Чеснота

Чеснота є позитивною рисою людської душі. Вона викликає в людині бажання творити добро; завдяки їй людина здійснює добрі вчинки без будь-яких зусиль.

Постійно вправляючись у будь-якому діянні (напр., писанні, читанні, малю­ванні, плаванні), набуваємо певної легкості, вправності, а наша воля прагне цього діяння. Це ж відбувається тоді, коли ми здійснюємо ті чи інші вчинки. Вправляння творить митця. Св. Франц Салезій, вправляючись у чесноті лагід­ності, дійшов до того, що сам просив вибачення у того, хто його образив.

Людині важко позбутися тих чи інших звичок. Звичка — це ніби друга сутність людини.

Як виняток, чеснотою називаємо також вроджену або через ласку Божу набуту здатність до якоїсь чинності.

Маємо вроджені (природні) здібності (чесноти). Люди від народження схильні до лагідності, послуху, щедрості, чесності і т.д. Але є здібності надприродні. Ними нас наділяє Св. Дух разом з ласкою освячення при Тайні Хрещення або Покути. Власне тоді Св. Дух обдаровує нас здатністю робити добро, думаючи про Бога. Цю надприродну здатність можна назвати також вправністю, бо вона є вищим ступенем здібності і поєднується з певною схильністю волі до доброго. Ця схильність, однак, ще не значить, що людина здатна творити добро легко, без будь-яких зусиль. Ця легкість досягається тільки завдяки вправлянню. Отже, відповідну чесноту в собі можна виробити тільки шляхом вправляння. Дарована Св. Духом здатність творити добро так відноситься до справжньої чесноти, як насіння до дерева.

Здатність до доброго, наділену Св. Духом, називають ще чеснотою влитою, а легкість, яку набуваємо вправлянням, — чеснотою набутою.

Те, що Св. Дух наділяє нас здатністю до доброго, ще не значить, що ми житимемо праведно, — необхідно користуватися цією здатністю якнайчастіше, тим самим досягаючи легкості у здійсненні добрих учинків.

Після смерті людини нагороду отримує лише доско­нала чеснота, тобто така, яку вона виконує, з думкою про Бога.

Тут так само, як з добрими вчинками, які лише тоді заслуговують на вічну нагороду, коли людина виконує їх у стані ласки. Хто не з'єднаний із Христом, як гілка з виноградною лозою, той не може заслуговувати на вічне життя (Йоан 15, 4). Лише чинності, здійснені думкою про Бога, заслуговують на небо (Соб. Трид. 6, гл. 16).

Чеснота, яку людина має і застосовує у стані ласки, називається чеснотою досконалою (надприродною або християнською). Окрім неї, є ще чесноти природні (недосконалі), тобто такі, що їх виконуємо за земним (природним) спонуканням. Природними чеснотами можемо заслужити собі лише дочасну нагороду (Мат. 6, 2), якої не достатньо для досягнення спасіння (Мат. 5, 20). Такі чесноти мали фарисеї, погани, мають і деякі сучасні християни, які хочуть, щоб їх визнавали за святих, хоч ними не є. Природні чесноти відріз­няються від християнських так само, як позолочений предмет від щирозоло­того, або як загартоване залізо від заліза намагніченого. Залізо, яке загартоване внаслідок тривалого кування молотом (як природна чеснота, що її набуто постійним вправлянням), є твердішим і міцнішим від звичайного заліза (як природна чеснота є триваліша і краща, ніж окремі добрі вчинки), але не змінює своєї природи. Залізо стає намагніченим внаслідок зіткнення з магнітом (християнські чесноти постають через з'єднання людини з Божеством) і набуває при цьому нової здатності — притягає інше залізо. (Християнські чесноти через поєднання людини з Божеством набувають питомої сили Божої, бо звернені лише до Бога, але, разом з тим, вони справляють велике враження на людей).

Чесноту можна набути або примножити тільки у боротьбі з самим собою і обставинами життя, бо на заваді чесноті стоять перепони внутрішні (злі пристрасті) і зовнішні (зневага і переслідування зі сторони людей).

Човен, який пливе по швидкій течії, може легко розбитися, коли веслярі перестануть веслувати; коли ж вони хочуть допливти ним до мети проти течії, то мусять напружитися, щоб подолати силу течії. Так само і з людиною. Нехай лише покладеться на слабкість своєї немічної природи, то вона понесе її на вічну погибель; коли ж захоче кермувати проти струменя пристрасті, проти принад цього світу і спокус диявола, щоб дістатися до пристані вічного щастя, то мусить прикластися немало зусиль, переборюючи саму себе (Скар.). Дорога чесноти веде під гору (Ориг.). Ось чому каже Спаситель: "... тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя" (Мат. 7, 14). Чимало людей є про людське око чеснотливими, а насправді не мають чесноти, бо не здобули її для себе працею (св. Франц. Сал.). Чимало є таких, що вже з природи і лагідні, і помірковані, і працьовиті і т.д.; але їх чеснота не є справжньою чеснотою, як не є чеснотою вірність собаки, терпеливість вівці, прив'язаність птиці до свого потомства і т.п. Отже, той, хто хоче оволодіти певним мистецтвом або ремеслом (набути в ньому вправи), мусить працювати довго і тяжко. "Немає чесноти окрім тої, що голосить хрест" (св. Авг.). Початок — найважчий, пізніше — вже легше. Будівництво дороги вимагає великої праці, але коли дорога вже збудована, легко по ній їздити (Вен.). Хто із світла раптово увійде в темряву, той не бачить спочатку нічого (Плутарх.). Коли у чесноті досягнемо поступу, тоді вже починаємо відчувати своє щастя і ревніше працюємо далі. "Така людина подібна до тієї, що шукає скарбу; вона копає тим ревніше, чим глибше дійшла, бо відчуває вже скарб" (св. Григ. В.). З цього бачимо, що чеснота і терпіння — це дві нерозлучні речі. Той, хто боїться терпінь і переслідувань, ніколи не буде чеснотливим.

Хто щиро прагне набути чесноту, той мусить бути покірним, бо тільки тоді пізнає і відчує свою неміч, як людина, що спинається на гору, відчуває тягар власного тіла. Отже, чим більшою є чеснота людини, тим більша її покора.

Чеснота робить нас багатими, благородними і гарними в очах Бога.

Греки розповідають про свого героя Геркулеса, який у молодості зустрів на роздоріжжі дві дівиці, котрі не були до себе подібними — розкіш і чесноту. Перша намагалася зачарувати його і обіцяла йому, коли піде за нею, життя, повне радощів, друга, поважна, сказала йому, що коли піде за нею, то зазнає багато терпінь, але і безсмертну нагороду. Геркулес без задуми пішов за чеснотою. Правда, гріх є принадний, але він штовхає нас у нещастя, а чеснота поєднана з терпіннями, але вона дає нам благословення на землі та щастя після смерті. Чеснота перетворює нас на справді багатих і поважних в очах Бога. Чеснота вища від царських престолів, а багатство — це ніщо у порівнянні з нею (Прем. 7, 8). Земні скарби можуть бути знищені іржею або червами, їх можуть викопати і украсти злодії, а чеснота є скарбом, який вічно триває (Мат. 6, 20). Правдиве багатство творять не дочасні добра, а чесноти (св. Берн.). Високий рід, титули, почесті минають і не примножують нам слави перед Богом; зате чеснота дає вічну славу — вічне щастя. "Благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього" (І Тим. 4, 8). "Чеснота є матір'ю слави" (св. Берн.). Ніщо так не забезпечує нам безсмертного імені, як чеснота (св. Золот.). Багатство минається, честота залишається. Чеснота робить нас гарними в очах Бога. Краса тіла оманлива і проминаюча (Прит. 31, 30). Справжньою і найдосконалішою красою є чеснота (св. Авг.).

Тут, на землі, цієї краси не видно, але вона колись виявиться. Фруктові дерева взимку стоять без прикраси, ховаючи в собі життя. І, в той же час, трави зеленіють навіть серед найгостріших морозів, але, коли прийде гаряче літо, вони всихають, а дерева досягають повного розквіту. Так само і з людьми. Чеснотливі сприймаються нами малоцінними і достойними погорди. Однак, прийде весна, і ті, котрі вважались мертвими, будуть сіяти, як сонце, у Царстві Вітця (Мат. 13, 43), а злі, яких ми вважали щасливими, будуть сумувати і плакати (Людв. Гран.). Коли маєш красу душі, то частина її світла відіб'ється і на твоїй зовнішності (св. Єфр.).

Чеснота робить нас подібними до Бога, завдяки їй ми стаємо приятелями Бога.

Божі чесноти виявляються у найвищому ступені. Бог найлагідніший, найласкавіший, найщедріший, найсправедливіший. Тому ми, набувши ту чи іншу чесноту, стаємо подібними до Бога. "Чеснота робить нас подібними до Бога" (св. Берн.). Завдяки чесноті наші вчинки стають схожими на діяння Божества (св. Тома з Акв.). Ми повинні прагнути наслідувати чесноти нашого небесного Отця, щоб стати справжніми дітьми Бога (Св. Григ. Наз.).

Чеснотливий є приятелем Бога, бо Ісус Христос говорить: "...хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати" (Мат. 15, 50).

Дата добавления: 2015-08-21