Стильова рефлексія на світ у новому часі: становлення та еволюція нової стильової парадигми

Розвиток стилів української літературної мови нашого часу характеризується кількома взаємозумовленими тенденціями. Рух світових високорозвинених мов у напрямку вдосконал комунікативної варіативності, спеціалізації системно зорганізоних мовних одиниць властивий і українській мові, що функціонує в усіх сферах суспільного життя народу. Відповідно, моделюютьються і відтворюються на рівні типології спілкування системні принци добору, організації і використання мовних засобів української літературної мови, що є базовим критерієм теорії функціональних стилів (за В.В.Виноградовим).

Українська літературна мова (та її функціональні стилі як основний критерій ідентифікації статусу високорозвиненої мови) має особливий шлях розвитку, зумовлений значною мірою не внутрішньою природою мови, її онтологічно закономірним, еволюційним перетворенням, а поза мовними обставинами (історичними, соціально-політичними). У новітній історії української літературної мови, що власне починається з часу державної незалежності, такою позитивною обставиною є консти­туційна норма, де задекларовано державний статус національної мови, визначено пріоритети сфери її функціонування.

Зовнішня щодо природи мови обставина безпосередньо пов'язана з ситуацією функціонально-стильового розвитку української літера­турної мови, тобто мова фактично є вербалізованою комунікатив­ною системою у стилях, де раніше була представлена спорадично або асистемно, передусім йдеться про сферу офіційно-ділову, подекуди наукову і стилю масово-політичної інформації.

Літературна мова як інтелектуальна репрезентація осягнення на­родом буття вимагає динаміки нового часу, мовних форм, що адек­ватно відображатимуть процеси пізнання світу, нові поняття. Перед новою літературною мовою постає проблема вироблення терміноло­гії, підставових засад її творення і входження у специфічну націона­льну систему.

Літературна мова вже у XIX ст. постає як стилістично диференційована - і не лише за наявності функціональної віднесеності текстів, але й за способами наукової аргументації комунікативної специфіки цих текстів. І.Франко одним із перших формує і формулює стилістичні параметри науково-публіцистичних і власне наукових текстів. Як і М.Костомаров, і М.Драгоманов, і М.Павлик, і численні автори "Зорі" та сподвижники М.Грушевського й І,Франка по видавничій та перекладацькій праці. Характерним є звернення до текстів - давніх і нових, української фразеології, фольклору, етно­графії, соціології, політики, перекладів українською мовою не лише художніх творів, але й численних публіцистичних та наукових праць - так починає формуватися система функціональних стилів літературної мови нового часу.

Національна літературна мова відтворює загальну, помірність, властиву літературним мовам нового часу, функціонування на принципово нових культурних засадах і у відповідності з ними.

У цьому аспекті функціонально-стилістична проблематика в нау­ковому дискурсі нового часу має і самодостатні виміри як еволю­ційний розвиток мовних потенцій та можливостей, і певну узгодже­ність з причиновістю впливу на мову, зумовленості її динаміки екст­ралінгвістичною мотивацією.

Найвиразніше розвивається художній стиль, зрозуміло в його ідеологічній прогнозованості, а отже, і певній літературній «селекції» що має наслідком обмеження потенційно можливого розвитку естетизованого слова.

Науковий стиль у підрадянській Україні залучає інтелектуальний ресурс і термінологічні напрацювання української мови лише част­ково, в окремих (переважно традиційних) галузях знання - біологи ботаніці, частково медицині, географії та ін. Новітні наукові напря­мки (генетика, космічна медицина, астрофізика, кібернетика та ін,) практично не репрезентовані вербалізованими формами української наукової свідомості.

На розвиток функціональних стилів як інтенції національної лі­тературної мови і одночасно наукової рефлексії на неї великий вплив справила діяльність Інституту української мови - дослідної інституції, що в широких наукових колах ініціювала продуктивну дискусію щодо принципів українського термінотворення (значною мірою, щоправда, зорієнтовану на емпірику і різного ступеня пурис­тичне обґрунтування). Засади термінотворення з активізацією народномовного потенціалу (І.Верхратський, МЛевченко, О.Курило та ін.) чи залучення іномовних терміноресурсів (М.Грушевський, С.Єфремов, О.Синявський, В.Самійленко та ін.) не є лише лінгвісти­чною дискусією щодо функціональних інваріантів мовних одиниць у спеціальній комунікації – це власне опосередковане обґрунтування присутності/неприсутності нац мови в науковому спілкуванні народів.

Аналіз динаміки розвитку та комунікативної спеціалізації мовних ресурсів суч. укр.. літ. мови включає як обов'яз­ковий компонент дослідницької інтерпретації наукову достовірність підходу до критерію функції. Так, у науковому стилі синтетизм/аналітизм передусім буде продуктивно виявлено на рівні термінотворення, з виразною доміна­нтою аналітизму в терміносистемах природничої сфери і суспільно- політичного знання. Офіційно-діловий стиль відтворюватиме й ак­тивно моделюватиме номінацію аналітичного типу в формі кліше і мовного стандарту. Стиль масово-політичної інформації спирати­меться на комунікативне кліше і штамп Одночасно стиль масово-політичної інформації ак­тивно моделює та відтворює тенденцію до синтетизму як функціо­нальний тип мовлення, значною мірою орієнтований на розмовне спілкування, де синтетизм є мовною реалізацією психологічного і комунікативного прагнення простоти, легкості форми, прозорості граматичної конструкції, понятійної однозначності і т.д.

Лінгвістика XX ст. проблему класифікації мовних стилів однозначно зумовлює функціональним принципом, наголошуючи саме на функціональних стилях як характерологічному явищі літ. мови. Проте і досі у науковому обі спостерігаємо термінологічну невизначеність, нечіткість і неоднозначність дефініцій, що почасти є свідченням наукового пошуку а подекуди — термінологічною невпорядкованістю.

Базисним для сучасної лінгвістики є теоретичний постулат про сукупність п'яти функціональних стилів української літературної мови. Проте яких саме? Розбіжності (і навіть омонімічність) вияв­ляються в термінах "публіцистичний стиль" (понятійний аналог - "стиль масово-політичної інформації", й заідеологізоване - "стиль масово-політичної інформації і пропаганди"), "науковий стиль" ("наукові стилі"), відповідно - "художній стиль" ("художні стилі"), "розмовний стиль" ("розмовна мова"). Термінологічна дублетність не виражає понятійної синонімізації, а швидше свідчить про деяку теоретичну розгубленість сучасної стилістики.

Проблема структуризації стилів української літературної дискусійна актуальна і складна. Її важливість зумовлена необхідністю пізнання реальних процесів розвитку мови в її функціональних різновидах, потребою аналізу динаміки впливу на розвиток стилів суспільної еволюції.

Дата добавления: 2015-11-14