Податкової системи та трансфертів.

Трансферт - невідшкодована передача частки доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він може набирати також форми передачі економічних можливостей.

Податок - примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади. Податки поділяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти - фірми і домогосподарства залежно від рівня доходів або багатства) і непрямі (на блага і види діяльності).

Середня ставка податку (АТR) дорівнює частці (або проценту), який складають податки Т в сукупному доході I:

AТR=Т/І (або АТR=Т/І Х 100%).

Гранична ставка податку (МТR) -це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів;

МТR=DТ/DI.

При пропорційному податку податкова ставка залишається незмінною при зростанні доходів, тобто середня i гранична ставки податку є постійними.

При прогресивному податку середня ставка зростає разом iз зростанням доходів, хоча MTR може як зростати, так і залишатись постійною.

При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні доходів, МТК може залишатися постійною або зменшуватись.

Одна з найбільш поширених форм трансфертів - це програми соціальної допомоги, які можна розподілити на дві групи:

1) програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання, втрата роботи);

2) програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не перевищує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Функція суспільного добробуту (ФСД) - модель, що формулює цілі суспільства і в якій рівень суспільного добробуту є математичною функцією розміщення ресурсів: W=F(U₁, U₂,.... U_n),

де W - рівень суспільного добробуту, U₁=u₁/(Х), U₂=u₂/(Х),... U_n=u_n/(Х)) - рівні корисності, які досягаються кожним з індивідів при певному варіанті розподілу між ними набору благ X, що його виробляє економіка.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості:

1) Утилітаризм - суспільний добробут утворюється як сума функцій індивідуальної корисності членів суспільства. Згідно з якою влада повинна намагатись максимізувати сукупну корисність у суспільстві як суму індивідуальних корисностей. Це означає практично повну відсутність пепрозподілу, але не виключає його. Так, згідно із законом спадної граничної корисності, 1 грн. додаткового доходу приносить більшу користь бідній людині, ніж заможній, тому це виправдовує перерозподіл з метою максимізації сумарної корисності, проте лише до певних меж, адже механізми перерозподілу (в основному - податки) спотворюють стимули і призводять до безповоротних втрат в ефективності. Тобто влада має підтримувати баланс між додатковими вигодами внаслідок зростання сумарної корисності при перерозподілі та додатковими втратами від спотворення стимулів. При такому підході можна використати ФСД: W(U_1,U_2,.... U_n)= U₁+U₂+_,.... +U_n

Це класична утилітаристська (або Бентхама) функція добробуту.

2) Роулсіанський підхід: - політична філософія, згідно з якою влада має проводити політику, спрямовану на підтримку справедливості, ступінь якої оцінює сторонній спостерігач. Відстороненість ("вуаль незнання" за Ролзом) потрібна для того, щоб оцінювач не мав особистого інтересу при розподілі доходів, адже він сам може опинитися на місті будь-кого в суспільстві. Тоді такий спостерігач, щоб не бути в програші, підтримуватиме доходи найбідніших, тому що він не може виключати, що сам опиниться на їхньому місті. Аргументація Ролза базується на прийнятті двох принципів: усі члени суспільства повинні мати рівні права на основні свободи; суспільство повинно приймати рішення, виходячи з інтересів найменш забезпечених його членів. Саме їхній добробут визначає стан суспільного добробуту (а не сумарний добробут усіх членів суспільства). Звідси виводиться критерій максиміна: влада повинна намагатися максимізувати добробут найбіднішого члена суспільства.

Так як, суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту (корисності) найменш забезпеченого члена суспільства. У цьому випадку ФСД матиме вигляд: W(U_1,U_2,.... U_n)= min(U_1,U_2,.... U_n)

Це роулсіанська (або мінімаксна) функція добробуту.

3) Егалітарний підхід - найбільш справедливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між всіма індивідами. Справедливим вважається лише рівний розподіл корисностей між членами суспільства. Така конструкція вже не будується, як попередні, на припущенні про доброзичливе ставлення до індивідів (що означає підвищення суспільного добробуту внаслідок будь-якого підвищення індивідуального добробуту будь-якого члена суспільства, бідного чи багатого). Єдине, що інколи береться до уваги, це те, що додаткова одиниця добробуту бідного має вищу соціальну цінність, ніж така сама додаткова одиниця добробуту багатого. Збагачення багатих, згідно з егалітарними поглядами, зменшує суспільний добробут.

4) Ліберальний (ринковий) підхід не передбачає перерозподілу благ і доходів і вважає найбільш справедливим той розподіл, який досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Обов'язком влади залишається лише стежити за процесом отримання доходів. Якщо цей процес несправедливий - доходи отримані, припустимо, внаслідок хабарництва чи торгівлею заборонених для виробництва і продажу благ (наркотики) чи внаслідок недобросовісної конкуренції (напр., обдурювання споживачів), - тоді влада має втрутитися і покарати злочинців. Це відповідає концепції процедурної справедливості, яка підкреслює важливість самого процесу перерозподілу, а не лише того або іншого стану економіки, що виникає як результат процесу перерозподілу. Саме такий підхід морально виправдовує багатомільйонні гонорари найвидатніших спортсменів у популярних видах спорту та зірок шоу-бізнесу.

---

Дата добавления: 2015-08-21