Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Намисто

 

Сподіваюся, не буде перебільшенням чи національним самовихвалянням, якщо скажу: в жодного народу не було такої величезної пошани й любові до жіночої прикраси – намиста, як в українок. Як тільки народжувалася дівчинка, для неї з першого ж дня батьки готували "іменний амулет". Він передавався в спадок від матерів і бабусь, і що давнішим був, то магічнішим, а відтак і ціннішим. Образ українки в чужинців асоціювався з двома найголовнішими ознаками: намистом і барвистою вишиванкою.

 

Не було в Україні дівчини, котра хоч би в якій скруті жила, не мала власного намиста (коралів). Віддавна побутував звичай: що пишніше у дівчини намисто, то більшу увагу й повагу викликала вона серед односельців. Що зумовлювало цей давній звичай: мода, традиція?

 

Намисто мало подвійну функцію: магічну й естетичну. Роз'єднувати їх – означало б нехтувати давньою національною традицією; магічні й естетичні чинники настільки взаємопов'язані, що важко, а то й неможливо розмежувати їх.

 

І все ж первісно головною роллю була оберегова. За допомогою амулетів людина намагалась убезпечитися від природних катаклізмів та злих сил. Майже кожен атрибут повсякденного побуту мав охоронні функції. Це стосується і намиста.

 

За своєю формою воно нагадує замкнуте коло або вінець. Як ми знаємо, саме ці ритуальні символи присутні в найдавніших писанкарських візерунках, передовсім у безконечниках. Згодом ці тотемні знаки перейшли у вишивку та килимарство. Оскільки намисто призначене для персонального користування (за традицією, його не можна позичати), то відповідно воно виконувало індивідуальну тотемічну роль.

 

За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди. Згадаймо Т. Шевченка:

 

Ой надіну я сережки

І добре намисто,

Та піду я на ярмарок

В неділю на місто.

Що пишнішим, барвистішим, із більшою кількістю разків було намисто, тим магічнішим вважалося воно. Водночас намисто мало й естетичне призначення. Це чітко простежується на давніх фотографіях та художніх полотнах, де відтворені типажі українського жіноцтва. З намистом пов'язано чимало вірувань. Якщо розірвався разок коралів, то це віщувало лиху долю або нещастя. Тому кожна власниця постійно стежила за намистом, зберігала його в найпочеснішому місці, як найдорожчий скарб. Для дівчини було найвищим виявом почуття, коли коханий дарував пишні коралі. Прийняти їх означало дати символічну згоду на шлюб. Якщо з якихось причин хлопець вимагав повернути їх, так казали: "Були коралі, та пішли далі, а перли на мак стерли".

 

Серед усіх традиційних магічно-естетичних атрибутів намисту належала особлива роль. З цього приводу в народі говорили: "Без намиста і Душа нечиста".

 

Вінець

 

Либонь, кожному з нас відомий вислів: "Стати під вінець" – себто поєднати свої долі. Але слово "вінець" (вінок) має значно ширше значення. Його символічна роль сягає глибини сторіч. Це передовсім замкнуте коло, що нагадує сонце. За допомогою таких символів наші пращури убезпечувались від злих духів. Форма кола-вінця присутня майже в усіх обрядових виробах.

 

Не випадково дівчата напровесні, влаштовуючи веснянково-гаївкові забави, плели з живих квітів вінок і прихорошували ним голову, щоб у такий спосіб відвернути від себе "недобре око" і "лиху силу". З цією метою дівчата завжди, входячи "на люди", зодягали віночки, як і каблучку, що також є своєрідним колом-оберегом.

 

Цей атрибут використовували також й у весільному обряді (згадаймо, як урочисто виготовляли дружки на дівич-вечорі вінок для молодої під супровід обрядових пісень):

 

В неділю рано до сонця

Сіла Ганночка у віконця,

Всі гадочки перегадала,

Дружечок позбирала.

– Та дружечки ви мої,

– Звийте віночок тепер мені,

– Бо я завтра часу не матиму

– Буду до шлюбу збиратись.

Вінком, сплетеним із колосся, завершували і жнива. Його урочисто несли до господаря як символ закінчення збору зернових, а відтак статків і добробуту. При цьому казали: "Ось вінець і справі кінець". На Бойківщині вінками (юрками) з живих квітів прикрашали коровам роги, коли гнали з пасовиська – "щоб відьми молока не крали". Переважно це робили на Юрія та Петра-Павла – обрядових святах пастухів.

 

Але чи не найцікавішим обрядом було іменне дійство "Вінець". Воно призначалося лише батькам, котрі одружували останню в родині дитину. На третій день весілля однолітки відзначали батькові-матері "Вінця", але за умови, якщо всі їхні діти уже одружені, коли ж хтось із них розлучився, то обряду не справляли. Батькам готували пишний вінок і врочисто зодягали на них. Потім ділили коровай, виголошували поетичні тости, вручали подарунки і співали спеціальних пісень. Ось один з таких зразків:

 

Ой помалу, дружечки, йдіте,

Пилом не пиліте,

Щоб наша пава

Пилом не припала,

Щоб наша Матінка

З личенька не спала

І щоб наший Тато

Пам'ятав це свято.

Обрядовий вінок мав постійно стояти на покуті, допоки в родині жили батько чи мати. Очевидно, звідси й відомий вислів: "Вінець – ділу кінець", тобто виконаний батьками однобічний обов'язок – виховати і вивести в люди своїх дітей. Як бачимо, вінок традиційно виконував двоєдину функцію: оберегову й ушанівну.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 181 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Обереги в древности | Соотношение Борейского и Юлианского календарей | Главные обереги | ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДЕОСКАНЕРА | АВТОМАТИЗОВАНІ ВІДЕОКОМП'ЮТЕРНІ СИСТЕМИ | Система "VІСОN-370". | Модульні аналізатори рухів. | Український вінок | Український вінок: прикраса чи оберіг? | Вінки кохання та відданості, надії й розлуки |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сорочка| Лялька-мотанка – берегиня та богиня

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)