Піднесення Ісуса Христа

Ісус Христос добровільно дозволив себе принизити, виконував волю Бога-Отця аж до хресної смерті. Тому Бог підніс Його (Филип. 2, 8). Мова іде про піднесення людського в Ісусі Христі — як Бог, Христос був на найвищій висоті і не міг бути ще піднесеним (св. Золот.). Не Всевишній, тільки людське у Всевишньому було піднесене (св. Кир. Єр.)

Відразу після смерті Ісуса Христа Його душа перемож­но увійшла туди, де знаходилися праведники Старого Завіту (Соб. Лят. IV).

Це місце називалося адом. Ад із пеклом і чистилищем єднало те, що ті, які перебували там, не могли бачити Бога. Не був Він, однак, чистилищем, бо не було у ньому дочасних покарань, і не був пеклом, бо не було у ньому вічних мук. Душі, які перебували в аді, не мучилися (Рим. Кат.). Не були позбавлені й радості, як бачимо з притчі про Лазаря (Лук. 16, 25). Великою потіхою для них було те, що на особистому суді після смерті отримали обітницю вічної нагороди. Однак не могли увійти до неба, бо небо було ще замкнене (Євр. 9, 8). Душі в аді постійно тужили за Спасителем. У притчі про багача і Лазаря ад називається "лоном Авраама" (Лук. 16, 22). Мав він також назву "в'язниця" або "стан неволі" (І Петро 3, 19), бо душі не могли залишити його, аж поки Ісус Христос не вмре на хресті. Спаситель на хресті називає це місце раєм (Лук. 23, 43), бо через Його прихід до аду ця в'язниця повинна була перетворитися в рай для душ, які стільки витерпіли (Рим. Кат.). Після смерті Ісуса Христа ад перестав існувати, бо вже було відчинене небо.

В аду перебували Адам, Єва, Авель, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Давид, Ісаія, Даниїл, Йов, Товія, Йосиф — опікун Ісуса Христа та ін.

Ісус Христос зійшов в ад, щоб звістити душам, які перебу­вали там, спасіння і звільнити їх (І Петро 3, 19).

Ісус перебував в аді протягом трьох днів (св. Ірин.). Зійшов до аду сам, а вийшов на чолі великої громади (св. Ігн.). Ісус Христос у цей час нагадував могутнього царя, який здобуває твердиню, в якій ув'язнені його піддані (св. Кипр.). Вихід з аду є прообразом світлого входу до неба, який Ісус Христос відбуде з Блаженними в день суду. Осудженим у пеклі Ісус Христос теж об'явився і змусив їх віддати Йому честь (Филип. 2, 10).

Ісус Христос воскрес із гробу власною силою у Великодню неділю вранці, перед сходом сонця.

Не знаємо, коли саме воскрес Спаситель. Відомо лише, що перед сходом сонця (Лук. 24, 22), "рано вранці" (Лук. 24, 1). З неба зійшов Ангел і відвалив камінь, який заступав вхід до гробу (Мат. 28, 2). Св. Отці вважають, що це було зроблено не для того, щоб звільнити Ісусові дорогу, бо Христос вже був воскрес, а для людей, що приходили поклонитися вмерлому. У гробі залишилося лише полотно, в яке було загорнене Тіло Христа. Побожні жінки, які прийшли намастити тіло Господа пахощами, застали у гробі лише двох Ангелів.

Отже, Ісус Христос лежав у гробі від вечора п'ятниці через суботу до недільного ранку — три дні. Ісус Христос воскрес, як і передбачав, третього дня (Лук. 1-7, 33; Мат. 12, 40).

Те, що Христос воскрес, не викликає ніякого сумніву. Не в тому заслуга християнина, що він вірить, що Христос умер, а в тому, що вірить у Його воскресіння (св. Амвр.). Євреї закидали, що ніби учні викрали тіло Христа (Мат. 28, 13). Але учні не могли цього зробити — вони були надто чесні і боязливі. Важко допустити і те, що сторожа біля гробу нічого не бачила і не чула, як відвалювали камінь. Але сплячі свідки — це ніякі свідки (св. Авг.). Дехто каже, що Ісус Христос не помер на хресті, у гробі на третій день? прийшов до пам'яті і вийшов з нього. Але це теж неможливе, якщо зважити, які страшні муки Він витерпів, скільки втратив крові. Ісус Христос був знесилений ще перед виходом на Голгофту — Він не міг нести хреста. Як же ж, перебуваючи у гробі три дні, зміг би видобутися з полотна, яким був обгорнений? (Йоан 19, 39). Як міг відвалити камінь, ходити з відкритими ранами? Смерть Ісуса Христа була офіційно затверджена перед Пилатом сот­ником (Мар. 15, 45). Якщо б була хоч тінь імовірності, що Ісус живий, Мати Його і Його приятелі не поховали б Його і не привалили б вхід до гробу важким каменем.

Воскрес лий Спаситель залишив на своєму Тілі п'ять слідів від ран.

У ці сліди вкладає свої пальці невірний Тома (Йоан 20, 27). Рани є знаком мужності і перемоги. Ці рани на Тілі Христа свідчать, що Він і в небі буде пам'ятати про нас. Ці рани — заплата за наше спасения.

Спаситель воскрес, щоб нам доказати, що є Богом і щоб переконати нас, що ми теж колись воскреснемо.

Христос воскресив Своє Тіло, воскресить колись і члени Його (нас).

Воскресіння Христа вшановуємо Великодніми святами. Традиція Великод­ніх свят походить ще від часу, коли євреї звільнилися з єгипетської неволі. Ми теж у ці дні святкуємо наше звільнення з неволі гріха.

Великдень святкується в першу неділю після першої весняної повні (Постанова Ник. Соб. 325 p.). Отже, щороку Великдень припадає на інший день у проміжку від 22 березня по 25 квітня. Від Великодня залежать свято Вознесіння (через 40 днів після Великодня) і Зелені свята (через 50 днів). Церква у ці дні наказує нам воскреснути духовно, звільнитися від гріхів через таїнство Покаяння і Євхаристії (IV запов. церк.). Щоб колись встати з гробу землі, мусимо тепер встати з гробу гріха (св. Амвр.).

Великодні яйця-писанки — є символом воскресіння: як з яйця виходить птах, так людина колись вийде з землі. М'ясні страви, паски, які посвячуються і споживаються на Великдень, символізують великоднє ягня і прісні хліби ізраїльтян. Піст иеред Великоднем символізує дочасне життя, повне злиднів і спокус, а Великдень — щастя, яке чекає на нас після воскресіння.

Після воскресіння Спаситель перебував на землі протягом 40 днів, часто являючись Апостолам.

Після воскресіння, імовірно, Ісус Христос насамперед явився Своїй Матері (св. Амвр.), а серед Апостолів — Петрові (Лук. 24, 34). У неділю вранці явився в постаті городника і Марії Магдалині (Мар. 16, 9; Йоан 20, 15), і побожним жінкам, які йшли до гробу (Мат. 28, 9). У неділю ввечері — двом учням, які йшли до Емаусу (Лук. 24), пізніше — учням, які зібралися в одному домі. Тут Він їв разом з усіма рибу і хліб і надав учням право відпускати гріхи (Йоан 20). Наступної неділі знову явився у тому самому домі і скартав Тому за його невір'я (Йоан 20). Пізніше явився сімом Апостолам над озером Ґенезаретським і тут поставив Петра над усіма Апостолами й усіма вірними (Йоан 21). На горі в Галилеї Христос явився одинадцяти Апостолам і більш як 500 учням. Саме тоді Він дав їм доручення навчати усі народи і хрестити їх (Мат. 28, 16). Протягом цих 40 днів Ісус часто розмовляв з учнями про Боже Царство (Діян. Ап. 1, 3). Останній раз Ісус Христос явився перед Своїм вознесінням. Отже, Апостоли мали змогу переконатися у правдивості воскресіння Христа. Вони спочатку не повірили жінкам (Лук. 24, 11), а, побачивши Христа, подумали, що їх підводять органи чуття. Але коли Спаситель дозволив їм діткнути Своїх ран, їв з ними і навчав їх, повірили настільки, що, опираючись на цю віру, навернули майже цілий світ.

На сороковий день після воскресіння Ісус Христос із гори Оливної вознісся на небо і сидить там по правиці Бога-Отця.

Перед тим, як вознестися на небо, Ісус підніс руки, поблагословив Апостолів і дав їм наказ голосити Євангеліє усім народам, обіцяючи їм Свою допомогу аж до кінця світу (Мат. 28, 18; Лук. 25, 60). На вершині Оливної гори залишився слід стопи Ісуса Христа, який можна побачити і сьогодні. Ісус Христос вознісся на небо з того місця, де почалися Його страсті, щоб показати, що дорога терпінь є одночасно дорогою до неба. Ісус Христос вознісся до неба як людина, бо як Бог Він був на небі завжди. Христос вознісся на небо власними силами — не треба було Йому ні колісниці Іллі (II Цар. 2, 11), ні допомоги Ангелів (Дан. 4, 36). Возносячись на небо, Ісус Христос забрав зі Собою душі, які звільнив з аду (Єф. 4, 8). Відтоді Ісус Христос являвся багатьом божим угодникам, але тілесно з неба не сходив ні разу. На сороковий день після Великодня відзначаємо свято Вознесіння Господнього.

Ісус Христос вознісся на небо, щоб увійти до Своєї слави як людина (Єф. 4, 10), щоб зіслати Св. Духа (Йоан 16, 7), щоб просити за нас Отця (Йоан 14,16) і щоб зробити небо доступним для нас (Йоан 14, 2).

Ісус Христос є посередником між Богом і людьми (І Тим. 2, 5) і нашим заступником перед Отцем (І Йоан 2, 1). Коли не смієш звернутися до Бога-Отця, звернися до Ісуса Христа, який є посередником між нами і Богом.

Ісус Христос сидить по правиці Бога, тобто, як людина, має в небі найвищу славу і найвищу владу над усіма створіннями.

Садимо по правиці того, кого хочемо найбільше вшанувати (І Цар. 2, 19). Отже, слова: "сидить по правиці Отця" означають, що Христос займає у славі Бога найвизначніше місце, Він підноситься-над усіма Ангелами (Єф. 1, 21). Божа правиця — це вічне щастя, а лівиця — вічні злидні, приготовані для безбожних (св. Авг.). Бог Отець не є фізичною особою; вираз "вітцівська рука" означає славу Його Божества, яку посів Син Божий щодо Свого Тіла (св. Іван Дам.). Слово "сидіти" означає, що Христос має царську і суддівську владу — царі сидять на престолі, судді виголошують вирок сидячи. Христос сказав перед вознесінням: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мат. 28,18). Тому Йому належиться Божа честь від усіх створінь (Филип. 2, 9-11).

Через десять днів після вознесіння Ісус Христос зіслав на Апостолів Святого Духа.

Св. Дух у вигляді язиків полум'я зійшов на Апостолів у неділю зранку (Діян. Апост. 2, 25) в шумі вітру. Шум вітру символізує зміцнення волі, вогонь — просвітлення розуму, язики полум'я — дар мов, даний апостолам, і розповсюдження Євангелія між усіма народами. Зелені свята — це день заснування Церкви, яка віднайшла через Хрещення 3.000 нових членів. При будівництві вавилонської вежі мови змішалися, на Зелені свята — об'єдналися. Зелені свята відзначаємо на 50-ий день після Великодня (звідси назва П'ят-десятниця). У Старому Завіті П'ятдесятниця була встановлена на згадку законодавства на горі Синай (відбулося на 50 день після виходу з Єгипту). Тоді на горі Синай (тепер на горі Сіон) появилося полум'я, і там, і тут Бог об'явив Свою волю спасения з неволі: там — дочасної, тут — вічної. У суботу перед Зеленими святами вшановуємо пам'ять усіх померлих християн. У неділю, відразу після Служби Божої, правиться вечірня, під час якої в єктеніях і довгих молитвах, які священик читає вголос, стоячи на колінах, Церква благає Св. Духа, щоб зіслав нам Свої дари. У понеділок, перед Святом Зіслання Св. Духа відзначаємо свято Пресв. Трійці. Зісланням св. Духа завершилося спасіння людини, тому приносимо за це шану і подяку усім трьом особам Божим (Спасіння людини є спільною справою усіх трьох осіб Божих). У другу неділю після свята Св. Духа відзначаємо свято Пресв. Євхаристії. Започаткував це свято один бельгійський єпископ. Спонукало його до цього видіння однієї монахині. У 1264 р. це свято було запроваджене Апостольською Столицею в усій Церкві. У нас це свято відзначається від 1720 р.

Вкінці світу Ісус Христос прийде вдруге, щоб судити усіх людей.

Між першим і другим приходом Ісуса Христа — велика різниця. Перший раз Ісус Христос прийшов як немічне дитя, в убогості і приниженні, другий раз прийде як Господь і володар в усьому блиску Своєї величі. Метою першого приходу було спасения, метою другого буде суд.

Дата добавления: 2015-08-21