Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вступ у війну

Читайте также:
  1. III. Вступление Конституции в силу
  2. V. Вступительные испытания
  3. VI. Особенности проведения вступительных испытаний для граждан с ограниченными возможностями здоровья
  4. Анекдот как феномен культуры. Вступительный доклад
  5. Вместо вступления
  6. Во время косвенного окисления гемоглобина сначала нитриты окисляются до нитратов с образованием пероксида водорода, затем последний вступает в реакцию с железом гемоглобина
  7. Вступ . Пояснювальна записка

Замах у Сараєво і початок війни. Приводом до розв'язання міжнарод­ного конфлікту були події на Балканах влітку 1914 р. 15 (28) червня 1914 р. в боснійському місті Сараєво член сербської організації "Чорна рука" студент Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австрійського престолу Франца Фер-динанда та його дружину. Відень звинуватив сербську владу в сприянні учас­никам замаху. Німецький імператор Вільгельм II підтримав войовничі намі­ри австрійського уряду. Якщо Німеччина підштовхувала до війни Австро-Угорщину, то стосовно Росії таку роль відігравала Франція. 7 (20) липня 1914 р. до Петербурга прибув президент Французької республіки Р. Пуанкаре в супроводі голови уряду й одночасно міністра закордонних справ Р. Віві-ані. Вони наполегливо радили цареві виявити тверду позицію у конфлікті навколо Сербії і гарантували виконання Францією союзних обов'язків. Лон­донський кабінет заявив про свою підтримку союзників по Антанті, але да­вав зрозуміти німецьким та австрійським політикам своє небажання втруча­тися у війну на континенті. 10 (23) липня після консультацій з Німеччиною Австро-Угорщина оголосила Сербії ультиматум, погрожуючи війною у разі його відхилення. Текст ультиматуму австро-угорський посол у Петербурзі вручив наступного дня і російському урядові. 13 (26) липня в телеграмах російського дипломатичного відомства, надісланих до європейських сто­лиць, недвозначно йшлося про підтримку Сербії. Росія вимагала від Австро-Угорщини подовжити термін дії ультиматуму, а Сербії радила прийняти йо-


Росія в Першій світовій війні (1914—1917)


морських і сухо-гредбачала збіль-- польової ар-витрати Росії продукту), Великої млн дол. (2,7%), %). Чисельність порівняння: Австро-ша - 864 тис,

було супереч-ни і цілі війни нію на Балка-для мільйонів командування росій-Францією і Вели-дії за декілька оком дала б змо-межами.

язання міжнарод-

червня 1914 р. в

рука" студент

Франца Фер-

сприянні учас-

войовничі намі-

війни Австро-

. 7 (20) липня

ліки Р. Пуанкаре

справ Р. Віві-

щію у конфлікті

обов'язків. Лон-

Антанті, але да-

небажання втруча-

з Німеччиною

війною у разі

у Петербурзі

в телеграмах

європейських сто-

имагала від Австро-

прийняти йо-


то, за винятком пункту про введення на її територію австрійських військ. Од­нак 15 (28) липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Микола II упродовж 15-17 липня вів переговори з Вільгельмом II, переконуючи його не допустити до воєнного конфлікту. Лише ввечері 17 (30) липня цар пого­дився на оголошення загальної мобілізації. Німеччина в ультимативній фор­мі вимагала від Росії її припинити і, одержавши відмову, 19 липня (1 серпня) оголосила війну Росії. Франція, союзник Росії, вступила у війну наступного дня, ще за день, 4 серпня, Великобританія оголосила війну Німеччині. 26 лип­ня (6 серпня) було оголошено про стан війни між Росією та Австро-Угор­щиною. 10 (23) серпня на боці країн Антанти виступила Японія.

Італія, партнер Німеччини та Австро-Угорщини по Троїстому союзу, у війну, однак, не вступила. Позицію нейтралітету італійський уряд вико­ристовував для переговорів з протиборчими сторонами, домагаючись най-вигідніших компенсацій за участь у війні. Про свій нейтралітет на початку війни заявила і Туреччина. Утім під прикриттям цих заяв молодотурецький уряд почав готуватися до виступу на боці австро-німецького блоку.

Так розпочалася світова війна, у яку було втягнуто 38 держав з на­селенням 1,5 млрд осіб, хоча спочатку майже всі учасники подій сподівались, що війна триватиме лише кілька місяців. Світова війна була закономірним наслідком зовнішньої політики великих держав на зламі ХІХ-ХХ ст., бо­ротьби між ними за колонії, сфери економічних і політичних інтересів.

Російський фронт 1914 р. Російський Генеральний штаб розробив два варіанти наступального плану. За першим варіантом планували розпо­чати наступ на Австро-Угорщину, оскільки було відомо, що свої основні сили Німеччина кине проти Франції. Цей план передбачав захоплення Га­личини, вихід на Балкани і до чорноморських проток. У Царстві Польсько­му планували обмежитися обороною. Другий варіант передбачав розпочати наступ у Східній Пруссії, щоб відволікти німецькі сили із Західного фронту і тим послабити їх натиск на Францію, а вже потім ударити по австро-ні-мецькій армії в Галичині. Проти 18 німецьких дивізій у Східній Пруссії пе­редбачалося виставити 27, а проти 47 австро-угорських дивізій у Галичині - 53, посиливши їх у подальшому ще 7 дивізіями. Генеральний штаб розробив також оборонний план війни з Туреччиною на Закавказзі.

Німеччина відповідно до свого стратегічного плану "блискавичної" вій­ни (план Мольтке-Шліффена) ставила завдання спочатку розгромити Фран­цію, далі перекинути війська на Східний фронт, проти Росії, де до того часу австро-угорська армія мала забезпечити оборону. Австро-Угорщина плану­вала розпочати наступ своїх чотирьох армій з території Галичини, щоб роз­громити російські армії, дислоковані в Царстві Польському.

Мобілізація в Росії розпочалася 15 (28) липня 1914 р. за першим ва­ріантом. 20 липня (2 серпня) було призначено Верховного головнокоманду-



Росія на початку XX ст.

вача - ним став великий князь Микола Миколайович (дядько Миколи II), а місцем розташування Ставки обрано білоруське місто Барановичі.

2 серпня німецькі війська вступили на територію Люксембурга, а 4 серпня - до Бельгії. За кілька днів вони окупували ці країни і, обійшовши з півночі лінію Мажино, вторглися до Франції. У битві на річці Марна напри­кінці серпня французькі війська було розгромлено. Становище Франції стало критичним. Німецькі війська перебували за 120 км від Парижа. Для поря­тунку Франції Росія змушена була розпочати воєнні дії на Східному фронті, не закінчивши тут розгортання своїх армій.

Російський фронт поділявся на Північно-Західний (командувач гене­рал Я. Жилинський) і Південно-Західний (командувач генерал М. Іванов). Вір­ні союзницькому обов'язкові, російські війська перейшли в наступ у Східній Пруссії, а на південному заході - проти австро-угорських військ у Галичині. 4 (17) серпня від річки Німан вступила на територію Східної Пруссії 1-ша ар­мія генерала П. Ренненкампфа, а за кілька днів з півдня - 2-га армія гене­рала О. Самсонова. Східно-Прусська операція спочатку розвивалася успішно для російської армії. Німеччина змушена була перекинути частину військ із Західного фронту, призупинивши свій наступ на Париж. Посилені німецькі частини, використавши неузгодженість дій 1 -ї та 2-ї російських армій у Схід­ній Пруссії, завдали їм важкої поразки. 8 (21) серпня генерал-полковник П. Гінденбург, який очолив 8-му німецьку армію, ударами з флангів оточив основні сили 2-ї армії. В оточенні опинився і генерал Самсонов. Перед загро­зою полону він застрелився. Під час боїв 27 серпня (9 вересня) - 2 (15) вересня армія Ренненкампфа з важкими втратами змушена була відступити за Німан.

5 (18) серпня розпочався наступ Південно-Західного фронту проти авст­ро-угорських військ. У ході операції, яка тривала 33 дні, російські війська просунулися до 300 км і зайняли значну частину Галичини, не дійшовши 80 км до Кракова. Німеччина поспішила на допомогу союзникові, і у вересні 1914 р. перекинула частину своїх військ із Східної Пруссії у район Кракова і Верх­ньої Сілезії, сформувавши з них армію під командуванням П. Гінденбурга. До неї приєдналася австрійська армія. Вони нанесли удар на 20-кілометро-вому стику між Північно-Західним і Південно-Західним фронтами у напрямку на Івангород та Варшаву. 1 (14) жовтня російські війська зупинили наступ австро-німецьких військ і під час контрнаступу відкинули їх. Російським військам вдалося зупинити і наступ німецьких військ у районі Лодзі, що розпочався 29 жовтня (11 листопада). Кровопролитні бої тривали майже два тижні. 30 листопада на нараді в Ставці було ухвалено рішення: через вели­чезні втрати, гостру нестачу озброєння призупинити наступ, а на деяких ді­лянках фронту відвести війська.

Під час кампанії 1914 р. до австро-німецького блоку приєдналася Ту­реччина. Царська дипломатія прагнула не допустити виступу Туреччини на боці австро-німецького блоку, пропонувала їй гарантію територіальної ці-


Росія в Першій світовій війні (1914—1917)

лісності, навіть передачу о. Лемнос в Егейському морі, котрий захопили греки 1913 р. Однак вплив пронімецьких кіл виявився вирішальним: проти ночі 16 (29) жовтня без оголошення війни турецькі кораблі обстріляли Сева­стополь, Одесу та інші чорноморські порти. 20 жовтня (2 листопада) Росія, Великобританія і Франція оголосили війну Туреччині.

Наприкінці жовтня - на початку листопада 1914 р. розгорнулися бої на Кавказькому фронті. Спочатку турецька армія потіснила російські війсь­ка до Батума, але в боях під Саракамишем турків було розбито. Щоб призу­пинити наступ російських військ углиб турецької території, турецькому ко­мандуванню довелося перекинути з Месопотамського фронту два корпуси і кинути їх у Закавказзя.

Війна і російське суспільство. Росію, як й інші країни, що воювали, накрила хвиля шовінізму. У царському Маніфесті про оголошення війни про­звучав заклик забути перед лицем "страшного випробування" всі внутрішні суперечки і конфлікти, згуртуватися навколо трону в боротьбі з небезпечним ворогом. У столицях та інших містах відбулися багатолюдні маніфестації під лозунгами "війна до переможного кінця". Ці маніфестації інколи супрово­джувалися німецькими погромами, як, наприклад, у Петербурзі, де було роз­громлено посольство Німеччини. Антинімецькі настрої виявлялися і в пере­йменуванні міст (так, столицю назвали Петроградом), і в закритті німецько-мовних газет, і в підозрілому ставленні до осіб з німецькими прізвищами. Ці настрої розпалювали газетні публікації про звірства німців у містах, які ті захопили, про негуманне поводження німців з військовополоненими то­що. Пропагандистськими зусиллями війну почали називати Другою вітчиз­няною: її змістом проголошували смертельну боротьбу з германізмом, який прагнув поневолити Росію та все слов'янство. В умовах, коли у війну втя­гували мільйони людей, пропаганда і образ ворога були важливим засобом мобілізації їх на смертельну боротьбу.

На надзвичайній сесії Державної думи 26 липня (8 серпня) 1914 р., яку скликав Микола II, лідери всіх фракцій виступили із заявами й обіцянками згуртуватися навколо "свого державного вождя, який веде Росію у священ­ний бій з ворогом слов'янства", відклавши "внутрішні суперечки" з урядом.

Гармонію єдності порушували тільки соціал-демократи, які закликали до "міжнародної солідарності всіх трудящих всього світу". Ще послідов­нішими у своєму невизнанні класового миру були більшовики: вони не тіль­ки протестували проти війни, але за три місяці у маніфесті "Війна і російська соціал-демократія" висунули лозунги поразки свого уряду і перетворення імперіалістичної війни на війну громадянську. Однак в умовах патріотично­го піднесення перших місяців війни така позиція більшовиків позбавляла їх популярності навіть серед робітників великих міст. Тому судовий процес над більшовицькою фракцією Думи за пораженську агітацію не спричинив значного суспільного протесту.


Росія на початку XX ст.

Із початком війни політичне життя Росії дещо заспокоїлося. Думу бу­ло розпущено на півроку, і ніхто не протестував проти такого обмеження її повноважень. З великим піднесенням відбулася мобілізація, а в тилу роз­горнулися кампанії щодо організації дієвої допомоги фронтові. Наприкінці липня 1914 р. представники земств на своєму з'їзді утворили Всеросійський земський союз допомоги пораненим на чолі з князем Г. Львовим, а за кіль­ка днів їх приклад наслідували міські голови, які об'єдналися у Всеросій­ський міський союз на чолі з московським міським головою М. Челноковим. Союзи організовували санітарні поїзди, госпіталі й лазарети, постачали їм медикаменти і білизну, згодом взяли на себе прийом і облаштування біжен­ців, допомогу військовополоненим. Союзи підтримував уряд, який надавав їм значні субсидії.

Особливо популярною серед російської еліти була праця в госпіталях і санітарних поїздах. Прикладом цього стала сама імператриця та її старші доньки - Ольга і Тетяна, які працювали сестрами милосердя в царськосель-ському лазареті. На медичну службу зголошувались світські дами, відомі поети, артисти, художники. Театри виїжджали на фронт, де ставили спек­таклі й проводили концерти. Письменники і публіцисти брали участь у про­пагандистських кампаніях. Війна згуртувала російське суспільство, яке ще недавно роздирали непримиренні суперечності, і багатьом здавалося, що воно збереже свою монолітність до перемоги.


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Західний край | Балтійський край | Преса і книговидання | Зовнішня політика | Quot;Кривава неділя" і наростання революційних настроїв | Політичні партії | Національні рухи | Влада і суспільство | Зовнішня політика | Преса та книговидання |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Художня культура| Кампанія 1915 р.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)