Дезертир аналіз

Твором, у якому найповніше і найзмістовніше представлена не тільки жовнірська тема, а й світоглядна та естетична проблематика всієї творчості поета, найсуттєвіше у баченні ним людини і дійсності,— є поема «Дезертир». Постала вона з переробки «Новобранчика», проте в підсумку обидві поеми виявилися самостійними, хоча й схожими за сюжетом творами.
Автор змінює передусім сюжетні параметри героя: Іван (таке ім'я мав і герой «Новобранчика»), ідучи в армію, залишає дома дружину з дітьми; перебуваючи на службі, він одержує лист, у котрому оповідається про недугу дружини, її поневіряння в пошуках шматка хліба, злидні, голод і тугу його синів. Лист цей змушує жовніра до втечі. Уже близько дому, в «Галіції», його затримують, за вироком суду тяжко карають побиттям. Згодом, знову стоячи на варті, Іван читає ще один лист: повмирали його діти, назавжди прощається з ним дружина. Цісарський стрілець закінчує життя самогубством.
Незначними, на перший погляд, змінами та уточненнями сюжету (порівняно з поемою «Новобранчик») автор багатократно ускладнює моральну проблематику твору. Найвище емоційне градуювання у відносинах героя зі своєю сім'єю зумовлене не тільки спогадами про сімейне щастя, почуттями до коханої дружини, батьківською любов'ю,— героя-жовніра пов'язує із сім'єю величезний моральний обов'язок перед стражданнями найдорожчих людей, які залишилися напризволяще, їхнє горе, якому він ніяким чином не може зарадити, завдає йому невимовних мук. Навіть самогубство кладе край лише його власним стражданням, але не є зміною становища, навіть не покутою за безмежну провину перед сім'єю, у якій він по суті не винуватий. Свою провину герой забирає з собою в небуття.
В «Дезертирі» засвідчено передусім філософське, художньо-антропософське бачення людини, а замість елемента публіцистичного значно ширше розгорнуто ліричне начало.
Специфічний фабульний матеріал для поеми дала Федьковичеві сама дійсність. Дезертирство було явищем цілком реальним в австрійській армії. Мотиву дезертирства письменник приділяє увагу на початку 60-х. років у вірші «Дезертер», оповіданні «Штефан Славич». У поемі «Дезертир» драматичний, багатозначний випадок утечі з армії Федькович піднімає до високого поетичного узагальнення.
Поема пройнята яскравим, багатогранним протиставленням двох сфер життя. Сплетені автором воєдино, опозиційні лінії витворюють ширшу, більш узагальнену опозицію: розкутому духовному життю, особистості, яка починає усвідомлювати його правомірність, протистоїть цілий світ із незрозумілим Богом, байдужою долею, запрограмованими на корисливість і зло людьми, світ, що немилосердно нівечить будь-які відрадні помисли індивіда. З великою поетичною виразністю зображує Федькович трагедію безправної людини, для якої навіть дезертирство не може стати порятунком. Федькович першим в українській літературі прийшов до безпосереднього художнього втілення ідеї протистояння людини й мілітаристської експлуататорської держави — одного з головних конфліктів нового часу.
Сама концепція героя-простолюдина, який наділений гостротою відчуття й великою силою переживання, але який водночас позбавлений значної глибини суб'єктивного самоусвідомлення і виступає насамперед як об'єкт впливу тих чи інших обставин, іде від сентименталістських

уявлень. Ними ж зумовлені й співчуття в авторському ставленні до героя та присутність у творах ідеї, що розуміння життя героєм, його вимоги елементарного задоволення своїх духовних потреб, його, зрештою, гідність переросли те образливе становище, в якому він перебуває.
Як особистість герой «Дезертира» загалом невиразний (хоча зображений докладніше, ніж герой «Новобранчика»). Попри всі індивідуальні подробиці (насамперед у зворушливих епізодах взаємин Івана зі своїми малими дітьми), герой поеми є скоріше типовим знаком, що репрезентує безправну людину, зокрема буковинського селянина; навколо цього знака організована складна система авторських роздумів, апеляцій, концептуальних паралелей, ліричних одкровень. Відтак головна сфера розкриття особистішого начала міститься не в образі героя, а в загальній власне авторській позиції.
Позначена поема й романтичними рисами — в спробі контрастного емоційного протиставлення двох світів та акцентації глибокої чужості для героя того стану, в якому він змушений перебувати; в самому мотиві дезертирства, на якому лежить романтичний відтінок ескапізму, знайомий із контексту інших творів поета, зокрема його лірики. Ці романтичні риси підсилено й доведено до очевидності системою ліричних відступів у тексті поеми. Нарешті, романтичні витоки має наголошення завідомої незглибності, непояснимості, складності влаштування світу. Ця поетична концепція певною мірою пояснює загальну пасивність героя Федьковичевої поезії, відчуття ним непомірності й практичної неможливості здійснення якихось змін. Іншою гранню розкривається вона в мотивах «люби-згуби» та смертельної спокуси (в ряді інших творів поета). З нею ж пов'язане фігурування в поемі образу-поняття долі та розгортання проблематики теодицеї.
«Дезертир» належить до тих творів Федьковича поемного жанру (серед них також — «Свекруха», «Новобранчик», «Мертвець»), крізь які проходить — і цим додано нових значень художньому узагальненню твору — пристрасний авторський роздум про Бога. За цим образом стоїть і християнсько-релігійне розуміння верховної сутності, й закономірність природи та людської історії, і весь світ у своїй претензії мати смисл та певну доцільність.

Дата добавления: 2015-09-06