Сучасні концепції міжнародної торгівлі

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває "вибухового характеру", світова торгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як "золоті часи" у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуто щорічного 7 %-го зростання світового експорту. Проте вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5 %, ще більше скоротився у 80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.
Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства.
Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів чи конкретні потужності для виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит. Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при багатосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у "Вольво" потреба експорту з невеличкого шведського ринку значно більша, ніж у "Дженерал моторс" - зі значного американського.

2. Зменшення витрат виробництва. Дослідження показали: компанії можуть зменшувати свої витрати на 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск продукції, це явище відоме як "крива акумулювання досвіду" (experience curve). Наприклад, якщо ми візьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва і початкову вартість в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., четвертої - 64 дол. і т.д. Зменшення може бути пов'язане з декількома чинниками: покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із засобів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов'язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може призвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбуватися у зв'язку з розходженнями всередині країни і за кордоном державних заходів, які впливають на прибутковість (наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

4. Розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші комплектуючі матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру - використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої мережі.

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.
Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема автомобільна промисловість, діверсифікували свої закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній промисловості країни.

___________________________________________________________________

МЕВ періоду капіталізму (індустріальний)

Зародження і розвиток капіталістичного виробництва безпосередньо пов’язані з нагромадженням капіталу. У свою чергу, торгівля, як внутрішня, так і зовнішня, стала могутнім джерелом нагромадження капіталу та прискорення розвитку країн. У ХVI-XVIII ст. зовнішня торгівля досягла розмірів світової і це рішуче вплинуло на прискорення розкладу феодалізму. Зародження капіталістичних відносин відбувається XV ст. в Іспанії, Португалії, а з кінця XVI ст. - в Голландії, Англії, Франції, де первісному нагромадженню капіталу сприяло багатство захоплених колоній.

Відкриття морського шляху до Індії поклало початок колоніальної експансії португальців на Схід, нечуваної смуги збагачення. Піренейські держави активно вели зовнішню торгівлю з колоніями й іншими європейськими державами. Хліб, вино, масло, сукно та інші продукти та товари відправлялися ними до Америки, Європи, Азії. Поступово Голландія, Англія, Франція перемогли піренейські держави на зовнішньому ринку.

Величезне значення в створенні первісного капіталу в країнах Європи мала работоргівля. Франція - активно стимулювала у країні розвиток експортних галузей господарства, були створені за кордоном спеціальні контори для торгівлі.

Поряд з розвитком торгівлі й судноплавства в XVI ст. в Англії почало формуватися національне купецтво, створювалися компанії для торгівлі з Росією, Персією, північними країнами. У більшості країн Європи зовнішньоекономічні зв’язки внаслідок географічного положення цих країн, а також їх колоніальної політики відіграли виняткову роль для економічного розвитку.

В Росії та Україні зародки торгового капіталу слід віднести до XVI ст. (Іван VI). Особливого розквіту зовнішня торгівля набула на початку XVIІІ ст. (Петро І). Відкриття річкового шляху до Чорного моря, вихід на Балтійське узбережжя. Головним предметом експорту були різні види сировини: ікра, хутро, віск, сало, прядиво, ліс тощо. Починало розвиватися промислове виробництво. Проте залежність Росії від іноземного капіталу, відставання від індустріального рівня розвитку європейських країн особливо помітно проявилися у структурі російського експорту у після петровський період. Прядиво, льон, сало, залізо, ліс, хліб остаточно заступили собою все інше.

Величезний прибуток приносили державній казні нееквівалентний обмін (торгівля) з національними окраїнами Росії, особливо Сибіром, а також стягнення з інородців данини.

Можливість зменшення виробничих витрат за рахунок одержання продуктів праці з інших країн є одним з найважливіших факторів розвитку продуктивних сил.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.

Окремі прояви міжнародного поділу праці існували ще до утворення капіталістичного суспільства. У XVI-XVIІІ ст. почалася спеціалізація колоній на виробництві тих чи інших товарів, в залежності від природних умов.

В першій половині ХІХ ст. виникли об’єктивні передумови й настійна необхідність утвердження міжнародного поділу праці як закономірного результату розвитку капіталізму. Капіталістичне виробництво стає все більше спеціалізованим (дешевшим).

Подібно того як всередині кожної країни суспільний поділ привів до становлення національного ринку, міжнародний поділ праці спричинився до виникнення світового ринку.

Характерною рисою розвитку світового ринку у ХІХ ст. було те, що він існував в умовах вільної конкуренції. Рівень конкурентної боротьби, особливо в сфері зовнішньої торгівлі, був значно нижчим порівняно з її гостротою в ХХ ст., що створювало сприятливі умови для виходу на світовий ринок дедалі більшої кількості фірм різних країн.

На початку ХХ ст. основні капіталістичні держави вступили в період раннього «дикого» імперіалізму. Почали формуватися монополії, первісною базою яких були акціонерні товариства. Інтенсивний вивіз капіталу, економічний та територіальний поділ світу монополіями були факторами створення світового господарства. В цей період МЕВ будувалися на праві сильного, головним принципом діяльності монополій було отримання прибутку, у зовнішній торгівлі процвітав нееквівалентний обмін, звичайним явищем стало пряме пограбування ресурсів менш розвинутих країн. Капіталістична експлуатація поєднувалася з докапіталістичними формами примусу і тому носила особливо жорсткий характер, у світовому господарстві панувала нерівномірність. Весь світ розділився на «центр» і «периферію».

Перша світова війнаі більшовицький переворот у Росії виявилися головними дестабілізуючими факторами для світогосподарських зв’язків. Поновлення міжнародного економічного спілкування було пов’язане з подоланням наслідків цих факторів.

Жовтневий революційний переворот поклав початок небаченому експерименту над людьми і соціальними інститутами, коли поряд з проголошуваними принципами і деклараціями про встановлення нових прогресивних принципів міжнародних відносин у реальній зовнішній політиці насаджувалися свовілля, терор, диктат, зневага до людської гідності і самого життя. Антикапіталістичні заходи Радянського уряду, зокрема конфіскація іноземної власності, невизнання боргів попередніх режимів, викликали бойкот Росії з боку провідних держав Заходу. Зовнішньоекономічні зв’язки Російської республіки були практично зведені до нуля.

Протягом 20-30 років Афганістан, Іран і Туреччина були чи не єдиними торговими партнерами Радянської держави. В Росії була створена спеціальна Російсько-Східна торгова палата. Був поновлений у 1922р. Нижньогородський ярмарок. Впровадження НЕП спонукало зарубіжні країни піти на ділові контакти з Росією. У 1921р. була укладена радянсько-англійська торговельна угода, далі були укладені угоди з Німеччиною, Італією, Норвегією, Данією, Австрією, Чехословаччиною. В Росії була висунута ідея залучення іноземного капіталу через надання концесій. До 1928р. в російську економіку було вкладено всього 70млн. крб. проти 3млрд. за планом. Іноземним інвесторам чинились перепони. Великий капітал не прийшов до Радянської республіки. Зарубіжні країни висунули претензії щодо повернення боргів царського і тимчасового Урядів - близько 8млрд. золотих крб. Радянська влада відкинула ці вимоги, але об’єктивна реальність дала змогу встановити зовнішньоекономічні стосунки в 1924-25рр. із сорока іноземними державами. Починаючи з 1922р. (утворення СРСР) всі права по веденню зовнішньоекономічних стосунків були віддані центру. Поступово була послаблена економічна блокада Радянської республіки. З 1924 до 1929рр. оборот зовнішньої торгівлі збільшився у 5,4 рази, у тому числі експорт в 14,5 рази - імпорт в 3,2. Головною статтею експорту СРСР у 20-х роках були продовольчі товари (41%). Крім того почали експортувати паливо, руди, метали, металеві вироби, промислові товари народного споживання.

Керівництво країни на чолі з Сталіним використали невдоволення трудящих НЕП щоб його згорнути і знищити своїх політичних супротивників. Була створена тоталітарна командно-адміністративна економіка. У сфері економіки був здійснений перехід від економічних важелів управління до планово-адміністративних. З 1930р. зовнішньоторговельний оборот Росії почав знижуватись, що свідчило про кризові явища у зовнішньоекономічній сфері, руйнування її інфраструктури.

Економічна криза 1929-1933рр. справила руйнівний вплив на світогосподарські зв’язки. Зменшився обсяг світової торгівлі, дедалі ширше стали застосовуватися протекціоністські заходи, спрямовані на скорочення імпорту.

В той же час СРСР розбудовуючи свою економіку різко збільшив імпорт промислового обладнання із США. Американські компанії брали участь у будівництві заводів у Магнітогорську, Дніпрогесу, автозаводу в м. Горькому. Після відновлення у 1933р. дипломатичних відносин США і СРСР економічне співробітництво отримало додатковий імпульс. В 1937р. була укладена нова торгова угода, якою сторони надавали одна одній режим найбільшого сприяння. В 1939р. З початком радянсько-фінської війни США запровадили «моральне ембарго» на вивіз у СРСР зброї, стратегічної сировини, металів. Знову радянсько-американські відносини нормалізувалися у період другої світової війни.

На початку 30 років Монголія повністю переорієнтувала свої торгівельні стосунки на СРСР, що поставило її у повну залежність від однієї держави.

Друга світова війна погіршила становище, що склалося в системі світогосподарських зв’язків в 30-ті роки. Зовнішньоекономічні зв’язки в більшості країн, що воювали, були різко звужені, міжнародному економічному співробітництву завдано великої шкоди. Економічне співробітництво підпорядковувалося передусім завданням війни. Механізм міжнародних розрахунків був практично розладнаний. Особливо негативні прояви стосувались Європейських країн та Японії. В той же час воєнна кон’юнктура сприяла швидкому зростанню зовнішньоекономічної сфери США, вони закріпляють за собою перше місце в світовому товарообороті. Частка США в перші повоєнні роки, у світовому експорті складала більше 30%.

В той же час нагромаджувалися передумови розгортання НТР й бурхливого розвитку світогосподарських зв’язків. Попереду були драматичні зміни співвідношення сил у світовому господарстві: посилення суперництва на світових ринках між основними центрами капіталізму, боротьба країн, що звільнилися, за рівноправні відносини, над ідеологізація зв’язків Схід-Захід і нарешті поступове твердження нового політичного мислення, що відкриває шлях до плідного економічного співробітництва в інтересах усіх країн.

_______________________________________________________

Міжнародна торгівля є провідною формою міжнародних економічних відносин. Вона опосередковує міжнародний поділ праці, тісно пов’язана з іншими формами світогосподарських зв’язків і відіграє дедалі важливішу роль як фактор економічного розвитку в усіх країнах.

Про зростаюче значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900р. обсяг світової торгівлі щодо валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а в середині 80-х років - уже 26%. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового сукупного продукту у другій половині ХХ ст. характеризувалося такими даними:

1950-1955 8,2 5,2 1986-1992 5,3 2,8

1956-1965 7,7 4,5 1993 2,4 2,3

1966-1975 6,8 4,5 1994 5,8 3,0

1976-1985 3,8 2,5

Наведені дані переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно із соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов’язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв’язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу.

В минулому міжнародна торгівля являла собою обмін між країнами переважно товарами. Сучасна міжнародна торгівля характеризується подальшим зростанням обміну товарами і, разом з тим, стрімким розвитком міжнародного обміну послугами.

Таким чином, у міжнародній торгівлі об’єктами комерційних операцій є матеріально-речова продукція та послуги, в тому складі результати виробничого і науково-технічного співробітництва, які набувають при обміні вартість, тобто стають товаром.

Необхідно пам’ятати, що міжнародні комерційні операції хоча і підпорядковуються нормам національного права, відрізняються своїми правилами, нормами та традиціями від торгових операцій в межах країни, у тому числі і тим, що вони регулюються і міжнародними нормативними актами.

Які ж торгові операції відносяться до міжнародних? До міжнародних торгових операцій відносяться ті, до яких можуть бути застосовані норми міжнародного права. Згідно Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, до міжнародних відносяться операції укладені між контрагентами, тобто торговими партнерами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах. чи іншими словами у юридичній адресі яких вказані різні держави.

Всі товари які використовуються в торговому обороті зібрано в Гармонізованій системі опису та кодування товарів. На Україні діє “Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності “(ТН ЗЕД), яка була прийнята у 1990 році в СРСР і побудована на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) і Комбінованої номенклатури Європейського економічного співтовариства (КН ЄЕС).

Більш загальна класифікація у порівняння з класифікацією в ТН ЗЕД, яка застосовується у статистиці зовнішньої торгівлі, розподіляє усі товари на:

- сільськогосподарська сировина та продовольство;

- паливо, мінеральна сировина, метали;

- хімічні продукти;

- машини, обладнання, транспортні засоби;

- промислові товари народного вжитку.

На сучасному етапі поряд з істотними структурними змінами в матеріальному виробництві винятково швидко розвивається сфера нематеріального виробництва, тобто сфера послуг, яка посіла важливе місце в економіці всіх країн. Вона відрізняється від торгівлі товарами тим, що останні можуть бути фізично переміщені через кордон, тобто послуги - це товар, який не має матеріалізованої форми.

У сфері послуг, як і в матеріальному виробництві, дедалі більше розвивається міжнародна спеціалізація. Це зумовлює швидке зростання і диверсифікацію міжнародного обміну послугами. Поряд із світовим ринком товарів динамічно розвивається і ринок послуг. І хоча міжнародний обмін послугами, наприклад транспортними та деякими іншими, має вже тривалу історію, проте він стає особливо динамічним у другій половині ХХ ст., охоплюючи чимраз ширше коло послуг.

Міжнародний валютний фонд включає в міжнародну торгівлю послугами насамперед фрахт, решту транспортних послуг, міжнародний туризм. До інших послуг відносять, по-перше, традиційні: банківські послуги, страхові операції, біржові, посередницькі та подібні послуги і, по-друге. нові види послуг, породжені “інтелектуалізацією” сучасної торгівлі, розвитком обміну науково-технічним та виробничим досвідом і т.п. До міжнародного обміну послугами включають і різні інші послуги: рекламу, ярмарки, обмін у галузі культури, інформації тощо.

Найбільша питома вага у світовому експорті послуг припадає на транспортні послуги та туризм. Останнім часом частка міжнародного туризму в торгівлі послугами зростає, а транспортних послуг - зменшується. Найдинамічніше розвивається обмін послугами, пов’язаними з розвитком міжнародного науково-технічного співробітництва.

Міжнародний обмін послугами тісно пов’язаний з торгівлею товарами (як і експортом капіталів). Так, експорт товарів породжує необхідність транспортних послуг. Торгівля багатьма наукоємними товарами в сучасних умовах неможлива без відповідного післяпродажного технічного обслуговування. Зростання торгівлі подібними товарами збільшує роль інформаційних і різноманітних консультаційних послуг і т.п. Але, з іншого боку, обмін послугами має свої особливості. Послуги виробляються і споживаються, як правило, одночасно. На відміну від товарів вони не можуть зберігатися. Для продажу послуг за кордоном у більшості випадків необхідна присутність там виробників цих послуг (наприклад, при наданні транспортних, інженерно-консультаційних та інших послуг) або ж наявність на території даної країни іноземних споживачів (обслуговування іноземних туристів, вантажно-розвантажувальні роботи в портах і т.п.). Все це веде до відособлення міжнародної торгівлі послугами від товарного обміну.

Треба зазначити, що, на відміну від міжнародної торгівлі товарами, міжнародний обмін послугами ще недостатньо вивчений. Дуже недосконала статистика купівлі-продажу послуг. Наявні відомості дають лише приблизне уявлення про масштаби цієї сфери міжнародного обміну. Не вироблені єдині підходи до оцінки суті, змісту міжнародного обміну деякими видами послуг.

За оцінкою ГАТТ, у 1989р. світовий експорт товарів дорівнює 3095млрд.дол., послуг - 680млрд.дол. Проте, враховуючи недосконалість статистики міжнародної торгівлі послугами, може впевнено кваліфікувати ці показники як занижені. Обмін послугами становить у сучасних умовах не менше ніж 1/5 світового торговельного обороту.

Провідне місце в сучасній міжнародній торгівлі послугами посідають розвинуті західні країни. До того ж у сучасних умовах ТНК цих країн дедалі інтенсивніше здійснюють інвестування за рубежем саме у сферу послуг.

Товарна структура, світової торгівлі в ХХ ст. зазнала істотних змін, що зумовлені насамперед зрушеннями у структурі виробництва. Сьогоднішній набір товарної маси на світовому ринку докорінно відрізняється від її асортименту в довоєнний період. У той час домінуючі позиції (понад 60%) у світовому експорті займали продовольство, сировина та мінеральне паливо. Решту становила продукція обробної промисловості.

У повоєнні роки з розгортанням НТР відбулася структурна перебудова світового промислового виробництва: найбільш динамічно розвивається обробна промисловість, провідне місце посідають наукоємні виробництва, найперспективніші галузі, особливо машинобудування. Науково-технічний прогрес дав змогу збільшити в розвинутих західних країнах сільськогосподарське виробництво, що зменшило їхню потребу в імпорті продовольчих товарів. Внаслідок застосування у виробництві науково-технічних досягнень значно знизилася матеріалоємність продукції, розвиток хімічної промисловості спричинив зміну частини натуральної сировини синтетичною сировиною, збільшилися масштаби переробки сировини на місці її виробництва. Разом з тим швидкий розвиток промисловості в розвинутих країнах та індустріалізація в багатьох країнах, що розвиваються, зумовили суттєве зростання попиту на мінеральне паливо.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і, зрештою, довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

У 1992р. структура світового експорту мала такий вигляд, %:

Харчові продукти 9,6

Паливо 9,1

Чавун і сталь 2,8

Хімічні товари 9,0

Машини й транспортне обладнання 37,3

Автомобілі, деталі та комплектуючі до них 9,9

Канцелярські машини й апаратура 9,6

Текстильні вироби, обладнання електрозв’язку 3,2

Одяг 3,6

Зміни в товарній структурі світової торгівлі відбулися з неоднаковою інтенсивністю в різних країнах та регіонах. В експорті багатьох країн досі домінують продовольчі, сільськогосподарські товари, сировина та паливо. Так, у 1992р. частка цієї групи товарів у експорті розвинутих країн становила лише 19,9%, а країн, що розвиваються,-45,6, країн Східної Європи-35,1%.

Переважна частина сучасної міжнародної торгівлі готовими виробами припадає на машини та устаткування. Саме ця обставина яскраво свідчить про посилення взаємозалежності національних економік, процесів відтворення.

В останні десятиріччя усталилася тенденція значного зростання питомої ваги машин та устаткування в експорті й імпорті розвинутих країн. У Японії наприкінці 80-х років цей показник дорівнював більше 65%, ФРН- близько 49, у США-46%. В імпорті розвинутих країн питома вага машин та устаткування зросла в минулому десятиріччі з 22,9 до 35%. У США на кінець 80-х років вона становила 42%, ФРН- близько 28, а в Японії - лише приблизно 12%.

Що стосується інших груп країн, частка машин та устаткування в їхньому імпорті досягла світового рівня, разом з тим в експорті вона є значно нижчою за цей рівень (на початку 90-х років - 17%). У країнах Східної Європи цей показник становив на зламі десятиріч близько 29%.

Наявна статистична інформація свідчить про несприятливу товарну структуру експортних поставок України. Основними статтями її експорту є сировина, матеріали й товари народного вжитку. На них у 1990р. припадало 78% загального обсягу експорту. Машини та устаткування становили 16%.

У сучасному експорті дедалі більшого значення набирає наукоємна продукція. В експорті розвинутих країн вона досягає 30-40%. Важливе місце посідає хімічні товари. Відбувається “інтелектуалізація” світової торгівлі. Країни, що розвивається, а також країни Східної Європи та КНР у цьому відношенні істотно поступаються розвинутим західним країнам.

Як свідчать дані ООН, хоча в експорті розвинутих країн абсолютно переважають готові вироби, ці країни виступають на світовому ринку крупними постачальниками продовольства, сировини і навіть палива.

Більше половини світового експорту сировини припадає на цю групу країн. У сучасних умовах найкрупнішими експортерами продовольства є США, Канада, Франція, Австралія, Італія, Нідерланди та ряд інших розвинутих країн. Ці ж країни виступають найбільшими постачальниками сировини на світовий ринок. Разом з тим питома вага в поставках сировини країн, що розвиваються, помітно знижується.

Особливе місце посідають у міжнародній торгівлі паливно-енергетичні товари. До війни на них припадало менш як 8% світового експорту. Із середини 70-х років до початку 80-х їхня питома вага різко зросла - приблизно до 20%. Однак на сучасному етапі інтенсивне використання енергозберігаючих технологій у розвинутих країнах зумовило відносне скорочення попиту на енергоносії, а отже, і зниження частки паливно-енергетичних товарів, особливо нафти, у світовому експорті.

Найкрупнішим експортером паливно-енергетичних товарів був СРСР. Основними постачальниками нафти на світовому ринку є країни ОПЕК. Зростає роль нових експортерів нафти, таких як Мексика, Великобританія, Норвегія та деякі інші.

Міжнародний товарообмін за післявоєнний період збільшився у величезних розмірах. Світовий експорт, який становив у 1948р. 57,5млрд.дол., досяг у 1990р. 3396млрд.дол., а імпорт зріс відповідно з 63,6млрд до 3536,3млрд.дол.

Зовнішня торгівля східноєвропейських країн, а також КНР розвивалася у післявоєнний період відносно високими темпами, які, однак, не були адекватними їхнім потребам участі в міжнародному поділі праці. Це пояснюється, з одного боку, гальмуванням розвитку зовнішньоекономічних зв’язків цих країн в умовах адміністративно-командних систем господарювання, з іншого - негативними ннаслідками “холодної війни”, яка відбилася на економічних відносинах Схід-Захід.

Величезне зростання обсягу міжнародної торгівлі у вартісному виразі віддзеркалює як збільшення її фізичного обсягу, так і істотне підвищення цін, особливо у 70-80-ті роки.

Розподіл світового експорту між окремими групами країн є вкрай нерівномірним. За статистикою ООН, у “десятку” найбільших експортерів світу в 1990р. входили ФРН, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія-Люксембург, колишній СРСР (країни названі в міру убування обсягу експорту). Як бачимо, панівні позиції у світовій торгівлі займають розвинуті країни Заходу. За післявоєнні роки їхня питома вага у світовому експорті підвищилася з 60,8% (1950р.) до 72,2% (1990р.). Разом з тим усередині цієї групи відбулися значні зміни у співвідношенні сил. Позиції США відносно послабшали, їхня частка знизилася за вказаний період з 16,7 до 11-12%.

Посилилися позиції країн ЄС, питома вага яких у світовому експорті зросла з 27,7 до 39,7%. Частка Японії збільшилася особливо відчутно - від 1,4% у 1950р. до 9% в останні роки.

Водночас істотно погіршилося становище у світовій торгівлі країн і територій, що розвиваються. У 50-60-ті роки їхня питома вага у світовому експорті катастрофічно знизилася - з 31,1% у 1950р. до 18,4% у 1970р. У наступне десятиріччя їм вдалося дещо поліпшити своє становище завдяки підвищенню цін на основні сировинні товари, передусім на нафту. Але погіршення кон’юктури на світових ринках у 1980-ті роки, абсолютне скорочення експорту даної групи країн у першій половині цього десятиріччя стали причиною падіння їхньої частки - до 19,8% у 1986р. У 1990р. вона становила 22,7% (включаючи експорт КНР).

Питома вага країн Східної Європи у світовому експорті досягла найвищої межі у 60-ті роки (10%), надалі визначилися тенденція до її зниження (7% у 1989р. і 5,1% у 1990р.). Що стосується колишнього Радянського Союзу, то на нього в останні роки його існування припадало менш ніж 4% світового експорту. Водночас СРСР належав до крупних експортерів, хоча масштаби його участі у світовій торгівлі не були адекватні економічному потенціалу країни.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, у 1992р. на Північну Америку припало 15,5% світового товарного експорту, на Латинську Америку - 4, Західну Європу -46, Центральну, Східну Європу й колишній СРСР - 2,5, Африку -3, Середній Схід -3,5, Азію -25%.

До проголошення своєї незалежності Україна, як і інші суб’єкти колишнього СРСР, брала участь у міжнародних економічних відносинах не самостійно, а через так званий центр. Це звужувало можливості ефективного включення у світогосподарські зв’язки. На зовнішньоекономічну діяльність орієнтувалися насамперед підприємства союзного підпорядкування, а результати цієї діяльності зосереджувалися в руках того ж центру.

Сьогодні вже зроблено перші кроки незалежної України по шляху реалізації однієї з основ державного суверенітету - самостійної зовнішньоекономічної діяльності. Створена відповідна законодавча база, сформовані організаційні структури. Ці кроки здійснюються в складних умовах, але йдеться про об’єктивний процес, який забезпечує Україні розширення вигідних для неї торговельно-економічних зв’язків з іншими країнами, підвищення ефективності її участі в міжнародному поділі праці.

Суб’єкти господарювання Житомирської області підтримують широкі торговельні зв’язки з багатьма країнами світу. Зовнішньоторговельний оборот в 1995 році зріс на 30% в порівнянні з 1994р. і склав 223,3млн.дол.США, в тому числі експорт - 150,8млн., імпорт - 72,5 млн. Таким чином, позитивне сальдо становило 78,3млн.дол.США. Зріс також і зовнішньоекономічний обсяг послуг на 40% і склав за 1995рік 0,8млн.дол.США, в тому числі, експорт - 0,7млн., імпорт - 0,1млн. Однак питома вага області в зовнішньоекономічному обороті України незначна: в експорті - 1,4%, імпорті - 0,8%.

Географія країн, що торгують з областю постійно розширюється. Так, в минулому році в експортно-імпортних операціях з областю брали участь більше 60 країн світу (по Україні 128), проте найпоширеніші і найстабільніші вони залишаються з країнами колишнього Союзу РСР. В ці країни направляється 74% всієї експортованої продукції (в цілому по Україні 53%), одержуємо ми від них також найвагомішу частку всього імпорту - 64%. Найголовнішим партнером є Росія. На неї припадає 55% загального обороту (по Україні - 43%). Другою, серед країн колишнього СРСР, за обсягами обміну товарами є Білорусь - 8% експортованої та 14% імпортованої продукції. З цієї республіки ми одержуємо майже 50% (від загальних надходжень) мінеральних добрив.

Поряд із збереженням колишніх ринків збуту підприємства та організації активно працюють в напрямку знаходження нових торговельних ніш в Європі й на інших континентах світу. В країни Європи вони відправили продукції більш як на 25млн.дол. (16,6% загального експорту), одержали її на 21,2млн.дол. (29,3%), проти відповідно 10 і 15% за минулий рік. Найпоширеніші зв’язки склалися з Німеччиною, Італією, Польщею, Швейцарією, Чехією.

Вагомим зовнішньоторговельним партнером є США (5-6%загального обороту). З країнами Азії та Африки взаємовідносини незначні (1-2% від загального).

Основні види експорту це продукція машинобудування та металообробки - 24,7% від загального обсягу, мінеральні продукти - 12,2%, вироби з граніту - 7%, алкогольні та безалкогольні напої - 8,8%, цукор -5,8%, папір -4,6%. Такі види продукції нашого експорту як граніт, титанова руда, папір, меблі та ряд інших - конкурентноздатні не лише в межах СНД, а й поза його кордонами. Куди ми відправляємо від 50 до 80% вказаних видів продукції. В експорті зберігається досить висока частка сировинних матеріалів (35-40% від загального обороту).

В зовнішній торгівлі послугами, брали участь майже 50 країн світу. Тут найпоширенішими є зв’язки з країнами Європи (59% всього обороту). Серед країн колишнього СРСР найбільші обсяги експорту послуг припадають також на Росію - 28,8%.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі. Це факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, які існували ще за стародавніх часів та в середньовіччі. Це аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, які з’явились у наш час.

Нижче розкриваються деякі форми міжнародної торгівлі.

Товарна біржа, в сучасній економічній літературі розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відбиває складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об’єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Такі об’єднання організовують для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередники (брокерські, торговельні і т.п.), виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, у відповідності з встановленими біржовими правилами укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа являє собою особливий ціноутворюючий механізм. У вільному ціноутворенні також полягає мета біржі.

Схарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати їй таке узагальнююче визначення. Товарна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції на основі стандартів, зразків, у спеціальному місці, де ціни на товари визначаються шляхом вільної конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує збалансування попиту і пропозиції шляхом відкритої купівлі-продажу, упорядкування та уніфікації ринку товарних і сировинних ресурсів, стимулювання розвитку ринку, економічного індикатора.

На початку 90-х років у країнах, де існує ринок, налічувалося близько 50 товарних бірж із загальним оборотом понад 10 трильйонів доларів, що становить 35% їх валового національного продукту. На них реалізують продукцію 60 найменувань.

У 1993р. в Україні функціонувало понад 60 товарних бірж. Така велика їх кількість зумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. Згодом, з розвитком економіки кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж порівняно із західними є малий статутний капітал та універсальність, низький рівень спеціалізації.

Залежно від об’єкта продажу біржі поділяються на універсальні і спеціальні. Наприклад, на біржі “Чікаго Борд оф Трейд” реалізуються пшениця, кукурудза, овес, соя, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта, бензин, мазут, тобто продовольчі та промислові товари. Об’єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є картопля, капуста, консервовані помідори та огірки, яловичина, свинина, худоба тощо.

В умовах скорочення виробництва закономірним є прискорення біржових процесів, розширення асортименту біржових товарів - і навпаки. Ось чому для нашої країни характерне зростання універсальних товарних бірж.

Біржі, на яких об’єктом торгівлі є окремі товари або їх групи, називаються спеціалізованими. В свою чергу вони поділяються на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Так, американська біржа “ЧікагоМеркантайл Ексчендж” включає в обіг сільгосппродукти (велику рогату худобу, живих свиней, бекон тощо), Нью-Йоркська - каву, какао, цукор, а “Канзас Сіті Борд оф Трейд” - пшеницю, тобто лише один товар. До вузькоспеціалізованих належать Лондонська біржа вовни та Лондонська міжнародна нафтова біржа.

В Україні значно частіше зустрічаються спеціалізовані широкого профілю біржі. Серед них виділяється “Украгропромбіржа”, до якої входять центральна біржова структура і кілька регіональних. Через “Украгропромбіржу” реалізується сільськогосподарська і промислова продукція для задоволення потреб АПК України. В перспективі передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів цукром, зерном, металовиробами, сільгосптехнікою і транспортними засобами.

Торговий дім являє собою багатоцільове утворення, яке експортує та імпортує практично будь-які товари, здійснює обмін ними, а також транспортні та інші зовнішньоекономічні операції. Його компетенцією є придбання підприємств, передавання в оренду обладнання, надання кредиту, утворення нових підприємств. Клієнти торгового дому можуть скористатись ширшим колом таких послуг, як фінансування, перевезення продукції, страхування, ремонт тощо. Торговий дім може співпрацювати з іноземними партнерами у спорудженні за кордоном різних об’єктів, надавати консультації. готувати кадри, а також мати філіали у інших країнах, спільні підприємства різного профілю, займатись туризмом.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовуються в установленому місці. Свого часу відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізуються певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організуються також спеціалізованими брокерськими фірмами, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Зустрічна торгівля.

Існує декілька форм зустрічної торгівлі.

Бартерна операція - це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених єдиним договором, між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом грошових коштів у готівковій або безготівковій формі.

Зустрічна закупівля - це зобов’язання експортера закупити на визначену суму товари в країні імпортера. При цьому, товари можуть бути будь-якими, в тому числі такими, що не мають відношення до предмету даної угоди.

Компенсаційні угоди - відрізняються від бартерних тим, що здійснюється обмін декількома товарами з кожної сторони.

Операції з давальницькою сировиною - це операції з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, енергоносіїв, ввезених на митну територію України іноземним замовником для використання у вироблені готової продукції з наступним поверненням усієї продукції або її частини до країни власника сировини.

Міжнародні економічні відносини існують не ізольовано й автономно від загального процесу політичного та соціального розвитку людського суспільства, навпаки, вони тісно пов’язані з ним і значною мірою залежать від нього. У свою чергу, міжнародні економічні відносини справляють суттєвий вплив на розвиток політичних процесів, наповнюють політику конкретним змістом. Взаємозв’язок і взаємозалежність світової політики з міжнародними економічними відносинами (МЕВ) знайшли своє втілення в інституційній структурі чисельних міжнародних політичних та економічних організацій, передусім ООН.

З розвитком НТР світогосподарські зв’язки між країнами стали настільки глибокими та всеохоплюючими, що будь-яка, здавалося на перший погляд, суто національна економічна проблема (інфляція, дефіцит державного бюджету, зниження валютного курсу, структурна незбалансованість економіки, кризовий спад тощо) торкається економічних інтересів багатьох країн, а отже, відбивається на всій системі МЕВ. І це природно, адже економіка кожної країни, що включена в систему міжнародного поділу праці і відповідно в світовий ринок, сотнями невидимих ниток зв’язана з господарствами інших країн. І тому внутрішні економічні проблеми певної країни, особливо високо розвинутої, за принципом «ланцюгової реакції» поширюються на економіку інших країн, на всю систему МЕВ.

Не випадково міжнародне співтовариство націй в особі ООН має відповідні економічні комітети і комісії, які стежать за станом економіки країн і за потреби надають допомогу в подоланні кризових ситуацій.

Отже, сучасні економічні проблеми, які виникають у тих чи інших країнах, більшою чи меншою мірою фактично набувають характеру міжнародних. Внутрішні і зовнішні економічні процеси й тенденції розвитку виявляються взаємопов’язаними і взаємообумовленими, що є однією з передумов розвитку МЕВ.

Сучасні МЕВ пройшли складний шлях від конфронтації країн з різними соціально-політичними укладами до співробітництва.

Конфронтаційний характер МЕВ у роки «холодної війни» проявився передусім у дедалі більшій їх мілітаризації, в розвитку такого потворного явища в цих відносинах, як торгівля зброєю. Найбільшими світовими продавцями її були СРСР та США, які оснащали смертоносною зброєю інші країни, передусім молоді, що стали на шлях політичної незалежності. Найбільшими покупцями зброї є Ірак, Сирія, Лівія, Єгипет, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія, країни Перської затоки.

Торгівля зброєю як найзловісніша і найнебезпечніша форма прояву МЕВ у роки «холодної війни» завдала великої матеріальної шкоди країнам, що були втягнуті у цей вид торгових відносин.

Крім політичних конфронтаційних за своєю суттю факторів що впливали на природу МЕВ, вони деформувалися також міжнаціональними релігійними конфліктами. Всі ці деструктивні фактори в МЕВ трансформують світогосподарські зв’язки, надають їм рис конфліктності та вибухонебезпечності.

У міру реформування всієї системи виробничо-економічних відносин у країнах Східної Європи і становлення економіки змішаного типу - світ почав втрачати свій біполярний, двополюсний вимір «капіталізм-соціалізм», він став набувати рис моно-формаційної системи. Перехід країн Східної Європи на шлях розвитку ринкової економіки створюють ту однорідність соціально-економічного середовища в усьому світі, яка зумовлює виникнення нового типу розвитку МЕВ.

Замість постулату класової ворожнечі та боротьби двох систем у міжнародних економічних та політичних відносинах пріоритетного значення набуває принцип загальнолюдських цінностей, який має бути єдиним «знаменником» в економічних та інших відносинах усіх країн та народів. На сучасному етапі формуються однотипні та якісно однорідні за своєю соціально-економічною суттю основи розвитку МЕВ.

Одним з головних шляхів подолання суперечностей розвитку міжнародних економічних відносин є участь країн у різних міжнародних економічних організаціях. Окремі сфери МЕВ (торгівля, кредитні та валютні відносини тощо) регулюються відповідними нормами, які зафіксовані у статутах міжнародних економічних організацій, та правилами, що закріплені в міжнародних угодах. Скажімо, норми, яким підпорядкована зовнішня торгівля, закріпленні в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Країни учасниці ГАТТ зобов’язались додержуватись у взаємних відносинах узгоджених правил, зокрема принципу найбільшого сприяння в торгівлі, запобіганням кількісним обмеженням імпорту, подолання непорозумінь, що виникають у торгових відносинах, шляхом взаємних консультацій та узгоджень дій і т. д.

Міжнародні валютно-фінансові відносини регулюються Міжнародним валютним фондом (МВФ). Ця організація наділена статусом спеціалізованої установи ООН і покликана сприяти міжнародному валютно-фінансовому співробітництву країн-членів фонду, підтримувати рівновагу платіжних балансів та забезпечувати умови для стабільності курсів валют.

Міжнародні кредитні та позичкові операції регулюються Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР). На держави СНД діяльність МБРР поширюється з 1992р.

У міру розвитку інтеграційних процесів між країнами почали виникати регіональні економічні об’єднання, стосунки між членами яких регулюються як загальними нормами (скажімо, якщо це стосується торгівлі, то ГАТТ, якщо валютно-фінансових відносин, - МВФ), так і нормами, які вироблені країнами, що входять у ті чи інші регіональні угрупування. При цьому закріплені на регіональному рівні правила міжнародних торгових, валютно-кредитних та інших форм економічних відносин не лише не суперечать міжнародним нормам, закріпленим відповідними угодами чи статутами, а й навпаки, кореспондуються з ними, доповнюють їх. Наприклад, створення «Спільного ринку» зумовило виникнення ряду регіональних «правил поведінки» країн-членів, а саме: у торгівлі це створення єдиного європейського безмитного ринку, у валютних відносинах - вільна міграція в межах ЕС капіталів, функціонування європейської валютної одиниці-екю, у сфері трудових відносин - безперешкодна міграція робочої сили в межах «Спільного ринку»тощо.

Регіональні економічні структури виникають і в країнах, що розвиваються.

Так, з метою фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки в 1960р. був створений Міжамериканський банк розвитку (МБР). В 1991р. країни Андської групи -Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор та Венесуела оголосили про створення на своїх територіях зон вільної торгівлі. Це перший крок до створення нового спільного ринку, формування якого має завершитися до середини 90-х років. Є багато інших прикладів розвитку міжнародних регіональних торговельно-економічних та валютно-фінансових організацій, які регулюють економічні і відносини між різними країнами. Все це свідчить про існування загальної тенденції розвитку МЕВ.

Прикладом невдалого співробітництва в рамках міжнародної економічної організації є функціонування у 1949-1991рр. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Членами РЕВ були 10 країн соціалістичного табору на чолі з СРСР.

Порочність механізму функціонування РЕВ полягає в тому, що на економічні відносини між країнами-членами цієї організації були перенесені всі економічно неефективні й політично безперспективні методи централізованого управління, притаманні адміністративно-командній системі. У відносинах між країнами РЕВ існував ледве прикритий економічний і політичний диктат, а то й здійснювалася справжня агресія одних, сильніших країн проти інших, слабших, які прагнули до економічної та політичної незалежності.

Життя довело економічну неефективність централізованого управління економікою на основі командних директив як у національному, так і в міжнародному масштабі. Незважаючи на величезні зусилля, що прикладалися з боку урядів цього економічного союзу, їм не вдалося досягти помітного прогресу в процесі інтенсифікації виробництва, скоротити науково-технічне відставання від індустріально розвинутих країн Заходу, модернізувати застарілу виробничу базу. В економіці багатьох країн-членів РЕВ стали виникати негативні явища. У травні 1991р. в Москві постійними представниками країн-членів РЕВ було прийняте рішення про розпуск цієї міжнародної економічної організації.

Крах світової соціалістичної системи господарства, перехід країн Східної Європи на засади ринкової економіки усунули політичні бар’єри на шляху подальшого розвитку МЕВ. Різко зросли господарські зв’язки цих країн з країнами Західної Європи. Виникли сприятливі політичні умови для налагодження масштабу європейського та світового співробітництва. Дедалі зростаюча сумісність господарських систем, що засновується на плюралізмі власності та ринкових відносинах, підвищує ефективність механізмів економічного співробітництва, сприяє розвитку МЕВ.

Новим явищем у розвитку торговельно-економічних та науково-технічних зв’язків, співробітництва між країнами Східної і Західної Європи є вступ ряду східноєвропейських країн до ЕС із різним статусом, відкриття деякими державами Східної Європи своїх кордонів для західноєвропейських країн.

Важливі кроки на шляху розширення міжнародних економічних відносин з країнами Східної, а також Західної Європи робить суверенна Україна. На її території засновуються численні спільні підприємства з іноземним капіталом, відкриваються представництва іноземних фірм, банків, підприємств. Налагоджується комерційний обмін досягненнями науки, техніки, технології, зростають культурні зв’язки. Україна вже уклала цілий ряд договорів і угод, в тому числі із ЕС, які сприятимуть подальшому розвитку економічних відносин між нею і країнами світу. Важливим фактором розширення й поглиблення цих відносин став вступ України до міжнародних валютно-фінансових та кредитних структур.

Таким чином говорячи про міжнародні економічні відносини, необхідно підкреслити, що вони мають стабільну тенденцію до прогресуючого розвитку, незважаючи на деякі контр-тенденції, що йому заважають. Суперечливий характер розвитку МЕВ цілком пояснюється діалектичним характером цього процесу, в якому сам спосіб вирішення суперечностей становить одночасно перехід від нижчої до більш високої, досконалої та зрілої форми розвитку МЕВ.

_______________________________________________

Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. Їх функціонування і розвиток пов’язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку і приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні відносини.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об’єктивними передумовами - удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення та суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на поглиблення їх справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, розвиток на цій основі інтернаціоналізації грошових відносин.

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично конкретних валютних системах. Останні розглядаються як форма правової та інституціональної організації валютних відносин. Розрізняють національні та світову валютні системи. Остання розвивається на регіональному і глобально світовому рівнях. В свою чергу, регіональні системи не є автономними. Вони активно взаємодіють між собою, утворюючи на цій основі єдину цілісну структуру міжнародних валютних відносин. Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. Згідно з таким законодавством встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їхньої конвертованості, катування і регулювання валютних курсів, формування і використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки - банки та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інститути.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв’язків відбувається взаємна інтеграція систем національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають.

Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується утвореними на колективній основі міждержавними валютно-фінансовими і банківськими установами та організаціями. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні ліквідні ресурси (іноземна валюта, золото та інші платіжні засоби); механізм регулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки і ринки золота; система міжнародного кредитування та міждержавних розрахунків; відповідні інфраструктурні ланки тощо.

Міжнародна валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи - золотого, золотовалютного (доларового) і паперово-валютного стандартів.

Система золотого стандарту сформувалася на початку ХІХ ст. і функціонувала до 20-30-х років ХХ ст. Її визначальними ознаками були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого змісту національних валют; їхня безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото знаходилося в обігу у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому ринку, а й поряд з розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної системи. Різниця між ними полягала переважно в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їхнього золотого змісту (масштабу цін), який установлювався державою. Так, якщо ємність американського долара становила 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів - 1/4 унції, то легко визначити, що обмінний курс їх дорівнював 1:5 (1/4:1/20=5). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота - його експорт та імпорт. Шляхом такої міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало відповідну стабільність у системі валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їхню повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноважування платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Разом з тим система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою її вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту суттєво обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відтік золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання в сферу грошових і валютних відносин, їхнього цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.

Зазначені обмеження стали підставою для заміни після першої світової війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд з золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Інституціональна система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту.

Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період “великої депресії” - економічної кризи 1929-1933 рр. і у перші після кризові роки. Спочатку Англія (1931 р.), а далі у 1933 р. США через загострення до краю суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення вимушені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей на золото. У 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція. Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Нідерланди і Швейцарія. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, чим підривалися внутрішні основи функціонування золотого стандарту.

У роки другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин зазнала фактично повного краху. Для виправлення цього становища в 1944 р. в м. Бреттон-Вудсі (США) зібралася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утворено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин - Міжнародний валютний фонд (МВФ). Згідно зі статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її основою стала система золотовалютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 70-х років і відіграла суттєву роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи такі:

1. У новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обороті. Однак фактично це положення валютної угоди не додержувалося. На практиці зв’язок всіх валют з золотом здійснювався опосереднено. Серед країн, що входили до МВФ лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. У цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було зафіксовано в МВФ в доларах США, зв’язок їх з монетарним товаром здійснювався за системою: золото - долар - національні валюти. У цьому поєднанні долар виступив як знак золота, як різновид світових грошей.

2. Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало суттєве значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлювалися визначенням їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1 відсоток в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.

3. Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: 1дол. дорівнював 0,888 г золота; ціна 1 унції (31,1 г) золота - 35 дол.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Ці операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків з фіксованою ціною - 35 дол. за 1 унцію.

Тривалий час ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото - долар - національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу і резервної валюти. Ця довіра ґрунтувалася на тому, що на відміну від усіх інших валют долар зберігав за собою на валютному (зовнішньому) ринку антиінфляційний імунітет, який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото.

У кінці 60-х - на початку 70-х років ситуація суттєво змінилася. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота.

У цій ситуації США по суті повністю втратили можливість здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною, і отже, здійснювати функцію міжнародної резервної валюти.

Поряд з причинами, що характеризують загострення внутрішньо економічної ситуації в США, валюті якої належало центральне місце в системі золото - долар, крах Бреттон-Вудської системи відображав і відповідну зміну сил у світовій економіці. На відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиріччя, в кінці 60-х - на початку 70-х років сформувалося три центри світового економічного суперництва - США, Західна Європа і Японія. Як наслідок полі центризм у фактичній розстановці економічних сил у світовому господарстві прийшов у протиріччя з заснованим на монопольному положенні долара моноцентризмом у сфері міжнародних валютних відносин.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці, й повинні були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної Угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи такий:

1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота в сфері валютних відносин. Відмінено офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку виходячи з попиту і пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота.

Разом з тим, отримавши дозвіл здійснювати на ринку вільні операції з купівлі-продажу золота, центральні банки більшості країн Заходу залишили його у своїх запасах. Як наслідок, втративши статус світових грошей, золото продовжувало і продовжує залишатися високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна завжди на випадок необхідності стабілізації платіжного балансу продати за відповідну валюту.

Реальна практика валютних відносин, що здійснювалася за Кінгстонською угодою, не підтвердила можливість повного витіснення долара з позиції ключово

Дата добавления: 2015-11-14