Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 6 страница

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» покладає на банк та його клієнтів, які відповідно до статті 5 є суб’єктами переказу, обов’язок по повідомлен­ню платіжної організації відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації.

Положення про захист інформації в Національній систе­мі масових електронних платежів (НСМЕГІ) передбачає, що (п. 3.8.) частина інформації, яка використовується та обробля­ється в НСМЕП, відповідно до статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею.

Відповідно вимоги Положення про захист інформації в НСМЕП регламентують порядок отримання, обліку, вико­ристання, зберігання та виведення з обігу апаратно-програм­них засобів захисту інформації НСМЕП та виконання пра­вил інформаційної безпеки членами та учасниками НСМЕП, зокрема і щодо банківської таємниці. Так, наприклад, член/ учасник НСМЕП зобов’язаний негайно (телефоном) інформу­вати службу захисту інформації територіального управління Національного банку та/або управління захисту інформації Департаменту інформатизації Національного банку в таких випадках:

~ виконання (спроби виконання) несанкціонованої платіж­ної трансакції;

компрометація засобів захисту інформації НСМЕП;

~ пошкодження модулів безпеки серверів НСМЕП;

~ несанкціоноване проникнення в приміщення серверів НСМЕП (пошкодження вхідних дверей, ґрат на вікнах, спрацювання сигналізації за нез’ясованих обставин тощо); проведення правоохоронними органами та іншими дер­жавними установами перевірки комерційної діяльнос­ті члена/учасника НСМЕП, якщо виникають умови для компрометації діючих засобів захисту інформації НСМЕП;

— виникнення інших аварійних або надзвичайних ситуа­цій, що створюють реальні передумови до розкрадання, втрати, пошкодження тощо засобів захисту інформації НСМЕП.

Крім цього, обов’язки банку по вжиттю додаткових захо­дів по збереженню банківської таємниці можуть бути перед­бачені локальними нормативними актами банку (зокрема його статутом), а також договором, укладеним між клієнтом і банком.

Виконання банком обов’язків по зберіганню банківської таємниці умовно можна поділити на три рівні. Перший рі­вень стосується збереження інформації всередині самої бан­ківської установи та полягає у встановленні чіткого переліку осіб-працівників банку, які мають доступ до банківської та­ємниці. Другий рівень полягає у виконанні банком функцій з недопущення розголошення банківської таємниці всередині банківської системи. При цьому, суб’єктами, що мають право на ознайомлення з інформацією на зазначеному рівні є інші банки, а також службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійсню­ють функції банківського нагляду або валютного контролю.

До третього рівня взаємовідносин банку з третіми особа­ми слід віднести забезпечення банком збереження банків­ської таємниці по відношенню до будь-яких інших осіб, не віднесених до перших двох рівнів.

Законодавством також передбачено суб’єктивний обо­в’язок банку розкрити банківську таємницю посадовим осо­бам та органам, у порядку та в обсягах, визначених у законі.

Юридичні та фізичні особи, а також службові особи, які під час виконання своїх функцій безпосередньо або опосеред­ковано отримали інформацію, що містить банківську таєм­ницю, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не ви­користовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб, крім випадків, передбачених законодавством України.

Наприклад, стаття 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суддя зобов’язаний не розго­лошувати відомості, які становлять таємницю, що охороня­ється законом. До такої категорії інформації відноситься і банківська таємниця.

Працівники банку в разі прийняття їх на роботу підпису­ють зобов’язання щодо збереження банківської таємниці, у тому числі щодо обробки (використання) персональних да­них, які належать до банківської таємниці, лише відповідно

О їхніх професійних, службових або трудових обов’язків, недопущення розголошення у будь-який спосіб таких персо­нальних даних. У формі такого зобов’язання має бути перед­бачено, що зобов’язання залишається чинним після припи­нення такими працівниками виконання покладених на них обов’язків, крім випадків, установлених законом.

Щодо певних категорій працівників банку законодавець прямо передбачає обов’язковість підписання зобов’язань про збереження банківської таємниці. Працівники служ­би внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов’язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці. Зобов’язання має бути підписане з особою, уповноваженою керівником банку на організацію в банку протидії легалізації (відмиванню) грошей, одержаних злочинним шляхом (Мето­дичні рекомендації з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом, ухвалені Постановою Прав­ління Національного банку України №164 від 30.04.2002 р.)

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» також визначає, що працівники суб’єктів пере­казу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використо­вується в системі захисту цієї інформації.

Працівники суб’єктів переказу несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються при здійсненні переказів, відповідно до закону.

Згідно статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані забезпечити збереження бан­ківської таємниці шляхом, зокрема, обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з докумен­тами, що містять банківську таємницю, які зобов’язані ви­конувати службовці банку.

Підписання зобов’язань службовцями банку може здій­снюватись за ініціативою банківської установи в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Не повинні підписувати жодних документів щодо збережен­ня банківської таємниці акціонери (учасники) банку, які не перебувають з банком у трудових відносинах. Чинну редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність» доцільно Доповнити обов’язком учасників не розголошувати банківську таємницю, який би вони виконували в силу закону без підпи­сання додаткових документів. На сьогодні такий обов’язок до­цільно передбачати у статутних документах банків.

Типового зобов’язання щодо збереження банківської та­ємниці нормативно-правовими актами не затверджено.

Правила організації захисту електронних банківських до­кументів з використанням засобів захисту інформації Наці­онального банку України встановлюють зразок зобов’язання для певних категорій працівників банківської установи.

Зразок 1

я,_____________________________________ А

(посада, прізвище, ім’я, по батькові)

який призначений згідно з розпорядчим документом _____

(найменування організації)

від «___»__________________ 200__ р. № _________________ 1

виконувати обов’язки__________________________________ 1

(адміністратора АРМ-СЕП/АРМ-НБУ, операціоніста, оператора АРМ бухгалтера САБ, технологічних і робочих місць)

ознайомлений з правилами використання засобів захисту

інформації під час роботи з електронними банківськими до­кументами і

зобов’язуюся:

1. Виконувати правила використання та зберігання влас­них таємних ключів і дотримуватися технології обро­блення електронних банківських документів.

2. Не передавати іншим особам власні таємні ключі.

3. Не розголошувати мережеві паролі, паролі входу до САБ/інших задач і пароль свого таємного ключа.

4. У разі спроби інших осіб отримати від мене засоби захис­ту інформації, підозри щодо втрати контролю за своїми таємними ключами або їх втрати негайно повідомити про це адміністратора захисту інформації організації.

5. У разі звільнення з роботи в останній день роботи повер­нути адміністратору захисту інформації організації всі засоби захисту інформації, ключі від сейфів, особисті пе­чатки тощо.

6. Забезпечувати конфіденційність системи захисту інфор­мації організації.

Я,__________________________________________________,'

(прізвище, ім’я, по батькові)

ЄДЖЄНИЙ про те, що всі електронні банківські докумен­ти" які мають електронний цифровий підпис, зроблений з використанням мого таємного ключа, уважаються підтвер­дженими мною, а електронний цифровий підпис — накладе­ним мною.

" ' (дата, підпис)

Знання правил використання та зберігання таємних клю­чів перевірено.

Адміністратор захисту

інформації організації _________________________

(підпис, ініціали, прізвище)

Зразок 2

Я, >

(посада, прізвище, ім’я, по батькові)

який призначений згідно з розпорядчим документом _____

тральної розрахункової палати Національного банку України на її запити.

6. Підтримувати зв’язок з територіальним управлінням/ Центральною розрахунковою палатою Національного банку України з питань захисту інформації.

7. Передати всі засоби захисту інформації, ключі від сей­фів, особисті печатки тощо в установленому порядку в останній день роботи у разі звільнення з роботи.

8. Забезпечувати конфіденційність системи захисту інфор­мації організації, постійно вживати заходів щодо підви­щення рівня захищеності інформації в організації.

Однак це право клієнта є обмеженим в силу встановленого за­коном права осіб, зазначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у спосіб та в межах вимагати надання їм інформації, що становить банківську таємницю.

Наступне право клієнта банку, яке передбачене цивіль­ним законодавством, але яке не завжди може бути реалізо­ваним в силу розроблюваних банками типових договорів про надання банківських послуг — це відшкодування збитків, в тому числі моральної шкоди, заподіяних внаслідок розголо­шення інформації, що становить банківську таємницю.

Клієнт банку має право також за довільною формою сформувати письмовий запит та/або дозвіл про розкриття інформації, що містить банківську таємницю власником якої є такий клієнт. При цьому письмовий запит (дозвіл) фізичної особи — клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Письмовий запит (дозвіл) юридич­ної особи — клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Клієнт банку також має право на включення до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієн­том і банком, положення про запит та/або дозвіл на розкрит­тя інформації. У договорі також можуть бути визначені під­стави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта.

Клієнт банку — фізична особа має право зазначити осіб, яким надаються банком довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, інозем­ним консульським установам по справах спадщини за рахун­ками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

3.4. Національний банк України як суб’єкт правовідносин, пов’язаних із банківською таємницею

Національний банк України виконує три основні функції у сфері, правовідносин, пов’язаних із банківською таємницею:

1) регулююча;

2) контролююча;

3) захисна.

Регулююча функція НБУ полягає у прийнятті норматив­но-правових актів, спрямованих на охорону банківської та­ємниці. Прикладами реалізації цієї функції є Правила збе­рігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені Постановою Правління Національно­го банку України від 14.07.2006 р. № 267; Положення про функціонування інформаційних систем Національного бан­ку України та банків в особливий період, затверджене Поста­новою НБУ від 02.02.2009 р. № 39.

Національний банк здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття ін­формації, що становить банківську таємницю.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, введена з метою забезпечення стабільної діяльнос­ті банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розпо­ділу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаман­ні банківській діяльності, також є прикладом регулюючої функції НБУ.

Контролююча функція НБУ виражається в тому, що у разі порушення банками банківського законодавства, нор­мативно-правових актів Національного банку України, На­ціональний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У разі порушення банками або іншими особами, які мо­жуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до банківського законодавства, нормативно-право­вих актів Національного банку України, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосу­вати заходи впливу, до яких зокрема за порушення правил поводження з банківською таємницею можна віднести:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень тощо;

3) видати розпорядження щодо накладення штрафів на:

- керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- банки відповідно до положень, затверджених Прав­лінням Національного банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

- тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи сис­тематичного порушення цією особою вимог цього За­кону або нормативно-правових актів Національного банку України.

Одним із механізмів контрольно-наглядового впливу НБУ на банки, зокрема і у сфері банківської таємниці, є Положен­ня про планування та порядок проведення інспекційних пе­ревірок, затверджене Постановою Правління Національного банку України 17.07.2001 р. № 276. Це Положення регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду Національного банку України банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються на­глядовою діяльністю Національного банку.

Об’єктами перевірки служби банківського нагляду Наці­онального банку є:

- банк, його філії та інші власні підрозділи банку (у тому числі ті, що розташовані поза межами місцезнаходження головного офісу банку);

- філія іноземного банку;

- власники істотної участі в банку;

- юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, притаманних об’єкту перевірки, рівня безпеки і стабільнос­ті його операцій, достовірності його звітності і дотримання об’єктом перевірки законодавства України про банки і бан­ківську діяльність, а також нормативно-правових актів На­ціонального банку. Обсяги та напрями перевірки визнача­ються Національним банком.

Інспекційні перевірки банків та їх філій або інших влас­них підрозділів, філій іноземного банку здійснюються відпо­відно до плану інспекційних перевірок.

Датою, з якої починається відлік річного строку для ви­значення початку наступного комплексного інспектування (перевірки), є дата закінчення попереднього комплексного інспектування (перевірки), що зазначена у посвідченні на право проведення цієї перевірки.

Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк, філію іноземного банку не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.

Національний банк може прийняти рішення про прове­дення позапланової перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами є виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду^[7] (у тому числі за результатами аналі-1 зу показників системи раннього реагування) суттєвого по­гіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку або фактів проведення банком (його підрозділами/філіями іноземного банку) ризикових операцій, що загрожують ін-І тересам вкладників або інших кредиторів банку/філії іно­земного банку, чи фактів подання Національному банку не­достовірної звітності, а також зміна власника (власників) істотної участі у банку або голови спостережної ради та/або голови правління, набуття банком статусу спеціалізованого, звернення банку щодо відкриття філій або інших власних підрозділів, отримання ліцензій чи дозволів, передбачених законодавством, тощо.

Рішення про проведення позапланової перевірки банку/ філії іноземного банку за наявності обґрунтованих підстав оформляється у формі розпорядження та підписується Голо­вою Національного банку або уповноваженою ним особою. Уповноваженою особою може бути перший заступник Голо­ви, заступник Голови Національного банку, який за поса­довими обов’язками керує службою банківського нагляду, виконавчий директор — директор Дирекції з банківського і регулювання та нагляду, його заступники. Для здійснення вищезазначених повноважень цим особам видається довіре­ність за підписом Голови Національного банку.

Розпорядження про проведення позапланової перевірки має містити назву об’єкта перевірки, підставу, строки прове­дення перевірки (дати початку і закінчення), період інспек­тування, перелік питань, що підлягають перевірці, склад інспекційної групи.

Перевірка інших осіб, які охоплюються наглядовою діяль­ністю Національного банку, здійснюється в таких випадках: власник істотної участі в банку підлягає перевірці, якщо за результатами виїзного чи безвиїзного нагляду або на під­ставі інших документів буде встановлено, що ця особа не від­повідає вимогам Закону України «Про банки і банківську ді-

ігть» і нормативно-правових актів Національного банку -_одо істотної участі або негативно впливає на фінансову без­пеку і стабільність банку,

перевірці підлягає особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку;

перевірці підлягає особа, щодо якої є достовірна інфор­мація про здійснення цією особою банківської діяльності без

банківської ліцензії.

Рішення про здійснення перевірки інших осіб, які охо­плюються наглядовою діяльністю Національного банку, приймається у такому самому порядку, як і рішення про проведення позапланової перевірки та за наявності обґрун­тованих підстав для проведення цієї перевірки.

Служба банківського нагляду Національного банку для складання планів інспекційних перевірок аналізує:

- інформацію щодо безвиїзного нагляду;

- інформацію про попередні перевірки з урахуванням пи­тань, які були перевірені під час інспекційної перевірки, про зміст виявлених порушень і результати проведеної роботи щодо їх усунення;

- інформацію про виконання банками розроблених заходів фінансового оздоровлення з урахуванням вимог і пропо­зицій Національного банку;

- інформацію інших підрозділів Національного банку щодо діяльності банку/філії іноземного банку;

- результати перевірок діяльності банків/філій іноземного банку, які здійснювалися державними контрольними та правоохоронними органами, зовнішніми аудиторами;

- звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юри­дичних і фізичних осіб;

- рішення Правління Національного банку, завдання та вказівки Національного банку;

- інформацію щодо діяльності банків, філій іноземних бан­ків, яка розміщена в засобах масової інформації, інших джерелах.

Виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

~ підготовка до проведення інспектування;

~ процес інспектування;

~ оформлення результатів інспектування.

Звіти, довідки про інспектування та інші матеріали щодо інспектування є конфіденційною інформацією та власніс­тю Національного банку та не підлягають публічному роз­голошенню. Розкриття інформації, що міститься у звіті чи

довідці, здійснюється в порядку, передбаченому законам; України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Наці нальний банк України».

У разі встановлення за результатами проведеної і спекційної перевірки фактів порушення банками/філіями іноземних банків або іншими особами, які можуть бут об’єктом перевірки Національного банку, вимог чинногф законодавства України, нормативно-правових актів Націо; нального банку або здійснення ризикових операцій, що за! грожують інтересам вкладників чи інших кредиторів бан? ку/філії іноземного банку, підрозділ Національного банку! службовець якого був керівником інспекційної групи, го тує пропозиції про застосування до об’єкта перевірки відпо? відних заходів впливу.

Інспектор Національного банку при виконанні своїх службових обов’язків під час проведення інспектування і межах здійснення функцій банківського нагляду має правої

- вільного доступу до всіх документів та інформації об’єкта перевірки, у тому числі до тих, що становлять банківську чи комерційну таємницю;

- вільного доступу в робочий час до всіх приміщень об’єкта перевірки;

- безоплатно одержувати від об’єкта перевірки інформацію щодо його діяльності та пояснення (у тому числі пись«мові) з окремих питань діяльності, а також вимагати ві об’єктів перевірки будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки;

- виносити за межі банку/філії іноземного банку копії доН кументів, у тому числі виготовлені методом сканування або створення фотокопій, що можуть свідчити про факт" порушення банком/філією іноземного банку банківсько-) го законодавства, у тому числі нормативно-правових ак тів Національного банку;

- перевіряти будь-яку звітність афілійованої особи банк^- щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впли­ву відносин з афілійованою особою на стан банку;

- одержувати від банків/філій іноземних банків інформа­цію у формі документів або їх копій, засвідчених банком] (відокремленим підрозділом банку), філією іноземного банку, який/яка перевіряється, для долучення їх до ма-І теріалів перевірки.

Інспектор Національного банку зобов’язаний:

- дотримуватися вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку;

- сумлінно, вчасно та якісно виконувати свої службові обов’язки та доручення керівництва;

_ не розголошувати інформацію, що становить банківську чи службову таємницю або має конфіденційний характер та стала відома йому в зв’язку з виконанням службових обов’язків.

У 2001 році Оболонський районний суд м. Києва роз­глянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за скаргою Черновецького Леоніда Михай­ловича про визнання недійсним нормативного акта Украї­ни (постанови Правління Національного банку України від

17.07.2001 №276).

Згідно пунктів 1.2, 1.8, 1.17, 4.1 Положення Національ­ний банк України мав право проводити такі перевірки, як вступний контроль, спеціальна перевірка, тематична пере­вірка банків і власників істотної участі в банку — фізичних осіб, вимагати від власника істотної участі в банку — фізич­ної особи будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки, приймати рішення і здійснювати позапланові перевірки (в тому числі спеціальні перевірки) при наявності обґрунтованих підстав, до яких зокрема відносилося пись­мове звернення органів прокуратури, Служби безпеки, Мі­ністерства внутрішніх справ, Державної податкової служби, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організо­ваною злочинністю при Президентові України.

Суд дійшов висновку, що постанова № 276 в частині здій­снення НБУ таких видів перевірок, як вступний контроль, спеціальна перевірка, тематична перевірка, прийняття НБУ рішення про проведення позапланової перевірки (в тому чис­лі спеціальної перевірки) та здійснення такої перевірки за наявності таких підстав, як письмове звернення органів про­куратури України, Служби безпеки, Міністерства внутріш­ніх справ, Державної податкової служби, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю ^пРи Президентові України суперечить законам України та повинна бути визнана недійсною.

Верховний Суд України у своєму Рішенні від 13.11.2001 р. №2-538 «Щодо планування та порядку проведення інспек­ційних перевірок Національним банком України» дійшов висновку, що Постанова Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276 «Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок» у частині здій- ^снення НБУ таких видів перевірок, як вступний контроль, спеціальна перевірка, тематична перевірка, прийняття НБУ рішення про проведення позапланової перевірки (у т. ч. спеці­альної перевірки) та здійснення такої перевірки за наявності таких підстав, як письмове звернення органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Коор­динаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України суперечить законам України та повинна бути визнана недійсною.

У задоволенні скарги про визнання Постанови Правлін­ня Національного банку України від 17.07.2001 р. № 276 «Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок» недійсною в частині перевірки власника істотної участі у банку відмовити. Нац­банк України було зобов’язано оприлюднити висновок суду у такий самий спосіб, у який було оприлюднено цей акт, та повідомити суд та заявника про виконання рішення суду в місячний термін із дня його отримання.

Постанова НБУ від 17.03.2004 р. № 108 «Про порядок на­кладення Національним банком України штрафів за пору­шення банками вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом», наприклад, визначає порядок накладення штрафів за недотримання вимог для розкриття банківської таємниці Держфінмоніторингу України. За невиконання (неналежне виконання) банком вимог статей 5, 6, 7, 8 та 12-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» На­ціональний банк України адекватно вчиненому правопору­шенню може накласти на банк штраф у розмірі до однієї ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф за порушення в діяльності філії банку накладаєть­ся безпосередньо на банк — юридичну особу. Національний банк накладає подібний штраф на банк на підставі резуль­татів планових та позапланових перевірок діяльності банків чи їх філій.

Рішення про накладення штрафу на банк адекватно вчи­неному правопорушенню приймає Комісія Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі — Комісія Національного банку) або відповідна комі­сія Національного банку при територіальному управлінні (далі — Комісія Національного банку при територіальному управлінні).

У разі розгляду Комісією Національного банку (Комісією Національного банку при територіальному управлінні) пи- таяня щодо накладення на конкретний банк штрафу для на­дання пояснень може бути запрошено голову правління (ради директорів) або голову спостережної ради банку. Запрошення надсилається в письмовій формі (або електронною поштою) не пізніше ніж за три дні до дати проведення зустрічі. Резуль­тати зустрічі оформляються протоколом, до якого додаються письмові пояснення запрошеної особи за її підписом.

Рішення Комісії Національного банку (Комісії Націо­нального банку при територіальному управлінні) про накла­дення штрафу надсилається банку засобами спецзв’язку.

Якщо банк протягом п’яти робочих днів з дня отримання рішення Комісії Національного банку (Комісії Національно­го банку при територіальному управлінні) про накладення штрафу не сплатить штраф, то Національний банк (відповід­не територіальне управління Національного банку) зверта­ється до суду з позовною заявою про стягнення з банку-по- рушника відповідної суми штрафу.

У разі неодноразового порушення банком вимог Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом» Національний банк (відповідне територіальне управління Національного банку) звертається до суду з позовною заявою про обмеження, тим­часове припинення дії або позбавлення ліцензії (дозволу) на здійснення банком-порушником банківської діяльності чи проведення окремих операцій.

У разі порушення Закону про банки чи нормативно-пра­вових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплато­спроможності банку (що теоретично можливе при масовому розголошенні банківської таємниці і наступним витребуван­ням вкладів та інших вимог клієнтів) Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати про­цедуру ліквідації банку.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи пред­ставника юридичної особи — власника істотної участі, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встанов­лено складу злочину, але має місце порушення вимог Зако­ну про банки або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку особу визнано винною у вчи­ненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право ви­дати банку розпорядження про звільнення такої особи з по­сади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Дата добавления: 2015-11-14