Кудрявцева С.П., Колос В.В.

Міжнародна інформація

Проте, якщо формальний бік справи не викликає значно­го занепокоєння, то існує нагальна проблема недотримання встановлених норм усіма суб'єктами інформаційних відно­син, зокрема органами державної влади всіх рівнів. Рівень правової культури громадян України змушує розглядати си­туацію із зовсім іншого боку порівняно з країнами Євро­пейської Спільноти.

Власне, вся суспільна взаємодія нинішнього тисячоліття основана на обміні інформацією, що пояснює певні труднощі у формуванні особливих прав на неї, оскільки суспільство зацікавлене у вільному обігу інформації і одночасно прагне захистити кожного свого члена від негативних та шкідливих

її видів.

/

Одним з важливих моментів забезпечення національних

інтересів держави є механізм формування національного

інформаційного простору, його зміст і обсяг. Це пов'язано з

тим, що інформатизація і комп'ютеризація за останні роки

і докорінно змінили світ.

Національні інтереси в інформаційній сфері

Проблема забезпечення національних інтересів актуальна для будь-якої країни протягом усього її існування. Адже національні інтереси — це усвідомлена інтегрована система по­треб для існування, відтворення і розвитку людини, суспільства і держави. Національні інтереси України відобра-жають фундаментальні цінності, прагнення і потреби її народу.

Слід зазначити, що найважливіше значення має безпека на інформаційному рівні. Безпека значною мірою визначає, з одного боку, рівень захищеності і, як наслідок, стійкості ос­новних сфер життєдіяльності суспільства (країни) стосовно небезпечного інформаційного впливу, а з іншого боку — ін­тенсивність розвитку суспільства в тій або іншій сфері за ра­хунок ефективного використання накопичених людством знань. У законодавстві України цим проблемам надається ба­гато уваги. Унікальним у світовій практиці є той факт, що

стаття 17 Конституції України визначає справу забезпечен­ня інформаційної безпеки як одну з найважливіших функцій держави, справу всього українського народу.

Політика формування національного інформаційного простору

Мету політики формування інформаційного простору

можна сформулювати таким чином:

1. Забезпечення захисту інформаційного суверенітету Ук­
раїни, зокрема, захисту національного інформаційного ресур­
су, а також захисту і контролю систем формування суспільної
свідомості в сучасних умовах інтернаціоналізації і гло­
балізації процесів, що відбуваються в інформаційній сфері.

2. Забезпечення реалізації конституційних прав грома­
дян, суспільства і держави на інформацію.

3. Забезпечення державним установам, підприємствам і
громадянам рівня інформаційної достатності для прийняття
рішень.

Завданням політики формування інформаційного простору є:

1. Виявлення, оцінка і прогнозування загроз безпеці
інформаційного простору, що можуть здійснюватися шля­
хом оперативного моніторингу інформаційної обстановки.

2. Виготовлення, координація і здійснення єдиної дер­
жавної політики в області формування інформаційного
простору.

3. Створення і експлуатація систем забезпечення безпеки
інформаційного простору.

4. Розробка, координація і здійснення єдиної державної
політики в області міжнародних інформаційних відносин,
зокрема в напрямку формування іміджу держави.

Виходячи із цілей і завдань політики формування інфор­маційного простору, сформульованих вище, доречно виділи­ти чотири основних напрямки забезпечення безпеки національного інформаційного простору:

^1. Захист інформації, захист національних інформа­ційних ресурсів (авторське право, інтелектуальна власність). 29

Кудрявцева С.П., Колос В.В.

Міжнародна інформація

2. Законодавчо-нормативне забезпечення захисту інфор­
мації (розробка законодавчих актів в області захисту
інформації, забезпечення нагляду за виконанням законодав­
ства з боку правоохоронних органів, забезпечення судового
захисту безпеки інформації).

3. Організаційно-технічне забезпечення інформаційної
достатності.

4. Здійснення інформаційної експансії у світовий інформа­
ційний простір з метою забезпечення національних інтересів.

Міжнародні відносини в галузі інформації

Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових докумен­тах зазначена така особливість інформації як належність її до специфічного ринку товарів. Міжнародні відносини в га­лузі інформації підпадають під регулятивні дії загально виз­начених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили.

Нижче наведено список міжнародних правових доку­ментів, які регулюють інформаційні відносини:, > документи, які розглядають загальні принципи і норми

у сфері обміну інформацією;

>• документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо;

> документи, які розглядають інформацію як продукт;

> документи, які забороняють розповсюдження
інформації;

> пакет документів «міжнародні договори про інфор­
маційну власність».

Документи, які є головними в міжнародних відносинах щодо інформації:

> Міжнародна конвенція про використання радіомовлен­
ня в інтересах миру (1932 p.).

> Конвенція про запобігання обігу порнографічних ви­
дань та торгівлі ними (1923 р.) — найдавніша міжна­
родна конвенція в галузі інформації. Вона закликає

ЗО

держави до знищення та запобігання обігу порно­графічних видань.

> Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими
матеріалами освітнього та наукового характеру
(1948 p.).

> Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 p.).

> Конвенція про обмін урядовими документами та
офіційними виданнями між державами (1958 p.).

> Регламент міжнародного союзу електронного зв'язку
(1972 р).

> Міжнародна конвенція електронного зв'язку (1982 p.).

Проблеми використання і передачі інформації регламен­товані також в міжнародних документах, які мають реко­мендаційну силу:

> Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового
зв'язку (1972 p.).

> Другий розділ заключного акта ОБСЄ (1975 p.).

> Принципи телевізійного мовлення (1982 p.).

> Резолюція ООН про інформацію на службі людству
(1996 p.).

Про права людини на інформацію записано в таких доку­ментах:

> Загальна декларація прав людини (ст. 19).

> Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра­
ва (ст. 20).

> Європейська конвенція про права людини.
X Американська конвенція про права людини.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини, можна визначити доку­менти, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і во­ни входять до національного законодавства кожної держави).

До таких документів належать:

>• Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 — засудження пропаганди агресив­них війн.

2**

Дата добавления: 2015-08-18