Завдання критерії культури мовлення

Вчення про культуру мови зародилося ще в Стародавній Греції в рамках риторики як вчення про достоїнства і недоліки мови. У риторичних трактатах давалися приписи, якою повинна бути мова і чого треба в ній уникати. У цих працях містилися рекомендації щодо виконання правильності, чистоти, ясності, точності, логічності і виразності мовлення, а так само поради з приводу того, як цього домогтися. Крім того, ще Аристотель закликав не забувати про адресата мовлення: "Мова складається з трьох елементів: того, хто говорить, предмета, про який він каже, та особи, до якого він звертається і яке є, власне, кінцева мета всього". Таким чином, Аристотель і інші ритори звертали увагу читачів на те, що риторичних висот, мистецтва мови можна досягти тільки на базі володіння основами мовленнєвої майстерності.

Слід підкреслити, що для античних дослідників мови правильність вимови - це зовсім не самоціль.У Росії це оригінально осмислив і розвинув на матеріалі суспільної словесності М.В. Ломоносов. Гострі і хворобливі критичні удари В.Г. Бєлінського розхитували теоретичні підвалини риторик першої половини XIX століття. Однак не згасав у суспільстві, в середовищі передових літераторів, юристів і вчених, інтерес до того, що було прийнято називати красномовством. Місце риторики зайняла стилістика, що включала і елементи культури мовлення як наукової дисципліни.

У XX столітті В.І. Чернишов, Л.В. Щерба, Г.О. Винокур, Б.Д. Томашевський, В.В. Виноградов, С.І. Ожегов та їх численні учні поступово, все повніше і ширше осмислювали сукупність явищ, що позначається терміном «культура мови», або «мовна культура». ми розглядаємо культуру мови, як частина культури спілкування і культури в цілому, тому що культура мови визначається рівнем володіння мовою, її комунікативними якостями, що, безсумнівно, позначається і на комунікації між учасниками мовного спілкування.

Мета роботи - вивчення комунікативних якостей вимоги до мовлення. Мета роботи виявляється у наступних завданнях:

- Виявити предмет вивчення мовної культури;

- Розглянути комунікативний аспект культури мови;

- Охарактеризувати основні якості культурної мови.

У сучасній літературі фігурує чимале число визначень терміну "культура мови" (синонім - "мовна культура"). Для того щоб розібратися в цьому понятті, варто навести деякі з них.

Культура мови - ступінь відповідності мови нормам літературної мови; область мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації літературної мови, конкретні норми і критерії правильності мовлення, спрямовані на вдосконалення мови як знаряддя культури.

Культура мови - область лінгвістичних знань про культуру мовлення як сукупності і системі її комунікативних якостей.

Культура мови - ознаки і властивості мови, сукупність і система яких говорять про її комунікативному досконало.

Культура мови - сукупність таких якостей, які надають найкраще вплив на адресата з урахуванням конкретних обставин та відповідно з поставленим завданням. До них відносяться:

- Багатство (різноманітність) мови,

- Її чистота,

- Виразність,

- Ясність і зрозумілість,

- Точність і правильність.

Як видно з даного визначення, мовна культура не обмежується поняттям правильності мови і не може бути зведена, за словами В. Г. Костомарова, до переліку заборон і догматичного визначення «правильно-неправильно». Поняття «культура мови» тісно пов'язане із закономірностями особливостями розвитку та функціонування мови, а також з мовленнєвою діяльністю в усьому її різноманітті. Культура мови виробляє навички регулювання відбору і вживання мовних засобів у процесі мовного спілкування, допомагає сформувати свідоме ставлення до їх використання у мовленнєвій практиці. Поняття "культура мови" включає в себе володіння нормами літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до цілей, умовами та змістом промови.

Термін "культура мови" використовується, з одного боку, для позначення конкретного явища соціальної та мовної дійсності, а з іншого - для позначення науки та навчальної дисципліни, яка вивчає дане явище. Культура мовлення тісно пов'язана із стилістикою - наукою про виразних засобах і функціональних стилях літературної мови. Літературна мова являє собою вищу, оброблену форму загальнонародного (національного) мови. Літературна мова спочатку виступає як книжна мова, що користується особливим (часто священним) авторитетом, є предметом шкільного навчання, одержує відображення в граматиках, словниках і довідниках, тобто кодифіковане. Літературна мова протиставляється некодифицированной різновидам загальнонародної мови: міському просторечию, територіальним та соціальним діалектам. Ці різновиди мови мають обмежені сфери використання, не регулюються нормами і пов'язані, переважно, з усною формою мови. Літературна мова має дві форми: усну та письмову.

Усна мова - це звучить мова. Вона відвічна і виникла раніше листи. Письмова мова - це графічно оформлена мова, яка звернена до відсутнім. Так як безпосередній співрозмовник в письмовій мові відсутня, вся інформація в ній повинна виражатися повно, граматично розгорнуто. Письмова мова не передбачає ні знання читачем (адресатом) ситуації спілкування, ні мовного контакту, вона не має коштів міміки, жестів, інтонації. Усна мова непідготовлена ​​(спонтанна), письмова мова завжди передбачає підготовку, обдумування тексту. Сучасна російська літературна мова використовується в різних сферах спілкування. Кожній з цих сфер відповідає особливий різновид літературної мови, яка відрізняється своїми мовними особливостями та функціями. Дані різновиди називаються функціональними стилями. У сучасній російській літературній мові виділяється чотири функціональних стилю: розмовний, науковий, офіційно-діловий і публіцистичний. Кожен з цих стилів може бути представлений як в усній, так і в письмовій формі мови. Разом з тим розмовний стиль переважно пов'язаний з усною формою мови, інші стилі - з писемною. Мова художньої літератури не входить в систему функціональних стилів сучасної російської літературної мови і являє собою, за визначенням професора Л.Ю. Максимова, проекцію національної мови під естетичним кутом зору на особливу площину художньої літератури. У мові художньої літератури обробляються, проходять "переплавку" всі засоби загальнонародної мови, багато з яких згодом отримують права "літературного громадянства".

Мовлення як процесс реалізації мовноъ діяльності

ТЕМА 2 Загальні змістово-мовленнєві категорії

Граматична правильність, стилістична виразність

Граматична правильність забезпечується знаннями граматики (морфології і синтаксису). У мовній практиці часто трапляються порушення граматичних норм. Так, наприклад, у - --- давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають паралельні закінчення: чоловіку – чоловікові. Ковалю – Ковалеві, ректору – ректорові, секретарю – секретареві. Нормою є чергування цих форм, щоб забезпечити милозвучність мовлення (Бойку Іванові Петровичу – Бойкові Івану Петровичу). Цього необхідно дотримуватися при оформленні документів, написанні листів тощо.

-Трапляються помилки у вживанні числівників з іменниками (два дня, а треба два дні; дві цілих і сім десятих гектарів, а треба дві цілих і сім деся-тих гектара) та ін.

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зала – зал; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – пта-ха; сусід – сусіда.

Дата добавления: 2015-10-21