Охарактеризивату становище України в складі ВКЛ.Пояснити чому історики назвали його ВКЛ.

Литовське князівство утворилося в XIII столітті. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316–1341) та його синів Любарта і Ольгерда (1345–1377), Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили ⁹/₁₀ території.

Таке стрімке зростання Литви за рахунок східнослов’янських земель здається парадоксальним і, безумовно, потребує пояснення. То ж розглянемо причини цього явища.

1) Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху.

2) Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви. (Добровільно визнав владу Ольгерда і київський князь Федір у 1362 р.). Історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як “мирне приєднання”, як “тиху експансію”.

3) Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360–1370-х років.

Однак, Золота Орда на той час залишалася ще досить сильною і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях Південної Русі. В історичній літературі висловлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами у сер. 60-х рр. XIV ст. про збереження данницької залежності окупованих Литвою територій від татар. Саме визнання цієї залежності дало можливість Литві дуже швидко підпорядкувати собі землі Русі.

Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель.

На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів .Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов’янських підданих – литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі “Руської правди”. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв’язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О.Єфіменко, В.Антонович, М.Брайчевський та ін.). М.Грушевський доводив, що князівство зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія.

2.Визначити причини поразки Укр. революції 1648-1676.Історичне значення.

Починаючи з 1674 р. становище П. Доро­шенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості ви-борення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький. * Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-виз­вольної війни та її поразку. Була ліквідо­вана українська державність на Право­бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в ме­жах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо­плення в ясир, переселення втрати станови­ли 65 - 70% усього населення України, за­знали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству. Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.

Після революції, у ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася розчленованою: Слобожанщина, Лівобережжя, м.Київ і Запоріжжя перебували під владою Росії; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами.

Дата добавления: 2015-10-21