Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Актуальні проблеми запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.

Читайте также:
  1. IV. Внесение в Реестр сведений о земельных участках
  2. АНАЛІЗ КОНКУРЕНТНИХ РІШЕНЬ НА РИНКУ
  3. АННЕКСИЯ ОСЕТИНСКИМИ ЭКСПАНСИОНИСТАМИ КАБАРДИНСКИХ ЗЕМЕЛЬ
  4. Билет. Предпосылки и этапы объединения рус-х земель.
  5. В ДРУГИЕ И ОТНЕСЕНИЯ ЗЕМЕЛЬ К ОПРЕДЕЛЕННЫМ ВИДАМ
  6. Вирішення земельних спорів – це спосіб захисту суб’єктивних прав і законних інтересів землекористувачів і власників земельних ділянок.

Становлення повноцінного ринку земель сільськогосподарського— одна із найпекучіших проблем земельної реформи в Україні, що торкається інтересів усього суспільства і його майбутнього. Громадяни України, згідно з чинним законодавством, можуть вільно купувати й продавати лише присадибні наділи для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва (відповідно до Декрету Кабінету міністрів України „Про приватизацію земельних ділянок“ від 26 грудня 1992 р.). На відчуження інших земель сільськогосподарського призначення у нашій державі, відповідно до Закону України „Про внесення змін до Земельного кодексу України“ від 6 жовтня 2004 року, було накладено мораторій (заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх продажу) до першого січня 2007 року. 19 грудня 2006 року було прийнято Закон України „Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів“. Закон ухвалили як компромісне рішення, оскільки були прибічники і противники мораторію. Прийнявши 28 грудня 2007 року Закон України „Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України“, Верховна Рада України продовжила заборону на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. Час скасування „мораторію“ законодавець цього разу вирішив не пов’язувати з конкретними датами, а подовжив його до настання двох юридичних фактів — набуття чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

Заборона купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення деформує природу приватної власності на землю: юридично вона начебто й існує, але економічно — не працює. Власник не може використовувати землю як інструмент залучення кредитів та інвестицій, оскільки є мораторій, її не можна пропонувати в заставу, а право на оренду землі віддати в заставу важко.

Існує ще одна, можливо, не менш важлива проблема — подолання розпорошеності земельної власності. Адже концентрація (консолідація) землеволодіння — одна з характерних ознак ринкуЗважаючи на ці обставини, має працювати дієвий механізм відчуження земельних ділянок, який забезпечуватиме постійний перехід землі до ефективнішого господаря.

Таким чином, запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення з вільними продажем-купівлею їх, беручи до уваги сучасні прояви цих процесів, є серйозною загрозою національній безпеці України. Головні ризики для української нації при цьому такі:

— скуповування значних площ земель сільськогосподарського призначення фінансово-промисловими групами, що призведе до „обезземелювання“ селян та утворення аграрного латифундизму латиноамериканського типу;

— формування нового поміщицтва та батрацтва;

— створення абсентиського господарювання (це коли власник земель невідомий, теоретично він може перебувати й за океаном, а розпоряджаються виробництвом місцеві „управлінці“);

— захоплення українських земель іншими державами і народами;

— відчуження селянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, істотно нижчою від економічно обгрунтованої;

— зникнення в історичній перспективі українського села як самобутньої виробничої і соціокультурної структури — своєрідного соціально-культурного феномена. Новому землевласникові селянин не потрібен, оскільки сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур дозволяють обходитися і без нього. Як наслідок деградація сільського (і не тільки) населення в усіх вимірах та на всіх рівнях;

— можливість значного подорожчання продуктів харчування для населення країни внаслідок монополізації виробництва;

— індивідуальне привласнення земельної ренти мізерною частинкою населення, яка за своєю природою має слугувати загальнодержавним інтересам;

— неконтрольована зміна цільового призначення та урбанізація сільськогосподарських земель, у тому числі й найродючіших ґрунтів — чорноземів;

— погіршення екологічного стану довкілля, зокрема гідрографічної мережі, що, своєю чергою, негативно позначиться на організації забезпечення населення питною водою;

— неможливість реалізації заходів із виконання Загальнодержавних програм охорони довкілля, зокрема Загальнодержавної програми використання та охорони земель, про формування національної екологічної мережі та ін;

— деградація і зникнення в найближчому майбутньому біосфери (оскільки земля з ґрунтами — середовище проживання всіх біологічних видів та біоценозів на планеті) на окремих територіях і в цілому в Україні.

 

24. Поняття земельних прав, їх класифікація.

Земельні правовідносинице суспільні відносини з приводу володіння,

користування, розпорядження та управління землею на державному,

господарському і внутрігосподарському рівнях як об'єктом господарювання,

так і засобами виробництва у сільському господарстві.

 

Поняття земельних правовідносин охоплює широке коло питань економічного(виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних правовідносин пов'язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

 

Характерною ознакою трансформації земельних правовідносин на сучасному

етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі

поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної

власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на

основі раціонального використання землі. Приватизація земель

сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки

кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у

колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні

відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким

визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що

виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами

земельних правовідносин.

 

Як і інші правовідносини, земельні також складаються із декількох

елементів:

 

· норми права, якою необхідно керуватись при вирішенні тих чи інших

земельно-правових питань;

 

· суб'єктів права, тобто учасників земельних відносин;

 

· об'єкта права – індивідуально визначеної земельної ділянки, з приводу

якої виникають земельні відносини;

 

· змісту земельних правовідносин, тобто права і обов'язки їх учасників,

які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права,

переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні відносини. При

цьому враховуються особливості суб'єкта і об'єкта цих відносин.

Класифікують зем п/в за видами, виходячи з класифікації норм зем права.
Як інститут зем права зем правовідн поділяються на матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні і спеціальні правовідн.
Земельні матеріальні правовідносини:
- п/в, які виникають і здійснюються щодо реалізації прав та обов’язків, передбачених нормами права про віднесення земель до певної категорії (с/г приз. Насел пунктів, історико-культ призн, лісового, водного фондів, запасу)
– відносини права власності на землю чи зем ділянку (державної, комун, колект, приватн); - відн права землекористування (постійного і тимчасового, в т.ч. оренди)

– відн щодо реаліз права на спадщину, заставу, зем пай та ін.;
- п/в приватизації,
- п/в щодо плати за землю.
До зем процесуальних п/в належать відн, що складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється порядок:
- переведення земель з однієї категорії до іншої;
- проведення приватизації зем ділянок, тобто зміни права держ власності на право приватної чи колективної;
- передачі у колективну власність земель КСП. С/г кооп-в, с/г АТ, садівницьких товариств;
- передачі зем ділянок у приватну власність громадян Укр;

- надання земель у постійне чи тимчас використання, в т.ч. на умовах оренди;
- припинення права власності та права користування зем ділянкою;
- справляння плати за землю;
- вирішення зем спорів. П/в, що виникають у процесі реалізації права на використання земель відповідної категорії, відносяться до спеціальних зем п/в.
Зем п/в об’єктом яких є:
- зем угіддя і зем ділянки с/г призначення;
- землі насел пунктів,
- землі транспорту, зв’язку та інш призначення;
- землі, що відн до категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст-культурн призначення;
- землі, що відн до категорії земель лісового та водного фонду.
Охоронні правовідносини поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов’язані з юридичною відповідальністю.
Земельні правовідн можуть бути загальними і застосовуватись до всіх інститутів ЗП і конкретними, що застосовуються до конкретних видів зем правовідн.

25. Способи, форми та засоби захисту земельних прав.

Одним з елементів змісту суб’єктивного земельного права є можливість його захисту у встановленому порядку.
Захист суб’єктивного права на землю являє собою захист правомочностей (окремих або взятих разом) та інтересів власника земельної ділянки чи землекористувача. Право на захист — це надана уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного чи оспорюваного права. Сутність права на захист полягає у можливості його володаря самому вчиняти юридично значущі активні дії. Воно має конституційну природу та існує у межах відносин держави і суб’єкта.
Конституція України (ст. 13) передбачає, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному захист його прав і свобод. Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин.
Земельний кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки.
Власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав на землю здійснюється в адміністративному та судовому порядку.
Слід мати на увазі, що згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом. Основний Закон кожному гарантує право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також посадових та службових осіб, у тому числі й при порушенні земельних прав.
Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним. До цього переліку включено відомі цивільному законодавству основні способи захисту суб’єктивних прав. Крім того, аналіз земельно-правових норм свідчить, що закріплення дістали й деякі інші способи захисту прав на землю. Йдеться, зокрема, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, тощо.
Способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші — опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі відносно самостійні групи. Зокрема, виділяють речово-правові, зобов’язально-правові та спеціальні способи захисту земельних прав.
Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.
Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин.
Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами.
До речово-правових способів захисту земельних прав належать: визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.
До зобов’язально-правових способів захисту відносять: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки та ін.); повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, та деякі інші.
Спеціальними способами захисту є: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо.
Земельним законом передбачено можливість застосування й інших способів захисту прав на землю.
Визнання прав як спосіб захисту цього права з урахуванням його сутності може бути реалізоване лише в юрисдикційному порядку (наприклад, за рішенням суду).
Згідно із законом самостійним способом захисту прав на землю вважається відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Цей спосіб захисту може бути пов’язаний з поверненням незаконно чи самовільно зайнятих земельних ділянок, щодо яких землевласники або землекористувачі фактично позбавлені володіння ними.
Специфічним способом відновлення стану земельної ділянки вважається рекультивація порушених земель, яка здійснюється відповідно до вимог ст. 166 ЗК України та Закону України “Про меліорацію земель”.
Захист земельних прав громадян та юридичних осіб здійснюється також шляхом визнання угоди недійсною, якщо вона порушує права цих осіб.
Статтею 210 ЗК України встановлено, що угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суДУ Вони не можуть забезпечити правомірний перехід земельної ділянки від однієї особи до іншої, оскільки не відповідають вимогам закону.
Самостійним способом захисту земельних прав є припинення дій, які порушують право. У цих випадках правопорушник своїми діями порушує суб’єктивне земельне право, яке належить іншій особі. Задовольняючи заяву носія земельних прав, уповноважений орган зобов’язує правопорушника припинити неправомірні дії, які порушують суб’єктивне земельне право іншої особи.
Припинення або зміна правовідносин як спосіб захисту застосовується лише в зобов’язальних правовідносинах.
Відшкодування заподіяних збитків — специфічний спосіб захисту прав на землю.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється також шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Серед інших, передбачених законом способів захисту прав на землю, можна назвати захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях, захист права спільної власності на землю, захист права власності чи користування землею осіб, які оголошені безвісно відсутніми або померлими, тощо.

26. Земельно-правові способи захисту земельних прав.


Дата добавления: 2015-08-09; просмотров: 407 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Особливості продажу земельних ділянок державної та комунальної власності, в тому числі на конкурентних засадах. | Загальна характеристика правових моделей приватизації земель в Україні. | Проблеми правового регулювання припинення прав на землю в Україн | Відчуження земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. | Порядок встановлення земельних сервітутів. | Право загального землекористування - перспективи правового регулювання | Стадії здійснення державного контролю за використанням та охороною земель | Правові наслідки виявлення порушень законодавства у разі здійснення державного контролю за використанням та охороною земель | Проблеми, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень. | Проблеми підвідомчості земельних спорів. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Особливості складу земель сільськогосподарського призначення.| Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)