|
Читайте также: |
У 1981 році Стіґліц у спільній статті з Ендрю Вейсом "Раціонування кредитів на ринках з недосконалою інформацією" ставить, здавалося б, просте питання: чому банки обмежують обсяг кредиту для одного позичальника? Відповідь ніби очевидна: існує надлишковий попит на кредити, тому банківських ресурсів не вистачає для усіх.
Проте, якщо кредитні ринки працюють так, як це описують ринкові фундаменталісти, при надлишковому попиті на позики повинен діяти вбудований регулятор - кредитна ставка. Банкам вигідно просто підвищити ставку та отримати додаткові прибутки.
В такому разі відпадає необхідність у раціонуванні кредитів, що може виявлятися у двох формах: лімітуванні розміру позики або ж відхиленні заявки на кредит.
Втім, банки надають перевагу обмеженню доступу до грошей, оскільки знають, що просте підвищення кредитної ставки зробить позику недоступною для добросовісних позичальників і притягне шахраїв, які і не збиралися повертати борг.
Відтак, раціонування - обмеження обсягу наданих кредитів - виступає інструментом, який зменшує банківські втрати від проблемних позик. Отже, асиметрія інформації - банки наперед не знають хто шахрай, а хто ні - знову призводить до заміщення принципу ринкового ціноутворення неринковим принципом раціонування кредитів.
Внесок Стіґліца полягав у створені більш реалістичної моделі кредитного ринку, яка враховувала раціонування кредитів і обмеженість ролі кредитної ставки для встановлення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.
Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Мічені Нобелем: критик ринку Джозеф Стіґліц | | | Фондовий ринок |