Ко(н)стянтин – Володимир.

Літописець «Повісті» при описі смерті князя Володимира зазначив: "Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам і людей своїх, – і сей так учинив, подібно йому". [17, 75]. (А разом з тим існує порівняння: мати Володимира Ольга, в хрещенні Олена, дорівнює матері Костянтина Олені). Двоє правителів Римської імперії Костянтин і Ліциній в розпал боротьби за владу прийняли в 313 р. Міланський едикт, де христосівці, як і інші численні секти імперії, мали право відкрито проводити свій культ, церковні організації могли мати будь-яке майно. Сам Костянтин, який став єдиним правителем імперії, християнином не був. Він був вихований у шануванні "Непереможного Сонця". Його союз з христосівською церквою носив насамперед політичний характер, і хоч він не переслідував традиційні культи, саме з його правління христосівство починає набувати вирішального значення в ідеологічному житті імперії. Правда, існує христосівський переказ, що Костянтин хрестився перед самою смертю. [28, 175]. Можливо це має таке ж відношення як і до Володимира, що, як ми вже розглянули раніше, символізував Сонце, що заходить у Світові Води?

Розглянемо значення імені Ко(н)стянтин. Розкладемо ім’я на частини: кон-стан-тин. Всі три слова виявляються є нашими рідними і зрозумілими. "Кон" – це теж саме, що й "за-кон" або "канон" – встановлене правило; "стан" – він і є стан, тобто устійнити; "тин" – огорожа; разом – закон, що є устійненим і під охороною. Константин – це той, хто устійнює і охороняє закон – законохранитель, законодавець. Наше значення тотожне латинському (в додаток: константа – постійна величина, конституція – основний закон). Цим підтвердимо думку деяких дослідників, що етруски, які населяли Апеннінський півострів, були нашими родичами.

Варіант імені "Костянтин" ("н" випадає) має таке ж значення, бо наше слово "кость" може бути символом основи і постійності. На прадавніх святилищах і могилах предків тин викладали у вигляді рогів Велеса, які звичайно є кістяні.

Подамо первинне значення імені Константин. Кон – це є кінь (конь), ласкаво його кличуть "кося". Конем в переносному значенні називають чоловічий статевий орган. Сонячне божество, як яйце-насіння, їздить на коні або човні з кониками. Таким же є і князь (так само конунг, хан-кан) – той, що їздить на коні, але й той, що створює закони і стоїть на охороні їх дотримання.

Після денного роз’їзду у військових справах коня-прутня ставлять у стайні – жіноче лоно (звичайно, коли кінь став "кісточкою", інакше не поставиться), тобто твориться закон Божий – поєднання чоловічого і жіночого начала, а такий стан охороняється. Підтвердженням наведеним прикладам є символ нашого державного герба – Триглава. Два крайніх зуба з нижньою частиною є символом жіночого лона (черево, чаша) і нагадують стайні (пор. жіночий стан, і стан – місце тимчасового розташування). А середній зуб у вигляді булави або списа (копія), як чоловічий прутень входить до черева-чаші. Тобто, якщо чоловік заходить у жінку, він є постійним, устійненим (устайненим). [22, 45-46].

Боротьбу (поєднання) верхнього (чоловічого) і нижнього (жіночого) світу бачимо на зображеннях священних якорів на монетах V–I ст. до н.е. Георгій Шаповалов звертає увагу на дуже важливий момент. У всіх якорів головними деталями являється веретено з рогами в нижній частині і закріплений у верхній частині веретена шток, що кріпиться під кутом 90^о, але античні художники відображали рога і шток в одній площині, що утворювало образ хреста, що вінчає якір. Прикладами подібних зображень якорів і хрестів об’єднаних в одну композицію являються символи на монетах, що відкарбовані в Сирії біля 100 р. до н.е. і на монетах Нерона, датованих 60 р. до н.е. Археологічні знахідки підтверджують, що образ священного якоря з хрестом в верхній частині в римський час був використаний ранніми христосівцями. [33, 118, 119].

Дата добавления: 2015-08-13