Про Ісусову молитву

Були і є такі молільники, що практикують одну коротку молит­ву, яку безнастанно повторюють. Св. Касіян говорить, що в Єгипті у його часи звичайною коротенькою молитвою для всіх був 2-ий стих 69 псалма: «О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися!» Про святого Йоаникія пишеться в житії, що він завжди по­вторяв таку молитовку: «Уповання моє Отець, прибіжище моє - Син, покровитель мій Дух Святий». її ж він додавав до кожного стиха 30-ти псалмів, які знав напам'ять і які складали його моли­товне правило. Ще хтось постійною своєю молитвою мав такі слова: «Я, як чоловік, згрішив. Ти, як щедрий Бог, помилуй мене». Инші зви­чайно полюбляли ще якісь свої молитви. З давніх часів дуже багато людей вибирало молитву: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, поми­луй мене, грішного». Згадку про неї бачимо у св. Єфрема, св. Йоана Золотоустого, св. Ісаака Сиріна, свв. Варсонуфія та Иоана і св. Иоана Ліствичника. Потім вона щораз більше почала наповнювати уста всіх і ввійшла навіть у церковний устав, де пропонується замість домашніх молитов і церковних служб, якщо хтось не може брати участі у богослуженнях. Тому вона є найуживанішою з усіх коротких молитов. До неї спробуй звикнути й ти.

Молитва ця названа Ісусовою тому, що у нею ми звертаємось до Господа Ісуса. Вона є словесною, як і будь-яка инша коротка молитва.Умовою вона буває і повинна називатися тоді, коли підноситься не лише словом, але й умом і серцем, з усвідомленням її змісту та з почуттям, і особливо, коли через довге уважне повторювання настільки зливається з порухами духа, що лише й вони перебувають внутрі, а слів ніби немає.

Будь-яка коротка молитва може піднятися до цього рівня. А перевага належить Ісусовій молитві тому, що вона з Господом Ісусом з'єднує душу, а Господь Ісус є єдиними дверима до богоспілкування, в здобутті якого і полягає мета молитви. Бо Він сам сказав: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Йо. 14,6). Тому той, хто творить її, присвоює всю силу воплоченого промислу, в яко­му є і наше спасіння. Чуючи це, ти не здивуєшся, чому ревнителі спа­сіння не шкодували праці, намагаючись здобути навик у цій молитві та засвоїти її силу. Візьми й ти з них приклад.

Набуття навику в Ісусовій молитві зовнішньо полягає в досягнен­ні того, щоб вона сама безнастанно «крутилася» на язиці, внутріш­ньо - в зосередженні уваги ума в серці й безнастанному в ньому сто­янні перед Господом, з плеканням сердечної теплоти різних ступенів і відкиданням инших думок, а найбільше з сокрушенним і смиренним припаданням до Господа Спасителя. Початок цього навику кладеться частим повторюванням цієї молитви з увагою в серці. Таке повторю­вання збирає ум в одно в стоянні перед Господом. Встановленню такого ладу внутрі сприяють зігріття серця і відігнання помислів, навіть звичайних, а не тільки пристрасних. Коли в серці почне безнас­танно горіти вогонь любови до Господа, тоді водночас встановиться всередині мирний стан серця з сокрушеним і смиренним мисленним припаданням до Господа.

До цих пір доходимо власним трудом, з до­помогою Божої благодаті. А далі все те, що може робиться в ділі 46 молитви, буде даром єдиної благодаті. Святі Отці згадують про це тільки тому, щоб хтось, досягнувши вказаної межі, не подумав, що йому вже немає що робити, і не вимріяв собі, ніби він стоїть уже на вершині молитовної досконалости, або духовної. Отже, спочатку треба якомога частіше повторювати Ісусову молитву, поки звикнеш її безнастанно молитись. Роби це так:

1. Виділи у своєму молитовному правилі місце для Ісусової молит­ви. Промовляй кілька разів цю молитву на початку свого молитвослів'я і кілька разів після нього. Якщо є бажання, то і після кожної молитви, яка складає таке молитвослів'я, роби так, як св. Йоаникій Великий, що після кожного стиха читаних на своєму правилі псалмів повторював коротку молитву: уповання моє — Отець, прибіжите моє — Син, покровитель мій — Дух Святий.

2. Число, скільки разів і в якому випадку повторювати цю молит­ву, визначи сам або за порадою твого духовного отця. Тільки спочат­ку багато не призначай, а потім, мірою насолодження цією молит­вою, потрохи додавай. Якщо часом прийде бажання повторити ще більшу кількість разів, не відмовляй собі в цьому, однак не став це собі зразу за постійне правило. І скільки б не вимагало серце таких повто­рень, не відмовляй.

3. Не спіши гнати одну молитву поперед другої, а повільно про­мовляй кожне слово, як звичайно говорять з визначною особою, коли про щось просять. Але дбай не стільки про слова, як про те, щоб ум був в серці та стояв перед Господом, з повним усвідомленням Його ве­личі, благодаті та правди.

4. Якщо маєш можливість, то в часі між одним і другим молитвослів'ям постанови собі зупинитися, як звичайно стаєш на молитву, й підносити до Господа декілька разів Ісусову молитву. А якщо немає такої можливости, то внутрішньо вставляй цю молитву між твоїми ділами і навіть промовами.

5. Творячи цю молитву на правилі або поза ним, при кожному її повторенні роби поклін десять разів поясний, а потім земний, і так, поки закінчиш. Ти, звичайно, чув або читав, що святі Отці у своїх молитовних правилах кладуть багато поклонів. Один з них сказав: недостатня молитва, коли хто не перетрудить на ній свого тіла поклонами. Якщо ти постановиш згідно зі своєю силою наслі­дувати це, то швидше побачиш плід своєї праці в здобутті навику в Ісусовій молитві.

6. Про дальші настанови, вказівки та застереження щодо Ісусової молитви читай у Добротолюбії, зокрема в Симеона Нового Богослова, Григорія Синаїта, Никифора монаха, Ігнатія І Каліста; а також уроки всіх инших Отців про внутрішню молитву можуть бути прикладеш й до Ісусової молитви. Запам'ятай: в уроках згаданих Отців ти знайдеш вказівки: як сидіти, як тримати голову та як дихати. Ці прийоми, як сказали свв. Каліст і Ігнатій, не конче потрібні, є тільки зовнішніми пристосуваннями, які не для всіх підходять. Для тебе досить бути увагою в серці перед обличчям Господа та підносити до Нього цю коротку молитву побожно й смиренно, з поклонами, коли стоїш на правилі, й з одним мисленним припаданням, коли робиш це між справами.

7. Закарбуй собі, що бути увагою потрібно в серці, або всередині грудей, як говорять деякі Отці, а саме - трохи вище лівого соска, - там повторювати Ісусову молитву. Коли від напруження серце почне щеміти, тоді вчини так, як радить монах Никифор: підіймись з цього місця і стань з увагою і молитовним словом там, де ми звичайно ведем розмову із собою, у верхній частині грудей. Після знову зійдеш на лівий сосок. Не погорди цією заміткою, навіть якби вона здалася тобі дуже простою і малодуховною.

8. У святих Отців зустрінеш багато застережень через непра­вильні дії. Щоб уникнути цих помилок, знайди порадника - духов­ного отця або співрозмовника, - брата однодумця, і звіряй їм усе, що трапляється у такому твоєму труді. Сам же завжди дій як найпростіше, смиренно, та ніколи не присвоюй успіху собі. Знай, що справж­ній успіх проходить всередині, непомітно, як росте тіло. Тому, як по­чуєш в середині: ось воно! - знай, що це ворожий вигук, який пред­ставляє тобі щось вдаване замість дійсного. Тут початок самооб­ману. Заглушуй цей голос зразу, бо він як труба буде гудіти в тобі, живлячи зарозумілість.

9. Не визначай часу, потрібного для успіху в цій молитві. Поста­нови тільки трудитися й трудитися. Пройдуть місяці та роки, поки покажуться слабкі початки успіху. Один із атонських отців говорив про себе, що пройшло два роки, поки зігрілось серце; в декого це при­йшло через вісім місяців. У кожного це приходить по мірі сил і ста­ранності у цьому ділі.

ГЛАВА 52

Дата добавления: 2015-09-06