Теми рефератів.

1. Роль політики у вирішенні національних проблем.

2. Інтернаціоналізм і його сучасне розуміння.

3. Проблеми становлення і розвитку української нації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Бойко Ю. Шлях націй. – К.,1992.

2. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення. – К.,1995.

3. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть?. – К.,1993.

4. Декларація прав національностей України // Інформаційний бюлетень Міністерства України у справах національностей, міграцій та культів. – 1995. - №5.

5. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.,1991.

6. Колодій А. Нація як суб’єкт політики. – Львів,1997.

7. Політологія /За ред. А.Колодій. – К.,2003.

7. Конституція України. – К.,1996.

8. Обушний М. Етнос і нація: проблеми ідентичності. – К.,1998.

9. Ребкало В. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні. – К.,1996.

10. Римаренко Ю. Національний розвій України. – К.,1995.

ТЕМА 24. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

(Лекція. 2 год.)

План

1.Сутність і основні параметри міжнародних від­носин і зовнішньополітична діяльність держави.

2.Основні міжнародні і регіональні організації.

3.Тенденції сучасного світового розвитку.

4. Україна в контексті міжнародних відносин.

Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональними організаціями, у процесі взаємодій яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

Головними суб'єктами міжнародних відносин на сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єд­нуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (00Н, МВФ, НАТО та ін.).

Типи таких організаційних структур мають різну мету, різні межі компетенції і різні правила гри. Вони поділяються: за геополітичним просто­ром — на всесвітні (МВФ, 00Н) і регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку — високорозвинуті (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада і т. д.), середньорозвинуті (напри­клад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і низькорозвинуті (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості — сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського Союзу, які мають спільні представ­ницькі та урядові структури і прямують до єдиної валютної та митної систем згідно з Маахстріхтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Сучасні процеси інтеграцій залежать від створення гомогенних політич­ної, правової, економічної та культурної систем.

Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяються на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. При цьому слід сказати, що ни­нішня національна держава охоплює одночасно весь спектр міжнародних відносин: є учасником багатьох міжнародних політичних, економічних і культурно-гуманітарних органі­зацій, підтримує дипломатичні відносини і має дипломатич­не представництво у більшості країн світу, підписує між­народні договори і дотримується певних міжнародних прин­ципів і норм у контексті як світових організацій, так і регіональних.

Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт. Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво.

Найперспективнішою є співпраця, що адекватно відпові­дає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних від­носин і називається стратегічним партнерством.

Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштаб­ний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сфе­рах суспільного життя.

Суперництво передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інте­ресу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і відносинах конфронтації.

Конфлікти на міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох або груп дер­жав. Вони можуть виражатися через денонсацію договорів, розрив дипломатичних стосунків, економічну блокаду, про­вокування внутрішньої дестабілізації шляхом інформа­ційних диверсій, терористичних актів, військових пере­воротів, громадянської і світової воєн.

Дата добавления: 2015-08-18