Етапи становлення станової монархії в Англії

1066 р. Нормандське завоювання Англії

Наслідки завоювання
Початок посилення центральної влади	Перетворення вільних селян у особисто залежних

Встановлення Вільгельмом І правила, що всі васали підкоряються не лише своїм сеньйорам, а й королю

Утворення казначейства, Суду королівської лави, посилення ролі королівської ради за Генріха ІІ

Судова і військова реформи Генріха ІІ

Підписання Іоанном Безземельним Великої хартії свободи

Громадянська війна 1263-1265 рр. і поява парламенту – становопредставницького органу влади

Завершення у другій половині ХІІІ – на початку ХІV ст. становлення в Англії централізованої держави у формі станової монархії

Політику започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100 – 1135 рр.). За його правління велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією у країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки і відповідало за надходження податків.

Таку чудернацьку назву англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися і пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки і виникла назва палати.

Отже, внаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

Коментар до ілюстрації

Вважається, що славнозвісний килим з Байє був виготовлений в Англії на прохання єпископа Байє, брата Вільгельма Завойовника. Він виготовлений з вишитої лляної тканини довжиною у 70 м і розповідає про битву під Гастінгсом та події, які передували цьому. Завдяки зображенню дрібних деталей ми можемо отримати уявлення про озброєння обох сторін. Нормандські рицарі були одягнені в кольчуги, виготовлені зі щільно підігнаних одна до одної металевих пластин, і конічні шоломи. Для захисту вони використовували щит висотою понад 1 метр, обтягнутий дубленою шкірою. Рицар бився списом і довгим мечем.

У війську англосаксів переважали піші воїни, які добре володіли бойовою сокирою вікінгів з довгим держаком.

Перші Плантагенети

По смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалися 20-літня міжусобиця. За допомогою церкви період безвладдя в Англії було припинено. Престол отримав онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст.

Генріх ІІ Плантагенет (1154 – 1189 рр.) відіграв велику роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він отримав від назви рос­лини “планта генеста”, якою полюбляв прикрашати свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх ІІ був людиною міцної статури з бичачою шиєю і руками силача. У нього був неврівноважений і вибуховий характер. Генріх міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли щось дратувало його і не було до вподоби — перетворювався в розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою, доступною людиною. Генріх ІІ мав неабияку освіту (володів шістьма мовами) і винятково добру пам’ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах був спов­неним наполегливості й рішучості. Генріх ІІ був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха ІІ історики називали “Анжуйською імперією”.

Усі свої сили невтомний Генріх ІІ поклав на те, щоб відновити у державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. Одночасно Генріх ІІ розпочав у країні реформи.

Значні зміни у суспільстві започаткувала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії дістала право за визначену плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу наБіблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винному або звільняв невинного. Так було започатковано виникнення суду присяжних, що діє донині в демократичних країнах. Завдяки проведенню судової реформи Генріх ІІ здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Генріх ІІ здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську, як васалів короля, обмежувалася визначеною кількістю днів на рік. Генріх ІІ дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони повинні були сплачувати королю “щитові гроші”, на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх ІІ намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за негласним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх ІІ вимушений був покаятись і відмовитися від своїх планів реформування церкви.

Генріха ІІ Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак, його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління нею і за наступників Генріха ІІ — його синів Річарда І Левине серце (1189 – 1199 рр.) та Іоанна Безземельного (1199 – 1216 рр.) швидко занепала.

3. Визначте причини та суть підписання «Великої хартії вольностей»

У ХІІІ ст. в Англії склалась сильна центральна влада, яку підтримували рицарі, міста і вільні селяни. Королі намагалися зберегти рівновагу сил, що склалася в країні.
У час правління Іоанна Безземельного (1199 - 1216 рр.), молодшого сина Генріха ІІ, відбулось порушення рівноваги.
Король вів невдалу війну проти Франції. На неї витрачалось багато коштів. Англія втратила Нормандію, Анжу, Турень, частину Пуату. Це викликало невдоволення в країні. Посилилась опозиція баронів проти короля, до якої примкнули нижчі верстви феодалів і городяни Лондона, невдоволені великими податками.
А тут ще стався конфлікт короля з папою Іннокентієм ІІІ через призначення архієпископа Кентерберійського і папа відлучив короля від церкви, заборонив проводити богослужіння по всій країні. Наляканий король визнав себе васалом і зобов'язався виплачувати папі щорічно 1000 марок сріблом ("денарій св. Петра").
Влітку 1215 р. вибухнуло повстання, яке очолили барони. Іоан Безземельний змушений був піти на поступки і підписати документ з 63 статей, що одержав назву Великої хартії вольностей. Це була по-суті конституція феодальної монархії. Найбільше були відображені інтереси баронів, менше - рицарів і городян. Король обіцяв не порушувати привілеїв і не брати плати з феодалів. Був підтверджений склад Великої ради королівтва, в який входили, в основному, барони і прелати. Тільки із згоди цієї ради король міг одержати кошти.
Церква зберігала свободу виборів і право апеляції до папи. Цей документ підтверджував і привілеї баронів. У ст. 34 відмінялось право рицарів і фрігольдерів передавати свої судові претензії у королівський суд. Тепер їх судити повинен був лише сеньйор. Це посилювало баронів і послаблювало королів. Баронів же могли судити лише рівні їм пери. Значить королівський суд втрачав своє колишнє значення.
Ст. 61 передбачала заколот баронів проти короля, якщо він не виконував хартію. І це було б законно, як і феодальна війна проти короля.
Словом, цей документ обмежував владу короля. Прогресивне значення мали статті щодо міст і торгівлі, бо там підтверджувались дані раніше вольності і привілеї, зокрема, Лондона. Встановлювалась єдність мір, ваги, право вільного пересування по суші й морі. Хартія надавала право іноземним купцям вільно в'їжджати в Англію і торгувати тут. Англійським купцям це було невигідно, бо вони не витримували конкуренції.
Вільні люди (фрігольдери) одержали захист від зловживань королівських чиновників, від надмірних штрафів. Селяни одержували недоторканість їх фрігольдів. Про вілланів говорила лише стаття 20-а, що забороняла забирати знаряддя праці по суду.
Велика хартія вольностей забезпечувала інтереси великих баронів, але разом з тим мала прогресивне значення, бо виражала прагнення всього панівного класу. Крім того вона містила гарантії прав особистості, правда вони поширювались лише на вільних людей, але були записані ще в ХІІІ ст.!
Іоанн Безземельний не збирався її виконувати і барони почали готуватися до війни. Але у 1216 р. Іоанн помер, а регенти при малолітньому королі Генріху ІІІ підтвердили хартію.
Коли Генріх ІІІ став дорослим, виникла нова політична криза. Щоб бути незалежним від англійських баронів, він роздавав землі французам, що були у почті його дружини-француженки. Міста були незадоволені податками.
Приводом для виступу баронів стало те, що король зажадав від баронів третину їх прибутків, щоб його син Генріх завоював сицилійську корону. Озброєні барони з'явились у палаці і зажадали видалення французів і проведення реорм. У 1258 р. барони зібрались в Оксфорді на з'їзд, названий "шаленим парламентом", і виробили нову конституцію "Оксфордські провізії", що стверджувала режим баронської олігархії в країні. Вся влада передавалась 15-ти баронам, без згоди яких король не міг прийняти жодного рішення.
Була створена ще одна комісія з 24 чоловік, якій було доручено провести дальші політичні реформи. Пізніше ця комісія повинна була зменшитись до 12 чоловік.
Почалась чистка держапарату і зміщення чиновників. В кожному графстві було виділено по 4 рицарі, які приймали скарги і проводили слідство. Тепер шерифів король мав право назначати по представленню баронів. Але останні переслідували свої інтереси і рицарі почали вимагати права контролювати шерифів. Ці вимоги були сформульовані в документі під назвою "Вестмінстерські провізії", який був представлений у 1259 р. общиною бакалаврів Англії (так називали зброєносців, які готувалися стати рицарями). Частина баронів підтримала рицарів і "Вестмінстерські провізії були прийняті". Чотири рицарі графства одержали право обирати шерифа і контролювати його.
Після цього почалась громадянська війна (1263 - 1267 рр.). Рицарство і городянпи розкололись на два табори: одні - за короля, другі - за опозицію, яку очолив Симон де Монфор. Лондон прислав Симону де Монфору 15 тис. чол. ополчення.
У битві при Льюісі у 1264 р. Симон де Монфор завдав поразки Генріхові ІІІ. Король та його син опинились у полоні. Граф де Монфор 15 місяців був фактично диктатором Англії. На початку 1265 р. він скликав раду королівства, на котру окрім баронів та єпископів були запрошені по два рицарі від кожного графства і по два представники від кожного з міст. Це й був перший англійський пардамент.
Громадянська війна продовжувалася. На боротьбу піднялись широкі верстви селян і дрібних міських ремісників. Селяни громили помістя прихильників короля, забирали общинні угіддя у поміщиків, відмовлялися нести повинності. Розмах руху заставив баронів шукати угоди з королем. Прихильники Симона де Монфора покинули його і він загинув у битві з королівськими військами при Івшимі.
Але парламент не зник. Король Едуард І (1272 -1307 рр.), потребуючи коштів і, не бажаючи опозиції, скликав його і просив дозволу на збір податків.
У кінці ХІІІ ст. парламентський лад в Англії утвердився. У 1295 р. Едуард І скликав т.з. "взірцевий парламент", на який були запрошені крім васалів короля, по два рицарі від графства і по два представники від кожного міста чи порту.
Англійський парламент надав монархії нову форму - станову. Уже Едуард І використав парламент для противаги баронам. При встановленні податкообкладання король спирався на рицарство і міську верхівку. Але така практика встановилась не відразу. Едуард І пробував ігнорувати парламент, що відразу викликало конфлікт. У 1297 р. він змушений був видати закон "Підтвердження хартії", де офіційно стверджувалось право парламенту затверджувати податки. У ХІУ ст. крім затвердження податків парламент набув права видавати біллі (закони). Палата лордів стала вищим судом по політичних питаннях, по злочинах чиновників.
Із 1343 р. парламент поділився на дву палати - палату лордів і палату общин. В палаті лордів засідали великі світські феодали і духовні (архієпископи, аббати). Їх король запрошував особистими листами.Нижня палата - палата общин складалась з рицарів - представників графств: мала переваги над палатою лордів.
Міські низи і селяни в парламенті не були представлені. Тому парламент нерідко приймав і антиселянські і антиробітничі закони. Але в цілому створення цього органу є великим прогресом. Він не тільки зміцнював монархію, але й регламентував її.

Дата добавления: 2015-07-26