Емоційний компонент ОКС.

Він складається з відчуття емоційного підйому, радісного передчуття майбутнього виступу, прагнення грати для інших людей і приносити їм своїм мистецтвом радість.

Такого стану легше досягти виконавцям екстравертного плану, у порівнянні з інтровертами, але й в останніх емоційний стан може бути оптимізований. Екстраверти відзначаються комунікативністю, зверненням на зовнішній світ, легкою пристосованістю до соціального середовища. Вони можуть бути надто імпульсивні, поверхові у своїх почуттях і схильні здійснювати необдумані вчинки (наприклад Ф.Ліст). Інтроверти характеризуються зверненням до власного світу, замкнутістю, схильністю до усамітнення. Вони мало спілкуються, але володіють наполегливістю, глибиною почуттів і роздумів (Ф.Шопен).

Мисленнєвий (когнітивний) компонент ОКС складається з ясності і швидкості мислення, здатності чітко уявляти програму виконуваних ігрових дій і втілюваних слухових образів. Переведення програми розумових уявлень, які містяться у свідомості, в технічний апарат музиканта здійснюється за допомогою цілеспрямованої виконавської волі, яка включає через контролюючу діяльність уваги всі психічні процеси – мислення, пам’ять, уяву. Вольове зосередження уваги дозволяє музиканту перенести все те, що було зроблено в розумовому плані, в процесі попередньої роботи, у зовнішній план, тобто показати свою роботу слухачам. Вміння зосередити увагу і тривало утримувати її на якомусь об’єкті – такий же важливий компонент оптимального концертного стану, як і підтримання фізичної форми і вміння регулювати частоту серцевих скорочень. Тому щоденні вправи на концентрацію уваги повинні входити в програму підготовки музиканта-виконавця. Зосередження в момент виконання лише на тому, що ти в даний момент граєш – завдання практично нерозв’язне для неуважної людини. Відволікаючі думки в момент виконання майже завжди приводять до помилок. “Довільно виникаюча думка, – писав Ганді, – є хвороба розуму. Приборкання її означає приборкання розуму, що ще важче, ніж приборкання вітру” [3,200].

ОКС протистоять такі два несприятливі для виступу стани, як естрадна лихоманка і апатія.

У першому випадку зростаюче хвилювання перестає врівноважуватися процесом гальмування. Це відбувається тому, що у більшості людей сила збудження нервової системи сильніша сили гальмування. Сильне хвилювання проявляється у напружених лихоманливих рухах, треморі рук і ніг, поспішній мові з проковтуванням слів і окремих складів, а також в акцентованій міміці і жестикуляції. Рухи стають напруженими, плечі – дещо припіднятими, дихання – частим і поверховим. Шкіра на обличчі покривається червоними плямами, долоні стають вологими.

Зрозуміло, що довго перебувати у такому стані людина не може. Нервова система починає виснажуватись і через деякий час організм входить у стан апатії – повної байдужості до того, що з ним може відбутися в даний момент. У такому стані людина робиться млявою, замикається в собі, з¢являється сонливість. Рухи стають незграбними, зникає координація, мова сповільнюється, стає тихою, маловиразною з довгими паузами. Музикант відчуває слабкість і недужість. Так буває в результаті довгого очікування виступу не лише у музикантів, але й у початкуючих спортсменів, акторів, артистів.

При достатньо частих і регулярних виступах організм адаптується до складної ситуації, і людина навчається справлятися з хвилюванням. Якщо перерви між виступами розтягуються, досягаючи 2-3 місяців, то адаптація не відбувається.

Залежно від сили нервової системи кожний музикант в межах свого власного темпераменту буде прагнути до відповідної манери поведінки перед виходом на сцену. У сангвініка, нервові процеси якого характеризуються сильними, рухливими і врівноваженими процесами збудження і гальмування, передконцертний стан буде переживатися як оптимальний, як “бойове збудження”. У холерика, в якого процеси збудження сильніші процесів гальмування, момент перед виходом на сцену може характеризуватися як “естрадна лихоманка”. Меланхоліки і флегматики з переважанням у них гальмівних процесів над процесами збудження будуть тяжіти до стану апатії.

Однією з драм, яка розгортається на концертно-виконавській сцені, є те, що ті з музикантів, які мають більш тонко організовану нервову систему і відрізняються вразливістю і ранимістю, а відповідно і одухотвореністю виконання, особливо хворобливо переживають стрес публічного виконання. Різницю у поведінці музикантів, які мають різний склад нервової системи, можна побачити з наступного спостереження Г.Когана про два типи артистів. Одні, щоб розкритися по-справжньому, в повній мірі, потребують доброзичливості, схвалення слухачів; без цього вони засихають, в’януть, як квіти без підливання: грають сковано, сухо, інколи так погано, що можуть видаватися бездарними. Такими були Ф.Шопен, О.Скрябін, В.Софроницький.

Іншим така теплична атмосфера зовсім не необхідна; недовіра, недружелюбність, навіть ворожість аудиторії їх не лише не лякають, але швидше електризують, підштовхують, надихають; в подібній обстановці вони навіть особливо розквітають, кидаються в бій – і перемагають. Такими були Ф.Ліст, Ф.Шаляпін [5,54].

Якими б не були великими психологічні складності публічного виступу, їх з успіхом можна ліквідувати, якщо молодий музикант буде володіти відповідними прийомами і способами їх подолання.

Як правило, вдалі виступи супроводжують піднесений настрій, бажання грати добре, особливий бойовий азарт, відсутність втоми, добрі стосунки з оточуючими, нормальне фізичне самопочуття. Невдалим виступам, як показує досвід, передують загальна втома і перевтома, погане харчування, відсутність режиму праці і відпочинку, погана фізична підготовка, знижений настрій через відсутність розуміння в сім’ї або конфлікт з педагогом.

Кожний музикант по-різному описує свій найкращий конкретний стан, знаходячи для цього свої визначення виникаючих в той момент відчуттів.

Проаналізувавши і запам¢ятавши відчуття, які передували вдалому виступу, музикант може поспіль свідомо відтворити такий же стан перед наступними виступами. Для цих цілей використовується психорегулююче тренування.

Публічний виступ пов’язаний з ситуацією оцінки виступаючого з боку інших людей, які можуть підвищити або знизити його самооцінку. Це викликає ріст психічної напруженості, яка спочатку підвищує, а потім знижує стійкість проявів вироблених психічних процесів – уваги, пам¢яті, сприйняття, мислення, рухових реакцій. В умовах психічної напруженості людині не завжди вдається контролювати свої дії силою волі. Але в музикантів, які володіють виконавською обдарованістю, як це було, наприклад, у Ф.Ліста і Н.Паганіні; стан естрадного хвилювання викликає особливий підйом духу, який допомагає їм у виступі.

Здатність знаходитися в оптимальному концертному стані тісно пов¢язана з такими характеристиками особистості, як відсутність почуття тривоги і занепокоєння, сковуючої сором¢язливості. Найголовніше тут – гаряче бажання виступати перед слухачами і спілкуватися з ними через музику. У тих, хто не володіє виконавськими здібностями, публічний виступ страждає різними недоліками.

Найчастіше це буває у музикантів, в яких:

– відсутні навички психологічної мобілізації на виконання;

– не сформована потреба у виступі перед слухачами;

– відзначається висока особистісна тривожність і як наслідок – зниження емоційної стійкості;

– не усвідомлена мета професійного навчання;

– виконувані твори недостатньо добре вивчені;

– сформований рефлекс на обов’язкове хвилювання перед виступом і його негативний вплив на виконання;

– внутрішня установка спрямована не стільки на виконання твору в потрібному образі, скільки на самооцінку власної особистості.

Отже, професійні досягнення музиканта виявляються зумовленими не лише його природними здібностями і наявністю гарних учителів, але і значною мірою наявністю у нього сильної волі, під якою розуміють здатність людини до подолання перешкод як зовнішнього, так і внутрішнього плану на шляху до мети. Наполегливість і завзятість, самостійність і ініціативність, витримка і самовладання, сміливість і рішучість – ці риси вольової поведінки по-різному втілюються в діяльності музиканта залежно від тієї спеціалізації, яку він для себе вибрав. Вміння загальмувати небажані імпульси і посилити ті, які виявляються бажаними, складають суть вольової поведінки.

У найбільшій мірі навичок вольової поведінки вимагає діяльність в екстремальній ситуації. В діяльності музиканта такі ситуації найчастіше виникають в процесі публічного виступу на екзамені або конкурсному змаганні. Для успіху в подібних ситуаціях музиканту необхідно вміти приводити себе в оптимальний концертний стан, який має три компоненти – фізичний, емоційний та мисленнєвий. Кожний з цих компонентів потребує цілеспрямованого тренування відповідних дій. Особливого значення в передконцертній підготовці необхідно надавати функції уваги, яка повинна бути одночасно і дуже стійкою, і гнучкою, і об¢ємною.

Дата добавления: 2015-07-24