Система та загальна характеристика житлового законодавства

Під формою права розуміється сукупність способів і засобів, з допомогою яких воля суб’єктів правотворчості набуває об’єктивного закріплення. Форма права покликана відобразити у нормативно-правовому порядку волю держави, суспільства, громадян, забезпечити пріоритетний напрям розвитку найнеобхідніших джерел права.

Внутрішня форма права — це внутрішня будова права, її структура (розподіл на галузі, інститути, норми) та зміст. Це внутрішня спрямованість права, що не має формальної визначеності, але закріплює міру свободи, співвідношення поведінки особи та держави, встановлює ієрархію джерел у системі права, висвітлює різні аспекти побудови права як системи.

Зовнішня форма, що висвітлює нормативне закріплену державну волю — це багатогранна система законодавства, яка функціонує у вигляді різних систем, юридичних джерел, юридичних правових норм, тобто зовнішнього устаткування його змісту. Це система різних взаємопов’язаних і взаємозумовлених зовнішніх форм, що є результатом діяльності спеціально уповноважених суб’єктів права. Право завжди має свою чітко означену форму, яка визначає межі дозволеної самостійної поведінки та способи її досягнення.

Сучасна система житлового законодавства являє собою впорядковану ієрархію нормативних актів.

Терміни “право” і “законодавство” в літературі часто вживаються як синоніми. Термін “право” — організована певним чином сукупність норм, що отримали чи не отримали свою формальну вираженість. Законодавство являє собою сукупність нормативних актів. Зовнішньою формою законодавства є право, внутрішньою його формою виступає структура у вигляді нормативно-правових актів. Право і законодавство тісно пов’язані між собою. В їх основі завжди покладено нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти — це акти, які приймаються органами державної влади і мають правове значення. Залежно від компетенції органу, що прийняв такий документ, характеру й обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні та такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт — це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер і застосовується неодноразово. Щодо актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Законодавство — це сукупність обов’язкових правил поведінки, що санкціонуються і забезпечуються державою або встановленими нею суб’єктами нормотворчості й одержують зовнішнє вираження у формально-визначеному вигляді. Законодавство це тільки частина об’єктивного права.

Нормативно-правові акти і законодавство співвідносяться між собою як ціле та частина. Разом вони є явищем об’єктивного характеру. Як законодавчі акти, так і акти законодавства мають такі ознаки, як:

- зовнішня об’єктивізація;

- державне санкціонування;

- гарантованість державою.

Особливістю правового регулювання житлових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найважливіша частина житлових відносин регулюється Житловим кодексом, решта — законами, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також актами, прийнятими на підприємстві, в установі, організації власником або уповноваженим ним органом самостійно чи за погодженням з профспілками.

Розгалужена й багаторівнева система джерел житлового права дістала своє відображення у термінах, що використовуються. Зокре ма, такі терміни, як “закон”, “законодавчий акт”, “законодавство”, “міжнародний договір”, “договір”, “угода”, визначають певний вид нормативних актів, що залежно від предмета регулювання житлових відносин регламентують інститути житлового права, конкретні житлові відносини чи їхні окремі елементи.

Найпоширенішим у Житловому кодексі є термін “законодавство”. Він досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. У законах, залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається у різних значеннях: в одних мають на увазі лише закони; в інших, зокрема у Житловому Кодексі, в це поняття включаються як закони й акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

У Житловому кодексі термін “законодавство” в цілому вживається у широкому значенні й обсяг його чітко не визначений. Цим терміном охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах його повноважень і згідно з Конституцією України й законами України.

Система житлового законодавства становить взаємопов’язану між собою структуру норм, що регулюють житлові відносини як важливу сферу суспільних відносин. З метою врегулювання безлічі відносин, що виникають у суспільному житті, численності правових норм, їх необхідно об’єднати в групи, тобто створити певну систему правових норм.

Систему житлового законодавства можна поділити за ознакою сукупності правових засобів, з допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері житла. Складовими цієї системи є закони та правові акти, що визначають:

- порядок охорони та захисту прав і законних інтересів наймачів і власників житла;

- систему та компетенцію державних органів;

- посадових осіб, які виконують практичну роботу, пов’язану з реалізацією функцій органів державної влади щодо реалізації державної політики у житловій сфері.

Згрупувати можна ці норми за змістом предмету регулювання. Наприклад:

Першу групу становлять — норми, що стосуються загальних питань житлового законодавства, регулюються Житловим кодексом, який визначає зміст і структуру житлового фонду, призначення жилих будинків і приміщень, порядок виключення з житлового фонду останніх, житлові права і обов’язки громадян; другу — норми, з питань управління житловим фондом; третю — забезпечення громадян жилими приміщеннями та користування ними; четверту — відносини, що включають питання стосовно утриманням житлового фонду, його експлуатації та ремонту. До п’ятої групи відносяться норми, що регулюють приватизацію державного житлового фонду та включають норми щодо використання житлових чеків, передачі житлового фонду до комунальної власності тощо; шоста група включає норми щодо відповідальності за порушення житлового законодавства та специфіки вирішення спорів у житловій сфері.

Правовідносини стосовно будівництва та містобудування не регулюються Житловим правом (ст. 4 Житлового кодексу). Проектом нового Житлового кодексу передбачено, що земельне і містобудівне законодавство, законодавство про охорону культурної спадщини застосовуються для врегулювання правовідносин у житловій сфері, якщо ці відносини не врегульовано житловим законодавством. Окрім того, проект Житлового кодексу передбачає, що відносини, пов’язані з відведенням земельних ділянок для житлового будівництва, будівництво та реконструкція жилих будинків, надання кредитів і субсидій, регулюються відповідним законодавством з урахуванням норм Житлового кодексу України.

Дата добавления: 2015-10-13