Ред.] Східнослов'янська філологія

Ред.] Творчий шлях

Закінчив 1856 р. Харківський університет. Був учителем російської мови у гімназії, з 1861 — ад'юнкт Харківського університету з правом викладання історії російської мови.

3 серпня 1862 р. до серпня 1863 р. — в закордонному науковому відрядженні (Німеччина, Чехія, Австрія). Після повернення — доцент кафедри слов'янського мовознавства і секретар історико-філологічного факультету, від 1875 р. екстраординарний, згодом — ординарний професор кафедри російської мови і словесності Харківського університету.

Один із засновників Харківської громади, Харківського історико-філологічного товариства (був його головою у 1877-1890 рр.). Основоположник т. з. психологічного напряму в слов'янському мовознавстві.

Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови й мислення тощо.

ред.] Східнослов'янська філологія

Потебня розглядав питання історії української мови та української діалектології у зв'язку з відповідними аспектами російської мови. Обидві мови вчений вважав нащадками однієї, спільної в минулому (давньоруської) мови-предка. Відповідно до термінології свого часу називав українську мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність східнослов'янськиїх мов («Про повноголосся» (1864), «Про звукові особливості руських наріч» (1865), «Замітки про малоруське наріччя» (1871), «До історії звуків руської мови», 1 — 4 (1871—1883), рец. на працю П. Житецького «Нарис звукової історії малоросійського наріччя» (1878) та ін.).

Філолог Потебня розробив наукове підґрунття східнослов'янської діалектології як самостійної дисципліни. У працях цієї проблематики він уперше в слов'янській філології систематизував ознаки української мови, за якими вона відрізняється від інших слов'янських мов. Охарактеризував межі поширення її найважливіших діалектичних звукових явищ. З погляду історії розвитку української мови особливе значення мають відкриття т. з. нового ятя та обґрунтування дифтонгічного переходу давньоруських о, е в і у новозакритих складах. Учений постійно цікавився питаннями народності і мови, взаємовідношення націй і мов, народності й особи, дво- і багатомовності, майбутнею долею націй і мов («Думка і мова» (1862), «Мова і народність» (1895), «Про націоналізм» (1905), «Лист до Єлени Штейн» (1927), «Загальна літературна мова і місцеві наріччя» (1962)).

Засуджуючи денаціоналізацію, Потебня стверджував, що усі мови мають невичерпні внутрішні можливості для розвитку. У рецензії на збірку «Народні пісні Галицької й Угорської Русі» Я. Головацького (1976) розглянув питання про право української мови на літературну писемну форму. Великою мірою на матеріалах української мови ґрунтується праця Потебні «Із записок з руської граматики» (т. 1—2 (1874), т. З (1899), т. 4 (1941)), у якій дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови і всієї системи східнослов'янськиїх мов у їх зв'язках з іншими мовами; мова розглядається у тісному зв'язку з історією народу, з еволюцією людської думки. Такого ж плану і розвідка «Значення множини в руській мові» (1888).

Дата добавления: 2015-10-16