Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Походження права. Мононорми

Читайте также:
  1. II. Предмет и метод банковского права. Банковские правоотношения.
  2. IV. Гуманизм и теория права. Концепция
  3. IV. Реализация и применение права. Правосудие
  4. IV. Реализация и применение права. Правосудие
  5. IV. Реализация и применение права. Правосудие
  6. Антропосоціогенез. Єдність походження людини та виникнення суспільства.
  7. Види тлумачення за суб'єктами. Офіційне і неофіційне тлумачення. Різновиди офіційного тлумачення права.

У будь-якому історичному суспільстві для підтримання в ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Регулювати — значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, уводити їх діяльність у певні рамки. Розрізняють два види соціального регулювання: індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретному випадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил — зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки). Поява нормативного соціального регулювання послужила якісним поштовхом до становлення (виникнення та розвитку) права.

У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм, що спираються на звичай.

Норми-звичаї ґрунтувалися на природно-природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім'ї. Це були «мононорми», тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.

Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу.

В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався примус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені та ін.).

У первісному суспільстві переважав такий засіб охорони звичаю, як «табу» — обов'язкова і незаперечна заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлюбів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозволяння та позитивне зобов'язування (лише в зародковій формі). Дозволяння мали місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Позитивне зобов'язування мало на меті організувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ, виготовлення Знарядь та ін.



Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов'язування), які перетворилися на звичайні засоби регулювання первіснообщинного життя — витоки формування права.

(Сучасне праворозуміння розвивається не без впливу етики, де намітився новітній варіант ієрархії цінностей у вигляді етики відповідальності. Суть нового підходу у висуванні в системі цінностей на перший план не таких цінностей, як свобода і справедливість, а цінності відпові­дальності людини за своє майбутнє. При цьому принцип відповідальності виступає як вимога максималізації відповідальності як інтегративної цінності на всі можливі перспективи: як часові (думай не лише про сьогоднішній день), так і загальнолюдські (думай не лише про себе і своїх близьких). Сформовано імператив відповідальності: роби так, щоб забезпечити сприятливе майбутнє тому інтегральному цілому, до якого ти належиш [13, 322]

Загрузка...

Особливості сучасного праворозуміння зумовлені змінами у співвідношенні права і держави в руслі правового світогляду, що породив дві тра­диції в розумінні цього співвідношення і, у зв´язку з цим, існування двох різних концепцій: правової держави і правління (верховенства) права.

Нині розгляд питань праворозуміння не може відбуватися без врахування конфліктного призначення права.При цьому важливо зважати на визнання всезагальності соціального конфлікту, його існування у всіх сферах суспільного життя, до того ж необхідно відійти від традиційно-юридичних підходів до конфліктів як небажаних явищ, і враховувати їх позитивне значення [14, 26-29]. Звернемо увагу на негнучкість юридичних шляхів попередження конфліктів, хоча право здатне впливати на причини конфлікту, його виникнення (конфліктну ситуацію), розвиток і вирішення, не говорячи вже про наслідки конфлікту. Мабуть, у цій парадигмі праворозуміння можуть бути розкриті специфічні риси права, пов´язані з визнанням всезагальності конфліктів, а також їх корисності та необхідності.

При вирішенні питання про парадигми праворозуміння в епоху постмодерну неможливо обійтись без релігійного виміру права, оскільки справедливо відмічено, що у праві зберігається не лише традиція, а й віра у Всевишнього, який освічує шлях права в соціальному світі. При цьому «принцип свободи, який сьогодні захищено інститутами прав людини, повинен бути гармонізований з мораллю та вірою» [15, 103].-Оборотов Ю.)

Міжнародна правова система представляє собою цілісну сукупність правових

норм міжнародного походження, міжнародних органів і організацій, а також

міжнародно-правової свідомості, які забезпечують в процесі юридичної

практики врегулювання виходячих за межі національних границь суспільних

відносин, які виникають між субєктами світового співтовариства.

Структура міжнародної правової системи — це стійка єдність елементів

правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Складові правової системи:

: 1. Сукупність правових норм, принципів та інститутів, певним чином структурованих, які об'єднані поняттями "право", "система права" (нормативний бік правової системи).

2. Сукупність правових поглядів, ідей, уявлень, властивих даному суспільству — правовий менталітет, правова культура, правова свідомість (ідеологічний елемент правової системи).

3. Сукупність правових установ — правотворчих, правозастосов-чих, правоохоронних, науково-дослідних Tg інших, без діяльності яких не могли б бути створені та реалізовані на практиці норми права (організаційний елемент правової системи).

4. Правотворчість, реалізація права, правове мислення, тобто все те, в чому виражається юридична активність (діяльнісний елемент правової системи як системи функціонуючої).

5. Правопорядок як кінцевий результат функціонування правової системи (елемент, що виражає інтегративну властивість правової системи).

Узагальнюючи, можна дати таке визначення правової системи — це сукупність всіх явищ правової дійсності, що незалежно від розмаїття видових характеристик (мета, функції, зміст) мають єдину субстратну природу, вивчаються правничою наукою, та яка (сукупність) включає в себе як компоненти — підсистеми: право як інсти-туційне утворення, функціонуючі установи, правовий менталітет суспільства та правопорядок як інтегративний стан (властивість) та результат взаємодії перелічених елементів.

Стосовно кожної окремої країни всі перелічені явища правової дайсності охоплюються пон; тям "національної правової системи".

СТАТУТНЕ ПРАВО - -1) Сукупність норм, що містяться у статутах, які діють у країнах англо-сакс. системи права поряд із загальним правом. Термін «статутне право» виник у Великобританії в 16 ст. Вживається також в юрид. теорії та практиці деяких країн, де прийнято брит, конст. модель. С. п. — частина права, яка утворюється законодавчими органами на противагу звичаєвому праву і прецедентному праву та актам, які приймаються органами виконавчої влади. Характерною рисою С. п. Великобританії є його фрагментарність. Хоча роль С. п. є вагомою, воно не претендує на вироблення заг. принципів. У широкому розумінні — С. п. включає в себе найважливіші акти англ. права допарлам.періоду, прийняті в різні роки та епохи (передусім Велику хартію вольностей 1215), акти делегованого законодавства, а також правові акти, які приймаються авт. установами, зокрема англіканською церквою. Єдиних критеріїв, на основі яких той чи ін. статут можна було б віднести до числа конституційних, не існує. Це зумовлено тим, що всі статути Великобританії мають рівну юрид. силу, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування.

2) У США — писані конституції, кодекси та ін. законодавчі акти.

Як відмічалося раніше, англійське загальне право – це право судової практики. Суди не тільки застосовують норму права, але і створюють їх. Правила (норми), що містяться у судових рішеннях, повинні застосовуватися і надалі (інакше буде порушена стабільність загального права).

Реально ж правило прецеденту, що зобов’язувало англійських суддів дотримуватися попередніх рішень, чітко увійшло у судову практику лише з першої половини ХІХ століття. З цього часу чітко формулюється принцип обов’язкового дотримання прецеденту. Втіленню цього принципу історично сприяли Акти про судоустрій 1873-1875р.р. (введення більш чіткої судової системи) і підвищення якості збірників прецедентного права.

Якщо прецедентне право – це рішення судів, що є джерелами права, то судовий прецедент – це рішення суду по конкретній справі, яке містить юридичну норму і є обов’язковим при розв’язанні усіх наступних аналогічних справ.

Рішення, які містять юридичну норму (загальнообов’язкове правило поведінки), діють так само, як і норми законодавства. Це відбувається на підставі принципу "всі майбутні справи повинні розглядатися так, як і аналогічні попередні справи".

Існує два види прецедентного права: 1) загальне прецедентне право; 2) прецедентне право, що тлумачить діюче законодавство.

Рішення загального прецедентного права є окремим, незалежним від законодавства джерелом права (наприклад, у договірних відносинах). Рішення прецедентного права, що тлумачить нормативно-правові акти є джерелом права, яке вносить доповнення до діючого права (містить додаткову норму права). Вони є похідними від законодавства, яке тлумачать.

У англійському праві правило прецеденту розкривається доктриною через такі положення: 1) рішення, прийняті Палатою Лордів є обов’язковими прецедентами для всіх судів; 2) рішення Апеляційного суду є обов’язковим для нижчих судів і для самого Апеляційного суду (крім кримінальних справ); 3) рішення високого суду є обов’язковим для нижчих судів. Інші суди прецеденту не створюють. Щоб зрозуміти, що є обов’язковим прецедентом серед судових рішень, які за юридичною природою є актами застосування права, необхідно розглянути форму англійських судових рішень.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 848 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Система юриспруденції | Методологія юриспруденції | Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права | Загальнонаукові методи пізнання держави і права | Громадська думка та соціологія права | Колективні суб'єкти правових відносин | Поняття та види систематизації законодавства. | Правосвідомість | Антиподи правової культури. | Мовне тлумачення. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Спеціальні та власні методи правознавства| Канонічне право Церковне законодавство Української Церкви

mybiblioteka.su - 2015-2017 год. (0.04 сек.)