Заходи щодо охорони навколишнього середовища

Заходи щодо охорони навколишнього середовища в процесі розробки родовища повинні бути спрямовані на попередження забруднення землі, поверхневих і підземних вод, атмосферного басейну нафтогазопродуктами, промисловими стічними водами, хімреагентами, а також на раціональне використання земель і прісних вод.

Слід забезпечувати попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей, а також збереження флори та фауни. В період буріння свердловин і видобутку вуглеводнів навколишнє середовище зазнає впливу механізмів та продуктів їхньої діяльності.

До числа основних забруднювачів навколишнього середовища відносяться: природний газ і газовий конденсат, мінералізовані пластові, промислові і бурові стічні води, паливно-мастильні матеріали, кислоти, поверхнево-активні речовини, хімреагенти і матеріали для обробки бурових розчинів, рідини для глушіння свердловин, тощо, які застосовуються в технологічних процесах буріння, видобутку, збору, підготовки і транспортування газу і конденсату.

5.1.6.5. Заходи щодо захисту навколишнього середовища в процесі буріння свер­дловин

В процесі буріння свердловин забруднення навколишнього середовища пов'язане з монтажем і демонтажем бурової установки, який супроводжується механічним по­шкодженням і забрудненням ґрунту.

Під час буріння свердловини види забруднення можна розділити на експлуатаційні, технологічні і аварійні.

Експлуатаційні види - відпрацьована вода для миття обладнання, підлоги, віб­росит, охолодження штоків насосів.

Технологічні види - переливи бурового розчину, очищення жолобів, ємностей, розливи цементного розчину під час цементування.

Аварійні - газопрояви, прориви трубопроводів, неполадки в арматурі.

Основні місця забруднення: майданчик під підлогою бурової вежі, агрегати і насосне приміщення, дільниця приготування бурового розчину, хімреагенти для при­готування бурового розчину, ємності для хімреагентів та води.

Джерелами забруднення довкілля є відпрацьований буровий і тампонажний розчини, вибурена порода, стічні бурові води, паливно-мастильні матеріали, господарсько-побутові стічні води і відходи.

Бурові відходи містять у собі хімреагенти II, III, IV класу небезпечності. Попа­дання їх у водойми, ґрунт, ґрунтові води у великих кількостях є екологічно небез­печним явищем.

Бурові стічні води забруднені глиною, маслами, вибуреною водою, хімреаген­тами, при одноразовому попаданні на ландшафт негативних наслідків довготривалого характеру не викликають. Екологічна небезпека виникає при періодично повторюва­них процесах.

На ґрунти дуже впливають механічні пошкодження і забруднення, пов'язані з необхідністю проведення земляних робіт, використання транспорту і т.д.

При виборі площадки під бурову установку слід користуватися вимогами діючих норм і правил. Згідно з ними санітарно-захисна зона біля населених пунктів складає 300м.

Перед початком будівництва бурової установки необхідно зняти родючий шар землі тов­щиною 0,2 м, скласти його в бурти з висотою 3 - 4 м і кутом нахилу не більше 25 – 30° на межі будівельної площадки. Не допускається змішування родючого шару землі з мінеральним ґрунтом. З метою попередження розмиву родючого ґрунту при­родними опадами і видування вітром бурти необхідно закріпити висівом трав. Гідро­ізоляційні матеріали під технологічні площадки під буровою вишкою, циркуляційною системою, приміщенням насосної, блоком приготування розчину, складом ПММ і хімреагентів повинні бути нанесені під кутом 8 - 10° від центру до периферії, де вста­новлюються зливні залізобетонні або металеві жолоби для транспортування стоків до вузлів збору. Всі жолоби повинні бути обв'язані в єдиний дренажний колектор.

Площадку під склад ПММ слід викласти плитами і обвалувати на висоту 0,5 м. Зберігання хімреагентів і сипучих глинистих матеріалів потрібно здійснювати в кри­тих приміщеннях з бетонною підлогою.

Після закінчення будівництва свердловини природний ландшафт виділеної ді­лянки повинен бути максимально відновлений. Роботи з рекультивації порушених зе­мель виконуються протягом року за виключенням зимового періоду (листопад - квітень) і розділяються на технічну і біологічну рекультивації.

До технічної рекультивації відносяться зняття і складування родючого ґрунту із закріпленням його в буртах, селективне виймання ґрунту при будівництві, захоронення забруднених ґрунтів і шламових відходів, хімічна меліорація токсичних ґрунтів, покриття вирівняної площадки шаром родючого ґрунту або потенційно-родючої по­роди, орання майданчика до і після нанесення родючого шару ґрунту. Ділянка, яка підлягає рекультивації, після вивезення обладнання повинна бути розчищена від фун­даментів, бетонних плит, металобрухту, будівельного сміття, гравію і тари, ями і кот­ловани повинні бути засипані.

Шкідливий вплив вуглеводневих продуктів на ґрунт нейтралізується обробкою адсорбентами (аеросилом МЛС-200, 200М, гідрофобізованим перлітом), площа обро­бки визначається візуально.

Площа території, на якій повинен бути знятий шар забрудненого ґрунту, визна­чається без врахування площі, зайнятої шламовими амбарами, амбарами для викидів превенторів, відвалами мінерального і кагатами родючого ґрунтів, і складає приблизно половину загальної площі ділянки. Зрізується забруднений ґрунт на 15 см глибини і складується поблизу амбару для викидів.

Біологічна рекультивація, як заключний етап загальної рекультивації земель, здійснюється з метою відновлення родючості ґрунту, втраченої в процесі будівництва на ділянках тимчасового відводу земель і здійснюється комплексом агротехнічних за­ходів. Метою біологічної рекультивації земель є створення родючого орного шару шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування, гіпсування, сіяння трав в залежності від агрохімічної характеристики ґрунту ділянки, що підлягає біоло­гічній рекультивації.

Основні заходи з біологічної рекультивації ділянки будівництва складаються з: внесення органічних добрив, внесення мінеральних добрив (азотних, фосфорних, ка­лійних), внесення хімічних меліорантів (вапно, гіпс),основної оранки, рекультивації, боронування і прокатування поля катком перед засіванням насіння, засів насіння бага­торічних трав, прокатування засіву.

5.1.6.6. Заходи щодо охорони навколишнього середовища в процесі

облаштування та експлуатації родовища

Головною метою облаштування та експлуатації родовища є визначення опти­мальної системи збору, промислової підготовки і транспорту продукції на збірні пунк­ти з поєднанням принципу високої технологічної ефективності виробництва і екологі­чної безпеки промислових об'єктів.

Екологічні обмеження впливу на атмосферу включають неперевищення граничнодопустимих концентрацій (ГДК) в атмосфері всіх інгредієнтів, які викидаються газо-промисловими об'єктами і промисловими спорудами. Обмеження включають ви­значення граничних розмірів санітарно-захисних зон (СЗЗ), обмеження шумового впливу за межами СЗЗ промислових об'єктів, що не перевищує 60 діб.

Екологічні обмеження впливу на ґрунт, рельєф, рослинний і тваринний світ включають відведення мінімальної площі ріллі під промислові об'єкти, дотримання критерію будівництва доріг, трубопроводів, повітряних силових ліній в єдиних кому­нікаційних коридорах, максимальне використання існуючих доріг і комунікацій.

Екологічні обмеження впливу на гідрологічну систему території включають дотримання умови розміщення площадкових об’єктів поза межами затоплюваної тери­торії, повне виключення технологічних скидів води і нафтопродуктів у водойми, річки і ґрунтові води, забезпечення умов прокладки трубопроводів на ділянках річок або водоймищ не менше 1 м нижче максимальної глибини водоймища чи русла.

Система збору, підготовки і транспорту продукції повинна бути повністю гер­метична.

Для запобіганняпоривів промислових шлейфів вони повинні бути розраховані на максимально можливі статичні тиски. Для забезпечення довговічності трубопрово­дів і захисту від корозії пропонується використовувати під час їхнього будівництва труби зі збільшеною товщиною стінки та здійснювати контроль якості зварних швів високото­чними радіографічними і магніто-графічними методами. З метою відключення окре­мих ділянок трубопроводівв разі аварії доцільно встановлювати лінійну запірну арма­туру.

Кожна видобувна свердловина повинна бути облаштована бетонованою площа­дкою з бордюрами і каналізаційною схемою для відведення технологічної рідини під час підземних ремонтних робіт. Каналізаційна система має включати стакан збору рі­дини діаметром 1 м, каналізаційний трубопровід діаметром 0,1 м і каналізаційну єм­ність об'ємом3 м³. При розміщенні на площадках УКПГ хімреагентів та інших шкід­ливих речовин повинна виключатися можливість їхнього попадання в ґрунт і гідрологічну систему території.

Прокладка трубопроводів на ділянках перетину доріг повинна здійснюватися в захисних кожухах, а їхні переходи через річки доцільно робити наземно.

Після закінчення будівельних робіт повинна здійснюватися рекультиваціябудівельної смуги і передача її землевласнику в придатному для використання в сільсько­му господарстві стані.

З метою надійності роботи всього промислового устаткування і зменшення вірогідності виникнення аварійних ситуацій повинен здійснюватися комплексний захист устаткування від корозії, інгібіторний захист свердловин і трубопроводів шляхом постійного дозованого введення інгібітору насосами-дозаторами. Захист трубопроводів від зовнішньої корозії повинен здійснюватися шляхом застосування бітумного покриття, катодного захисту, фарбування захисними фарбами наземних ділянок трубопроводів.

Під час витоку газу в аварійних ситуаціях або під час продувки трубопроводів дозво­ляється спалювати його на факелі.

5.2. Природоохоронні заходи при зборі та утилізації стічних і попутних

Дата добавления: 2015-10-21