Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Роман Стендаля «Червоне і черне». Протистояння особистості суспільству.

Читайте также:
  1. X Романтик на троне
  2. Автобусная экскурсия «Тайны Дома Романовых. Судьбы, лица, дворцовые перевороты» с посещениемодного из старинных дворцов Санкт-Петербурга.
  3. Алексей Михайлович Романов (19.03.1629- 29.01.1676гг.) – царь с 1645-1676гг.). Сын царя Михаила Федоровича от брака с Евдокией Лукьяновной Стрешневой.
  4. Весь Дом Романовых
  5. Ветвь Гольштейн-Готторп-Романовская
  6. Визначте психолого – педагогічні особливості навчання підлітків. Порівняйте особливості розвитку особистості підлітка та юнака.
  7. Вильгельм Строитель. Переход к романскому стилю

 

Точкою відрахунку літератури нового часу прийнято вважати 1789-1794 роки, коли у Франції відбулася перша буржуазна рево­люція. Незважаючи на те, що у кожній країні суспільно-політичний і культурний розвиток мав свої особливості, все ж спільні закономірності у літ. процесі XIX століт­тя існують. Вони виявляються у становленні, розвитку і взаємодії двох основних літ. напрямів — романтизму і реалізму. І якщо романтизм починав відкривати соціальні проблеми взає­мовідносин особистості та суспільства, то реалізм поставив перед собою завдання усвідомлення вже відкритих явищ і наслідків. Нове мистецтво усвідомлювалося перш за все як мистецтво синтезу, що спираєть­ся на всі попередні досягнення людства. Письменники-реалісти зображували аналіз взаємин особистості й суспільства. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, через що тогочасна проза й була названасоціально-психо­логічною. Письменник показує не лише наслідок — вчинки героя, але виявляє ланцюг причин, що призвели його до цих вчинків. Франція.Показати історію суспільних звичаїв у цілому, тобто осмислити закони суспільного розвитку й утвердити свій мораль­ний ідеал, — таке нелегке завдання поставили перед собою видатні французькі прозаїки XIX ст. Правду нового мистецтва, правду історії, відображеної в долі особистості, в її духовному світі та пристрастях шукає Стендаль спільно зі своїм героєм Жульєном Сорелем ("Чер­воне і чорне"). Разом із О. де Бальзаком у літературу, як і в мисте­цтво загалом, прийшла велика істина: "Все перебуває у зв'язку зі всім". Масштабність і широту французької соціально-психологічної про­зи підтверджує і творчість Проспера Меріме (1803-1870). На 50-70-і роки припадає розквіт творчості Гюстава Флобера (1821-1880). У цей час з'являються всесвітньо відомі твори пись­менника "Лексикон прописних істин" (1853), "Пані Боварі" До найзначніших французьких письменників другої половини XIX століття належить і Еміль Золя (1840-1902),творець теорії натуралізму — напряму, який виник і розвивався у Франції в 60-80-і роки. Прагнення до натуралістичного, майже наукового аналі­зу деталей побуту, обстановки, середовища, зацікавленість фізіологі­єю поєднувались у його творчості з тенденцією до створення циклів романів, що охоплюють великі групи людей, пов'язаних між собою як сімейними стосунками, так і соціальними долями. Основний цикл Золя — "Ругон-Маккари" (1871-1893). Свою 20-томну серію романів він назвав "природною і соціальною історією однієї сім'ї в епоху Другої імперії", тобто в період правління Наполеона III (1851-1871 рр.).

Англія. Одним із "центрів" соціально-психологічної прози була й Англія, представлена такими видатними постатями, як Чарлз Діккенс, Вільям Теккерей, ПІарлотта Бронте та ін. Діккенс (1812-1870)- Геніальний майстер слова, він виступив із суворою критикою офіційної влади, моралі, бездушності. Вільям Теккерей (1811-1863). В історію світової літератури він увійшов як автор двотомної епопеї "Ярмарок суєти» Роман без героя" (1848), де створено широку реалістичну картину англійського життя пер­шої половини XIX століття, а також змальовано Європу епохи на­полеонівських війн. Природність, простоту і щирість почуттів об­стоює у своєму найвідомішому романі "Джен Ейр" Шарлотгпа Бронте (1816-1855). Росія. У другій половині XIX століття новий етап розвитку реа­лізму починається і в Росії. Ядро "натуральної школи"-це визначення означало відображення літературою життя найширших суспільних верств у всіх його проявах, показ людини у взаємодії з її оточенням тощо,склали, І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський. Друкованим органом нового напря­му став журнал "Современник". Одним із провідних жанрів у твор­чості письменників "натуральної школи" став так званий "фізіоло­гічний нарис" з його дослідженням будь-якого явища суспільного життя як клітини єдиного організму. Але вже починаючи із середини століття на перший план реалістичної літератури виходить роман, класичні зразки якого дали І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Салтиков-Щедрін.



Роман "Червоне і чорне", що мав підзаголовок "Хроніка XIX ст.", був написаний в основному до Липневої революції й змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Публікація твору за­трималася у зв'язку з від'їздом автора до Трієста. "Червоне і чорне" — це роман-підсумок, його перше бездоганно повне в думках та їх художньому втіленні творче кредо. Сюжет і образ головного героя "Червоного і чорного" запози­чені автором з живої дійсності. У 1827 р. паризька опублікувала смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем в домі провінційного дворянина 1 вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаряСтендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав трагічну біографію молодого плебея для свого твору. Стендаль викори стовує документальні факти, що мали місце в тогочасній боротьбі різних полі тичних партій. "Роман С'тендаля навіть у постатях героїв другого плану, пише дослідник Т. Якимович, - становить надзвичайно виразну галерею ти­пових образів, взаємопов'язаних типовими обставинами класових, політич­них та ідеологічних конфліктів епохи." "Правда, гірка правда" відтворена тут з показом соціальної кривди, наруги нікчемства над талантом. Жульєн опинився в домі пана де Реналя, де зав'язуються перший і останній вузли його трагічної долі.Точно окреслений час дії роману (1826—1830), історичні екскурси-вставки, що характеризували післянаполеонівську атмосферу Франції, ціла низка історичних персонажів, виведених часом під власними іменами, використання документальних фактів з прак­тики боротьби тогочасних політичних партій. Роман навіть у постатях героїв другого плану, стано­вить надзвичайно виразну галерею типових образів, взаємозв'язаних типовими обставинами класових, політичних та ідеологічних конф­ліктів епохи. Ця галерея відкривається постаттю пана де Реналя, одного з тих поміщиків, що спочатку соромилися займати місця серед буржуа-фабрикантів, та скоро навчилися видобувати з цього якнайбільшу користь, і завершується постаттю вишуканого паризь­кого вельможі маркіза де Ла-Моля, якого досвід минулої революції й побоювання революцій майбутніх навчили визнавати розум і гро­мадську активність плебея. А між цими двома типологічними полю­сами суспільної еліти — безліч представників інших соціальних різ­новидів. Історія головного героя роману "Червоне і чорне" Жульєна Сореля майже повністю повторює долю Антуана Берте. Проте Стендаль зумів так показати, здавалося б, звичайний злочин, що читачі зрозуміли, відчули трагічність сучасної їм людини, де герой заради досягнення кар'єри змушений боротися зі своїми почуттями, ламати у собі "природну людину". Стендаль вважав, що лише плебеї стають геніями. Він був переконаний у власній теорії, згідно з якою не аристократ, а бідна проста людина завдяки своєму таланту, своїй вродженій енергії та ба­жанню вирватися у "вищий" світ здатна вершити великі справи. Таким був Наполеон. Таким, можливо, є і Жульєн Сорель. Батько Сореля був досить заможним селянином, але сам Жульєн не лише не мав ні копійки за душею, а й почувався чужим у своїй родині. Його нелюбили, з нього глузували, його ображали, а він відповідав такою самою не­навистю і батькові, і братам-велетам. Проте у Жульєна була мета, до якої він ішов з непохитною рішучістю і заради досягнення якої ладен був терпіти будь-які муки. Він мріяв "пробити собі дорогу", а це, насамперед, означало вирватися із Вер'єра, адже Жульєн не тільки відчував ненависть до своєї роди­ни, а й "... ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце". Стендаль створює узагальнений образ молодої «людини з народу», яка сформувалася за певних історичних обставин. Але Жульєн Сорель - постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер. Він хоче самореалізуеатися, утвердитися у суспільстві, де панують зиск, цинізм, підступність і жорсто­кість. Прагнучи за будь-яку ціпу зробити кар'єру, досягти успіху, постає перед моральним вибором: чи задовольнити честолюбство за рахунок інтриг і лицемірства, чи діяти відверто й чесно, щиро кохати й радіти життю. Уже ступивши на хибний шлях, що при­звів до трагедії, він зумів відкрити для себе справжні цінності й віддати перевагу щирості й самовідданості. Отже, незвичай­ність постаті Жульєна Сореля полягає в умінні протиставити світові, в якому панував грошовий інтерес, свої розум, силу волі, мужність, гідність і здобути перемогу над самим собою, подолавши надмірне честолюбство й гординю.Упродовж всього роману в душі Жульєна йде напружена, вис­нажлива боротьба. З одного боку, Жульєна кличе так званий обов'язок., з другого боку, в Жульєні живе правдива, чутлива душа, яка ніби проривається крізь стіну "обо­в'язку" чистими нефальшивими почуттями.

Загрузка...

У 1830 році Стендаль завершив працю над одним із своїх найвідоміших романів — "Червоне та чорне". Поштовхом до його напи­сання стала реальна подія: вбивство молодим честолюбцем своєї коханої. Під пером майстра окрема людська доля синтезувалася у трагедію століття, символом якої є образ талановитого плебея Жу-льєна Сореля. Долю молодої людини — свого сучасника письмен­ник продовжує розвивати в наступних романах — "Люсьєн Левен" (1834), "Пермський монастир" (1839), автобіографічних творах — "Спогади егоїста" (1832. Між Римом і Парижем. 25 вересня 1830 року Стендаль отримав офіційного листа про призначення його французьким консулом у Трієсті, області, яка належала Австрії, і незабаром виїхав до місця призначення. Проте служити йому довелося в Чівіта-Векк'ю, ма­ленькому порту поблизу Рима. Чотири роки письменник викону­вав консульські обов'язки в цьому містечку, зрідка приїжджаючи у Францію. "Єдине, про що я шкодую,— писав він у 1835 році в своїй біографії,— це про життя в Парижі, але я втомився б від Парижа в 1836 році, як втомився від моєї самотності серед дикунів Чівіта-Векк'ю". Життя письменника обірвав апоплексичний удар на паризькому бульварі 23 березня 1842 року (Історія створення роману "Червоне і чорне".)

///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Одним з найвідоміших творів Стендаля є роман ''Червоне і чорне". По­штовхом до його написання стали реальні події, що їх висвітлювали в тодішній пресі. Антуан Берте, син сільського коваля, почав працювати гувернером у багатій дворянській сім'ї. Ходили чутки, що між ним і дружиною пана Мішу виник роман. Священик, який колись був учителем Антуана, допоміг юна­кові влаштуватися в семінарію. Звідти хлопець переходить працювати вихо­вателем у багату аристократичну сім'ю, де у нього закохується донька госпо­даря, її батько пише листа до пані Мішу з проханням схарактеризувати Анту­ана Берте і отримує від неї негативну оцінку юнака. Антуан, розуміючи, що 15 такий відгук ставить крапку в його кар'єрі, чинить замах на життя пані Мі.іп Справу подають у суд, де Антуану Берте виносять смертний вирок. Сам Стендаль не залишив пояснень щодо тлумачення символі­ки роману «Червоне і чорне». У європейській традиції тлума­чення символіки кольорів червоне означає пристрасть, любов, жагу, чорне - символ зла, смерті, жалоби. З іншого боку, чер­воне - колір крові, символ агресії, гільйотини, на якій загинув Жульєн Сорель. Чорний для героя роману Стендаля — це колір його повсякденного одягу

Жанрово-тематична своєрідність лірики Лермонтова. Аналіз поезії. “Герой нашого часу”- соціально-психологічний роман про долю покоління 40-х років хіх ст..

Литератур.интересы молодого Л.были многообразные: страсный поклоник Шекспира, Гюго. Значительное влияние на тв-во. Л. имел Байрон., которого он ценил как вольнолюбивца, борца за свободу,мечтал о схожей участи с ним. А также значител.роль Л.как поэта играла рус.л-ра. Лирика Л.иногда носит хар-р дневниковых записей. В лир.стих-ях Л.широко развиты две сливающиеся друг с другом темы,х-них для поэтов-декабристов – тема родтны и тема свободы.Чувство родины у поэта сочетается с ненавистью к деспотизму и крепосничеству. Л. воспевает свободу. Темы ранней лирики Л.: презрительное отношение к свитской знати; философ.размышления о соц.-пол.проблемах; проблемы общественного значения поэзии; тема любви. Тема о размышлении судьбы свого поколения наиболее ярко выражена в стих-и «Дума». В лирич.стих-нии облик целого поколения. Л. Упрекает свое поколение в постыдном равнодушии ко всему возвышенному, что существует в человеч.жизни: к добру и злу,любви и ненависти,к надеждам и благородному голосу страсти..этот холод чувст приводит неизбежно к ранней душевной старости,к малодушию через опасность,к отсутствию действий и к рабской трусости перед властью. Большое значение в ранней лирике Л.имела тема любви. Стихи Л. О любви отражают ее реальные факты. Мыслы о любви смешиваются в его монологах с заветными мыслями о себе и обо всем. При этом одной из главн.особеностей позиции любви является связанная с нею надежда на то, что любовь должна привести к преодолению одиночества. Л. Начинает смотреть на своего героя и на действительность с большой обьективностю.Литератур.интересы молодого Л.были многообразные:страсный поклоник Шекспира,Гюго. Значительное влияние на тв-во. Л. имел Байрон., которого он ценил как вольнолюбивца, борца за свободу,мечтал о схожей участи с ним. А также значител.роль Л. как поэта играла рус.л-ра. Лирика Л.иногда носит хар-р дневниковых записей. В лир.стих-ях Л.широко развиты две сливающиеся друг с другом темы,х-них для поэтов-декабристов – тема родтны и тема свободы.Чувство родины у поэта сочетается с ненавистю к деспотизму и крепосничеству. Л.воспевает свободу. Темы ранней лирики Л.:

- презрительное отношение к свитской знати;

- философ.размышления о соц.-пол.проблемах;

- проблемы общественного значения поэзии;

тема любви.

///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

В основу психологічного портрета Печоріна Лєрмонтовим покладена «теорія пристрастей, коли душевні сили, якщо не знайдуть позитивно­го виходу, псують хорошу природу людини. Герой викликає в читача бажання замислитися над проблемою: що таке лю­дина, що рухає нею, чи може вона відповідати за вчинки, а чи може діяти якось інакше. За словами Лєрмонтова, Пєчорін — портрет, «який малювався з хиб цілого покоління, якому довелося жити в умовах «жорстокого століття». Письменник багато уваги приділяє людським пристрастям. Помічає, що людина добра і зла, заздрісна і великодушна. Пєчорін —'ніби людина без сер­ця, але сльози його щирі. Він здійснює погані вчинки тому, що від нього їх че­кають. Він убиває людину, але перед цим пропонує їй мирову. Він особа ви­няткова. Життя його важче й важче. Зло його тягне до себе, хоча він був народжений для добра, любові, порядності. У світогляді Печоріна переважає воля до влади, яка руйнує особистість. Захоплення злом — це хвороба століття, так вважав сам письменник. Пєчорін має в собі риси органічно розвиненого покоління, він жертва свого важкого часу. Характер героя, як і його епоха, складний і суперечливий. Його байдужість до людей, нездатність до справжнього кохання, дружби, індиві­дуалізм і егоїзм створюють портрет особистостей в умовах жорстокого не­гармонійного життя. Небажання спілкуватися з людьми привело Печоріна спочатку до самот­ності, а потім зробило його «зайвою» людиною у суспільстві, а по тому поро­дило в ньому індивідуалізм та егоїзм. Бажання втекти від людей спустошує навіть незвичайну особистість. Лєрмонтов малює поступове утрачання Печо-ріним найкращих рис його характеру. В повісті «Тамань» він зацікавлений навколишніми подіями, в ньому ще нема розладу із самим собою. В повісті «Княжна Мері» він вже грає життям людей, але це не приносить йому ні втіхи, ні щастя. Слово «нудьга» все частіше з'являється на сторінках його що­денника. Життя героя стає дедалі пустішим, і в повісті «Максим Максимович» ми бачимо людину, яка тільки нагадує Печоріна. Це людина недружелюбна, байдужа до всього і до всіх, безнадійна. Навіть зовнішність його змінилася. Роман «Герой нашого часу» відповідав на питання: хто винний в тому, що молоді люди 30-х років XIX століття, сильні і розумні, стали моральними калі­ками, нікому не потрібними. Лєрмонтов стверджує: винне суспільство, соці­альні умови, в яких виховувався і жив герой. трагічність долі особистості в тому, що гинуть кращі людські прагнення, спотворюються почуття, стосунки між людьми


Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 1073 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Своєрідність художнього методу та авторської позиції Г.Флобера. аналіз твору. | Особливості творчого методу Бальзака. | Романтизм у нім.л. ХІХст. Творча спадщина Гофмана. Ідейно-худ.аналіз одного з творів. | Основні мотиви та образи лірики О. Пушкіна. Аналіз поезії. Роман “Євгеній Онегін”. | Основні мотиви та образи лірики Д.Г.Байрона, жанр ліро-епічної поеми у творчості поета. Аналіз поеми. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Специфіка англійського реалізму та його втілення у творчості Ч.Діккенса, Теккерей.| Ідейно-худ своєрідність прози Чехова. Аналіз твору.

mybiblioteka.su - 2015-2017 год. (1.786 сек.)