Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття і види обмежень при проходженні державної служби

Читайте также:
  1. Види туризму. Поняття рекреаційного туризму як виду оздоровчо-рекреаційної рухової активності
  2. Вина: поняття і форми
  3. Відлучення від богослужби 1-9; осквернення воєнного табору 10-15; охорона ізраїльтян 16-26
  4. Державна підтримка суб’єктів господарювання: поняття, види та засоби. Заохочення малого підприємництва.
  5. Державно-приватне партнерство: поняття, принципи та форми.
  6. Звільнені від військової служби 1-9; спосіб ведення війни 10-18; облога 19-20
  7. Зняття карантинних обмежень

Як зазначалося вище, стосовно державних службовців чин­ним законодавством передбачаються два види обмежень, у тому числі й обмеження при проходженні державної служби (стаття 16 Закону «Про державну службу). Указана стаття за своїм змістом має відсильний характер, оскільки в ній перед­бачається, що державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Таким чином основний перелік діянь, які станов­лять обмеження для державного службовця, передбачається в названому законі. Перш за все державний службовець не має права вчиняти корупцію і корупційні діяння.

Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Вона характе­ризується наступними основними ознаками:

—може здійснюватися тільки особами, уповноваженими на
виконання функцій держави;

—дане діяння пов'язане з протиправним використанням осо­бами, уповноваженими на виконання функцій держави,
наданих їм повноважень;

—така діяльність має на меті одержання матеріальних благ,
послуг, пільг та інших переваг.

Визначення корупційного діяння, на відміну від корупції, в статті 1 Закону «Про боротьбу з корупцією» не дається, а тільки вказується які діяння є такими:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на вико­нання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за фак­тичну (дійсну) вартість. Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за даних обставин (у тому числі такий, що надійшов без відома державного службовця), а також вар­тість незаконно одержаних послуг, підлягають стягненню в дохід держави. Особливістю даного діяння є те, що уповнова­жена особа одержує матеріальні блага, послуги тощо з вико­ристанням певних «полегшень», на які вона не має права. Таке «полегшення» може бути у формі одержання чи придбання їх за ціною, яка є істотно нижчою за фактичну вартість. Чинне законодавство не передбачає визначення терміну «фактична вартість». Визначення дається у постанові Пленуму Верховно­го Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. «О практике при­менения судами законодательства, регулирующего право собст­венности граждан на жилой дом»1, згідно з яким «під дійсною вартістю житлового будинку мається на увазі грошова сума, за яку будинок може бути проданий в даному населеному пункті або місцевості на час розгляду справи у суді». Незаконне одержання предмету або послуги може бути здійснене «із рук в руки», або ж через членів сім'ї, через третіх осіб або іншим способом. При цьому спосіб і обстановка прийняття предметів і послуг не має значення для визнання діянням корупційним. Водночас, не може бути визнано корупційним одержання осо­бою, уповноваженою на виконання функцій держави, винаго­роди, премії, інших матеріальних благ у зв'язку із викладаць­кою, творчою, науковою діяльністю або медичною практикою (наприклад, одержання гонорару за опубліковану книгу, заро­бітну плату за лекції, плату за консультації тощо);

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, неру­хомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством. Даний пункт відрізняється від наведеного вище тим, що в ньому мова йде про одержання кредитів, позичок тощо з використанням пільг або переваг, які взагалі не передбачені чинним законодавством (на відміну від попереднього, в якому мова йшла про те, що такі пільги передбачені чинним законодавствам, але не передбачені для даної особи). Кредит — це гроші, цінності або товар, які надаються іншій особі на умовах повернення і, як правило, з оплатою процентів за це. Позичка — це гроші або речі, визна­чені родовою ознакою, які передаються зайомщику заимодавцем у власність за умови повернення такої ж суми грошей або такої ж кількості грошей того роду і якості. Для окремих категорій осіб чинним законодавством передбачаються пільги і переваги при одержанні кредитів або позичок (наприклад, законами «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від нас­лідків Чорнобильської катастрофи», «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», «Про сприяння і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та ін.). Інші пільги та переваги, не передбачені чинним законодавством, не можуть бути підставою для придбання державним службов­цем матеріальних благ або послуг.

Корупція і корупційні діяння мають за мету одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Матеріаль­ні блага — це речі, предмети, які здатні дати достаток, мате­ріальний добробут, задовольнити меркантильні інтереси. Під послугами розуміють діяльність щодо надання побутових зруч­ностей, які вимагають матеріальних затрат (ремонт квартири, будівництво дачі, пошив одягу тощо). Пільги — це вигоди, полегшення, які надаються особам, уповноваженим на вико­нання функцій держави, як виняток із загальних правил, пов'я­заних з можливістю одержати матеріальні блага або послуги, або з можливістю уникнути матеріальних затрат. Чинне зако­нодавство не передбачає переліку інших переваг. Як правило, до них відносять переваги, не названі вище, привілеї, виключні права на дещо, які здатні задовольнити матеріальні інтереси осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Важливим є питання щодо визначення переліку тих осіб, які можуть бути суб'єктами корупції. Закон «Про боротьбу з корупцією» визначає, що такими особами є особи, уповноважені на виконання функцій держави. До таких осіб відносяться:

—державні службовці;

—посадові особи місцевого самоврядування, діяльність яких
спрямована на здійснення повноважень місцевого само­
врядування;

—народні депутати України, депутати Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищ­
них, міських, районних, обласних рад.

Посадові особи, які не відносяться до державних службов­ців, не можуть бути суб'єктами корупції і корупційних діянь (наприклад, директор школи, ректор університету та ін.).

Стаття 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбачає вичерпний перелік діянь, які є обмеженнями для державних службовців. Так, державний службовець або інша особа, упов­новажена на виконання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізич­ним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг з метою незаконного одержання за це мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Сприяння — це надання допомоги, яка стає причиною для виникнення, розвитку чи припинення певних відносин або діяльності. Воно може ви­ражатися у діях державного службовця, спрямованих на надан­ня допомоги підприємцю в одержанні ним ліцензії в порушення порядку, передбаченого чинним законодавством; наданні йому допомоги у реєстрації або перереєстрації тощо.

Використання службового становища може проявлятися у тому, що особа упoвнoвaжeнa на виконання функцій держави, здійснює ті чи інші дії в межах своїх повноважень і з викорис­танням авторитету того державного органу, в якому вона здій­снює свою діяльність, або з використанням своїх службових зв'язків для вирішення конкретної справи неслужбового харак­теру, наприклад, надає протиправну допомогу у легалізації під­приємницької діяльності. Під підприємницькою діяльністю ро­зуміють безпосередню, самостійну, систематичну, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єк­ти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законо­давством;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім нау­кової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної прак­тики). Дане обмеження не поширюється на депутатів сільсь­ких, селищних, міських, районних, обласних рад, які здійсню­ють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

Визначення поняття «підставна особа» чинним законодавст­вом не передбачене. Виходячи із змісту статті 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» підставною особою можна вважати посередника, на якого покладається виконання певних юридич­них дій без належного юридичного оформлення його відносин з особою, яка виконує функції держави.

Державному службовцю заборонено виконувати роботи на умовах сумісництва. Під сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної ро­боти час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, органі­зації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом:

—літературна робота, в тому числі робота по редагуванню,
перекладу та рецензуванню окремих творів, яка оплачу­ється з фонду авторського гонорару;

—технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з
разовою оплатою праці;

—педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі
не більш як 240 годин на рік;

—виконання обов'язків медичних консультантів установ
охорони здоров'я в обсязі не більш як 12 годин на місяць
з разовою оплатою праці;

керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і
вищих навчальних закладах науковців та висококваліфіко­ваних спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та учбових закладів, з оплатою їхньої праці з роз­рахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспіран­том; завідування кафедрою висококваліфікованими спеціа­лістами, у тому числі тими, що займають керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 годин на навчальний рік;

-проведення консультацій науковими працівниками науко­
во-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних
закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними
спеціалістами органів охорони здоров'я в лікувально-про­філактичних установах в обсязі до 240 годин на рік з
погодинною оплатою праці;

-робота за договорами провідних наукових, науково-педа­гогічних і практичних працівників по короткостроковому
навчанню кадрів на підприємствах і в організаціях;

-робота без зайняття штатної посади на тому самому під­приємстві, в установі, організації, виконання учителями
середніх загальноосвітніх та викладачами професійних
навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів
обов'язків по завідуванню кабінетами, лабораторіями і
відділеннями, педагогічна робота керівних та інших пра­цівників навчальних закладів, керівництво предметними
та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчан­ням та практикою учнів і студентів, чергування медичних
працівників понад місячну норму робочого часу і т. ін.;

-робота учителів і викладачів середніх загальноосвітніх,
професійних та інших навчально-виховних закладів, а та­кож вищих навчальних закладів, прирівняних до них по
оплаті праці працівників, концертмейстерів і акомпаніато­рів навчальних закладів з підготовки працівників мистецтв
та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчаль­них закладів, у тому самому навчальному закладі понад
установлену норму навчального навантаження, педагогіч­на робота та керівництво гуртками в тому самому навчаль­ному закладі, дошкільному виховному, позашкільному нав­чально-виховному закладі;

• переписування нот, яке виконується за завданнями під­приємств;

—організація та проведення екскурсій на умовах погодинної
або відрядної оплати праці, а також супроводження ту­ристських груп у системі туристично-екскурсійних установ
профспілок;

—інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основ­
ній роботі працівник працює неповний робочий день і від­повідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо
оплата його праці по основній та іншій роботі не перевищує
повного окладу (ставки) за основним місцем роботи;

—виконання обов'язків, за які установлена доплата до окла­ду (ставки) в процентах або в українських карбованцях.

Водночас, стаття 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» доз­воляє особі, яка виконує функції держави, займатися науковою, викладацькою, творчою діяльністю та медичною практикою. Чинне законодавство не передбачає визначень даних понять, однак на підставі основних положень законів «Про освіту» від 23 березня 1996 р., «Про вищу освіту», Основ законодавства про охорону здоров'я від 11 листопада 1992 р. (з наст. змін, і доповн.), можна визначити, що наукова діяльність — це діяльність осіб, які мають відповідну освіту, пов'язана з роз­робкою системи знань про закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, окремих галузей знань тощо.

Під викладацькою діяльністю слід розуміти діяльність щодо забезпечення всебічного розвитку учнів, студентів, слухачів, курсантів, аспірантів, ад'юнктів і докторантів; формуванню у них загальнолюдської моралі; освоєнню ними визначеного сус­пільними, національно-культурними запитами обсягу знань про природу, людину, суспільство; фізичному удосконаленню; одер­жанню ними професії; підвищенню їхньої виробничої кваліфі­кації; забезпеченню фундаментальної наукової, загальнокультур­ної, спеціальної практичної підготовки і перепідготовки.

Творча діяльність — це діяльність у сфері літератури, театрального, музикального, хореографічного, циркового, обра­зотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, архітектури,

кінематографії, журналістики, дизайнерської, науково-дослідної та іншої діяльності, спрямованої на розвиток культури.

Медична практика є однією з чотирьох видів діяльності, якою може займатися державний службовець. Вона являє собою діяльність особи, яка має відповідну спеціальну освіту і відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, пов'язана з профі­лактикою захворювань, обстеженням, діагностуванням, ліку­ванням пацієнтів, проведенням медико-біологічних експеримен­тів, медичної експертизи і патологоанатомічних розтинів, а також діяльність особи, якій, як виняток, в установленому законом порядку, дозволена робота у сфері народної і нетра­диційної медицини.

Особливістю вищеназваних видів діяльності є те, що в біль­шості випадків, для того, щоб займатися ними, необхідно мати відповідну ліцензію, зокрема:

—на здійснення медичної практики, в тому числі судово-ме­дичної та судово-психіатричної експертизи — Міністерства
охорони здоров'я України;

—на діяльність щодо надання послуг для одержання загаль­ної середньої освіти — Ради міністрів АРК, обласної,
Київської і Севастопольської міської державної адмініст­рації; професійної освіти — Міністерства освіти і науки
України тощо;

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний служ­бовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), які належать державі, та представляти інтереси держа­ви в раді товариства (спостережній раді) або ревізійної комісії
господарського товариства, через представника або підставних
осіб до складу правління чи інших виконавчих органів під­приємств, кредитно-фінансових установ, господарських това­риств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, які
здійснюють підприємницьку діяльність. Дане обмеження не по­ширюється на депутатів сільських, селищних, міських, район­
них, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження,
не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю;

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації,
надання якої передбачено правовими актами, умисно затри­мувати її, надавати недостовірну або неповну інформацію. Під інформацією Закон «Про інформацію» розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбу­ваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової кому­нікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадя­нам, державним органам та юридичним особам.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяєть­ся на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерцій­ного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничо­го, банківського, комерційного та іншого інтересу і не пору­шує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії «конфіденційна», та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встанов­лено Верховною Радою України за поданням Кабінету Мініст­рів України (з питань статистики, екології, банківських опера­цій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відо­мості, які становлять державну та іншу, передбачену законом, таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:

—інформацію, визнану у встановленому порядку держав­ною таємницею;

—конфіденційну інформацію;

—інформацію про оперативну і слідчу роботу органів про­куратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у
тих випадках, коли її розголошення може зашкодити
оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, пору­
шити право людини на справедливий та об'єктивний
судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або
здоров'ю будь-якої особи;

—інформацію, яка стосується особистого життя громадян;

—документи, які становлять внутрішньовідомчу службову
кореспонденцію (доповідні записки, переписка між під­
розділами та ін.), якщо вони пов'язані з розробкою на­
пряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і
передують їх прийняттю;

—інформацію, яка не підлягає розголошенню згідно з іншими
законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої
звернено запит, може не надавати для ознайомлення доку­мент, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розго­лошенню на підставі нормативного акта іншої державної
установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не
має права вирішувати питання щодо її розсекречення;

—інформацію фінансових установ, підготовлену для контроль­
но-фінансових відомств.

За необгрунтовану відмову від надання відповідної інформа­ції; надання інформації, яка не відповідає дійсності; несвоєчас­не надання інформації; навмисне приховування інформації тощо, яка не охоплюється вище названим переліком, чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Крім вищеназваних загальних для всіх державних службов­ців обмежень, стаття 5 Закону «Про боротьбу з корупцією»

передбачає також і спеціальні обмеження, які стосуються тіль­ки посадових осіб.

Так, державний службовець, який є посадовою особою, не має права також:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізич­ним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоеконо­мічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою неза­конного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. У даному випадку мова йде тільки про діяння, які вчиняє державний службовець, використовуючи своє служ­бове становище. Якщо особа, яка виконує функції держави, сприяє фізичним і юридичним особам у здійсненні ними зов­нішньоекономічної або іншої діяльності, передбаченої даним пунктом, без використання свого службового становища, а шляхом надання порад або консультацій з використанням своїх знань у тій чи іншій галузі діяльності, і вони не мають харак­теру підбурювання до скоєння правопорушення, то такі діяння не будуть визнаватися правопорушенням.

Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності дається в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким вона являє собою діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території Укра­їни, так і за її межами. Посадова особа може сприяти у здійснен­ні зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи своє служ­бове становище шляхом безпідставного розширення в інтересах певних юридичних або фізичних осіб експортних або імпортних квот; видачі експортних або імпортних ліцензій; надання допомо­ги у переказі валютних засобів за межі України тощо.

Чинне законодавство не передбачає визначення поняття кре­дитно-банківської діяльності. Відповідно до статті 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» (від 7 грудня 2000 р.) банківська діяльність — це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ве­дення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Вказаний пункт статті не передбачає переліку діянь, що складають об'єктивну сторону інших діянь, які також належать до обмежень щодо посадової особи. Під іншою діяльністю слід розуміти господарську діяльність, окрім зовнішньоекономічної і кредитно-банківської, яка уже передбачена даною статтею. В юридичній літературі до іншої діяльності відносять діяльність у сфері приватизації державного майна, землі і житлового фон­ду; у сфері виборчого процесу; реєстрації політичних партій та інших об'єднань громадян; нагородження державними нагоро­дами; присвоєння їм почесних звань і присудження почесних премій; вирішення міжконфесійних протиріч; укладення міжна­родних договорів; визначення правового статусу певних видів державних службовців та інших осіб; здійснення паспортного і дозвільного контролю тощо. Чинне законодавство не перед­бачає єдиного і вичерпного переліку таких видів діяльності;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів або посадо­вих осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повно­важень. Посадовим особам забороняється не тільки працювати в інших державних органах на умовах сумісництва, але й втру­чатися у діяльність інших державних органів або посадових осіб. Таке втручання є неправомірним, якщо воно ставить на меті перешкодити державним органам і посадовим особам цих органів виконувати свої повноваження. Даний пункт забороняє не будь-яке втручання, а тільки неправомірне втручання, оскіль­ки може мати місце і правомірне втручання (наприклад, коли керівник вищого органу дає відповідне доручення керівникові нижчого органу щодо виконання ним своїх повноважень). Неправомірне втручання може проявлятися у таких діяннях, як: шантаж, погроза, підкуп, умовляння тощо. Іншими держав­ними органами в даному випадку є ті державні органи, в яких дана посадова особа не працює. Посадова особа не вправі втручатися у діяльність не тільки інших державних органів, але й у діяльність посадових осіб. При цьому, мова йде як про посадових осіб іншого державного органу, так і про посадових осіб державного органу, в якому працює винний.

В ряді випадків, за втручання у діяльність інших державних органів або посадових осіб, чинним законодавством передбача ється не тільки адміністративна відповідальність (як це має місце в даному випадку), але й кримінальна відповідальність. Зокрема, за втручання у діяльність працівника правоохоронно­го органу (ст. 343 КК України), судових органів (ст. 376 КК України) передбачається кримінальна відповідальність;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного орга­ну, діяльність якого він контролює. Суб'єктом даного проступку може бути не будь-яка посадова особа, а тільки та, яка, відпо­відно до своїх повноважень, здійснює контрольні функції. Чинне законодавство не передбачає переліку посадових осіб, уповнова­жених на здійснення таких функцій. Як правило, контрольні повноваження обумовлені компетенцією державного органу, в якому працює дана особа, та колом її посадових повноважень.

Державний контроль можуть здійснювати такі державні органи, як: Верховна Рада України (парламентський контроль), Президент України (президентський контроль), органи вико­навчої влади (відомчий контроль), судові органи (судовий конт­роль). Для більшості державних органів здійснення державного контролю не є їхньою основною функцією. Поряд із цим ряд державних органів створюються саме для здійснення контроль­них функцій: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України і т. д.

Найбільш представленим в суб'єктному плані є контроль органів державної виконавчої влади, який здійснюють понад 40 суб'єктів: органи внутрішніх справ (міліція); прикордонні вій­ська України; органи державного пожежного нагляду; органи за­лізничного транспорту; органи морського і річкового транспорту; органи морського транспорту; органи річкового транспорту; Го­ловна державна інспекція України з безпеки судноплавства; Дер­жавна інспекція по маломірних суднах України; органи повітря­ного транспорту; органи автомобільного транспорту та електро­транспорту; органи Міністерства праці та соціальної політики України; органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі охорони праці; органи Державного комітету Украї­ни з нагляду за охороною праці; органи державного геологічного контролю; органи Держатоменергонагляду; митні органи; органи державної контрольно-ревізійної служби; органи державної по­даткової служби; Національний банк України; військові комісаріати; військова інспекція безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України; органи державної санітарно-епідеміологічної служби; органи державного ветеринарного контролю; органи земельних ресурсів; органи державної служби з карантину рос­лин; органи державного контролю у насінництві; органи виконав­чої влади в галузях водного господарства, геології та використан­ня надр; органи охорони водних ресурсів; органи рибоохорони; органи лісового господарства; органи мисливського господарства; органи Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України; органи Державної інспекції електрозв'язку Адміністрації зв'язку України; органи держсільтехнагляду; органи, які здійснюють державний пробірний конт­роль; органи Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України; органи державної статистики; органи вико­навчої влади у сфері захисту прав споживачів; органи Держав­ного комітету України у справах захисту прав споживачів; орга­ни державного контролю за цінами; інспекції державного архі­тектурно-будівельного контролю; органи виконавчої влади у сфе­рі стандартизації, метрології та сертифікації; органи державного контролю якості лікарських засобів та ін.

Окрім державного контролю спеціально уповноваженими на те державними органами здійснюється адміністративний на­гляд: за безпекою дорожнього руху (ДАІ), пожежний нагляд (інспекція пожежного нагляду МНС), санітарно-епідеміологіч­ний нагляд (СЕС), геодезичний нагляд тощо;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів або рішень. Даний пункт передбачає протиправність надання не любих переваг, а тільки незаконних переваг фізичним або юридичним особам. Переваги — це матеріальні або інші вигоди, привілеї, виключення з правил, пільги. Незаконними є ті переваги, які не передбачені чинним зако­нодавством.

Під правовим актом в юридичній науці прийнято розуміти юридичний документ, прийнятий компетентним держаним органом, в якому передбачаються обов'язкові правила поведінки, які забезпечуються державою. Важливо зазначити, що в дано­му пункті мова йде не про всі правові акти, а тільки про нор мативно-правові, тобто акти, які встановлюють загальні прави­ла поведінки, розраховані на багаторазове використання і не мають персоніфікованого характеру. Дане положення не поши­рюється на індивідуальні акти (наприклад, наказ про прийнят­тя на роботу, розпорядження про присвоєння рангу тощо). Одним із видів нормативно-правових актів є рішення, тобто письмове або усне волевиявлення держаного органу або поса­дової особи, яке має правові наслідки (наприклад, рішення керівника державного органу щодо проведення наради, рішен­ня про основні напрями розвитку м. Одеси тощо).

Підготовка нормативно-правового акту являє собою управ­лінську процедуру, яка складається з певних стадій: внесення пропозиції щодо необхідності прийняття акту; розробка проек­ту акту; обговорення; погодження із зацікавленими органами і посадовими особами; внесення змін і доповнень. Прийняття нормативно-правового акту — це процедура, яка складається з голосування (якщо це акт колегіальний) або підписання (упов­новаженою посадовою особою) з наступною реєстрацією (якщо це передбачено чинним законодавством). Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»1 нормативно-правові акти, які ви­даються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачі­пають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію здійснюють:

—нормативно-правових актів міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, органів господарського управлін­ня та контролю — Міністерство юстиції України;

—нормативно-правових актів міністерств і республікансь­ких комітетів Автономної Республіки Крим — Головне
управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю — обласні, Київ­ське та Севастопольське міські управління юстиції; — нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших підрозділів — районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції. Корупція і корупційні діяння є досить небезпечним явищем, оскільки вони завжди стосуються тільки з прямим умислом, тобто вони передбачають обов'язковість корисної мети і мотиву. Особа, яка вчиняє названі діяння, усвідомлює їхню протиправність, перед­бачає настання протиправних наслідків і бажає їхнього настання. Другий абзац статті 5 Закону «Про державну службу» перед­бачає пряму і категоричну заборону державним службовцям на участь у страйках. Враховуючи те, що державний службовець органічно пов'язаний з державою, здійснює свої повноваження від імені і за дорученням держави, він не може відмовлятися від виконання своїх обов'язків або вчиняти інші дії, які перешкод­жають нормальному функціонуванню державного органу (зни­ження темпів роботи, створення обстановки зниження ділової ак­тивності тощо). Заборона на участь у страйках безпосередньо випливає із особливого статусу державного службовця. У прак­тиці Міжнародної організації праці (МОП) загальні заборони на участь у страйках вважаються перепонами для реалізації праців­никами своїх прав і законних інтересів. Водночас МОП вважає такі заходи цілком виправданими лише у випадках гострої націо­нальної кризи протягом обмеженого строку і тільки тією мірою, в якій це відповідає вимогам даної ситуації (громадський безлад, стихійні лиха тощо).

Окрім вищеназваних, для окремих категорій державних службовців передбачаються й інші обмеження. Так, співробітни­ки Служби безпеки України повинні бути позапартійними (стат­тя 6 Закону «Про Службу безпеки України»), посадові особи митної служби не можуть бути членами політичних партій (стаття 414 МК України), працівники Міністерства оборони України зупиняють членство у політичних партіях на період роботи у Збройних Силах України (стаття 17 Закону «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні Сили України»).


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 83 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Комментарий к статье 20 | Комментарий к статье 21 | Комментарий к статье 22 | Комментарий к статье 23 | Комментарий к статье 24 | Комментарий к статье 25 | Комментарий к статье 26 | Комментарий к статье 27 | Комментарий к статье 28 | Поняття і види прав державних службовців |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття і види обов'язків державних службовців| Декларування доходів державних службовців

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)