Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні поняття курсу.

Читайте также:
  1. III. Поняття, ознаки та функції правових пільг
  2. IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
  3. IV. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФУНКЦІЇ ПРАВОПОРЯДКУ
  4. IV. Права людини: поняття та структура
  5. VI. Поняття юридичного обов’язку
  6. Антропогенний вплив на кругообіг основних біогенних елементів. Тепличний ефект. Кислотні дощі. Евтрофікація. Поняття ноосфери.
  7. Б) поняття, ознаки види колізійних норм.

Базовими для курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є поняття «мова» і «мовлення». У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення.

1. Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження.

2. Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване - викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету.

3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова.

4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне.

5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне.

6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж - лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена.

7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом.. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом».

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури.

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Номінативна функція мови. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г. Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер:

-Мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку;

-- мова Г.Квітки-Основ”яненка – на харківську тощо.

Тарас Шевченко першим „піднісся до розуміння систетичності і соборності” літературної мови.

Українська мова – слов”янська мова. Українська мова належить до східної групи слов’янських мов і функціонує як національна мова українського народу в Україні. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях.

Важливо розрізняти поняття «загальнонародна, національна мова» та «літературна мова», «державна мова». Літературна мова є вищою формою вияву національної мови. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Це одна з форм національної мови, що існує поряд з іншими її формами – діалектами (територіальними, соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Головні ознаки ЛМ – її основоположний характер, стабільні літературні норми в граматиці, лексиці, вимові, а також наявність розгалуженої системи стилів. Вона є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови – це історично сформований, вироблений літературною традицією, і суспільно усвідомлений стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми закріплені в словниках, граматиках, довідниках.

Виділяють такі структурно-мовні типи норм:

1) орфоепічні норми (вимова);

2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);

3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8) орфографічні норми (написання слів);

9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.

Одним із показників досконалості кожної літературної мови є сталість норм. Цьому не суперечить така риса норми, як історична змінність. У ході розвитку літературних мов на зміну застарілим явищам приходять нові, проте історична змінність норми поєднується з її відносною стабільністю, без якої було б неможливе повноцінне існування мови.

Літературна норма використовується як основа регламентації, упорядкування та уніфікації загальнонародної мови і впроваджується суспільством у масове користування через систему освіти, культури, засоби масової комунікації. Опанування норм літературної мови (орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, лексичних, граматичних, стильових і стилістичних та ін.) сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак.

  1. Мова права як різновид літературної мови.

Сучасну українську літературну мову наповнюють різновиди, поширені у певній сфері суспільства: мова політики, мова преси, театру тощо. Чільне місце в її системі займає мова права.

Мова права — різновид літературної мови, який спрямований на передачу правової інформації.

Мову права вивчає юридична лінгвістика – міждисциплінарна галузь знань про взаємозв’язок мови і права, мовні засоби вираження правових понять і категорій, мовностилістичні ресурси у сфері правової комунікації.

Мова права має специфічні ознаки, за якими її відрізняють від інших професійних різновидів літературної мови: правова сфера функціонування, наявність структури, виконання специфічних функцій у суспільстві; дві словесні форми вираження правової інформації; наявність юридичної термінології; стильова розгалуженість.

Мова права має обмежену правовим життям сферу поширення у суспільстві: законодавство, судочинство, нотаріат, діловодство, юридична освіта і наука, правова публіцистика (система періодичних видань у галузі права, збірники наукових праць тощо).

Мова права має структуру, яку складають підмови: мова законодавства, мова судочинства, мова нотаріату, мова діловодства, мова юридичної освіти і науки, мова правової публіцистики.

Мова законодавства – різновид мови права, який є засобом зовнішнього вираження правових приписів у нормативно-правових актах (у законах).

Основне призначення мовизаконодавства – забезпечення письмово оформлення волі законодавця.. У мові законодавства норма права втілюється у правовий припис. Правовий припис – зовнішній вияв норми права, який містить державно владне веління. Інші підмови права у змістовому відношенні є другорядними, оскільки породжені мовою законодавства.

Мова права виконує специфічні функції у суспільстві: нормовиражальну (вираження норми права в мові), волевиражальну (вираження волі у нормах права), тлумачну (пояснення норми права за допомогою мови), регулятивну (регулювання стосунків між суб’єктами права за допомогою мови). Крім того, виконує і загальні функції мови.

Мова права має дві форми вираження правової інформації: усну (усні розпорядження, вказівки, накази, публічні виступи тощо) і писемну (реалізується у вигляді документування, письмових повідомлень преси, телебачення та ін.) правова інформація може передаватися невербальними засобами: жестами, сигналами та діями особи, що виражають її волевиявлення на встановлення правовідносин.

Мова права забезпечує називання правових понять за допомогою юридичних термінів та термінологічних сполук.

Юридичний термін – словесне позначення правового поняття.

Мова права послуговується термінами інших галузей науки, загальновживаними словами.

Мова права характеризується стильовою розгалуженістю. У її межах функціонують офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, розмовний стилі. Кожен із них має свої функціональні ознаки, підстилі, жанри, систему мовних засобів.

 


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 154 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Краткая физико-географическая характеристика трассы. | Эквивалентный ветер по маршруту. | Додаткова література до курсу | Функціональні стилі сучасної української літературної мови. | Генеза розвитку офіційно-ділового стилю. | Призначення, сфера поширення офіційно-ділового стилю. Підстилі і жанри офіційно-ділового стилю. | Характерні риси офіційно-ділового стилю | Тема 3. Поняття тексту, його види | Види текстів службових документів | Структура тексту службового документа. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Тема 1. Українська мова професійного спрямування як навчальна дисципліна| Культура професійного мовлення правника.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)