Читайте также:
|
Вступ
Мета будь-якого вихователя – виховати зі своїх дошкільнят цілеспрямованих, чесних, відкритих для спілкування та праці людей. Виховання – процес формування всебічно розвиненої особистості, а навчання – найважливіший засіб виховання, під яким розуміється процес передачі та активного засвоєння знань, умінь і навичок.
Як казав відомий педагог Я. А. Каменський: "Навчання – це процес пізнання. Цей процес включає в себе усвідомлення та осмислення у процесі пізнання, вправи та практичний досвід. У процесі навчання в дітей міняються попередні та з’являються нові форми поведінки" [8, с.14]. Для реалізації мети виховання використовуються різні засоби та методи.
Серед різноманіття сучасних засобів навчання і виховання ми би хотіли звернути увагу на казку. Чи є казка засобом навчання та виховання?
Казка як своєрідний жанр народної та літературної творчості займає значне місце у фольклорі всіх країн світу. Як зазначив В. Гнатюк: "Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія"[10, с.26]. Казка – невід’ємна складова народної педагогіки. "Казка, гра, фантазія, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що породжені казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Діти знаходять велике задоволення у тому, що їхня думка живе у світі казкових образів, в них – перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного" [12, с. 44].
Неможливо уявити дитинство без казок – батьки читають їх дітям, казки застосовуються у навчальній програмі дитячих садків, молодших класах шкіл, але чи можна застосовувати казку та гру як засіб навчання та виховання в дітей дошкільного віку?
Для нас не секрет, що взаємодія батьків з вихователем дуже необхідна для реалізації головної ідеї навчання та виховання всебічно розвиненої особистості. Але чи всі батьки охоче втручаються у дошкільне життя своїх дітей? Звісно ні. І яка думка батьків стосовно казок? Звісно, у перші роки життя дитини переплітається з казкою, батьки, дідусі та бабусі зазвичай читають, розповідають дитині про чарівний світ казкових пригод. Але коли діти підростають в середній і старшій групі, батьки намагаються звернути їхню увагу на різний пізнавальний матеріал, залучають до занять у розвивальних гуртках, а казки, як більш "дитячий" жанр, відходять на другий план. Батьки прагнуть бачити своїх дітей розумними, вихованими, і часом забувають про розвиток душі, який так необхідний дітям у будь-якому віці! Адже казка – дуже поширений жанр, є великий вибір хороших авторів і тематик, можна знайти саме ті, що подобаються дитині. Навіть дорослим іноді кортить перечитати свою улюблену казку, чи може ту, яку в дитинстві читала бабуся, яка вразила, влучила в серце. І з кожним прочитанням можна відкрити в казці щось нове, скрите до цієї пори, а це означає зробити для себе якийсь висновок.
Нажаль, не всі вихователі замислюються над впливом казок на дошкільнят, на практиці не всі проводять ігрові заняття, пов’язані з казкою. Вважається, що цей жанр літературної творчості може бути використаний тільки на занятті з розвитку мови, часто робота з казками обмежується прочитанням матеріалу і засвоєнням змісту написаного.
Мета даної курсової роботи – довести, що казку можна вважати ефективним засобом навчання та творчого розповідання дітям дошкільного віку.
Її завдання:
- розглянути позиції відомих педагогів щодо навчання та творчого розповідання дітей дошкільного віку;
- проаналізувати проблеми навчання творчого розповідання дошкільників;
- визначитивпливказки на розвиток словесної творчості дошкільників;
- визначити методичні прийоми навчання творчого розповідання дошкільників засобами казки.
Об’єкт дослідження – процес навчання дітей дошкільного віку.
Предмет дослідження – особливості казки як засобу навчання та творчого зв’язного мовлення дітей дошкульного віку.
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування особливості зв’язного мовлення дітей дошкільного віку.
Теоретичне значення цієї роботи полягає в дослідженні впливу казки на підвищення ефективності навчання та виховання дітей.
Практичне значення цієї роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу в дошкільному закладі та може бути використано вихователями для ефективної реалізації розвивальної мети занять, а також для підвищення зацікавленості дітей та їх активності. На дану курсову роботу, на наш погляд, слід звернути увагу не лише педагогам, але й батькам, які зацікавлені у повноцінному розвитку своєї дитини. Тема що була обрана для курсової, повинна лишитися непоміченою для психологів, бо тема казки широко вивчалася у психології, а в цій роботі вона розглянута з боку педагогіки та методики розвитку мови.
Розділ 1. Теоретичні основи формування творчого розповідання дошкільників засобами казок
1.1. Дитяча творчість як предмет наукового дослідження
Предметом наукового дослідження казка і казко-творчість стають у ХІХ ст., здебільшого цей феномен вивчають в контексті гуманітарних наук, зокрема філології, історії, філософії, культурології. Відомі мовознавчі та літературознавчі праці, присвячені казці, пов’язані з іменами В. Я. Проппа, В. В. Анікіна, М. В. Васильєва, О. М. Горького, В. І. Даля, С. І. Мінца та ін. Вивченням філософсько-історичних та культурологічних аспектів казки займалися М. М. Бахтін, В. В. Зеньковський, О. Ф. Лосєв, А. В. Дахін та ін.
На початку минулого століття багатоаспектний світ казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Маємо на увазі праці Т. І. Алієвої, Є. А. Аркіної, А. М. Виноградової, Л. М. Гурович, М. М. Кашиної, Т. І. Морозової, А. М. Орлова та ін. У них досліджено особливості сприйняття казок дітьми, вплив казки на розвиток функціональних характеристик дитини, формування ігрових можливостей у дитини за допомогою казки тощо.
Серед багатої духовної скарбниці значне місце у розвитку дитини посідає казка, яка і є мовленнєвим розвитком і засобом виховання. Визначні педагоги, теоретики дитячої літератури неодноразово підкреслювали педагогічну цінність народно-етичних творів для дітей, і зокрема, казки. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. До цього жанру мистецтва звертаються і письменники, і композитори, і художники. Казка супроводжує людину протягом всього життя. Цей вид усної народної творчості найпопулярніший серед дітей та дорослих.
Народна казка та її педагогічні можливості стали предметом уваги українських педагогів та методистів. Так, велику увагу казкам як жанрові творчості та засобу виховання та навчання дітей приділяли Бібко Н., Бурова Р., Дорошенко С., Ігнатенко Н., Корнійчук І., Кубинський М., Олійник Г., Пабат В., Сиротинко В., Тищенко С., Чуйко Г. та ін.
Зокрема, Н.Бібко вивчала методичні особливості опрацювання народних казок та казок змішаного (перехідного) типу;Р.Бурова аналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення дошкільнят;С.Дорошенко визначив загальні методичні особливості опрацювання казки на різних заняттях;Н.Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалу казок у плані осмислення їх змісту; С.Козоріз описав нестандартні форми роботи над казкою; К.Коханівська розробила методику творчих робіт, пов’язаних із обробкою народної казки на заняттях з розвитку мови; М.Лещенко досліджував вплив казкового матеріалу на формування особистості дітей дошкільного віку; Г.Олійник описав особливості виразного читання народної казки. Інші методисти також зосереджувалися на характеристиці особливостей опрацювання народних казок у дошкільних закладах.
Словесне творчість виражається в різних формах оповідань, казок, віршів, загадок, небилиць. Це вимагає від дітей активної роботи уяви, мислення, мовлення, прояви спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій. Від дітей потрібне вміння придумати зав'язку, хід події, кульмінацію і розв'язку. Від них вимагається уміння вибрати окремі факти, внести до них елементи фантазії і скласти творчу розповідь. Особливості творчого розповідання полягають в тому, що дитина повинна самостійно придумувати зміст (сюжет, уявні дійові особи), спираючись на тему і свій минулий досвід, і наділяти його у форму зв'язної розповіді. Потрібне також уміння придумувати зав'язку, хід події, кульмінацію і розв'язку. Не менш складне завдання - точно, виразно і цікаво передавати свій задум. Від дитини вимагається уміння вибрати з наявних знань окремі факти, внести в них елемент фантазії і скласти творчий розповідь.Словесну творчість О. С. Ушакова розглядає як діяльність, що виникає під впливом творів мистецтва і вражень від навколишнього життя і виражається у створенні усних творів - розповідей, казок, віршів (сприйняття творів художньої літератури, усної народної творчості, в тому числі і малих фольклорних жанрів (прислів'я, приказки, загадки, фразеологізми)). За рекомендацією Короткової Е.П. діти вчаться наочно і образно описувати предмети, передавати почуття, настрій і пригоди героїв, самостійно придумувати кінцівку розповіді.
Отже, в казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь. Саме тому казки потребують аналітичного підходу і наукового обґрунтування з точки зору жанрових особливостей та вивчення їх педагогічної цінності в плані виховання, навчання та творчого розповідання дітям дошкільного віку, формування особистісних якостей та особистості дитини в цілому.
1.2. Теоретичний аналіз проблеми навчання творчого розповідання
дошкільників
Творчість у дитинстві – самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку свого розуміння довкілля, власного ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості, сприймання, уявлень інтересів і здібностей. Дитина активно діє і відкриває щось нове для себе, творчо пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз творчих проявів дитини виявляються багатющим матеріалом для вивчення, відчуття її духовного стану, внутрішнього світу, адже художня творчість – своєрідний рентген дитячої душі, її внутрішнього світу, психічного стану. Це ефективний засіб впливу на її розвиток і виховання. Учені відзначають своєрідність, унікальність творчих актів і продуктів дитячої художньої творчості, виділяють їхні специфічні риси, такі характеристики, як художню щирість і безпосередність відображення навколишнього світу в продуктах діяльності.
Казка відома дітям з самого дитинства. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Неможливо уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення.
Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що діти розуміють специфіку казки як літературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання.Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення дітей. Як свідчить практика проведення занять, діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв.Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне із суджень найбільш вдале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені дітьми.
Істотна особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.Часто дорослі, не сподіваючись на те, що дитина сама зрозуміє суть казки, починають її пояснювати або ставити запитання, звернені більше до розуму дитини, а не до її почуттів. Казка ж адресується у першу чергу до серця маленького слухача. Казкові образи, стиль, мова і навіть ритм її викладу повідомляють малечі життєво важливі знання ненав’язливо, ніби закарбовуючи їх у їхній душі. А тому "дорослі" пояснення і роз’яснення часом тільки порушують процес природного для дітей "сердечного" засвоєння казки.У М.Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, що не може бути повчальним" — немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання" [9, с. 79]. З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.
Як свідчать спостереження та аналіз, мовленнєва творчість дітей в умовах організованого навчання й ініціативної творчості відрізняється особливостями перебігу творчого процесу, якісними характеристиками дитячих творів, типами зв´язку мовлення з різними видами діяльності.
Зазначимо, що провідними тенденціями в дошкільній лінгводидактиці науковці (Богуш А.М., Захарченко В.Г., Зрожевська А.Я., Ласунова С.В., ЛуцанН.І., Постоян Т.Г., Таніна Л.В., Фесенко Л.І., Ушакова О.С. та ін.) визначають інтеракцію, тобто застосування принципу інтегративного і комплексного навчання рідної мови, оскільки дошкільник набуває певних знань, умінь і навичок в активній мовленнєвій практиці, що пов’язана з різними видами дитячої діяльності. Передусім це стосується оволодіння зв'язним мовленням - одного зі стрижневих завдань мовленнєвого розвитку дошкільників. Водночас вивчення стану означеної проблеми засвідчило однобічний підхід до формування навичок зв’язного мовлення, обмежений насамперед ситуацією організованих мовленнєвих занять і недостатнім використанням мовленнєво-творчого розвивального потенціалу різних видів дитячої художньої діяльності.
Із казкою діти ознайомлюється ще у ранньому дитинстві. У середніх і старших груп для дітей відкривається як жанр народної, а пізніше й літературної творчості, відмінний за певними специфічними ознаками від інших творів. Діти охоче сприймаютьказкові пригоди, тому вихователь має використати це бажання для розвитку їхніх пізнавальних інтересів та формування народознавчих понять, для подачі знань про побут, звичаї народу, його морально-етичні та естетичні якості, почуття та уявлення українського етносу. У старшому віці діти вивчають композицію казок, обгрунтовують дії персонажів на більш підходящих до їх віку казках.
Одним із найскладніших видів розповідання в дошкільному віці, що вимагає достатнього мовленнєвого, когнітивного досвіду, літературно-художніх умінь, розвиненої уяви, є творче розповідання. Вчені розглядають творче розповідання як важливий засіб прояву індивідуальності дитини (Косенко Ю.М., Короткова Е.П., Кудіна Г.М., Мелік - Пашаєв О.О., Новлянська З.М., Родарі Дж., Орланова Н.П., Сухомлинський В.О. та ін.); визначають його як цілеспрямований процес створення творчої розповіді - закінченої, цілісної, граматично правильно оформленої, самостійно складеної дітьми розповіді за темою, певним сюжетом (Бородич А.М., Короткова Е.П., Косма Т.В., Лещенко О.М., Орланова Н.П., Сухенко Є.К. та ін.).
Кожна казка обов’язково має певну мету. Вона повчає дітей, як потрібно діяти в певній ситуації, застерігає від неправильних дій.Творчість своєю сутністю переплітається із свідомістю, мисленням,мовленням, уявою, пам’яттю, тобто психічними процесами. Тому психологизавжди намагалися встановити особливості протікання вказаних процесів утворчих людей, з’ясувати різні аспекти творчості через аналіз концепціїсвідомої діяльності та особливості протікання мислительних процесів (В.Біблер, Д. Богоявленська, Л. Виготський, О. Лук, А. Маслоу, Я.Пономарьов); особливості структури та механізмів творчої діяльності (О.Лук, І. Калошина, Я. Пономарьов); творчі здібності як основну передумовутворчої діяльності (Ю. Гільбух, Д. Ельконін, Г. Костюк); визначальніфактори залежності від галузі діяльності (П. Якобсон). Окремі праці булиприсвячені дослідженню питання дитячої творчості (Д. Богоявленська, О.Васильєв, Ю. Гільбух, В. Клименко, М. Поддьяков, М. Якиманська) [3; с.163].
Отже, у визначенні сутності поняття "творче розповідання" ми прагнули підкреслити передусім самостійність і оригінальність думки дитини і мовленнєвого продукування висловлювання, що складається у стані творчого натхнення. Отже, ми розуміємо творче розповідання як процес самостійного складання дитиною змістової оригінальної розповіді, логічно побудованої і викладеної у відповідній словесній формі.
1.3. Поняття казки та її вплив на розвиток словесної творчості
дошкільників
Мовленнєва творчість – один із найскладніших видів дитячої творчості. Мовлення – важливий компонент діяльності дітей, і дуже тяжко виокремити під час спостереження та аналізу, наприклад процесу малювання, пов’язаного з акомпануванням дитиною своїм діям, коментуванням створюваного сюжету (який народжується одночасно принаймні на двох рівнях – вербальному й образотворчому), межі кожного виду художньої діяльності. Слово підштовхує, збагачує, стимулює рухи рук, потік думки, а зображення, що виникають, плетуть нові словесні образи. І слово, і зображення одночасно виявляються однаково значущими для дитини засобами творення художнього образу, вираження свого стану, почуттів, відображення самостійної думки. І творче розповідання, і мовленнєво-творча діяльність як компонент різних видів дитячої діяльності-різні рівні словесної творчості.
Мовленнєво-творча діяльність - це така творча діяльність, у якій через складання різних типів зв´язних висловлювань дитина відбиває почуття, уявлення, враження, образи уяви, навіяні художніми творами, сприйманням довкілля. Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, театралізації, спілкування) мовленнєво-творча діяльність не завжди завершується складанням твору, який би відповідав певним літературним та мовним нормам, тому що дитина не ставить собі такого завдання. Мовленнєві завдання підпорядковуються меті, завданням, змісту загальної діяльності, що зумовлює вибір мовленнєвих дій.
Словесна діяльність, у якій ми вбачаємо первинну форму літературної творчості — це спеціально організований, зумовлений мотивацією процес складання дитиною твору в будь-якій формі мовленнєвого висловлювання, що відповідає певним літературним нормам. Як самодостатня цілеспрямована діяльність процес словесної творчості є діяльністю вищого рівня порівняно з попередньою, він орієнтований на складання дитиною твору, тобто на досягнення певного результату. Мотиваційна настанова, що активізує мовленнєво-творчий процес, виявляється в бажанні за власною ініціативою брати участь у розв´язанні завдань, запропонованих дорослим; у творчій продуктивності — здатності скласти кілька варіантів творів на одну тему; в ігровій настанові, прагненні перемогти в змаганні —хто краще складе найцікавішу казку. Найчастіше в цій ситуації творчий процес спрямовується, супроводжується вихователем, що дає змогу поєднати одномоментно навчання та активну творчу мовленнєву практику.
Залежно від умов перебігу розрізняємо ініціативну мовленнєво-творчу діяльність, яка відбувається суто за бажанням дитини, у момент творчого натхнення, та мовленнєву творчість в умовах організованого навчання. Специфіка кожного з цих видів виявляється як у творчому процесі, способах організації та керівництва, так в оцінці кінцевого продукту — твору. За способом організації ми виокремлюємо колективну, групову та індивідуальну мовленнєво-творчу діяльність. Кожен із видів передбачає використання специфічних методів та прийомів керівництва та супроводу мовленнєво-творчої діяльності, що зумовлено певним рівнем розвитку мовленнєвих умінь, літературознавчої обізнаності та творчої уяви.
На підставі поєднання мовленнєво-творчої діяльності з різними видами художньої творчості, до складу яких вона входить, виділяємо образотворчо-мовленнєву, театрально-мовленнєву та музично-мовленнєву діяльності. Кожному виду притаманні певні форми перебігу та типи зв´язних висловлювань.
Дуже полюбляють діти творчі завдання над казкою: придумати за початком продовження казки, придумати казку за опорними словами або поміняти характери головних героїв казки, наприклад, у казці про Попелюшку її мачуха дуже добра жінка, яка всіх любить, усіма опікується, а Попелюшка справжня ледацюга. Написані казки можна інсценізувати, драматизувати, зробити до них ілюстрації, намалювати їх на асфальті. Треба дати дітям свободу творити, щоб вони використали всю свою фантазію, не ставити дитину в рамки. Скільки фантазії, доброго гумору панує на занятті, коли маленькі казкарі створюють "казку-ланцюжок", де потрібно по черзі продовжити казку, в якій було тільки два слова: "Жили-були..." або "Одного разу". Драматизація у свою чергу допомагає вибрати прихильну інтонацію, тон голосу, міміку, жести. Робота над казками є хорошим засобом розвитку творчого мислення, розвиває, збагачує мову, дозволяє збуджувати фантазію, уяву, стимулювати продуктивне мислення.В. Сухомлинський вважав, що створення казок є засобом розумового й естетичного розвитку дітей [11; с. 68].
В умовах організованого навчання ініціатором майже завжди є вихователь, який заздалегідь планує заняття, тему, навчальні завдання. Діти підкоряються пропозиції “Давайте придумаємо...”, завдяки майстерності, зацікавленості вихователя включаються у творчий процес. У ініціативній творчості дитина вільна і звертається до творчої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває потребу творити. Завдання заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат— скласти оповідання на тему, розповідь за картиною тощо. І вся попередня робота на занятті та до нього налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуалізація словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження). Причому вихователь у здійсненні керівництва творчою діяльністю дітей прагне привести складені дітьми твори у відповідність до літературно-мовленнєвих норм. Саме цим пояснюється його активне втручання в дитячу розповідь: вказівки, навідні запитання, пропозиція кількох варіантів, тактовні виправлення, доповнення, підказки тощо. В ініціативній творчості дитина зосереджена переважно на самому творчому процесі, у якому вона—головна особа, її цікавить сюжет, літературна чи ігрова інтрига, результат подій, які вона собі уявляє. Дитина діє самостійно, і будь-яке втручання вихователя з метою вдосконалити результат може загальмувати творчий процес, а то й зупинити його. У власну творчість дошкільник переносить здобуті раніше знання, уміння, навички, він творить так, як може, як у нього виходить. Що вищий рівень підготовленості, обізнаності дитини, то якіснішою, яскравішою й оригінальнішою буде її спонтанна творча діяльність.
У ході заняття вихователь намагається розгорнути всі структурні частини творчого процесу: зародження задуму, первинний пошук засобів розв´язання творчого завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, зіставлення його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям різноманітні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збагачення творчого процесу. В ініціативній творчості структура творчого процесу може порушуватися, адже вільна діяльність дитини імпульсивна, подібна грі, вона не завжди закінчується певним результатом. Якщо на занятті діти мають можливість почути кілька складених товаришами розповідей, які вихователь може зафіксувати (на диктофоні, магнітофоні, чи на аркуші), то мовленнєво-творчі дії дошкільника в його самостійній діяльності зафіксувати буває дуже тяжко. До речі, поза контекстом ці записи часто не мають сенсу, адже вони пов´язувалися з ігровими, образотворчими, конструктивними діями, у яких виокремити «чисте мовлення» часто буває неможливо. Отже, як бачимо, умови перебігу творчого процесу суттєво впливають на його зміст і якісний рівень. Залежно від умов, за яких відбувається мовленнєво-творча діяльність, вона може виступати в різних формах. Стимулювання словесної творчості та навчання. Це не випадково, адже цей вид творчості є природним для дитини, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється у різних видах дитячої діяльності: у сюжетно-рольовій грі — через сюжетне складання, казкові, ігрові діалоги, сценарії; у пізнавальній діяльності — через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-запитання, головна мета яких упорядкувати, систематизувати власні уявлення про довкілля, пояснити самому собі невідповідності, незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина; в образотворчій, музичній, конструктивній, театральній діяльності — через акомпанемент дій, їхній коментар, словесне малювання; у спілкуванні з однолітками і дорослими — через самопрезентацію і фантазування; в художньо-мовленнєвій діяльності — через складання за власною ініціативою казок, оповідань, віршів, а також мовні ігри (дражнилки, лічилки, скоромовки, загадки, заклички тощо). Ініціативна мовленнєво-творча діяльність базується на досягненнях, знаннях дитини, які вона здобула в процесі навчання.
Педагогічне значення українських народних казок полягає в тому, що в нихзакладено народом значний виховний потенціал. Матеріал, викладений в казці, простий, доступний, зрозумілий та захоплюючий. Казки мають величезний емоційний вплив на дітей, несуть в собі позитивний емоційний заряд. Непересічність виховного значення казок пояснюється їхніми художніми засобами, які легко сприймаються дітьми, добре й надовго запам’ятовуються. Взагалі, казка - поняття видове, оскільки об’єднує декілька жанрів: про тварин, чарівні і побутові. Походження цих жанрів сягає різної історичної глибини. Найдавніші казки про тварин, далі – чарівні, а вже потім – побутові.Велике значення казок як засобу розвитку мовлення дітей. Текст казок – прекрасний матеріал для формування навичок зв’язного мовлення. Діти із задоволенням розповідають казки, зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння, епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення, структуру речень, емоційні особливості твору.
У процесі зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка — це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі — видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.
Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать а в казці вони — нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – фантастичні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вихователя — всіляко заохочувати дітей до складання казок. У меморіальному музеї, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних дітьми. Видатний вчений вважав, що створення казок — не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.
Казкову ситуацію діти сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це — наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність.
Вищим проявом дитячої творчості в мовленнєвій діяльності є творче розповідання, оскільки воно вимагає не тільки певної мовленнєвої компетентності, а й розвиненої уяви, достатнього життєвого досвіду тощо. Творче розповідання - це процес самостійного складання дитиною оригінального тексту (сюжету), логічно побудованого і викладеного у відповідній словесній формі. У процесі театралізованої діяльності творче розповідання виступає насамперед у формі сюжету - усного зв’язного висловлювання, що відбиває у стислій формі динаміку основних подій гри, та сценарію, який складається в усній формі (але може бути записаним дорослим за дітьми) задля розігрування в різних видах театралізованих ігор. Порівняно з сюжетом гри своєрідність сценарію виявляється в тому, що фабула, як сюжетна основа твору, відбивається не стільки в зображенні послідовності подій, скільки у відтворенні в діалогах стосунків та стану героїв.Отже, одним із головних завдань сучасного дошкільного закладу України є виховання творчої особистості, бо вона значно краще й легше пристосовується до побутових, соціальних і виробничих умов, ефективніше їх використовує та змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо. Залежно від умов, у яких відбуваються творчий процес, ми розрізняємо мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої діяльності.
Розділ 2. Методичні аспекти використання казок для навчання творчого розповідання дітей дошкільного віку
2.1. Основні методичні прийоми навчання творчого розповідання дошкільників засобами казки
Прийоми навчання творчому розповідання залежать від умінь дітей, завдань навчання та виду розповіді.У старшій групі в якості підготовчого етапу можна використовувати простий прийом розповідання дітей разом з вихователем з питань. По суті вихователь «вигадує» разом з дітьми. У підготовчій до школи групі завдання навчання творчого розповідання ускладнюються (вміння чітко вибудовувати сюжетну лінію, використовувати засоби зв'язку, усвідомлювати структурну організацію тексту). Використовуються всі види творчих оповідань, різні прийоми навчання з поступовим ускладненням. Як і в старшій групі, роботу з дітьми починають з придумування реалістичних сюжетів. Найбільш легким прийнято вважати вигадування продовження і завершення розповіді. Вихователь дає зразок, який містить зав'язку і визначає шляхи розвитку сюжету. Початок розповіді має зацікавлювати дітей, знайомити з головним героєм і його характером, з обстановкою, в якій відбувається дія.Є. І. Тихеева рекомендувала давати такий початок, яке б надавало простірдля уяви дітей і давало можливість для розвитку сюжетної лінії в різних напрямках [13; с. 177].Допоміжні питання, на думку Л.А. Пеньєвської, є одним із прийомів активного керівництва творчим розповіданням, полегшує дитині рішення творчого завдання, що впливає на зв'язність і виразність мови[13;с. 177]Корисним є використання фонохрестоматії, де казки подані в артистичному виконанні. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до виразного розповідання є читання казки в особах. Також можна ще використовувати такі основні прийоми навчання творчого розповідання казки:
1) театралізація – розігрування та показ казки дітьми (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри);
2) декламування – своєрідна гра інтонацій, спів повторів, пісень, віршиків;
3) ритмізування – ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією
Емоційне розповідання точніше відображає емоції, що подаються у казці та допомагає змісту глибше проникати у дитячу душу, викликати зацікавлення та жагу пізнання. Треба розвивати у дітей емоційне розповідання.
Під час читання казок рекомендується роботу над казкою проводити як над реалістичним оповіданням. Не потрібно знижувати зацікавленість дітей, пояснюючи, що "так в житті не буває", що це вимисел. Дитячій уяві властиве яскраве, неординарне бачення світу, показаного в казці, і це приносить їм радість, вчить мріяти.
Доцільно використовувати казки для складання елементарних характеристик і оцінок, тому що персонажі казок переважно є носіями однієї-двох якостей, рис, які яскраво розкриваються у їхніх вчинках. Недоцільно переводити мораль в область людських характерів і взаємовідносин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять етичні висновки.
Інсценізування казки допомагає виражати казкові характери, розвиває мовлення і творчі здібності дітей.
Казка використовується і для навчальних робіт, пов’язаних із складанням плану, оскільки вона чітко членується на сцени – частини плану, а заголовки легко відшуковуються у тексті казки.
У ситуаціях регламентованої мовленнєво-творчої діяльності основними організаційними формами є мовленнєве заняття, а також заняття з ознайомлення дітей з художньою літературою, деякі види мовленнєвих ігор. Під керівництвом вихователя діти вправляються у складанні, розповіданні, художньому аналізі та творчій контамінації малих форм фольклору, створенні колективних етюдів, індивідуальних казок, оповідань.
Отже, ми визначили такі основні методичні прийоми навчання творчого розповідання дітей дошкільного віку: читання казки в особах, театралізація, декламування, ритмізування.2.2. Методична розробка системи занять з навчання творчого розповідання дітей дошкільного віку засобами казок.
Перш ніжрозкривати методику проведення занять з фантазування, творчого розповідання, вважаємо за потрібне визначити сутність, значення, особливості, структурні компоненти словесної творчості в дошкільному віці. Адже це не просто один із видів занять з розвитку зв’язного монологічного мовлення. Творчість, зокрема й словесна, має величезне особистісне, а також суспільне, державне і навіть загальнолюдське значення, оскільки йдеться про покоління, якому творити майбутнє.
Систему занять з навчання розповідання за готовими сюжетів розробила Е. П. Короткова. Вона пропонує серію сюжетів по близькою і доступною дітям тематиці, цікаві прийоми, що активізують уяву. Придумування розповіді на самостійно обрану тему - педагог радить, придумати розповідь про цікавий випадок, що стався з хлопчиком або дівчинкою, про дружбу звірів, про зайця і вовка. Пропонує дитині придумати назву майбутнього оповідання і скласти відповідний план.
Застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити дітей розв'язувати нові незвичні завдання шляхом аналогізування й комбінування; активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання, а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом.
Для проведення системи занять навчання творчого розповідання дошкільників засобами казок потрібно керуватися:
1. Активність як обов’язкова умова розвитку творчих здібностей.
Обов'язковою умовою розвитку здібностей та обдарувань дитини, зокрема у творчій діяльності, є її активність під час навчання. На жаль, сьогодні навчання в дошкільному закладі часто зводиться до механічного запам'ятовування конкретних способів дій, правил, які дитина пригадує лише під дією тих умов, які були під час запам'ятовування. За цим механізмом діти отримують певні знання та вміння, які потім використовують для розв'язання типових завдань. Унаслідок такого навчання лише деякі діти за сприятливих умов досягають творчого рівня. Орієнтація на розвиток дитини як активної особистості потребує від вихователя нових дій, які б сприяли розвитку творчих здібностей дітей. Саме така діяльність принесе задоволення, яке стане джерелом енергії та натхнення.
Оскільки важливим психологічним аспектом формування самостійної активності суб'єкта є мотивація, а одним із постійних сильних мотивів активності дитини є інтерес, то для розвитку творчих здібностей дітей рекомендовано використовувати такі методи та прийоми, які б зацікавлювали дітей, викликали в них бажання спробувати свої сили, забезпечували необхідний для творчої діяльності стан дитини (натхнення), активізуючи її емоції. Тому діяльність дітей слід організовувати як процес розв'язання творчих завдань різного рівня, наповнених особистісним змістом. Така робота сприятиме пробудженню творчих сил дітей, стимулюватиме розвиток творчих здібностей і перетворюватиме активність і творчість у природний стан. Такі підходи застосування мають ураховувати особливості дітей, залучати їхні емоції до процесу творчості, спонукатиме дітей відображати свій чуттєвий досвід у повному обсязі, даватиме можливість самостійно творити.
2. Застосування казок на заняттях з розвитку мови.
У зв’язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, силуетів звірів та людей для тіньового театру (на заняттях художньої праці чи гурткових заняттях). У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації.
Інсценізація — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати дітям інсценізувати певну казку: створити сцени для уявлюваної вистави у захоплюючому створенні сценарію вихователь дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.
Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв літературних казок. Такі вистави дуже захоплюють дітей, надають вихід їхньому творчому потенціалу та емоціям.
Педагогічний досвід В. Сухомлинського теж став багатогранною та глибокою спадщиною, що значною метою визначила погляди сучасних дослідників творчої мовленнєвої діяльності. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона - таке саме закономірне явище, як малювання, через яке проходить кожна дитина. У своїх творах В. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що дитяче бачення світу - це водночас своєрідна художня творчість. "Казка, гра, фантазія - це животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і бажань. Воно стає сферою духовного життя дитини, засобом вираження думок і почуттів - живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджують казкові образи, дитина вчиться мислити словами"[12; с.44]. Він вчив дітей вдивлятись у навколишній світ. Таким чином, у кожного пробуджувався інтерес, без якого немає радості пізнання, радості наукового відкриття. Кожному педагогу треба вірити в те, що кожна дитина розумна, талановита по-своєму, однак у кожної дитини думка розвивається своєрідним шліхом.
3. Казки на заняттях музики.
Казки можна також використовувати на заняттях музики, адже особливі емоції під час вивчення казки викликає саме музика. Вона здатна відтворити те, що непосильно мові, розкрити найглибші, найтонші дитячі почуття, настрої, переживання, дає змогу повернутися в минуле. Музика мимоволі відтворює почуття і емоції. Вона може збентежити, заспокоїти, примусити радіти і сумувати; і, як завжди, спонукає до переживань та думок. Можна навпаки, використовувати музику на інших заняттях, пов’язуючи з казкою. Наприклад, попросити дітей дібрати музику для різних казок, або різних частин казки. Для цього вихователю потрібні записи музики та програвач.
В. О. Сухомлинський, зауважує, що музика в казці виконує внутрішню функцію: за допомогою інтонації, динаміки, темпу передає почуття, які стимулюють психологічні процеси сприйняття. Використовуючи музичну казку як засіб виховання, вона розробила організаційно-методичну систему, що складається з трьох рівнів: емоцій но-чуттєвого; емоцій но-пізнавального; емоційно-діяльнісного [12; с. 58]. Систему рекомендовано використовувати для збагачення емоційного досвіду школярів, для кращого засвоєння матеріалу та підвищення мотивації дітей.
4. Дидактична гра.
Майже на будь-якому занятті може використовуватися дидактична гра. Її можна сміливо пов’язувати з казкою. Це і дитячий театр, командні ігри на швидкість думки, на краще знання казок чи окремої казки по програмі, на кращу складену дітьми казку тощо. Педагогічні можливості гри дуже широкі. Гра не тільки готує дитину до навчання і праці, а разом з ними сама є навчанням і працею. С.А.Шмаков дуже образно говорить про значення гри, називаючи її "восьмим" чудом світу: " Про знамениту піраміду Хеопса знають всі… А гра? Гра – одне з найцікавіших явищ культури… Гра, як тінь, народилася разом з людиною, стала її супутником, вірним товаришем. Вона заслуговує більшої людської уваги, значно більше, ніж віддають їй люди сьогодні, за ті колосальні навчальні та виховні резерви, за великі педагогічні можливості, що в ній закладено"[12; с. 30].
Дидактичні ігри, з одного боку, сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам'яті, мислення, самостійності та ініціативності. З іншого, розв'язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєнню нового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальних умінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність дітей, викликаючи в них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативного мислення та фантазії.
5. Казки на заняттяхобразотворчогомистецтва.
Ми бихотілизвернутивашуувагу на використанняказок на заняттяхобразотворчогомистецтва. За допомогоюіллюстрацій до казокможнабільшезаглибитись у зміст тексту, легшесприймаєтьсяйогосутність та деталі. Але наше завдання – навчитидітеймислити та розповідатитворчо.
Отже, для навчаннятворчогорозповіданнядітейдошкільноговікузасобамиказок є кілька форм проведення занять, які ми вище описали.
Висновок
Результати опрацювання певної літератури та інших джерел інформації з питання "казки як засіб навчання та творчого розповідання дітям дошкільного віку" дозволяють нам зробити певні висновки.
Казка – це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра. Казка є найбільш древнім жанром фольклору, що набув естетичної, частково дидактичної і повчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишалась незмінною.
Казки, підпорядковані загальним закономірностям творів народного епосу, містять етнічні характеристики. Видатні педагоги довели, що в естетичному та етичному вихованні дітей надзвичайно велику роль відіграє національний фактор, суть якого полягає у врахуванні умов життя, історії, культури, звичаїв, побуту, світогляду того народу, тієї нації, де народилася дитина і які знайшли своє відображення в народних казках. В казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь.
У дошкільному закладі народна казка справляє значний вплив на особистість дитини. Казки доречно використовувати і у дош, тому що казковий епос має велике значення у формування особистості дошкільному віці і в її подальшому розвитку, а також служить джерелом його залучення до національно-культурних традицій українського народу.
Казка – найпопулярніший в молодшому дошкільному віці вид літературної творчості, що розкриває безмежний світ людської уяви, полонить серця дітей і дорослих. У казках відображений світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній та досвід виховання підростаючих поколінь. Саме тому вони потребують аналітичного підходу і наукового обґрунтування як з точки зору жанрово-фольклорних, так і видових особливостей, а також у плані вивчення їх педагогічної цінності та практичного використання казкового матеріалу для навчання і виховання дітей.
У ході роботи над курсовою ми з’ясували, що питанням виховання та навчання дітей за допомогою казки займалися безліч відомих педагогів, письменників та навіть психологів. Вони довели, що казка допомагає розвивати мовлення дітей, вчить їх бути добрими, чуйними не силоміць, а через висновки самої дитини. До того ж, казки служать моделями правильної поведінки для дітей, своєрідно готують їх до можливих складнощів життя. За допомогою казки психологи допомагають дітям вирішити особисті проблеми у спілкуванні з друзями, родичами, знайти вихід із складних ситуацій. Для цього є вище сказані прийоми навчання творчого розповідання дітей дошкільного віку засобами казки. І наприкінці хочеться сказати що казка – джерело розвитку мовлення, повчальних розваг для дітей і нескінченна тема для творчості, на що треба обов’язково звернути увагу вихователів.
У курсовій роботі були використані такі методи дослідження як: аналітичний, пошуковий, описовий, порівняльний.
Список використаних джерел
1. Богуш А.М., Григоренко Г.І. Запрошуємо до розмови: Посібник для роботи з дошкільниками. – К.: Освіта, 1997. – 152с.
2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. – Київ: Видавничий Дім "Слово", 2006. – 304с.
3. Грушевський М. Історія української літератури. – К.: Либідь, 1993. – 264с.
4. Гавриш Н.В. Художнє слово і дитяче мовлення. – Д.: Лебедь, 1999. – 170с.
5. Гавриш Н.В. Художня література в освітньому процесі: сучасні технології. – Д.: Лебедь, 2001. – 195с.
6. Гавриш Н.В. Методика розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку: Навч.-метод. посібник. – Луганськ.: Альма-матер, 2004. – 132с.
7. Захарчук З., Тимечкіна Т. Читання казки з використанням елементів театральної педагогіки. – К.: Початкова школа, 2001. – 140с.
8. Коменський А.Я. Велика дидактика. – Київ: Вища школа, 1657. – 267с.
9. Лещенко М. Дошкільне життя, казковий світ та особистість дитини. – К.: Шлях освіти, 2002. – 136с.
10. Лаповик М.Б., Лаповик З.Б. Українська усна народна творчість. – Тернопіль: Вектор, 2006. – 160с.
11. Саржана А.О. Підручник для студентів вищих навчальних закладів, факультетів дошкільної освіти. – Донецьк: ДонНТУ, 2008. – 158с.
12. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – Київ: Радянська школа, 1888. –160с.
13. Сидорчук Т.А., Хоменко М.М. Технології розвитку зв’язного мовлення. – М.: Академія, 2004. – 304с.
14. Тихеева Є.І., Бородич А.М. Методика розвитокумовлення дітей (раннього та дошкільного віку). - М.: Просвітництво, 2004. – 445с.
15. www.teacherjournal.com.ua
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 90 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Основні поняття і об’єкти системи. | | | Вестник РГГУ. Вып.2. М.: 1998. С.79-97. |