Науковий стиль мовлення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Л.В.Бордюк

ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для студентів базового напряму «Філологія»

спеціальності «Прикладна лінгвістика»

Затверджено

на засіданні кафедри

прикладної лінгвістики

Протокол № від 20.02.2013 р.

Львів – 2013

Жанри наукового стилю: Методичні вказівки для студентів базового напряму «Філологія» спеціальності «Прикладна лінгвістика» /Укл.Л.В.Бордюк – Львів: Видавництво «Львівська політехніка», 2013. - с.

Укладач Бордюк Л.В., канд.філол.наук, доц.

Відповідальний за випуск Левченко О.П., д-р філол.наук, проф.

Рецензенти Маркелова С.П., канд.філол.наук, доц.

Романишин Н.І., канд.філол.наук, доц.

Процес здобуття університетської освіти містить навчальну та науково-дослідну складові, що є специфічним проявом комунікативної діяльності і передбачає володіння науковим стилем мовлення.

Ключовими словами цих Методичних вказівок є стиль, жанр, англомовна наукова комунікація.

Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо) (Левченко О.П. Науковий стиль: культура мовлення).

Жанр – це форма організації мовного матеріалу в рамках того чи іншого стилю мови. Це соціально-комунікативне явище і водночас тип тексту із рядом порівняно стійких композиційних і мовних ознак.

Англомовна наукова комунікація – це вид комплексної міжкультурної діяльності, що має соціальні, культурні, когнітивні та власне мовні аспекти.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ МОВЛЕННЯ

Науковий стиль – це функційний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки. Розрізняють власне науковий, науково-інформативний, науково-довідковий, навчально-науковий та науково-популярний підстилі.

Стисла характеристика наукового стилю:

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний поступ та освіта.

Основне призначення – викладати наслідки теоретичних та емпіричних досліджень у відповідній галузі, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, роз'яснювати явища, аналізувати, систематизувати та класифікувати результати дослідження, обгрунтовувати їх істиність.

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів тощо. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Жанрова різноманітність наукового стилю зумовлена наявністю в ньому безлічі типів текстів. Oсновними жанрами власне наукового стилю є: монографія, наукова стаття, анотація, тези доповіді на науковій конференції, рецензія, дисертація, курсова робота, дипломна/магістерська робота, підручник, посібник, лекція, усна презентація,

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни і терміносполуки), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок). Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко. Науковим текстам властива нульова модальність.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.

Особливості наукового стилю:

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

• логічна послідовність і довідність викладу,

• узагальненість понять і явищ,

• об'єктивний аналіз,

• точність і лаконічність висловлювань,

• аргументація й переконливість тверджень,

• однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

• докладні висновки.

Основні мовні засоби, спрямовані на інформування і пізнання, характеризуються:

• значною кількістю наукової термінології,

• наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

• оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

• уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

• залученням цитат і посилань на першоджерела,

• здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

• наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

• наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

• специфічною монологічністю текстів,

• переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Жанр - форма організації мовного матеріалу в рамках того чи іншого стилю мови. Це соціально-комунікативне явище і водночас тип тексту із рядом порівняно стійких композиційних і мовних ознак. Жанрова різноманітність наукового стилю зумовлена наявністю в ньому безлічі типів текстів. Як було зазначено вище, основними жанри власне наукового стилю є: монографія, наукова стаття, анотація, тези доповіді на науковій конференції, рецензія, дисертація, курсова робота, дипломна/магістерська робота, підручник, посібник, лекція, дискусія тощо.

Дата добавления: 2015-10-16