Носії політичної реклами

Þ Власні засоби масової інформації політичних установ та організацій;

Þ платні місця в комерційних ЗМІ;

Þ сторінки в Інтернеті;

Þ зовнішня реклама (стенди, вітрини, транспаранти);

Þ друковані матеріали (плакати, листівки, календарі, брошури, бюлетені, наклейки, значки);

Þ аудіо- та відеоролики для державних і комерційних телера-
діоустанов;

Þ інституційна політична реклама (заснування громадських фондів, здійснення благодійних проектів);

Þ оригінальні носії – газон (гасло партії, виконане квітами), надувна кулька (майка, шапка тощо) з портретом політичного діяча.

Найважливішою в політичному рекламуванні є політична символіка. На думку фахівців, політика – це та сфера суспільного життя, яка особливо добре піддається символізації і не може обходитися без неї. Г.Почепцов підкреслює: “Для політики не просто характерна символізація, політика обов’язково потребує символізації ефективного управління”. Він пов’язує це з кількома причинами:

1. Політичні комунікації завжди спрямовані на маси, а тому вони з неминучістю обростають певним перебільшенням, гіперболізацією для більш результативного впливу на аудиторію. Якщо у випадку звичайного спілкування ми маємо певні можливості індивідуального, особистого впливу, то в політиці повинні бути прийоми масові, і один з них – символізація.

2. Символізація може сприйматися, символ лише передається, символ завжди переможе несимвол.

3. Емоційний вплив більш прийнятний, більш ефективний, ніж раціональний. Він зустрічає менше перешкод і фільтрів, які пропускають повідомлення. І саме символи є найбільш емоційно насиченими пунктами людської цивілізації. І якщо вони відібрані з урахуванням національної специфіки, з одного боку, і особливостей певного моменту, з іншого, то такий шлях проходження повідомлення символічною комунікацією несе в собі потенційну перемогу” [90, 154].

На думку вченого, можна говорити про два аспекти символізації політики:

3 організаційний та

3 особистий.

Перший містить символізацію процедур, заходів, дій, які відбуваються в органах державної влади та управління, у діяльності політичних партій та рухів. Урочисті засідання, зустрічі, прийоми – це символи важливості, значущості державного або політичного діяча, політичного інституту, їхньої діяльності.

Другий – пов’язаний з конкретними людьми, тому цей аспект символізації політики науковець називає “особистісною складовою”. Він пише: “Політики – це також символи, і повинні бути саме такими, щоб адекватно дешифруватися населенням” [90, 139].

Саме тому, як зазначають фахівці, кандидати в президенти США завжди виступали і виступають у передвиборній боротьбі з чіткою програмою, що подається суспільству під певним гаслом.

Президент США	Гасла
Ф.Рузвельт	“Чотири свободи”, “Новий курс”
Г. Трумен	“Справедливий курс”
Дж. Кеннеді	“Нові рубежі”
Л.Джонсон	“Велике суспільство”
Р. Ніксон	“Вперед разом”, “Закон і порядок”
Н. Рокфеллер	“”Він зробив багато, він зробить ще більше”
Дж. Картер	“Нові горизонти”
Р.Рейган	“Новий конструктивний курс”, “Новий початок”, “Ера національного оновлення”

Проблема особистісної символізації – це проблема формування іміджу політичного або громадського діяча. Організаційна символізація – це проблема іміджу політичної установи та організації. Їхнє вирішення можливе з використанням різних прийомів та засобів. Служби ПР політичних установ, іміджмейкери, що працюють з конкретними політичними лідерами, значну частину своєї діяльності спрямовують на ці іміджеві комунікації.

11. Висловлювання громадськості з проблем громадського життя. А.С.Пушкін у поемі “Борис Годунов” вклав у вуста свого предка відому фразу: “Але чи знаєш ти, чим сильні ми, Басманов? Ні військом, ні польською допомогою, а думкою. Так! Думкою народною” [63,16].

“Громадська думка існує не в кожному суспільстві, оскільки вона не є простою сумою тих приватних думок, якими люди обмінюються у вузькому, приватному колі сім’ї чи друзів. Громадська думка – це думки, які виражають публічно і здійснюють вплив на функціонування суспільства та його політичної системи. Саме можливість гласного публічного висловлювання населення щодо злободенних проблем громадського життя і вплив цієї висловленої вголос позиції на розвиток громадсько-політичних відносин відображає сутність громадської думки як особливого соціального інституту. На думку німецького політолога Ф.Альбрехта, важливою рисою правової держави є інституалізований зворотний зв’язок держави з громадською думкою, що забезпечує контроль суспільства над державним апаратом.

Як зазначають американські соціологи, коли населення відчуває свій вплив на владу, воно не переходить до насильницьких форм впливу, а потім і зміни влади. За деякими підрахунками, 20% населення, викинутих на вулицю як безробітні, можуть призвести до зміни соціального устрою. “У своїй реакції, – пише Г.Почепцов, – люди проходять три етапи: спочатку вони намагаються опиратися на внутрішні ресурси виживання, потім здійснюють тиск на місцеві органи влади, а вже згодом переходять на вищий рівень, що й зможе призвести до зміни устрою. Усі ці процеси повинні бути якомога раніше діагностовані, щоб запобігти негативним наслідкам”. [90, 13].

12. Акредитація журналістів при політичних інститутах та організаціях. Відзначають, що у Вашингтоні, наприклад, акредитовано понад 16 тис. кореспондентів. Майже 60 журналістів щоденно працюють у Білому домі. Вони представляють інформаційні агенції, бюро великих газет, журналів, радіомереж. Обидві палати конгресу мають гальорки для ЗМІ. Вашингтонські журналісти навіть створили Асоціацію кореспондентів у Білому домі.

13. Для здійснення політичних комунікацій можуть бути використані й деякі специфічні форми та методи. Проаналізуємо деякі з них на прикладі парламентських комунікацій у США.

Інститут стажерів. Своєрідною формою встановлення зв’язків з таким владним інститутом США, як Конгрес, є специфічно американське явище – стажування. У межах Програми науково-технічних помічників конгресу Американська асоціація сприяння розвитку науки за свій рахунок направляє наукових працівників у Конгрес терміном на один рік для здійснення консультативної допомоги депутатам під час вирішення питань науково-технічної політики. Основні цілі такої програми:

Þ забезпечити апарат Конгресу кадрами спеціалістів, що добре орієнтуються в питаннях науки і техніки, і підвищити тим самим рівень розгляду та рішення в парламенті науково-технічних проблем;

Þ створити групу вчених (інженерів), що добре вивчила парламентські механізми і здатна повернутися в наукове товари-
ство, зміцнити можливості останнього впливати на політичні рішення держави;

Þ наочно ознайомити апарат Конгресу і депутатів з психологією та манерою мислення вчених та інженерів шляхом вирішення перерахованих вище завдань;

Þ забезпечити різним науковим і технічним організаціям та співтовариствам більш ефективний доступ до Конгресу та повідомлення йому своєї думки з тих чи інших проблем [95,13].

Виходячи з цих цілей, спеціалісти, яких направили наукові асоціації, проходять двотижневі інтенсивні курси “парламентської науки” – знайомляться з правилами Конгресу, механізмом його роботи, взаємодією з урядом та громадськістю, допоміжними науково-інформаційними службами. Курси проходять у першій половині вересня. Потім, залежно від спеціальності і потреб того чи іншого комітету чи підкомітету, депутата, ці фахівці підключаються до діяльності останніх і протягом року працюють як додаткові штатні працівники. Конгрес за їхню допомогу не платить, оскільки спеціалісти отримують заробітну плату від асоціацій, які їх направили. Коли рік закінчується, стажери можуть перейти у штат помічників або повернутися на своє місце роботи – в університет, фірму, дослідницький центр, збагачені знанням “механіки” та широкими особистими знайомствами з парламентаріями та працівниками апарату Конгресу. Вважають, що в обох випадках виграє і Конгрес, і наукове співтовариство, формується їхня постійна різнопланова взаємодія” [95,12].

Слухання в комітетах та підкомітетах парламенту – це ще один специфічний засіб встановлення зв’язків з громадські-
стю, що використовується у практиці роботи парламентаріїв. Чому слухання, які, на перший погляд, є формою діяльності представницьких органів, можна розглядати як засіб комунікацій з громадськістю? Вважаємо, це пов’язано з тим, що для участі у слуханнях запрошуються представники різних кіл громадськості: науковці, працівники урядових структур, функціонери політичних партій та громадських організацій, консультанти-практики тощо. Такі слухання можуть проводитися не лише у стінах парламентів, але й “на чужій території” – на підприємствах, установах, периферійних районах країни. На думку фахівців, “як форма отримання та обміну інформації слухання мають дуже високу ефективність у першу чергу завдяки своїй гнучко-
сті – їх легко варіювати за часом, тривалістю, складом учасників, проблематикою та іншими параметрами. Вони є також
зручним постійним каналом контактів парламентаріїв із зовнішнім світом. На відміну від Інституту стажерів слухання не відносяться до числа специфічних американських феноменів, вони широко застосовуються в парламентах усіх демократичних держав. Однак за масштабами та інтенсивністю використання цієї форми парламентської роботи Конгрес США “займає у світі одне з перших місць” [95, 16].

Дослідницька служба Конгресу (ДСК) США є ще одним специфічно американським засобом комунікації з громадські-
стю парламенту США. ДСК – це спеціалізована і значною мірою автономна структура бібліотеки Конгресу США. Вона надає інформацію як внутрішній громадськості (депутати та працівники Конгресу), так і зовнішній. Інформація за характером – довідкова та аналітична. Вона надається як за запитами споживачів, так і з ініціативи ДСК (серед останніх і короткі збірники матеріалів з різних напрямів законодавчої діяльності, і щомісячний журнал, і щорічники).

Ця служба практикує також і такі нетрадиційні форми інформування, як семінари, симпозіуми, курси підвищення кваліфікації тощо. Вона щоденно веде передачі за системою кабельного телебачення, періодично передає програми навчання, ві-
деозаписи найцікавіших семінарів.

Контрольні питання

1. У чому сутність політичної комунікації? Яку структуру мають політичні комунікації?

2. Яке значення мають служби ПР у діяльності політичних установ та організацій суспільства?

3. Які прийоми та методи застосовуються для здійснення політичних комунікацій?

4. У чому особливості владних, партійних, виборчих комунікацій?

5. На думку відомого політолога К.Дойча, політична система суспільства подібна до кібернетичної. У чому це виявляється і які має наслідки?

6. Як би Ви прокоментували висловлювання: “Політична комунікація для політичної системи – це те саме, що кровообіг для організму людини”?

7. Яку роль відіграють служби ПР у механізмі здійснення політичної комунікації? У чому особливості діяльності служб ПР у цій сфері життя?

8. Дехто вважає, що предметом політичної комунікації є власне політична інформація. Яка Ваша думка з цього приводу?

9. Як Ви думаєте, чи не суперечить принципу свободи інформації практика координації діяльності служб ПР державних установ та організацій?

10. Що спільного та відмінного в роботі служб ПР державних установ та політичних партій у період передвиборної кампанії?

Дата добавления: 2015-07-17