Александров Игорь

Игорь Александров, журналист, главный редактор телекомпании ИРТК-ТОР (Славянск). Автор и ведущий программы "Без ретуши". Погиб в 2001 году после нападения неизвестных лиц. В деле Александрова преступников "находили" два раза, однако в первый раз дело завершилось оправданием сфальсифицированного "киллера" Юрия Вередюка, умершего через несколько дней после освобождения; во второй раз дело дошло до суда, но не продвигается ни на шаг.

О деле Игоря Александрова писалось и говорилось много. Версии выдвигались самые разнообразные — от предполагаемого "заказчика" Александра Лещинского до того же Юрия Вередюка. А судья из Славянска Иван Корчистый даже заявил, что дело Игоря Александрова никогда не будет раскрыто, поскольку в нем замешаны очень влиятельные лица. Мы предлагаем вашему вниманию версию, на наш взгляд, заслуживающую особого внимания. Совершенно неожиданно оказавшиеся в распоряжении авторов антологии документы, проливают свет на дело Александрова совершенно в ином ракурсе...

Итак, Вячеслав Синенко. Бывший милиционер Калининского РОВД г. Донецка. Человек, подозреваемый в организации и убийстве Ахатя Брагина. Сам Синенко утверждает, что его подставили люди Рината Ахметова, поскольку он вел с ахметовским кланом борьбу и был приговорен группировкой к смертной казни. Вячеслав Синенко утверждает, что к гибели Игоря Александрова имеет самое непосредственное отношение именно глава известного футбольного клуба. И, если Синенко говорит правду, то можно предположить, что нынешний изрядно затянувшийся судебный процесс над убийцами журналиста снова превратился в очередную фикцию. То есть группировка Рыбака, находящаяся сейчас на скамье подсудимых, вполне может оказаться очередными Вередюками в деле Александрова. В этом, кстати, уверена и вдова Игоря Александрова Людмила, уже давно переставшая ожидать чудес от правосудия...

ЗАЯВА

Я, Синенько В'ячеслав Васильович, являюсь підсудним за обвинуваченням у вбивстві кількох осіб та замаху на вбивство, що сталося 15 жовтня 1995 року, вибух на стадіоні "Шахтар".

Особисто я обвинувачуюсь у тому, що з корисливих мотивів з використанням вибухового пристрою, тобто способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчинив вбивство та замах на вбивство.

Дана справа с фальсифікованою і історія начебто моєї причетності до справи почалася ще в 1997 році, коли я дав інтерв'ю журналісту І. Александрову про корупцію серед працівників Донецької міліції та прокуратури. За такі мої дії вже тоді мене хотіли вбити, про що свідчить збройний напад на мене 5.08.98 року на моє життя. Та порушена з рештою кримінальна справа.

Моя смерть потрібна була Ахметову, бо я як працівник міліції затримав та мав всі підстави пред'явити обвинувачення одному з його бойовиків Рахманову. Затриманий Рахманов був відпущений на волю по вказівці прокурора донецької області Васильєва.

Під час перебування в лікарні про деталі цього злочину та осіб причетних до інших злочинів в Донецьку високопосадовців на обласному рівні я розповів журналісту І. Александрову, той опублікував матеріал, через що, як я вважаю, і загинув.

Дата добавления: 2015-08-05