Ідея гріховності і ідея порятунку

Християнське вчення про смерть і воскресіння бога є віддзеркалення східних культів вмираючих і воскреслих богів. Християнська пасхальна обрядовість повторює відомі обряди смерті і воскресіння Аттіса. Навіть окремі подробиці пасхального богослужіння скопійовані із стародавніх нічних обрядів з нагоди смерті і воскресіння Аттіса.

Культ бога Митри теж послужив християнам зразком для запозичення: день Різдво Христова приурочений 25 грудня — моменту зимового сонцестояння, в який святкували і народження Митри.

Шанування християнської божої матері скопійоване з культу єгипетської Ісіди. Треба сказати, що культ Ісіди мав дуже сильні шанси на розповсюдження як світовий культ завдяки своїй еротичній забарвленій. Щоб успішніше боротися з подібного роду релігією, християнство повинне було встановити культ жіночого божества, без якого воно не могло помірятися силами з культом Ісіди. Звідси з'явився культ богоматері в християнстві, абсолютно небачений в староєврейській релігії і в самому християнстві до IV ст. З'явилися апокрифічні життєписи діви Марії (Книга Марії діви, Книга дитинства).

Цілий ряд інших елементів був запозичений з єгипетської або інших релігій. Культ хреста, наприклад, нічого не має загального з передбачуваним знаряддям страти Христа. На хрестах дійсно розпинали, але вони мали форму букви «Т». Християнський хрест — це надзвичайно стародавній релігійний символ, який зустрічається на староєгипетських, критських і інших зображеннях. Походження його встановити поки важко, але, в усякому разі, культ хреста жодним чином не пов'язаний з легендою про хресну смерть рятівника. На якнайдавніших християнських пам'ятниках (похованнях) як священні символи зустрічається не хрест, а інші зображення: агнця, пастуха з агнцем на плечах, риби і ін. Пізніше з'являються хрести різних форм, але без жодного розп'яття. Зображення розіпнутого на хресті Ісуса почали робитися тільки з VIII—IX ст.

Ідея непорочного зачаття Ісуса Христа дівою Марією від святого духу чужа іудаїзму; але це вірування про статевий зв'язок бога із смертною жінкою широко поширено в цілому ряду східних і античних культів. Коріння ж цієї ідеї лежить в якнайглибшому минулому — в стародавніх тотемних віруваннях.

Проникнення язичницьких, східних і греко-римських груп до складу ранньохристиянських общин викликало загострену боротьбу усередині цих общин між єврейськими і неєврейськими елементами. Це привело до поступового витіснення іудейської спадщини з християнства. Наявність дуже сильних антиєврейських тенденцій серед якихось груп ранньохристиянських общин позначилася вже в ранньохристиянській літературі.

Перш за все, в євангельських розповідях дуже виразно проводиться думка про євреїв (іудеях) як про ворогів Ісуса Христа. Хоча він сам єврей, але євреї як народ — вороги Христа, повинні в його смерті. Цю провину євреїв ще більш підкреслює епізод з Пілатом. Всупереч історичній істині (бо насправді Понтій Пілат був жорстоким самодуром, зовсім не схильним до гуманності) в євангеліях Пілат зображений справедливим і обережним суддею, який нібито найбільше боїться, як би не засудити безневинного: він умовляє іудеїв не наполягати на страті Ісуса, умиває руки на знак непричетності до цієї справи. Весь цей епізод (повторений з варіаціями у всіх чотирьох євангеліях) явно складений, щоб обілити римлян і всю провину за страту Ісуса звалити на євреїв.

З цим же наміром вставлений євангелія (знову-таки у всі чотири) персонаж Іуди-зрадника: це один з 12 апостолів, що продав Ісуса його ворогам за 30 срібних монет. Саме ім'я Іуди — персоніфікація іудейського народу; у його обличчі укладачі євангелій хотіли як би затаврувати всіх іудеїв. Таким чином, в християнському догматизмі, в культі, в євангельських розповідях впадає в очі переплетення іудейських і язичницьких елементів.

Отже, раннє християнство склалося з поєднання іудейських і язичницьких (еллінізму) вірувань. Але все таки християнство знаменувало собою абсолютно новий етап в розвитку релігії. Новою є перш за все центральна ідея всього християнства — ідея гріховності людини і інша сторона тієї ж ідеї — ідея порятунку.

З ідеї гріховності витікали два істотні висновки: по-перше, вчення про гріховність як причину всіх нещасть, які обрушилися на людство, відволікало увагу мас від реальної боротьби з соціальним злом. Воно переносило питання з площини боротьби за насущні інтереси в площину позбавлення від гріхів. По-друге, це учення давало масам свого роду релігійну утіху, бо його було невідривно пов'язано з ідеєю позбавлення, порятунку. Весь світ лежить в гріху, всі люди за своєю природою гріховні; ця гріховність зводиться міфологічно до гріхопадіння Адама. Але залишилася надія, що хтось врятує людство. Звідси уявлення про божество-рятівника.

У християнстві саме ідея порятунку і зробилася центральною, найбільш важливою ідеєю. Тому образ Ісуса Христа, бога-рятівника, повинен був перетворитися на центральну фігуру християнського культу.

Сам образ Ісуса Христа надзвичайно складний. Найменування «Ісус Христос» ми звикли розглядати як одне ім'я, хоч і що складається з двох слів, і пов'язувати з ним одне поняття. Але в євангеліях це ще не так: там це два різні імена, відповідні двом різним поняттям. Ісус — власне ім'я галилейського проповідника, якого одні вважали великим вчителем і чудотворцем, інші — обманщиком. А Христос — це прозивне ім'я, грецький переклад єврейського слова «месія» («машиах») — «помазаник», тобто цар (від дієслова мазати, помазувати). В євангеліях обидва імена майже жодного разу не стоять поряд (у оповідній частині зовсім жодного разу) і ім'я Христос взагалі зустрічається рідко. По євангельській розповіді, Ісус нікому не говорив, що він і є очікуваний Христос, тобто месія. Навіть його найближчі учні не були упевнені, що їх вчитель і є Христос. Лише один з них, Симон-Петро, на питання Ісуса: «А ви за кого почитали мене?» — відповів йому: «Ти Христос», і за таку проникливість Ісус тут же призначив його главою майбутньої церкви. Проте, додається в євангелії, Ісус строго заборонив своїм учням розголошувати, що він і є Христос (Мф., 16: 15—20; Мк., 8: 29—30). Маса народу не хотіла вірити, що Ісус є Христос; про Ісуса говорили: «Ми знаємо його, звідки він; Христос же коли прийде, ніхто не знатиме, звідки він» (Ін., 7: 27). Пізніше, коли на суді Ісус на пряме питання жерців: «Чи ти Христос?» — відповів ствердно, його відповідь була визнана достатнім доказом проти обвинуваченого — онде називає себе Христом, тобто месією, царем (Мк., 14: /6Г—64; Л до., 22: 67—71).

Природно, що саме навколо складного образу Ісуса Христа повинна була розгорітися найбільш загострена ідеологічна боротьба. У боротьбі подальших сект і єресі різних напрямів головним предметом розбіжностей завжди залишалося питання про природу Ісуса Христа.

Таким чином, ідея гріховності, ідея порятунку і спокутування, ідея боголюдини-рятівника — ось основні ідеї християнства.

Як християни уявляли собі цей порятунок? Тут була використана стародавня, властива всім стародавнім релігіям ідея спокутної або милостивої жертви, пом'якшувальної гнів божества. Ця ідея спокутної жертви і стала однією з центральних в християнстві: вона полягала в тому, що за всі гріхи людей, які успадковані від прабатька Адама, була принесена раз назавжди спокутна жертва — добровільна смерть Ісуса Христа. Ця добровільна жертва позбавила людство від гріха. Досить увірувати в Ісуса Христа, слідувати його ученню, щоб залучитися до цього порятунку.

Контрольні птитання:

1. Яка основна ідея християнства, із чим це це пов'язано?

2. Які основні витоки християнства вам відомі?

3. Які язичницькі культи включені в християнський культ?

Розділ 2.2. Тема: «Формування церковної організації.

Секти. Єресь»

Зміст

1. Формування церковної організації.

2. Гностицизм. Монтанізм. Маніхейство. Аріанська єресь. Несторіане. Монофізіти.

3. Розвиток культу.

4. Християнські общини і держава.

5. Розповсюдження християнства

Ключові поняття: дуалізм, гостицизм, монтанізм, маніхейство, аріанство, єресь, несторіанство, монофізіти.

Цілі та завдання розділу:

· отримати уявлення про особливості формування церковної організації;

· ознайомитись із ієрархією служителів церкви;

· визначити назви сект, їх особливості та умови виникнення;

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

1. Прочитайте. Складіть таблицю посадових осіб в християнськії церкві.

2. Випишіть із текста назви течій та сект, коротко охарактеризуйте їїх.

3. Законспектуйте основні положення.

4. Дайте письмові відповіді на контрольні питання.

Дата добавления: 2015-07-20