Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Теорії державного регулювання економіки

Читайте также:
  1. Визначення оптимальних умов роботи відцентрового насосу на мережу. Регулювання продуктивності.
  2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕЗ.
  3. Державне регулювання економіки в зарубіжних країнах
  4. Державне регулювання ЗЕД. Тарифне і нетарифне регулювання, ліцензування і квотування
  5. Державні органи, що здійснюють регулювання цін
  6. Жінка і сучасна родина. Розвиток правового регулювання сімейно-шлюбних відносин.
  7. Закріплення методів (засобів) і форм державного регулювання економіки в законодавстві України

Проблеми розширення державного впливу на ринкову економіку досліджували, насамперед, американські нові кейнсіанці А. Хансен, С. Гарріс, Дж.М. Кларк. Опираючись на вчення Дж.М. Кейнса, вони вважали за доцільне збільшити податки з доходів домашніх господарств (населення) — до 25% і більше, розширити обсяги внутрішніх позик держави і грошову емісію (додатковий випуск грошей в обіг) для розширення державних витрат і тим самим сукупного попиту. Вони закликали не зупинятися навіть тоді, коли це збільшує інфляцію і розширює дефіцит державного бюджету.

Модифікуючи кейнсіанські уявлення, вони пропонували замінити перманентне (безперервне) регулювання приватних і державних інвестицій на маневрування державними витратами в залежності від економічної кон’юнктури. Так, зокрема, у періоди піднесення економіки інвестиції пропонувалось обмежити, а в періоди зниження темпів зростання чи спаду — збільшити, не дивлячись навіть на можливий бюджетний дефіцит.

Нарешті, якщо Дж.М. Кейнс у своїй теорії опирався на принцип мультиплікації інвестицій і зайнятості, який означав, що зростання доходів супроводжується зменшенням зростання інвестицій, то в теорії американських новокейнсіанців було висунуто додатковий принцип — принцип акселератора, який ґрунтувався на тому, що в конкретних випадках зростання доходів відбувається на ґрунті більш масштабного збільшення інвестицій. Першим цей принцип в 40-х роках сформулював Алвін Хансен (1887-1976), але пізніше він знайшов широке застосування в усіх новокейнсіанських побудовах.

Якщо мультиплікатор характеризує зв’язок між нинішнім приростом інвестицій і наступним приростом національного доходу, то акселератор — зв’язок між нинішнім приростом національного доходу і наступним приростом інвестицій. Акселерація відбувається тому, що деякі види обладнання, машин і механізмів (елементи капіталу у виробничій формі) мають порівняно тривалий період виробництва, і очікування протягом цього часу психологічно впливає на розширення виробництва потрібного обладнання чи машин в обсягах, що перевищує реальний попит, а тому викликає зростання попиту на інвестиції.

Новокейнсіанці Франції (Ф. Перру, Л. Столерю та інші) визнали необов’язковим кейнсіанське уявлення про регулювання ставки процента як засобу стимулювання додаткових інвестицій. Вважаючи, що корпорації із перевагою частки державної власності стали домінуючою і координуючою силою в ринковій економіці, вони акцентували увагу на індикативному плануванні економіки як визначальному засобі впливу на стимулювання інвестиційного процесу.

Індикативне планування існує у формі рекомендацій господарюючим суб’єктам і є обов’язковим тільки для державного сектора економіки, воно служить основою для побудови довгострокових прогнозів для економіки в цілому. При цьому, недопустимим вважається альтернативне індикативному імперативне, або директивне, планування, яке носить характер закону і розглядається як командне (тоталітарне), соціалістичне.



У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн висувається не проблема „повної зайнятості”, а проблема економічного зростання. Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в цей період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток країн з ринковою економікою, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Дехто з прихильників засадничих ідей Дж.М. Кейнса та його послідовників щодо необхідності й можливості державного регулювання економіки (за браком на стихійному ринку рівноваги між попитом і пропозицією) сприйняв ці ідеї як вихідну позицію для розроблення нових теорій, суть яких полягала у з’ясуванні й обґрунтуванні механізму постійних темпів економічного зростання. Так постали неокейнсіанські теорії економічного зростання, автори яких робили спроби створити теорію відтворення, придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.

Загрузка...

Оскільки головними авторами таких теорій були англієць Р. Харрод(1900-1978) і американець О. Домар(н. 1914), необхідно особливу увагу приділити саме їхнім теоріям (моделям). Вивчення теорій Харрода і Домара дасть можливість з’ясувати їх основний зміст, специфіку, спільні і відмінні риси. При цьому стане зрозумілим, що особливості цих моделей зумовлено лише певною відмінністю у вихідних позиціях побудови моделі. Так, в основу моделі Харрода покладено ідею рівності інвестицій і заощаджень, а модель Домара виходить із рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції).

Водночас варто звернути увагу на те, що обидві теорії базуються на врахуванні системи „мультиплікатор-акселератор” і моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв’язку нагромадження і споживання. Їх об’єднує також визнання незмінності (сталості) у тривалому періоді таких параметрів, як частка заощаджень у доходах і середня ефективність капіталовкладень. Спільним є й висновок щодо доцільності підтримування постійного темпу економічного зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої можна досягти повного використання виробничих потужностей і трудових ресурсів. І нарешті, близькість теорій полягає в тому, що досягнення динамічної рівноваги і сталого зростання визнається можливим лише в разі активного державного регулювання економіки. Унаслідок такої подібності ці моделі стали об’єднувати в модель Харрод-Домара.

Далі слід зрозуміти, що модель Харрода—Домара є однофакторною, тобто спрощеною. Вихідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва і попиту. Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та ін. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу тощо. Використовуючи рекомендовану літературу, доцільно докладніше ознайомитися з ними.

Уже в другій половині 60-х рр., і особливо в 70-ті рр. XX ст., рецепти неокейнсіанської моделі почали все більше суперечити економічним законам розвитку і, більше того, вони навіть сприяли загостренню окремих проблем, таких, як інфляція, дефіцит державного бюджету, а особливо — циклічність розвитку. Соціально-економічний і політичний розвиток західних країн після Другої світової війни з усією наочністю довів, що державне регулювання економіки неспроможне забезпечити повної зайнятості й рівноваги. Використання кейнсіанських концепцій і моделей не дало змоги розв'язати проблеми реалізації і безкризового розвитку.

Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання спричинилася до значного посилення критики цієї теорії не тільки з боку її традиційних супротивників — неокласиків, а й з боку самих прихильників теорії Кейнса. За цих умов дальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом його реформування, перегляду ортодоксальної версії кейнсіанської економічної теорії. Це нове явище в економічній думці одержало назву „посткейнсіанство”.

Далі слід перейти безпосередньо до вивчення економічних поглядів посткейнсіанців. Історично посткейнсіанство сформувалося через злиття двох наукових течій: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кембриджі, найяскравішими представниками якого були Дж. Робінсон (1903-1983) - загальновизнаний лідер цієї течії, Н. Калдор, П. Сраффа, і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб та ін.). Представників цих течій об’єднали певні спільні підходи до економічної теорії, зокрема, те, що вони брали собі за мету остаточне розвінчання неокласичної системи, доведення до кінця початої Кейнсом „революції” в економічній теорії, створення нового синтезу макро- і мікроекономіки. Однак створити цілісну загальновизнану теоретичну систему вони так і не спромоглися.

Докладніший розгляд концепцій представників англійського лівого кейнсіанства (теорії нагромадження капіталу, економічного зростання і розподілу національного продукту, теорії вартості й ціноутворення та ін.) і американського посткейнсіанства (так званого монетарного кейнсіанства) дає можливість визначити і зрозуміти їхні спільні риси та відмінності.

Завершуючи вивчення посткейнсіанства, необхідно зробити певні загальні висновки щодо прогресивності теоретичних підходів лівих кейнсіанців, оскільки вони, по-перше, критикують засилля монополій, висувають ряд антимонопольних вимог; по-друге, наполягають на розв’язанні певних соціальних проблем, зокрема, ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров’я, соціальне страхування і т. ін. У США ортодоксальне кейнсіанство критикується за такими основними напрямами: по-перше, „ортодокси” не розробляли теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення, в результаті чого їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися непридатними за умов стагфляції; по-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факторів і фінансової системи в цілому як причин, що породжували й стимулювали економічну нестабільність.


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Еволюція неокласичного напряму в першій половині ХХ ст. | Націоналізація промисловості та організація системи управління народним господарством | Нова економічна політика | Індустріалізація промисловості і колективізація сільського господарства, їх наслідки | Економічна політика Західноукраїнської Народної Республіки | Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період | Розділ 12 | Динаміка і структурні зміни світового господарства у другій половині ХХ ст. | Зростання економічної могутності США та основні тенденції її розвитку | Особливості економічного розвитку провідних європейських країн (Англія, Франція, Німеччина) і Японії |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Теорії трансформації капіталізму і соціал-реформістські теорії економічного розвитку| Сучасна ліберальна концепція. Неолібералізм

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.007 сек.)