Жовтого князя у наш край впустили,

Більшої кари, і хотіли б, не знайшли.

Від голоду попухли малі діти,

Бліді та босі на траві паслись,

І рідна мати заривала їх в могили,

А мимо них вагони із зерном неслись.

Три з половиною мільйони заморили,

Та в цифрах не побачиш тих очей,

Котрі ясного сонечка жадали,

Але пішли у темряву ночей.

Ні, я не жив у ті часи й не можу знати,

Як то, молити смерть скоріш прийти.

Та знаю, що нам треба пам'ятати,

Ті очі, що нам сяють з темноти.

Дякую тóбі, моя юна Україно,

За те лиш дякую, що ти сьогодні є!

Живи віки, народе, вільний, сильний,

А кат твій у могилі уже давно гниє.

Року.

У пошуку

Я наодинці, сам з собою,

Та наче з шумною юрбою,

Не можу спокою знайти,

Бо у думках моїх лиш ти.

І ті думки як гайвороння,

Що прирікає на безсоння.

Дата добавления: 2015-08-05