Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Філологія як комплекс лінгвістичних і культурно - історичних дисциплін.

Читайте также:
  1. III. ПУТИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ ЭКЗИСТЕНЦИАЛИЗМА И ПСИХОАНАЛИЗА ИЗ ЕДИНОЙ СОЦИОКУЛЬТУРНОЙ СИТУАЦИИ
  2. IV. Законодательное обеспечение государственной культурной политики
  3. IV. Комплексная оценка почв сельхозпредприятия
  4. IV.Культурно-гигиенические навыки и навыки самообслуживания
  5. V. 17.3. Структура характера и симптомокомплексы его свойств
  6. V. ПРОГРАММА ФИЗКУЛЬТУРНОГО МЕРОПРИЯТИЯ
  7. Агрокомплекс борьбы с сорняками

Людина як розумна істота завжди прагнула пізнати навколишній світ, іншу людину, саму себе через створені нею знаки матеріальної та духовної культур. Пізнанню людської культури різних епох служить філологія (грец. рМІОІО£Іа, від рЬііеб — любити І І0£08 — слово) — сукупність гуманітарних наук, які вивчають духовну культуру людства чи окремих народів шляхом мовного і лінгвостилістичного аналізу писемних текстів. Цей тер­мін у вузькому значенні охоплює мовознавство (лінгвісти­ку) і літературознавство, які є основою філологічної нау­ки, оскільки вона вивчає мову, слово в найширшому розу­мінні, а також мову, слово в тексті авторської чи народної (фольклорної) літератури. Термін «філологія» має і ширше (традиційне) значення, адже писемне слово, текст є об'єк­том вивчення й інших гуманітарних наук: тексто­логії — науки про зв'язні писемні тексти давньої літе­ратури; джерелознавства — Історико-філо- логічної науки про джерела писемності; палеогра­фії — історико-філологічної науки, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правиль­ного прочитання та встановлення часу й місця написання; нумізматики — науки, що вивчає стародавні мо­нети, медалі; епіграфіки — історико-філологічної дисципліни, яка вивчає написи, вирізьблені на твердих матеріалах.

Отже, основою, що об'єднує в одну науку низку лінгві­стичних і культурно-історичних дисциплін, є текст з усіма внутрішніми аспектами і зовнішніми зв'язками, без якого неможливі зародження, розвиток і функціонування філо­логії.

Аналізуючи тексти й роблячи спеціальні коментарі {а саме така форма є класичною в науковому філологічному дослідженні), філологія у такий спосіб слугує пізнанню та усвідомленню культури як ознаки розвитку суспільства. Внутрішня структура філології двопланова, 3 одного боку, вона покликана глибоко вивчати тексти, не допу­скаючи фантазій і відходів від їх конкретності (в цьому її «буденність»), з іншого — через зміст накопичених тек­стів вона є акумулятором людської думки про розвиток матеріальної й духовної культур (в цьому її універсаль­ність).

ІФілологія як наука виникла на відносно зрілій стадії розвитку суспільств, які користувалися письмом. Наяв­ність філології характеризує не лише рівень цивілізації, а й її тип. Так, високорозвинуті давні культури Близького Сходу не мали філології як науки, а в країнах західноєвро­пейського середньовіччя вона була слаборозвинута. Зате у цей самий період (середина І тис. до н. е.) вона швидко формувалася в Давніх Індії та Греції. Становлення давньо­індійської філології зумовлене необхідністю тлумачити священні гімни вед і внормовувати санскрит як писемну літературну мову цих релігійних текстів, а давньогрець­ка мала на меті тлумачення античних творів («Іліади», «Одіссеї» та ін.) і розвивалася як певна відповідність пі­знавальній рефлексії над мисленням, словом і мовленням і як наслідок безпосереднього ставлення до них.

Давня індійська філологія представлена граматистами Паніні (V—IVст. до н. е.), ВараручіКатьян (IIIст. дон. е.), Панаджалі (II ст. до н. е.), а пізніше теоретиками орфоепії та стилю. Вона відкрила неоціненні пам'ятки, написані спочатку мовою вед (середина II тис. до н. е.), а відтак — санскритом (початок І тис. до н. е.), вивчення якого в Євро­пі дало поштовх зародженню на початку XIX ст. порів­няльно-історичного мовознавства.

Глибоку філологічну традицію мала також культура давнього Китаю, однак через генетичну відмінність мови і писемних текстів вона не справила такого впливу на євро­пейську й, зокрема, слов'янську філологію, як давньоін­дійська. Переважно з тих самих причин не мала істотного впливу на розвиток гуманітарних наук у Європі і високо- розвинута давньоарабська філологія VII—XII ст.

Витоки традицій європейської філологи йдуть з дав­ньогрецьких джерел і значною мірою через давньоримське посередництво. Зароджувалася давньогрецька філологія із шкільного коментування поем Гомера, звідки і тлумачен­ня філології як дослідження давніх писемних творів. У со­фістичну добу (V—IV ст. до н. е.) література відокремила­ся від позалітературної реальності і стала об'єктом теоре­тичної поетики та філології. Серед софістів («словоблудів») найбільші заслуги в розробленні філологічних методів і прийомів належать Плутагору, Горгію, Продіку. Але най­вищої зрілості давньогрецька теорія літератури досягла в «Поетиці» Арістотеля (384—322 до н. е.). Наприкінці III ст. до н. е. елліністична філологія поступово починає відходити від філософії, в надрах якої вона розвивалася, і наприкінці II — на початку І ст. до н. е. остаточно відокре­милася від неї. У цей час філологією займалися грамати­сти з бібліотек Александрії та Пергами, які встановлювали коректні тексти і їх коментували. Приблизно в 170—90 рр. до н. е. представник Александрійської школи Діонісій Фракійський остаточно оформив на граматичній основі вчення про частини мови, яке зберігається й понині.

Ранньохристиянські вчені Оріген (прибл. 185—254) та Ієронім (прибл. 340—420) переклали Біблію грецькою мо­вою, а Ієронім створив ще й латинський переклад. Тради­ції давньогрецької філології розвивалися в Давньому Римі і в середньовічній Візантії, після падіння якої спадщину візантійської філології в середині XV ст. перебрала Італія епохи Відродження. Гуманісти цієї доби прагнули не про­сто оволодіти змістом авторитетних античних джерел, а й «переселитися» в стародавній світ, заговорити його мовою, реконструювати його творчу енергію і використати її для боротьби з інерцією середньовічної латини, яка вже фак­тично перетворилася на мертву мову.

Нова доба у філології започаткована «неогуманізмом» німецького вченого, основоположника естетики класицизму Йоганна-Йоахима Вінкельмана (1717—1768). Вченими було порушено наукову проблему цілісного образу антич­ного світу. Німецький філолог Фрідріх-Август Вольф (1759—1824) запровадив термін «філологія» як назву нау­ки про античність. У першій половині XIX ст. німецькі вчені Г. Узенер, Е. Роде, У. фон Віламовиць-Мелендорф та інші відмежували від філології давню історію. У цей час під впливом романтизму виникла «нова філологія» (неофі- лологія): германістика (Ф. Бопп, Я. і В. Грімм, В. фон Гум- больдт, А. Шлейхер та ін.), романістика (Ф. Ренуар, Ф. Діц), славістика (чех Й. Добровський, словак П.-Й. Ша- фарик, словенці В. Копітар і Ф. Міклошич, серб В. Кара- джич, росіяни О. Востоков, Ф. Буслаєв, українці О. Бо- дянський, М. Максимович, О. Потебня) таін.

Розпад філології як цілісної історико-філологічної нау­ки, яка вивчала лише привілейовані тексти класичної (ан- •тичної) та біблійної («священної») літератур, спричинився до автономного функціонування мовознавства, літерату­рознавства, фольклористики і текстології. Однак єдність філології як синкретичної науки зберігається й нині завдя­ки особливому способу аналізувати текст. Філологія про­довжує існувати й розвиватися як форма комплексного знання, що визначається не так межами предмета, як спе­цифічним підходом до нього. Будучи засобом пізнання за­кодованого в тексті змісту, вона допомагає зрозуміти іншу людину, інший народ, іншу культуру, іншу епоху.

Отже, філологія охоплює комплекс лінгвістичних І культурно-історичних знань людства про суспільство й природу, відображених у писемних текстах. Через пізнан­ня змісту текстів вона забезпечує розуміння матеріальних і морально-інтелектуальних цінностей, створених носіями різних культур у попередні епохи.


Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 339 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Методи дослідження мови. | Сучасні слов’янські народи, їхня етнічна спорідненість. | Слов’яни на початку 20 ст. | Чинники, які свідчать про етнічну близькість слов’ян. | Слов’янські мови, їх генетична спорідненість. | Класифікація слов’янських мов. | Зародження слов’янської філології. | Дунайсько-Карпатська теорія розселення слов’ян. | Вісло-Дніпровська теорія розселення слов’ян. | Вісло-Одерська теорія розселення слов’ян. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
СЛАВЯНСКАЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ЧЕЛОВЕКА| Словєянська філологія як галузь філологічних знань.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)