Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Урок 37

Приймати до уваги чи брати до уваги?

Нормативними в нашому мовленні є вислови брати участь, брати до уваги, брати до відома, брати до серця. Наприклад: “- Марійко, – звернувся ласкаво Василь до зажуреної дівчини, – не бери всього так близько до серця” (Іван Цюпа), “Майор сам брав участь у штурмі висоти, і його легко поранило” (Олесь Гончар), “Директор школи брав до відома повідомлення класних керівників” (з газети), “Не треба брати це до уваги” (з живих уст).

Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в літературній мові вважаються за помилкові.

* * *

Рівенська область чи Ровенська?

“У передмові до “Словника географічних назв України” (Київ, Довіра, 2001) зазначено: “Автор свідомий того, що робота з відродження української системи словотворення прикметників від географічних назв лише розпочинається... Навіть узаконено неправильну назву Ровенської області (неправильно Рівне – Рівненська, треба Ровенська або Рівенська)”.

“Під впливом офіційних довідників у писемне ділове мовлення, а через нього і в усне ввійшла значна частина чужомовних і штучно утворених прикметникових форм, які у назвах організацій, підприємств та установ України витіснили первісні рідномовні національні форми: Рівненська область замість питомого Ровенська або Рівенська від міста Рівне). Тому треба писати Рівне – Рівенська область, Рівенщина (“Мовознавство”, 1993, № 1, с.52 – 57)”.

Просимо “Хрещатик” допомогти нам, працівникам щоденних газет, визначитися, як же все-таки правильно подавати ці назви.

Любов Климчук, м. Київ”.

Пошлімося на авторитетну думку українського мовознавця Олександра Пономарева: “Щодо міста на річці Усті, то корінні мешканці звали його Рівне незалежно від примх різних прибульців. Але наша топоніміка (назви населених пунктів), як і антропоніміка (прізвища та імена), зазнавала впливу інших мов. Перебуваючи в складі Польщі, місто офіційно звалося Rowne (Рувне). Після возз’єднання з Україною в офіційному вжитку було запроваджено не українську назву, а перекручену російсько-польську, що явно суперечило фонетичним законам нашої мови і здоровому глуздові. Українські мовознавці й історики завжди протестували проти цього. Ще в 60-х роках до Верховної Ради УРСР було подане аргументоване клопотання про повернення Рівному, як і іншим населеним пунктам, питомих українських назв. Але тоді саме починався курс на “зближення націй” аж до злиття, і подання мовознавців проігнорували.

У незалежній Україні відновлено назву Рівне. Багато хто цікавиться, як утворити назву області. Якщо йти за граматичними правилами, то мало б бути місто Рівне, а область Ровенська, оскільки в першому випадку маємо закритий склад, а в другому відкритий (пор. прикметники гідний – годен, рівний – ровен). Але короткий прикметник ровен у сучасній українській літературній мові вийшов з ужитку, тому Ровенська сприймається як похідне від осоружного Ровно. Через те в твірному слові Рівне та похідному від нього відбулося вирівнювання основ, унаслідок чого маємо словосполучення Рівненська область”. Отже, так слід уживати його.

* * *

Мова йде чи мова йдеться?

Вислів мова йде і семантично відповідне йому дієслово йдеться завжди виступають із додатком: “Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі” (Олесь Донченко), “Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина” (Олесь Гончар). Мова йде про виставу і йдеться про виставу, мова йде про кандидата на пост президента України і йдеться про кандидата на пост президента України.

Як порушення норми сприймається словосполучення мова йдеться замість мова йде або йдеться. Неправомірне також уживання в усіх стилях, окрім поетичного, вислову річ іде (з цим самим значенням).

* * *

Поділяти чи розділяти думку?

Як засвідчує мовна практика українських письменників ХІХ і ХХ століть, у сполученні з іменниками думка, погляди, позиція, оптимізм, тривога, почуття тощо переважно вживається дієслово поділяти. “Микитині мрії поділяла з ним дружина його Параска Семенівна” (Юрій Яновський), “Післяполудневе сонце пекло й кволо всміхалося з сизого неба, наче поділяло мій радісно-журливий настрій” (Євген Гуцало).

Значно рідше, зазначають автори посібника “Культура мови на щодень”, бувають відповідні вислови з дієсловом розділяти. Розділяють, як правило, землю, межу, калач, стіл і т. ін. Інколи, щоправда, натрапляємо на звороти розділяти радість (тугу) і подібні. Приміром: “Дорош не відповів, але видно було, що він не розділяє захоплення Оксена” (Григорій Тютюнник).

Лінгвісти радять надавати перевагу сполучуваності типу поділяти почуття, долю, радість, обурення, ідеологію і под., яка набагато активніша.

* * *

Чи тотожні слова інтерес і цікавість?

Тотожні, але не в усіх випадках. Спільним значенням обох іменників є “бажання, намагання про щось дізнатися”. Інтерес, як і цікавість, викликає те, що ми бачимо вперше, що привертає увагу. З інтересом (цікавістю) аспірант ознайомлювався з новинками літератури.

Значення “увага до чогось”, “захоплення чимось” передають синонімічні вислови інтерес до наукової праці – цікавість до наукової праці. У розумінні “те, що найбільше цікавить когось, що становить зміст чиїхось думок і турбот” уживаються відповідно слова зацікавлення та інтереси, переважно у формі множини. Коло зацікавлень молоді, духовні інтереси нації. Іменник інтерес також передає зміст “те, що йде на користь комусь, чомусь, відповідає чиїмось прагненням, потребам”, скажімо, пильнувати свого інтересу, дбати про спільні інтереси. Звідси й звороти в інтересах чиїх (кого), в інтересах чого, інтереси кого.

Інтерес – це ще й “вага, значення”: дослідження має теоретичний інтерес; праця втратила для нього інтерес. Іменник інтерес зрідка вживається і в розумінні “діло, справа”. “Сусід прийшов до нього з інтересом” (тобто з якоюсь справою).

До речі, російському вислову остаться при пиковом интересе відповідає український лишитися ні з чим.

 

***********************************

 

 

Урок 1

Область – галузь – ділянка

Область у нас – адміністративно-територіальна одиниця. “Батько одвіз матір до родичів на село в Харківську область” (Леонід Смілянський). А також місцевість, де поширені певні явища. У такому разі цей іменник поєднується з означенням: “Гарячі джерела трапляються в областях чинних і згаслих вулканів” (з журналу). Полярна область.

Сфера якоїсь діяльності зветься галузь (царина). Отже, згідно з лексичними нормами слід казати й писати: в економічній, культурній, медичній галузях, у галузі судочинства, права і т. ін. Очевидно, під впливом російської мови з аналогічним значенням часом помилково вживають і слово область. “Нинішнього року знизилися показники в деяких областях (треба: галузях) народного господарства”, “Піднесення виробництва спостерігається в області промисловості” (з газети). Поняття “частина людського організму”, буває, теж називають область замість правильного відповідника ділянка. Болі в ділянці (а не в області) грудей, хребта.

Запобігати кому чи чого?

Запобігати в значенні “заздалегідь відвертати щось неприємне, небажане” вимагає після себе давального відмінка (чому?). Запобігати аваріям, війнам, втратам, помилкам, руйнуванню і т. ін. “Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові” (Михайло Коцюбинський).

Неправильно після цього дієслова ставити питання чого? Хоча як виняток використовують фразеологічне словосполучення запобігати ласки, що означає “шукати, домагатися чиєїсь прихильності”. Приміром: “А Юрко все запобігав ласки в батька та матері...” (Іван Нечуй-Левицький), “Як кожен магнат, він (Потоцький) зневажав дрібну шляхту і, як кожен магнат, запобігав її ласки” (Зінаїда Тулуб). У розумінні “догоджати комусь, підлещуватися до когось” згадане дієслово вживають також у поєднанні з прийменником перед та іменником або займенником (запобігати перед ким?). “Його боялись, перед ним запобігали” (Спиридон Добровольський).

Прозовий – прозаїчний

Чи є різниця у вживанні цих прикметників?

Обидва утворені від іменника проза, що виступає в значеннях: прямому – “мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване”, “невіршована література, на відміну від поезії”; в переносному – “буденне, нудне, одноманітне в житті”.

Донедавна в усіх значеннях використовували прозаїчний. Проте останнім часом слова прозовий і прозаїчний стали розрізняти семантично. Переносно, як і раніше, вживають прозаїчний. “Цей прозаїчний Рябов зіпсував йому всю промову” (Олександр Довженко), “В моїй уяві якось не вкладалося, що поет може працювати на такій прозаїчній посаді, як секретар сектора” (Олесь Донченко). А от у розумінні “властивий прозі як роду літератури” чимраз частіше послуговуються лексемою прозовий, а не прозаїчний. “Геніальна українська поетеса Леся Українка створила багато художніх речей неминущої вартості – ліричних віршів, поем, творів драматичних і прозових” (з журналу).

Понад те чи крім того?

Коли ми простежимо, як виникла ідіома (фразеологізм) понад те, то переконаємося, що це сталося через калькування звороту сверх того, досить поширеного в усній та писемній практиці росіян: “У нас вышел запас воды, и сверх того, мы устали”. Українці в таких конструкціях традиційно вдавалися до інших зразків: поза тим, крім того, до того ж. “Спосіб видався дорогим і до того ж (крім того, поза тим) ризикованим”. Жодної потреби долучати до них ще й понад те, скопійоване з російської, не було і немає, наголошує відомий мовознавець Святослав Караванський.

Замінюючи дієприкметники

Багатство нашої мови якраз і полягає в тому, що вона має безліч способів уникати не властивих їй форм. Узяти хоча б заміну активних дієприкметників теперішнього часу:

вражаючий – що вражає, разючий, здатний вразити, вразливий

всеохоплюючий – всеосяжний, всебічний, універсальний, поголовний, панорамний, всеохопний

всеперемагаючий – всепереможний, звитяжний, здатний здолати все

граючий – що грає, зайнятий грою, звиклий грати, гравець, гральний

діючий – який діє, покликаний (згодний, готовий, звиклий) діяти, діяльний, активний, чинний, дійовий, робочий, ходовий, у дії, в роботі

домінуючий – що домінує, найпоширеніший, здатний домінувати, панівний, завжди в більшості

триваючий – що триває, не припинюваний, тяглий, безперервний

шокуючий – який шокує, здатний приголомшити, звиклий шокувати, шоковий, приголомшливий, неймовірний, шокувальний, моторошний, непристойний, як грім з ясного неба

Не витоки – джерела

Іменник витоки запровадили в наш ужиток ті, хто конвертує своє українське мовлення з російського думання. У мові північного сусіда – не живій, а книжній – оддавен існує лексема истоки. Истоки первобытной культуры, истоки гуманизма, истоки казачества.

Наша мова з перших днів свого літературного буття була близька до народної, і в ній якнайменше вживано книжних слів. Письменники та просвітяни намагалися виробляти літературні норми на підставі живих форм. І ця демократична засада сприяла поширенню української мови. Тому те, що в російській означувано іменником истоки, в нас передавали словами джерела чи корені, й не завжди у множині. Так, говорячи про натхнення, ми можемо застосовувати і множину, й однину. Джерело натхнення або джерела натхнення. В інших випадках вживаємо множину: джерела первісної культури, джерела гуманізму, але корені козацтва. Що ж до слів витоки, витік, то вони штучні, не властиві українському мовленню й не бажані для вживання.

 

***********************************

 

Урок 2

Передплата – підписка

Іменники, що передають різний зміст.

Передплата – замовлення на друковане видання з попереднім внесенням плати за нього. “Завершується передплата на газети і журнали” (з оголошення).

В усному мовленні іноді замість слова передплата вживають підписка, а замість передплатник – підписчик. Така заміна помилкова. Лексема підписка має інше значення – “письмове зобов’язання або підтвердження чогось”. Наприклад: “Я ладен дати вам підписку, що визнаю ваше повне авторство” (Іван Кочерга). “Оформляйте справу до суду... Підписки про невиїзд брати не треба” (Василь Кучер).

Не біблейський, а біблійний

Чимало українських відносних прикметників утворюються від іменників іншомовного походження: емоція – емоційний, релігія – релігійний, тенденція – тенденційний. Тож слід надавати перевагу формам біблійний, міліційний, поліційний перед створеними за російським зразком біблейський, міліцейський, поліцейський.

У даний час чи нині?

У засобах масової інформації, виступах депутатів та урядовців, у офіційно-ділових, наукових текстах часто натрапляємо на вислови в даний час, у даній справі, в даній роботі тощо. Такі канцеляризми збіднюють, знебарвлюють мову, позбавляють її милозвучності. Тому перш ніж уживати слово, треба брати до уваги, яке значення в ньому закладено. Даний – це дієприкметник, утворений від дієслова дати. Виникає запитання: хто той час дав? Хто дав ту роботу (доручення, завдання)? У названих зворотах, якщо хоч трохи подумати, лексема даний не має сенсу. Чому не сказати без бюрократичних викрутасів нині, тепер (замість у даний час), у цій справі, у цьому творі? Можна дібрати й інші повноцінні вислови, радить відомий лінгвіст Олександра Сербенська. Вона зауважує, що дані, дано використовують доречно математики (дано: х=50, дані комп’ютера). У діловому мовленні відчутна тенденція замінювати словосполучення дані про автора на відомості про автора.

У першу чергу – насамперед

Багато хто вживає зворот до цих пір. Усі слова українські, але “українськість” вислову втрачено. А чому не активізувати наш гарний прислівник досі?

Доволі поширене словосполучення в першу чергу. Та насправді ніякої черги нема, зате є в мові витворені (вже на національному грунті) прислівники насамперед, найперше, передусім (передовсім). Треба тільки ширше ними користуватися.

Хрещений – хресний

Мовці роблять похибки, замінюючи ці слова одне одним. Батько, мати, батьки – хрещені, а хресною може бути тяжка життєва дорога. Правильно: хресний шлях пройшов (шлях, устелений хрестами).

Кожного дня – щодня

Таких синонімічних утворень, які функціонують паралельно, багато: кожного року і щороку, кожного четверга і щочетверга, кожного ранку і щоранку. Під дією інтерференції (чужих “напливів”) у мовленні деяких українців закріпилися фрази, структурно однакові з російськими чи подібні до них. Той, хто “чує” свою мову, вживатиме лексеми з префіксом що-: щочетверга, щодоби, щоквартальний, щодуху, щомиті, щоразу, щонайменше, щосили. Як бачимо, побудови з цим компонентом – продуктивний словотвірний тип з власними моделями (наприклад, прислівники зі значенням часу: щоночі, щопонеділка, складні синтаксичні форми найвищого ступеня порівняння прикметників: щонайвищий, щонайдовший, щонайкращий, щонайміцніший).

Непосвячений чи невтаємничений?

Деякі автори пишуть непосвячений (у якусь справу) замість невтаємничений, задьористо замість загонисто, пінистий замість пінявий, ледве чи замість навряд чи, відстоюють усе, що можна боронити, а коли йдеться про погляди, то й обстоювати. Неважко простежити за цим тотальне, невідступне засилля суржику.

Товщий – товстіший

Від прикметника товстий можна утворити дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Перше слово виступає в усіх значеннях, друге – тільки в значенні “повніший”. Наприклад, про якогось череваня кажуть, що він товщий або товстіший за іншого.

Наприклад – до прикладу

Українська мова має велику кількість вставних слів і речень, виразистих, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота, зауважує член-кореспондент НАН України Віталій Дончик, використовується лише якоюсь мізерною часткою. Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдається до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу приємно відчувається. Паралельно ж бо існують наприклад і приміром, до прикладу (підкреслено рідше вживаних); мабуть, очевидно й очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; нарешті, зрештою і врешті-решт; по суті та власне, властиво; на мою думку і на мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати. А такі слова, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати й деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих. Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз) з чиєїсь легкої руки ожив у мові ЗМІ, тепер його незрідка вживають, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої “реанімації” слова втішає. Рідше звучать впродовж року, ніж протягом року (трапляється і взагалі помилкове на протязі року); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на, ніж через те. Часто трапляється в тому числі, хоч цей канцелярит у багатьох випадках успішно замінюється лексемою зокрема (є ще й зосібна). Майже незрушно лежить семантично багатий, різновідтінковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця, хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскільки, анічогісінько), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли).

 

***********************************

 

Урок 3

Безрозсудний чи нерозсудливий?

Жоден словник, виданий до погрому української інтелігенції (1933 рік), форми безрозсудний не наводить. Її притягли за вуха до СУМу в часи так званого злиття мов, переклавши з російської. Однак це слово в нас так і не прижилося, бо маємо власні питомі відповідники нерозсудливий, нерозважливий, необдуманий, безглуздий, безоглядний, відчайдушний. Ними й треба послуговуватися.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 77 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Урок 26 | Урок 27 | Урок 28 | Урок 29 | Урок 30 | Урок 31 | Урок 32 | Урок 33 | Урок 34 | Бажаючий чи охочий |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Урок 36| Попередити можна когось про щось

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.013 сек.)