Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 9 страница

11. Наказ Держкомархівів України від 06.08.2002 р. № 58 «Про затвердження Типового положення про архівний підрозділ органу державної влади, органу місцевого самоврядування, державного і комунального підпри­ємства, установи та організації» // Офіційний вісник України. — 2002. — № 34. — Ст. 1641.

12. Постанова Національного банку України від 17.06.2004 р. № 265 «Про затвердження Положення про забезпечення безперервного функціонування інформаційних систем Національного банку України та банків України» // Офіційний вісник України. — 2004. — № 28. — Т. 1. — Ст. 1910.

13. Постанова Національного банку України від 17.06.2010 р. № 284 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань функціонування електронного цифрового під­пису в банківській системі України» (зі змінами) // Офі­ційний вісник України. — 2010. — № 87. — Ст. 3080.

РОЗДІЛ V.

РОЗКРИТТЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

Питання для опрацювання

5.1. Правові підстави розкриття відомостей, що містять банківську таємницю.

5.2. Порядок та межі розкриття банківської таємниці. Суб’єкти отримання банківської таємниці.

5.3. Особливості розкриття банківської таємниці уповно­важеному органу фінмоніторингу України.

5.4. Порядок розкриття відомостей, що становлять банків­ську таємницю, під час проведення обшуку.

5.5. Особливості розкриття банківської таємниці Націо­нальному банку України та його службовцям.

5.1. Правові підстави розкриття відомостей, що містять банківську таємницю

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка міс­тить банківську таємницю, розкривається банками на таких

підставах:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки Укра­їни, Міністерства внутрішніх справ України, Антимо- нопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької ді­яльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторин­гу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а та­кож учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до За­кону України «Про виконавче провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізич­ної особи, фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання ін­формації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановле­ної форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом «Про банки і банківську діяльність» підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, інозем­ним консульським установам по справах спадщини за рахун­ками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати інформацію, що становить бан­ківську таємницю, іншим банкам та Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банків­ських гарантій.

Банк має право розкривати інформацію, що містить бан­ківську таємницю, особі (в тому числі яка уповноважена ді­яти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов’язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здій­снення процедури ліквідації. Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію, яка містить банківську таєм­ницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Національний банк України відповідно до міжнародно­го договору України або за принципом взаємності має право надавати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої дер­жави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інфор­мація може бути використана виключно з метою банківсько­го нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Положення Закону України «Про банки і банківську ді­яльність» стосовно вимог до запиту на отримання інфор­мації, яка містить банківську таємницю, а також заборони надавати інформацію про клієнтів іншого банку, не по­ширюються на випадки надання:

1) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінан­сові операції у випадках, передбачених законом щодо за­побігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню теро­ризму та

2) органам державної податкової служби — інформації про відкриття (закриття) рахунків платників податків відпо­відно до статті 69 Податкового кодексу України, що пе­редбачає вимоги до відкриття та закриття рахунків плат­ників податків у банках та інших фінансових установах.

Зокрема, банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків — юридичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, фізичним особам — підприємцям та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документів, вида­них органами державної податкової служби, що підтверджу­ють взяття їх на облік у таких органах.

Банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платни­ка податків — юридичної особи, у тому числі відкритого че­рез його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до органу державної податкової служби, в якому облі­ковується платник податків, протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкрит­тя/закриття).

У разі відкриття або закриття рахунка платника подат­ків — банку, у тому числі відкритого через його відокрем­лені підрозділи, повідомлення надсилається в зазначеному вище порядку, лише в разі відкриття або закриття кореспон­дентського рахунка.

У разі відкриття або закриття власного кореспондент­ського рахунка банки зобов’язані надіслати повідомлення до органу державної податкової служби, в якому обліковують­ся, протягом трьох робочих днів.

Орган державної податкової служби протягом трьох ро­бочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов’язаний направити по­відомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунка на облік із зазначенням підстав.

Послідовність дій банків та інших фінансових установ при наданні повідомлень про відкриття або закриття рахун­ків платників податків — юридичних осіб, у тому числі від­критих через їх відокремлені підрозділи, та самозайнятих фізичних осіб до органів державної податкової служби, в яких обліковуються Платники податків, та відкриття або закриття банками власних кореспондентських рахунків, а також форму і зміст повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах, перелік підстав для відмови органів ДПС у взят­ті рахунків на облік визначає Наказ Мінфіну України від 02.04.2012 р. № 426 «Про затвердження Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби».

Таким чином, законом встановлено виключний перелік суб’єктів, що мають право на одержання банківської таєм­ниці, і цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

Крім того, законодавство України встановлює різні про­цедури розкриття банківської таємниці стосовно різних ка­тегорій суб’єктів:

1) фізичних осіб;

2) юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підпри­ємницької діяльності;

3) банку.

Стосовно живих фізичних осіб, які не є суб’єктами під­приємницької діяльності, право на отримання інформації, що містить банківську таємницю, мають — спеціально упо­вноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, органи Державної податкової служби України і органи державної виконавчої служби (з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому вико­нанню відповідно до Закону України «Про виконавче прова­дження») та інші суб’єкти за рішенням суду.

Банківська таємниця стосовно юридичної особи або фі­зичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності може бути розкрита для усіх передбачених суб’єктів: органам про­куратури України, Служби безпеки України, Міністерства

внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України; органам Державної податкової служби України; центральному органу виконавчої влади із спеціальним ста­тусом з питань фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби; іншим суб’єктам за рішенням суду.

Банківська таємниця стосовно самого банку (додатково до підстав розкриття банківської таємниці щодо юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяль­ності) може бути розкрита також таким суб’єктам:

- іншим банкам та Національному банку України (при на­данні кредитів, банківських гарантій);

- особі (в тому числі яка уповноважена діяти від іме­ні держави), на користь якої відчужуються активи та зобов’язання банку (при фінансовому оздоровлені банку, або під час його ліквідації);

- Міністерству фінансів України (щодо банків, участь у ка­піталізації яких бере держава);

- органу банківського нагляду іншої держави (лише Наці­ональний банк України відповідно до міжнародного дого­вору України або за принципом взаємності, і лише інфор­мацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, та з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму);

- іншим суб’єктам за рішенням суду.

5.2. Порядок та межі розкриття банківської таємниці. Суб’єкти отримання банківської таємниці.

Порядок та межі розкриття банками інформації, що міс­тить банківську таємницю, відповідно до визначених у За­коні України «Про банки і банківську діяльність» підстав наступні.

1. Письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою.

Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи — клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвід­чений підписом керівника банку чи вповноваженою ним осо­бою та відбитком печатки банку або нотаріально.

Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи — клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до до­говору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що стано­вить банківську таємницю клієнта.

На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмо­вому запиті або дозволі.

Рекомендаціями щодо роботи банків з позичальника­ми — фізичними особами, які мають заборгованість за спо­живчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове ста­новище, схваленими Постановою Правління Національного банку України від 06.08.2009 р. № 461 передбачено, що бан­ки мають право надавати інформацію, що містить банків­ську таємницю, третім особам, з якими укладено договори на отримання послуг щодо повернення позичальниками за­боргованості, та які розробили і затвердили правила роботи, які забезпечують не розголошення інформації, що містить банківську таємницю, лише за наявності письмового дозво­лу позичальника, оформленого відповідно до Правил збе­рігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національ­ного банку від 14.07.2006 р. № 267.

2. Банки зобов’язані виконувати ухвалені рішення судів про розкриття інформації, яка містить банківську таємни­цю, у порядку, установленому законодавством України.

За рішенням суду про розкриття інформації, що стано­вить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в об­сязі, визначеному рішенням суду.

Глава 12 Розділу IV «Окреме провадження» Цивільного процесуального кодексу України визначає порядок роз­гляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізич­них осіб.

Заява про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за міс­цезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої ви­магається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява пода­ється представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську та­ємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вима­гається розкрити інформацію, що містить банківську та­ємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтер­есів, які порушено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банків­ську таємницю, щодо особи та мету ЇЇ використання.

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається роз­криття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтер­есів та національної безпеки, — з повідомленням тільки заявника.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не пе­решкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовно­го провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:

1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я пред­ставника одержувача, коли інформація надається пред­ставникові;

2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкри­ти інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську та­ємницю;

4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банків­ську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що за­явник вимагає розкрити інформацію, яка містить банків­ську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без під­став та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридич­ну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надаєть­ся інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

3. Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна від­повідати нормам частини другої статті 62 Закону про банки і банківську діяльність (щодо оформлення і змісту запиту).

Банки повинні надавати інформацію, що містить бан­ківську таємницю, і в тому разі, коли до належним чином оформленої вимоги відповідного державного органу додаєть­ся перелік найменувань конкретних юридичних осіб та/або прізвищ, імен та по батькові фізичних осіб — суб’єктів під­приємницької діяльності та номерів їх рахунків.

Банк на письмову вимогу державних органів, визначе­них статтею 62 Закону про банки і банківську діяльність, розкриває інформацію, що містить банківську таємницю, в обсягах, визначених Законом про банки і банківську діяль­ність для відповідного державного органу.

Банк відмовляє в розкритті інформації, що містить бан­ківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом ви­мога відповідного державного органу не відповідає нормам частини другої статті 62 Закону про банки і банківську ді­яльність.

Банк у разі надходження до нього письмової вимоги про надання інформації, що містить банківську таємницю, зобов’язаний розкрити цю інформацію або дати мотивовану відповідь про неможливість надання відповідної інформації

протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інші строки не встановлені законодавством України.

Якщо підготовка інформації перевищує вищезазначений строк її надання, банк зобов’язаний письмово повідомити про це службову особу або відповідний державний орган, що звернувся з вимогою про надання інформації, та зазначити, у який строк надаватиметься інформація, що містить бан­ківську таємницю.

Інформацію, що містить банківську таємницю, банки на­дають на адресу вповноважених державних органів у пись­мовій або електронній формі, якщо це передбачено законо­давством України.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про організаційно-пра­вові основи боротьби з організованою злочинністю» при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з органі­зованою злочинністю правоохоронних органів України нада­ються повноваження на письмову вимогу керівників відпо­відних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ інформацію і доку­менти про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовніш­ні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Документи та інформація повинні бути подані негайно,а якщо це не­можливо — не пізніш як протягом 10 діб.

Відповідно, з метою забезпечення виявлення та попе­редження організованої злочинної діяльності та умов, що їй сприяють, Постановою правління Національного банку України № 451 від 16.11.2000 р. затверджені Правила на­дання банками на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочин­ністю інформації і документів.

Правила встановлюють порядок надання банками інфор­мації і документів про операції, рахунки, вклади фізичних осіб, за якими провадяться справи органами служби без­пеки, внутрішніх справ, і юридичних осіб. Дія цих Правил поширюється на інформаційні відносини, що виникають у сфері боротьби з організованою злочинністю, між банками і спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Інформація і документи в цих Правилах визначені як зафіксовані на паперовому або іншому носії документовані відомості про операції, рахунки та вклади клієнтів і корес­пондентів банку.

Основними завданнями цих Правил є:

- створення сприятливих умов у сфері боротьби з органі­зованою злочинністю з метою її попередження та лікві­дації;

- забезпечення необхідних умов для виконання банками обов’язків щодо надання інформації і документів спе­ціальним підрозділам по боротьбі з організованою зло­чинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України на письмову вимогу їх керівників згідно із за­конодавством, що регулює відносини в сфері боротьби з організованою злочинністю.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою зло­чинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки Украї­ни отримують від банків інформацію і документи на засадах та в межах повноважень, установлених чинним законодав­ством України.

Інформація і документи про операції, рахунки, вклади фізичних і юридичних осіб надаються банками спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю орга­нів внутрішніх справ і Служби безпеки України на письмову вимогу їх керівників або осіб, які їх заміщають.

Банки надають інформацію спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України тільки про операції, рахун­ки, вклади своїх клієнтів і кореспондентів.

Документи, що знаходяться у документообігу або архіві банку, надаються спеціальним підрозділам по боротьбі з ор­ганізованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служ­би безпеки України в копіях, засвідчених у встановленому порядку.

Письмова вимога відповідно до Правил № 451 — це лист відповідного спеціального підрозділу по боротьбі з органі­зованою злочинністю з вимогою щодо надання інформації і документів про операції, рахунки, вклади фізичних і юри­дичних осіб із зазначенням законних підстав для цієї вимоги за підписом керівника або особи, яка його заміщає в установ­леному порядку, на фірмовому бланку та зареєстрований на­лежним чином.

Інформація і документи про операції, рахунки, вклади фізичних і юридичних осіб надаються банками негайно, а якщо це неможливо — протягом 10 діб. Також банки ма­ють повідомити відповідному спеціальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України причини неможливості негайного надання на їх письмову вимогу інформації і до­кументів.

Керівники банків забезпечують документообіг за пись­мовими вимогами керівників відповідних спеціальних під­розділів по боротьбі з організованою злочинністю та ведення архіву (на паперових або інших носіях) за наданими на ці вимоги інформацією і документами уповноваженими пра­цівниками, а також визначають працівників банку, які ма­тимуть доступ до такої інформації і документів.

Банки мають право оскаржити в порядку, установлено­му законодавством України, дії співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, що вважають неправомірними.

4. Для надання довідок за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників державним нотаріальним конторам, іно­земним консульським установам у справах спадщини за ра­хунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів) до банку подається заява за довільною формою.

Довідка складається банком за довільною формою і має містити інформацію про наявність рахунку та залишок ко­штів на ньому.

5. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному бан­ку в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

У разі надходження до банку запиту іншого банку щодо надання інформації, необхідної для забезпечення ідентифі­кації ним свого клієнта, з’ясування суті та мети проведення клієнтом фінансової операції (операцій) або перевірки нада­ної клієнтом інформації, банк, що отримав такий запит, про­тягом 10 робочих днів з дня отримання запиту зобов’язаний безоплатно надати банку, що зробив такий запит, відповідну інформацію.

6. Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (в тому числі яка уповноважена діяти від імені держави), на користь якої відчужуються ак­тиви та зобов’язання банку при виконанні заходів, передба­чених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації.

7. Національний банк України (тимчасовий адміністра­тор) має право надавати Міністерству фінансів України ін­формацію, яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

8. Банк зобов’язаний надати органам державної вико­навчої служби в порядку та у випадках, визначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ін­формацію про стан рахунку конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, яка містить інформацію про наявність або за­криття рахунку, про залишки коштів на рахунку, про арешт на кошти, які перебувають на рахунку, про зупинення ви­даткових операцій за рахунком. Така інформація, надаєть­ся у строк, установлений державним виконавцем відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» (державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень).

Невиконання законних вимог державного виконавця тяг­не за собою відповідальність згідно із законом.

9. З вересня 2012 року обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбаче­ні статтею 62 Закону про банки, не поширюються на пра­цівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні ними функцій і повноважень, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фі­зичних осіб». Відповідні зміни були внесені до Правил збе­рігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці».

Національний банк має право надавати Фонду гаранту­вання вкладів фізичних осіб інформацію про банки чи клі­єнтів банків, що збирається під час проведення банківсько­го нагляду і становить банківську таємницю, у випадках, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У разі здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації неплатоспроможного банку Фонд гарантування вкладів фі­зичних осіб має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, приймаючому банку, перехідному банку, інвестору, що придбаває неплатоспроможний або пе­рехідний банк, іншим особам, які задіяні в процесі здійснен­ня тимчасової адміністрації і ліквідації банку. Зазначені особи зобов’язані забезпечити збереження отриманої інфор­мації, що містить банківську таємницю.

5.3. Особливості розкриття банківської таємниці

уповноваженому органу фінмоніторингу України

Положення статті 62 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з пи­тань фінансового моніторингу інформації (далі — Уповнова­жений орган) про фінансові операції у випадках, передбаче­них законом.

Стрімкий розвиток світової фінансової системи, постійне удосконалення існуючих та застосування нових інформа­ційно-комунікаційних технологій дає змогу проводити фі­нансові операції в найкоротший час, що створює додаткові можливості для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Для кожної держави питання боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є питанням наці­ональної безпеки. Відмивання доходів, одержаних злочин­ним шляхом, є не лише суспільно небезпечним діянням, а і системною загрозою для фінансових ринків і національної економіки в цілому.

У зв’язку з активізацією міжнародного тероризму ви­никають нові проблеми у сфері боротьби з відмиванням до­ходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, що потребує вжиття жорстких заходів для здій­снення контролю за функціонуванням «тіньових» фінансо­вих потоків. Одним із напрямів антитерористичної стратегії держави повинне бути виявлення та ефективне блокування каналів фінансової підтримки терористичних організацій.

Протягом 2005—2010 років ефективно функціонувала національна система запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, яка включає ефективні моделі фінансового моніторингу і міжвідомчого співробітництва. У суспільстві сформувалася чітка позиція щодо необхіднос­ті проведення заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

У результаті прийняття Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258 «Про внесення змін до Закону України «Про за­побігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом» забезпечено імплементацію в наці­ональне законодавство вимог Сорока рекомендацій та Дев’яти спеціальних рекомендацій щодо боротьби з фінансуванням тероризму Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (ГАТБ), Конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму, а також Директиви Європейського Парламенту та Ради Європи 2005/60/ЄС від 26 жовтня 2005 р. про запобігання використанню фінансової системи з метою від­мивання коштів та фінансування тероризму.

Дата добавления: 2015-11-14