Основні риси аграрно-ремісничої цивілізації

Аграрна цивілізація за своєю тривалістю охоплює найбільший період, початок якого поклала неолітична (аграрна) революція (4-3 тис. До нашої ери), що онаменувала перехід від привласнюючого до вирбляючого (відтворюючого) господарства. Теретичне відображення вона знайшла у вченні фізіократів та меркантелистів. У цей час аграрна економіка становила ядро цивілізації. У сільскому господарстві було зайняте майже все населення як античних (приклад: вилечезні латифундії Римської імперії), так і середньовічних держав. Ремісництво та торгівля займали відносно невелике місце у “ВВП” країн аграрної цивілізації. Характерними ознаками аграрної цивілізації є:

ü Земля –провідний тип власності

ü Нерозвиненість засобів виробництва,

ü Здебільшого наявність ручної праці,

ü Низька мобільність робочої сили (намагання будь-якими заходами закріпити робітників на землі, на якій вони працювали – рабство, кріпатство, феодальна влада),

ü Особливо в ранні часи - невеликий процент найманої праці (працівники разом із засобами виробництва належать володарю землі).

ü Натуральний тип господарства.

43. Цехи, та їх роль у розвитку середньовічного виробництва.

Виробничу основу середньовічного міста складали ремесла і «ручні» промисли. Ремісник, подібно селянинові, був дрібним виробником, який володів знаряддями виробництва, самостійно вів своє господарство, засноване переважно на особистій праці. Характерною особливістю ремесла та інших видів діяльності в багатьох середньовічних містах Західної Європи була корпоративна організація: об'єднання осіб певних професій в межах кожного міста в особливі спілки - цехи, гільдії, братерства. Ремісничі цехи з'явилися майже одночасно з самими містами: в Італії - вже в X ст., У Франції, Англії, Німеччині - з XI - початку XII в., Хоча остаточне оформлення цехів (отримання спеціальних грамот від королів та інших сеньйорів, складання і запис цехових статутів) відбувалося, як правило, пізніше.Цехи виникали тому, що міські ремісники як самостійні товаровиробники потребували певного об'єднання для захисту свого виробництва і доходів від феодалів, від конкуренції «чужаків» - неорганізованих ремісників або постійно прибували в міста вихідців з села, від ремісників інших міст, та й від сусідів - майстрів. Тому головною функцією цехів стало затвердження монополії на даний вид ремесла. У більшості міст приналежність до цеху була обов'язковою умовою для заняття ремеслом. Інший головною функцією цехів було встановлення контролю над виробництвом і продажем ремісничих виробів. Поява цехів було обумовлено досягнутими в той час рівнем продуктивних сил і всієї феодально-становою структурою суспільства. Кожен з цехових майстрів був безпосереднім працівником і одночасно власником засобів виробництва. Він трудився у своїй майстерні, зі своїми інструментами і сировиною і, за висловом К. Маркса, «зростався зі своїми засобами виробництва настільки ж тісно, як равлик з раковиною». Як правило, ремесло передавалося у спадок. У багатьох містах поступово виникли десятки, а в найбільш великих - навіть сотні цехів. Цехові ремісники зазвичай допомагала в роботі його сім'я, один або два підмайстри і кілька учнів. Але членом цеху поставала лише майстер, власник майстерні. І однією з важливих функцій цеху було регулювання відносин майстрів з підмайстрами та учнями. Майстер, підмайстер і учень стояли на різних щаблях цехової ієрархії. Попереднє проходження двох нижчих щаблів було обов'язковим для всяког, хто бажав стати членом цеху. Спочатку кожен учень з часом міг стати підмайстром, а підмайстер - майстром. Члени цеху були зацікавлені, щоб їхні вироби отримували безперешкодний збут. Тому цех через спеціально обраних посадових осіб суворо регламентував виробництво: стежив, щоб кожен майстер випускав продукцію певного виду і якості. Цех наказував, наприклад, якої ширини і кольору повинна бути виготовленна тканина, скільки ниток повинно бути в основі, яким слід користуватися інструментарієм і сировиною і т.д. Регламентація виробництва служила та іншим цілям: щоб виробництво членів цеху зберігало дрібний характер, що б ніхто з них не витісняв іншого майстра з ринку. З цією метою цехові статути нормували число підмайстрів і учнів, яких міг тримати у себе майстер, забороняли роботу в нічний час і у свят, обмежували число верстатів і сировини в кожній майстерні, регулювали ціни на ремісничі вироби і т. д. Цехова організація ремесла в містах була одним із проявів їх феодальної природи. Така організація до відомого часу створювала найбільш сприятливих умови для розвитку продуктивних сил, товарного міського виробництва. У рамках цехового ладу було можливе подальше поглиблення суспільного розподілу праці у формі виділення нових ремісничих цехів, розширення асортименту та підвищення якості вироблених товарів, вдосконалення навичок ремісничої праці. У рамках цехового ладу підвищувався самосвідомість і самоповагу міських майстрів. Тому приблизно до кінця XIV в. цехи у Західній Європі відігравали прогресивну роль. Вони охороняли ремісників від надмірної експлуатації з боку феодалів, в умовах вузькості тодішнього ринку забезпечували існування міських дрібних виробників, пом'якшуючи конкуренцію між ними і захищаючи їх від конкуренції різних чужинців. Цехова система в Європі, однак, не була універсальною. У ряді країн вона не набула поширення і не скрізь досягла завершеною форми. Поряд з нею в багатьох містах Північної Європи, на півдні Франції, в деяких інших країнах і областях існувало так зване вільне ремесло. Але й там мали місце регламентація виробництва, захист монополії міських ремісників, тільки здійснювалися ці функції органами міського управління.

Дата добавления: 2015-08-21