Слухання Божого слова

Чудесно помноживши хліби, Спаситель доручив Своїм учням розподілити їх між людьми (Мат. 15, 36). Так само і сьогодні Спаситель наказує Своїм учням розподіляти між людьми хліб душі — Боже Слово. Народ отримує цей хліб душі зовсім задарма (II Кор. 11, 7).

Боже слово є поживою для нашої душі, бо приносить їй таку саму користь, як звичайний хліб тілу; воно оберігає нашу душу від смерті, зміцнює її і збагачує.

Сам Ісус Христос говорив про те, що Боже слово є поживою для нашої душі: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих" (Мат. 4, 4). Боже слово захищає душу від смерті, бо просвітлює розум і вказує нам дорогу на небо. "Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці" (Пс. 119, 105). У темряві життя нашого Боже слово вказує нам правдиву дорогу на небо, як вказує дорогу нічному подорожньому ліхтар. Боже слово вказує нам також на брудні плями душі (св. Бернардин). Св. Августин говорить про св. Амвросія, проповіді котрого часто слухав в Мілані: "Цей чоловік відкрив мені очі". Запалювання свічок під час читання Євангелія якраз і являє нам правду про те, що слово Боже є світлом для нашого розуму. Боже слово напоумило іновірців, котрі довгий час були відсталими народами, і вирвало їх із обіймів вічної смерті. Рятівний вплив мало Боже слово і на окремих людей, напр., на св. Августина. Св. Антоній Пустельник увійшов одного разу до церкви саме тоді, коли свяще­ник повторив слова, сказані Христом багатому юнакові: "Продай, що маєш..."; саме ці слова зробили його великим Святим. Слово Боже — це молот, розбиваючий скелі (Єр. 23, 29). Воно гостріше від двосічного меча (Євр. 4, 12). Як блискавка і грім, так і проповідь зворушує серце людини (св. Єр.). Проповідь — це вогонь, котрий знищує іржу гріха і розпалює її до Божої любові (св. Єф.). Боже слово допомагає зростанню в доброчесності; воно є дощем, який зволожуючи землю, робить її родючою (Іс. 55, 10). Боже слово збагачує; воно тамує голод душі, даючи їй справжнє задоволення. Тому говорить Ісус Христос: "Я — хліб життя. Хто приходить до мене — не голодуватиме" (Йоан б, 35). Слово Боже має далеко більші переваги, ніж земна пожива, котра насичує лише на короткий час; а слово Боже — назавжди. Земна пожива, спожита в надто великій кількості, викликає перенасичення, слово Боже — ніколи.

Той, хто не дбає про Боже слово, ризикує втратити життя душі.

Ми здійснюємо в цьому житті важку і небезпечну мандрівку у вічність. І як мандрівник кружляє манівцями, йдучи в темряві без світла, так і ми в нашій подорожі на небо не можемо досягти спасіння без світла Божого слова, яке просвітлює наш розум, яке дає змогу пізнати нам нашу останню мету і дорогу до неї (св. Авг.). Як усе живе повинно було б вимерти без світла сонця (бо сонце й тепло — необхідні умови життя), так без слова Божого померли б духовно усі душі, бо слово Боже — це сонце душі (св. Бернардин).

Саме тому кожний християнин часто повинен слухати проповіді або читати релігійні книжки, і це почуте або прочитане слово Боже пристосовувати до себе, до свого життя.

У кожній парохіальніи церкві щонеділі має здійснюватися й свята пропо­відь (Трид. Соб. 23, 1; 5, 2) тому що здавна проповідь поєднувалася із Службою Божою (переважно проголошувано її після Євангелія). Отже, хто був у неділю й свято на Службі Божій, той був одночасно і на проповіді. Ніколи не виникала потреба окремої заповіді щодо слухання проповіді, бо така заповідь була просто зайвою. Проголошення проповідей було одним із головних діянь Ісуса Христа (Лук. 4, 43) і Апостолів (Мар. 16, 20). Усі святі, єпископи та священики завжди були здібними і ревними проповідниками. Слухання слова Божого має більшу силу і вплив, аніж читання релігійних книжок. Читати рекоменду­ється передусім біблійну історію, життя Святих, проповіді і побожні розва­жання. Релігійні книжки — це проповідники, слухати котрих можемо в будь-який час. Релігійні книжки — це дзеркало, в якому бачимо і пізнаємо наші помилки та з яких довідуємося, якими доброчесностями повинні прикра­сити своє життя (Скар.). З досвіду знаємо, яку велику користь приносить читання добрих книжок. Вистачає прикладу навернення св. Ігнатія Лойоли у 1521 р. Подібне сталося і з наверненням св. Івана Колумбіна, шляхтича, бургомістра Сієни (+1367). Читаючи релігійні книжки, не треба поспішати, не вдумуючись у прочитане, бо таке читання не приносить користі. Опріч того, треба почуту або прочитану річ пристосовувати до себе. Звичайна пожива приносить користь лише тоді, коли, споживши її, належно перетравимо; так само і слово Боже приносить користь лише тоді, коли охоче приймаємо його і як слід над ним розмірковуємо. Той, хто читає релігійні книжки або слухає Боже слово, повинен зберегти у своєму серці хоча б кілька побожних думок і протягом дня часто пригадувати їх. Та, на жаль, ми переважно не замислює­мося над тим, що почули або прочитали; ми схожі на людину, котра, оглянувши себе у дзеркалі, відходить і відразу забуває, як виглядає (Як. 1, 23). Причиною того є наша розсіяність та заклопотаність буденними справами (отже, насіння падає на дорогу), або упереджене ставлення до Божого слова (насіння падає на скелясту поверхню), або, врешті, вплив на нас недобрих пристрастей (насіння потрапляє поміж терня) (Лук. 8). Не один признається, що не винесе жодної користі з проповіді, бо має коротку пам'ять і нічого не запам'ятає. Але це пусті розмови. Якщо будемо черпати воду брудним кошиком, то, зрозуміло, вода перетече, але кошик очиститься. Це ж стосується і згаданого з короткою пам'яттю; він справді забуде майже цілу проповідь, однак, з часом, поступово очиститься від гріховного бруду.

Помиляються ті, хто застосовує Боже слово не до себе, а до інших; хто слухає проповідника так, як це робили фарисеї, тобто лише для того, щоб його критикувати; або котрі не жи­вуть згідно з Божим словом тому, що й проповідник цього не робить.

Проповідь треба пристосовувати до себе, проте не один розголошує почуту проповідь між людьми, нічого не залишивши для себе (Мег.). Після однієї проповіді св. Івана Калістрана про гру в карти та надмірну любов до одягу багато чоловіків приносили йому карти, кості і т. п., а жінки кидали свій одяг у вогонь на очах святого. Подібні наслідки викликали проповіді св. Антонія з Падви та інших. Ось якою могутньою є сила Божого слова, якщо застосувати його до себе самого.

Деякі люблять наслідувати фарисеїв і лише тому йдуть на проповідь, щоб після неї критикувати проповідника. Такі нехай пам'ятають, що Ісус Христос, Апостоли і найбільші Святі Церкви проповідували легко і доступно, їх слово було зрозумілим навіть неосвіченій людині. Говорили від щирого серця, осте­рігаючись усяких пишномовних слів. Вони не намагалися сподобатися слуха­чам чи причарувати їх вимовою, а прагнули принести їм своєю проповіддю користь у цьому житті і в майбутньому. "Правдиві слова вартують більше, ніж красномовність" (св. Авг.). Хто з благородним наміром слухає проповіді будь-якого проповідника, той завжди буде мати з них користь для своєї душі. Єпископ Кетелер і Могунції сказав одного разу: "З кожної проповіді, яку я чув, я дізнався щось нове". Є» зрештою, і такі, котрі ухиляються від життя згідно з Божим словом тому, що й сам проповідник цього не робить. Такі люди схожі на дурнів, котрі, побачивши на дорозі дерев'яний дороговказ, не хочуть іти далі і чекають, доки дороговказ піде разом з ними (св. Авг.).

Проповідник — це ніщо інше, як кіш, котрим користується Божественний сіяч під час сівби небесного насіння. Не дивися на неякісність коша, але на досконалість насіння і гідність Сіяча (св. Авг.). Нас не цікавить особа листоноші, якщо тільки лист, принесений ним, є для нас радісним (Мег.). Це ж стосується і проповіді.

Хто уважно слухає проповіді або читає релігійні книжки, той скоріше досягне вічного спасіння.

Спаситель говорить: "Хто від Бога, той слухає слова Божі" (Йоан 8, 47); і в іншому місці: "Справді блаженні ті, що слухають Боже слово і його збе­рігають" (Лук. 11, 28). Хто охоче слуха розмови про Бога, той, без сумніву, має любов до Бога, бо кожний із радістю слухає розмови про улюблений предмет. А хто має любов до Бога, той знаходиться у стані ласки. Апетит є ознакою здоров'я людини (фізичного); подібно і бажання небесної поживи є найкращим доказом здоров'я душі (св. Золот.), або ознакою того, що душа знаходиться у стані ласки. Відраза до їжі (фізичних потреб організму) є озна­кою захворювання організму людини; подібно відраза до Божого слова є озна­кою хвороби душі (св. Антоній). Зла людина, безперечно, не прийде слухати проповідь. Як світло немиле для хворого ока, так слово Боже немиле для злих людей.

Користь проповіді залежить від ступеня просвітлення Св. Духом проповідника і слухачів.

Тому завжди перед проповіддю священики звертаються до Св. Духа за допомогою і ласкою. "Бог, а не проповідник, направляє людей" (Дид. Нис). Проповідники лише садять і підливають, а Бог дає поштовх росту (І Кор. З, 6). Проповідь може бути дуже розумною і красномовною, однак не матиме користі, якщо немає Св. Духа, котрий дає силу (св. Золот.). Слуга Євангелія, наповнений Св. Духом, виступає Ангелом і зворушує найміцніші серця (Іван з Ав.). Проповіді св. Франца Салезія навернули біля 70 000 єретиків. Подібний результат мали проповіді св. Домініка, св. Антонія з Падви, св. Івана Непомука з Праги. Звідки такі наслідки? "За гарне письмо хвалимо не перо, а писаря; так само за гарну проповідь заслуговує шани не проповідник, а Св. Дух" (св. Тома з Акв.). Боже слово не завжди дає результати відразу, як і насіння, яке не відразу сходить і плодоносить. Часто зовсім не плодоносить (Спаситель говорить, що три чверті насіння гине марно), а коли плодоносить, то не всюди однаково (Мат. 13, 8).

Дата добавления: 2015-08-21