торгувати, обружання – тільки дозвіл патрона.
Обовязки патрона: захист, опіка честі і гідності, майна.
База: взаємодовіра, вірність звичаїв, релігії та закон.
2.4. Ораганізація влада
Верхована влада – Народні збори (куріатні коміції, курія – 1 голос), Питання війни та миру, обрання посадових осів, прийняття до складу римського народу нових общин.
Сенат – 300 родів (питання, що виносилось на народні збори; самостінй евирішення справ управління, фінансів, звонвшньої політики)
Жрецькі колегії: 1) авгури (значний вплив, підстави – знаки гадання, висновки про діяльність посадових осіб); 2) понтифіки (дотримання звичаїв, порушення – страта); 3) феціали (здійснювали акт проголошення війни: кидали закривалвений спис на територію ворога).
2.4.1. Рекс: права і обовязки. Порядок обрання
Обирався на Нар. Зборах. Обовязки: воєначальник, верховний суддя (справи про зраду, заколоти, злочини, що вважалися публічними), жрець.
Межі повноважень визначались звичаями.
2.4.2 Реформи Нуми Помпілія
Сенат
С е н а т (senatus). За римською традицією вважається, що сенат створив Ромул у кількості 100 осіб, взявши за взірець стародавню раду вождів родів, яку при потребі скликали для розв’язання спільних справ. Потім кількість його членів була збільшена до 300 – за кількістю родів. Сенат вважався дорадчим органом при рексі (царю), який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали.. В сенаті попередньо обговорювались усі основні питання, що розгладили Народні збори, і вносились свої пропозиції стосовно їх розв’яння. Великий вплив він мав на обрання рекса, яке повинен був затверджувати.
2.4.4 Куріатні комісії
Народ збирався по куріях, тому збори називалися куріатними комісіями. На зборах вирішували питання миру і війн, прийняття нових общин до складу римського народу, обирали службових осіб та вождя, заслуховували звіти попередніх. Коміції могли судити громадян, винних у скоєнні тяжких злочинів, розглядали скарги громадян, присуджених до смертної кари, затверджували усиновлення та заповіти. Рішення приймалося за більшістю голосів. Справи вирішувалися або криком, або голосуванням по куріях (кожної курії належав один голос в полісних зборах, який подавав Куріон; всередині самої курії голосування було персональним).
2.4.5 Реформи Сервія Тулія
Р е ф о р м и С е р в і я Т у л і я за змістом і значенням можна прирівняти до реформ Солона і Клісфена в Афінах. Найголовніше в його реформах, усе чоловіче вільне населення Риму – патриціїв і плебеїв – він розділив за майновим цензом на п’ять розрядів. При цьому до уваги бралося не будь-яке майно, а земля. Відповідно до цієї класифікації поділяли обов’язки військової служб, рід військ і вид озброєння, а також політичні права. Плебеї були фактично прирівняні до патриціїв, за ними визнавали майже повні політичні права. Римська армія також будується залежно від класифікації на розряди. Кожен з п’яти розрядів повинен виставляти певну кількість військових одиниць – сотень (центурій) і мати певний вид озброєння. У ті часи воїни озброювались за власний кошт. Було ще створено дві центурії ремісників та дві музикантів. Ті громадяни, які не входили до жодного з розрядів, найбідніші, називались пролетаріями. На зборах громадяни шикувались за центуріями. Голос центурії, який подавав її командир – центуріон. Сервій Тулій також провів перепис населення, поділив його за розрядами. Чітко визначив межі поселення римського народу, поділив території на триби (це не ті триби, що племена). Триби проводили свої Національні збори, там проводили набір військ і стягували податок на військові цілі.
3. Рим за республіканського періоду (V-I ст.. до н.е.)
3.1 Боротьба патриціїв і плебеїв
Патриції були членами родів. Вони мали право обиратися в магістрати, але могли бутитількисенаторами. Найважливіше, що тільки патриції становили куріатні збори, де вирішувалися політичні питання. Патриції могли виступати покровителями інших жителів Риму, захищати їх у суді, представляти їх майнові інтереси. Плебеї не мали родової організації, через щобули повністю позбавлені політичних прав. Це були вихідці з інших племен і областей, які переселилися в римський поліс. Хоча разом з патриціями зобов'язані нести військову службу. Плебеї були змушені користуватися іншими, ніж патриції, правовими правилами. Заборонялися шлюби між патриціями і плебеями. Серйозною соціальною гранню були відмінності в культах та релігійних церемоніях.
Спочатку відмінності патриціїв і плебеїв були відмінністю багатих від бідних.Плебси вели торгівлю та ремісництво, патриції займалися землею. Однак приналежність до родової організації впливала і на доступ до розподілу суспільних земель, особливо новозавойовани. Плебеї були, по суті, позбавлені прав на основне багатство тодішнього Риму - землю. Аграрне питання стало ще одним внутрішнім чинником загальної соціально-політичної боротьби в Римі, що змінив хід формування державності.У 494 р. до н.е. після чергового військового походу плебеї відділилися від патриціанської частини війська і не повернулися в місто - це отримало назву першої сецесії плебеїв. Під загрозою зовнішньої небезпеки патриціанська частина римської громади вимушено погодилася на створення політичних інститутів, які б гарантували охорону прав плебеїв. У 493 р. До н.е. було обрано два народних трибуна, які повинні були виконувати роль заступників плебсу.У 471 р. трибунів стало 4, в 457 р.– 10.Визначалисявонизборами плебсу. Будинок трибуна міг служити для плебея притулком, а своєю владою трибун міг зупинити виконання консульського, сенатського або навіть Куріатного рішення. Правда, трибунська влада діяла тільки в самому місті і окрузі радіусом в одну милю.
3.2 Організація влади і правління в Римській республіці
За суттю це була аристократична республіка, оскільки керівну роль у державі відігравали патриції. З їх числа довгий час складався сенат, з якого обиралися найвищі урядовці держави – консули, претори, диктатори, цензори, вони здійснювали судочинство. З їх числа обирався рекс. Зберігали вплив жрецькі колегії (авгурів, понтифіків, феціалів). Римляни називали свою державу таки республікою, наголошуючи цим на верховенстві народу. Народні збори формально були найвищим органом в державі і їх рішення вважалось остаточним. У період республіки існувало три види види Народних зборів: куріатні, центуріатні, трибутні коміції.
3.2. 1 Основні види і функції народних зборів в Стародавньому Римі.
Влада здійснювалась шляхом скликання Народних зборів: куріатні, центуріатні, трибутні коміції.
1) Куріатні коміції. Поступово втрачали своє значення. З політичних питань за куріатними комиціями збереглося повноваження на делегацію влади обраним іншими зборами магістратам у вигляді спеціального закону - lex de imperio. Таке повноваження - imperium - давало магістрату право вчиняти ауспіції, т. д. Зноситися з богами від імені народу. На адміністративну владу це не впливало. Але за куріатними зборами збереглися права в сімейно-родовий сфері.
2) Центуріатні коміції. Це був головний вид народовладдя в Римі - не тільки тому, що кількісно охоплював більшість повноправного населення, а й тому, що володів істотними для держави повноваженнями. Центуріатних коміції мали повноваження троякого роду. По-перше, в них проходили вибори найважливіших магістратів: консулів, преторів, цензорів, - а також призначення диктатора в екстраординарних обставинах. По-друге, в комиціях проходило затвердження законів, пропонованих магістратом. Законодавчі права коміцій були дещо обмежені Сенатом, але без них взагалі не могло йти мови про закон. По-третє, коміціям належала почасти й судова влада: смертні вироки і т.д. Рішення коміції щодо судових питань скасуванню не підлягало, але могло бути призупинено особливими діями народних трибунів.
3) Трибутні коміції. Трибунатним коміцям належала, по-перше, судова влада щодо оскаржень, внесених плебейськими магістратами, по-друге, вибори плебейських магістратур: народних трибунів і едилів, - і, по-третє, законодавство. Останнє право було специфічним, постанова трибутних комицій називалося особливо – плебісцит, але за законом Гортензія (287 р. до н.е..) воно отримало всю силу римського закону.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Спадкове право. | | | Повноваження Сенату. |