Форма права

Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість.

Розрізняють такі форми права:

1) правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов’язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

2) релігійно-правові норми - санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов’язковий характер;

3) правовий прецедент – судове або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов’язкове значення при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ;

4) нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

5) нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;

6) міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її території.[4;342]

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що і він дає можливість:

n найбільш чітко сформулювати зміст прав та обов’язків;

n відносно швидко довести зміст до адресатів норми;

n створити умови до адекватного розуміння і застосування норми;

n оперативно змінювати чи відміняти норму;

n здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

Існують внутрішні та зовнішні форми права. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі і галузі права.

Інститут права:

n певна сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв’язані між собою як самостійна відокремлена група;

n сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права;

n сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рів суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.[2;129]

Ознаки інституту права: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об’єднання правових норм стійкими закономірностями і зв’язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Серед нормативно-правових актів розрізняють закони і підзаконні акти.

Закони - нормативні акти вищого представницького органу влади, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу що до інших нормативно-правових актів.

Підзаконні закони - це акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання. До їх числа належать:

n укази Президента України;

n постанови Верховної Ради України та її Президії;

n декрети та постанови Кабінету Міністрів України;

n Ради Міністрів Республіки Крим;

n рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів;

n Інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і державних відомств України;

n рішення виконкомів місцевих Рад;

n накази та інструкції адміністрації підприємств, установ та організацій.[9;591]

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки.

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези та санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені.[13;780]

Дата добавления: 2015-08-13