Грунт як середовище існування. Типи грунтів. Особливості температурного, водного і повітряного режимів грунту.

Ґрунт - це верхній родючий шар твердої оболонки Землі, yтворений діяльністю живих орга­нізмів. Ґрунт становить собою систему порожнин, заповнених водою або повітрям. Завдяки наявності води умови існування дрібних організмів у ґрунті наближаються до подібних у водоймах. Вологість ґрунту завжди вища, ніж повітря, тому організмам легше переживати періоди посухи в ґрунті.
Іншою характерною особливістю ґрунту як сере­довища існування організмів є порівняно невелика амплітуда добових і сезонних коливань температу­ри (наприклад, на глибині понад 2 м сезонні коли­вання температури майже не відчуваються). Це дає організмам можливість переживати в глибині ґрунту в активному чи неактивному стані періоди ви­соких або низьких температур. Значні запаси орга­нічних речовин ґрунту слугують кормовою базою для різноманітних організмів.
Різні типи ґрунтів відрізняються за розмірами ґрун­тових часток і вмістом органічних сполук. Розміри ґрунтових часток визначають шпаристість ґрунтів: чим вони більші, тим більший діаметр шпар. У свою чер­гу, розміри шпар впливають на властивості ґрунту: в ґрунтах з добре розвиненою шпаристістю легше вглиб проникають розчини солей і повітря, а також легше прокладати ходи тваринам.

Ґрунти за своїм походженням нерозривно пов’язані з фізико-географічними умовами та ландшафтними типами місцевості. В Україні нараховують понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання.

Родючість ґрунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів під дією редуцентів – грибів та бактерій, які переробляють рештки відмерлих організмів. Процес ґрунтоутворення — важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії, який забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.

Ґрунтовий покрив України на 60% складається з чорноземів, найродючіших З усіх видів ґрунтів.

Наступна поширена група – це опідзолені ґрунти Лісостепу. За своєю продуктивністю вони відносяться до найбільш родючих і поділяються на чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі лісові та ясно-сірі лісові.

Далі йдуть дерново-підзолисті і дернові опідзолені ґрунти Полісся з невисокими показниками родючості та недостатнім забезпеченням поживними речовинами. Найменш зволожені ґрунти в Україні – це темно-каштанові та каштанові гранти Сухого степу.

Буроземна зона представлена такими ґрунтами, як буроземи, буроземи опідзолені, буроземи підзолесті, поверхнево оглеєні, лучно-буреземно-глейові. До групи ґрунтів з підвищеною зволоженістю відносяться лучно-чорноземні та лучно-каштанові ґрунти.

Є також ґрунти, які зазнають постійного перезволоження. Це – лучні, лучно-болотні, болотні та органогенні ґрунти.

Водний режим ґрунту. Основне джерело надходження води в рослину — ґрунтова волога. Вона є необхідною умовою жив­лення і розвитку рослин, а отже, одним з основних факторів родючості грунту. Вміст води в грунті, розрахований у відсотках до маси сухого грунту, називається вологістю ґрунту.

Повітряний режим ґрунту і шляхийого регулювання. Повітря є складовою частиною ґрунту. Ґрунтове повітря викорис­товується для дихання коренів і мікроорганізмів, які в ньому живуть. Всі пори ґрунту, не зайняті водою, — заповнені повіт­рям. Майже постійно повітря перебуває в некапілярних порах, оскільки вони, як правило, не зайняті водою. Об’єм некапі­лярних пор, виражений у відсотках від загального об’єму ґрунтових пор, які містять повітря, при вологості ґрунту рівній наймен­шій вологоємкості, прийнято називати повітроємкістю Грунту. Повна повітроємкість насправді відповідає загальній порис­тості грунту, тобто сумі некапілярної і капілярної пористості..

Тепло як джерело енергії необхідне для росту та розвитку рослин, для мікроорганізмів, які населяють ґрунт, синтезу органічних речовин у листках, утворення врожаю. Інтенсивність найважливіших фізіологічних процесів (фотосинтезу, дихання, транспірації) залежить від температури рослин і навколишнього середовища. Підвищення температури до певної величини (оптимуму) сприяє активізації зазначених вище процесів. У подальшому в разі її підвищення нормальна життєдіяльність рослин порушується, а якщо температура ще більше підвищується, то проходять незворотні порушення обміну речовин, які призводять до загибелі рослин.

Кожний вид рослин має характерно визначені відношення до температури в різні фази їх розвитку. Найкращі умови створюються при оптимальній температурі, коли швидкість біохімічних реакцій досягає найбільшої величини. Ці особливості різних культур і сортів слід враховувати починаючи від установлення строків сівби.

5. Анатомічна будова і фізіологія дихальної системи людини.Основні показники.Спірометрія.

З анатомо-функціональної точки зору органи дихання можна поділити на такі структурні елементи:

 розгалужені повітроносні шляхи, альвеоли;

 кровоносні судини малого та великого кола кровообігу;

 лімфатична система;

 грудна клітка з її м'язовим апаратом, діафрагма, плевра;

 нервово-регуляторна система.
Вказані системи повинні забезпечити регулярний обмін повітря в альвеолах, адекватний до вентиляційного об'єму кровообіг у капілярах малого кола, створюючи умови для постійного газообміну між кров'ю легеневих капілярів і повітрям альвеол. Функціонування органів дихання повинно пристосовуватися до потреб організму в кисні та видалення вуглекислого газу в різних умовах фізичної активності та при захворюваннях.

Дата добавления: 2015-08-21