Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Та здоров'я працівників на виробництві 1 страница

15.1. Охорона праці: поняття, державна політика,
правове регулювання;. л и

Право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці — конституційне право, встановлене ст. 43 Конституції України. Окрім цього, Конституція закріпила право людини на охорону здоров'я (ст. 49).

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соці­альні й культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, мають визнати право кожного на справедливі та сприятливі умо­ви праці, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Питанням охорони праці присвячено низку конвенцій і реко­мендацій МОП. Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців та всеукраїнськими проф­спілками і профоб'єднаннями на 2002—2003 рік передбачено подати на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенцію МОП № 155 про безпеку, гігієну та виробниче середовище, а та­кож розглянути на засіданні Національної ради соціального партнерства питання про можливість ратифікації Україною Конвенції МОП № 184 "Про безпеку і гігієну праці в сільському господарстві".

Кодекс законів про працю України закріплює право на здо­рові та безпечні умови праці (ст.2), ст. 6 Основ законодавства

31—3-595


 

 

 

України про охорону здоров'я встановлює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечи­ти пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не зав­давати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

У широкому значенні під охороною праці розуміється сукуп­ність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань за­стосування праці й належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необґрунтовану відмо­ву в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності (Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 446). Л.О. Сироват-ська під охороною праці в широкому значенні розуміє трудове право загалом, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих (Сьіроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юрист-ь, 1998. — С. 252). У вузькому значенні термін "охорона праці" традицій­но застосовується для позначення системи заходів щодо забез­печення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві.

Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) у ст. 1 вста­новлює таке визначення: "Охорона праці — це система право­вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спря­мованих на збереження життя, здоров'я і працездатності люди­ни в процесі трудової діяльності".

Вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприєм­ствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здо­рових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як


Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 483

другорядні. Лише за два місяці 1999 р. інспектори Держнагляд-охоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпеч­ного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тис. підприємств та об'єктів (Праця і зарпла­та. — 1999. — № 8. — Квітень).

Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім складним економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які поляга­ють у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає заці­кавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в не­компетентності персоналу в питаннях охорони праці, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн осіб. Забез­печеність працюючих засобами індивідуального захисту не пе-| ревищує 40—50 %. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, | заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. І Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з групо-| вими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 р. було трав­мовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.

У щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини Н. Кар-пачової наводяться дані, які свідчать, що в умовах, які не відпо­відають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн осіб, у томі числі один мільйон жінок, при цьому забезпеченість засо­бами індивідуального захисту не перевищує 40—50 %, а щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників, становлять 40 млн (Карпчова Н. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна до­повідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. — К., 2000. — С. 276).

З 1 квітня 2001 р. в Україні почав діяти Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. На 1 липня 2001 р. було зареєстровано 256 тис. потер­пілих на підприємствах та членів їхніх сімей.

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року йдеться про необхідність реформування системи охо­рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня ви­робничого травматизму і професійних захворювань, зменшення



 

 

чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивіль­нення працівників з шкідливих і важких умов праці.

Кабінет Міністрів України постановою від 10 жовтня 2001 р. № 1320 затвердив Національну програму поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001—2005 ро­ки. Головною метою цієї програми є реалізація заходів загаль­нодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організа­ціях усіх форм власності (далі — підприємства) шляхом вико­нання конкретних завдань з організаційного, матеріально-техніч­ного, наукового та нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

У Національній програмі зазначається, що реалізація права працівників на належні, безпечні та здорові умови праці не за­безпечується повною мірою. Відсутність відповідних норматив­но-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випад­ковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці — це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень ви­робничого травматизму і професійної захворюваності. Так, у 1999 р. в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39 844 особи, з них 1388 — зі смертельним наслідком, у 2000 р. травмовано 34 556 осіб, з них 1325 — зі смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіо­логії, опорно-рухового апарату, віброшумова патологія. Найбіль­шу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах ву­гільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві.

Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці такі чинники: незадовільні умови праці на виробництві; недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колектив­ного захисту; недостатній рівень підготовки працюючих та фа­хівців з питань охорони праці; відсутність впровадження в не­обхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці; недостатня організація роботи з інформаційного забезпе­чення охорони праці.

Національна програма передбачає комплексне розв'язання


 

проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я праців­ників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві. Концептуальні положен­ня щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охо­рони праці, а також змін у системі державного управління.

Основними завданнями Національної програми є такі: усунен­ня шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях; ство­рення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колектив­ного захисту працівників; здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень; удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці; розв'язання проблем медицини праці; інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці. Виконання визначених завдань сприя-І тиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань. Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповід­ність до актів законодавства ЄС.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21 серп­ня 2001 р. № 391-р затвердив комплексні заходи профілакти­ки травматизму невиробничого характеру на 2001—2005 рр. Серед іншого було рекомендовано роботодавцям та профспілкам передбачати в колективних договорах і угодах усіх рівнів вирі­шення найважливіших питань запобігання травматизму неви­робничого характеру і забезпечити безумовне виконання заходів, розроблених комісіями з розслідування групових нещасних ви­падків невиробничого характеру.

З метою посилення наглядової функції за станом з охорони праці в Україні Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. № 834/202 утворено на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці, що діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої вла­ди (Праця і зарплата. — 2002. — № 36).

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці",


 

Глава 15

у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Пра­ця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.

В Україні упроваджено нову систему соціального захисту пра­цівників від нещасних випадків. З 1 квітня 2001 р. набрав чин­ності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку і професійного захворю­вання".

15.2. Гарантії прав працівників на охорону праці та здоров'я на виробництві

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відпо­відних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку буде встановле­но необхідні для цього гарантії.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охо­рони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Кон­ституції України кожен має право на належні, безпечні й здо­рові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Основи законодавства України про охорону здоров'я розгляда­ють охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині сані-тарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'я­заних з діяльністю людей. Власники та керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не до­пускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ).

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілу низку гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні тру­дового договору, так і під час роботи на підприємстві. При укла­денні трудового договору громадянин повинен бути проінформо­ваний власником під розписку про умови праці на підприємстві,


Пра вове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 487 наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробни­чих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропоно­вана робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП і ст. 6 Закону України "Про охорону праці" працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небез­печна для його життя чи здоров'я або для людей, що його оточу­ють, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповнова­женої працівниками особи з питань охорони праці, а також стра­хового експерта з охорони праці. За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазна­чений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скоро­чений робочий день та організувати проведення навчання пра­цівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охоро­ну праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше 3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом державного на­гляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продукта­ми, газованою солоною водою, мають право на оплачувані пере­рви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію,


           
   
 
   
 
 

 

 

оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. Влас­ник також може за свої кошти додатково встановлювати праців­никам за колективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії укладеного трудового договору роботодавець повинен не пізніше як за 2 місяці письмово інформувати праців­ника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обо­
в'язок безоплатної видачі працівникам спецодягу, інших засобів
індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів,
а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кош­
ти,— компенсувати йому витрати. •. •;;

15.3. Організація охорони праці працівників на підприємстві

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і про­фесійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаці­ях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітар­но-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'яза­них з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промисло­ві зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоро­в'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керів­ники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечи­ти в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробни­чої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я лю­дей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному під­розділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав праців­ників, гарантованих чинним законодавством.


 

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Ця служба діє на підставі типового положення, що затверджуєть­ся спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та Закону України "Про охорону праці". Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з числом працюючих менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли- перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьо­вує ефективну цілісну систему управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом зі структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення вста­новлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого се­редовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпеч­них та нешкідливих умов праці; бере участь: у розслідуванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного зако­нодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охоро­ни праці; виконання приписів органів державного нагляду, про­позицій та подань уповноважених трудових колективів і проф­спілок з питань охорони праці, використання за призначенням


 

 

 

коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви­щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при вико­нанні цих робіт тощо.

Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підроз­діли підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, ікі створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, ви­давати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'яз­кові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, пере­вірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Розпоряджен­ня фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охоро­ною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила ви­конання робіт і поведінки працівників на території підприєм­ства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила мають відповідати основним вимо­гам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснен­ня постійного контролю за додержанням працівниками техно-


П равове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 491

логічних процесів, правил поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використан­ням засобів колективного та індивідуального захисту і виконан­ням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обов'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклуватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок поля­гає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимо­ги нормативних актів про охорону праці, користуватися засоба­ми колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним догово­ром (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановлено­му порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо. Відпо­відно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іно­земні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи­вають на території України і працюють на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в га­лузі охорони здоров'я, як і громадяни України.

Закон України "Про охорону праці" (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) передбачає такі обов'язки працівни­ка: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, знати і вико­нувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, пра­вила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва; проходити у встановленому за­конодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

На підприємствах рішенням трудового колективу може ство­рюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі ти­пового положення, що затверджується спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади з нагляду за охоро­ною праці. Комісія складається з представників роботодавця, профспілки, уповноваженої трудовим колективом особи, спеціа­лістів з безпеки, гігієни праці та представників інших служб під-


 

 

 

приємства. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Пра­цівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, має становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утриму­ються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передба­чаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

З 1 квітня 2001 р. розпочав роботу новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань, який є правонаступником державного, галузе­вих і регіональних фондів охорони праці, які було ліквідовано. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпе­чує фінансування заходів, передбачених національною, галузеви­ми, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфі­кації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації, розроблення і виробництва засобів індивідуального та колектив­ного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюджен­ня нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхуван­ня від нещасних випадків.

На власникові також лежить обов'язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливи­ми чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведен­ня передбачено Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами '// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—


Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 493

\2. — С. 716). Проведення медичних оглядів покладено на ме­дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фак­тичному стану здоров'я працівника.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань" постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 затверджено Перелік профе­сій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обо­в'язковим профілактичним медичним оглядам, а також Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів і ви­дачі медичних книжок (Урядовий кур'єр. — 2001. — 6 червня).

Відповідно до ст. 31 Основ законодавства України про охоро­ну здоров'я Кабінет Міністрів України затвердив перелік про­фесій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний нар­кологічний огляд для певних категорій працівників. До них належать працівники підприємств, установ, організацій, які в час виконання своїх функціональних обов'язків повинні викорис­тати насичені й ненасичені вуглеводні (нафта, бензин), спирт ети­ловий; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних ус­танов незалежно від відомчої підлеглості та форм власності; ане-стезіологи, медичні працівники; працівники, що виконують ро­боти, пов'язані з використанням вибухових речовин; працівни­ки підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, у тому числі працівники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлег­лості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіації, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; пла­ваючого складу водного транспорту; особи, що поступають на службу до органів МВС, Державної податкової адміністрації, митних органів, СБУ, Збройних Сил, у тому числі такі, які призи­ваються на строкову військову службу (постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 "Про обов'яз­ковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його про­ведення" // Офіційній вісник України. — 1997. — Число 46).


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 119 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Відсторонення від роботи 3 страница | Відсторонення від роботи 4 страница | Відсторонення від роботи 5 страница | Відсторонення від роботи 6 страница | Відсторонення від роботи 7 страница | Відсторонення від роботи 8 страница | Відсторонення від роботи 9 страница | Глава 11 | ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ | Причинний зв'язок між протиправним порушенням обо­ в'язку і майновою шкодою. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Укладення між працівником і власником письмового до­говору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).| ТА ЗДОРОВ'Я ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ 2 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.016 сек.)