Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Річка та її частини.

Річка – це водотік значних розмірів, який живиться атмосферними опадами зі свого водозбору і має чітко виражене сформоване самим потоком русло.

За величиною ріки класифікують на великі, середні і малі. До великих звичайно відносять ріки з площею басейну більше 50 000 км2, до середніх – з площею басейна в межах 2000 – 50000 км2, до малих – з площею басейна менше 2000 км2. Нижня межа площі басейна (50 км2), яка відділяє малі річки від потічків, є умовною. [4, 126-128]

Сукупність річок, що зливаються разом і виносять свої води загальним потоком, називають річковою системою. Остання крім головної річки вклю­чає ряд її приток, притоки цих приток і т. ін.

 

Рис. 1.1.1. Річкова система. [3,9]

Річки, які безпосередньо впадають у головну річку, називають при­токами першого порядку. Притоками другого порядку на­зивають річки, які впадають в притоки першого порядку.

Початок річки, що відповідає міс­цю, починаючи з якого з’являється постійна течія води в руслі, називають витоком. Починатись річка може із струмків, джерел, льодовика, озера або болота. Якщо річка утворюється від злиття двох річок, то початком її є місце злиття; однак витоком її вважають місце початку довшої з двох річок. Якщо річка утворюється з двох безіменних рі­чок, витоком її вважають витік водотоку більшої довжини, а при однаковій довжині — витік лівої складової. В разі утворення річки від злиття двох річок, які мають самостійні назви, початком її вважають точку злиття річок, що утво­рюють її.

Впадаючи в іншу річку, озеро або море, річка утворює гирло. Якщо річка впадає в річку, озеро або море двомарукавами, її гирлом вважають гирло більшого рукава. У гирлах звичайно акумулюються винесені річкою наноси. При впаданні в море втакому випадку утворюються багато-рукавні гирла, які називають дельтами. При наявності дельти гирлом вважають гирло основного рукава. Якщо за рахунок припливів, відливів та морських течій, а також ве­ликої глибини водоприймача утворення гирл неможливе, то річка часто впадає в море одним широким рукавом, який називають губою або естуарієм. Особливою фор­мою естуаріїв є лимани, які внаслідок наступання моря на сушу являють собою затоплену морем гирлову частину долини.[13, 48]

Долиною називають відносно вузьку і витягнуту в довжину, здебільшого звивисту понижену форму рельєфу, яка характеризується загальним похилом свого ложа до гирла.

Вдолині розрізняють такі її складові частини:

1. Дно, або ложе, долини — найнижча її частина. Лінію, яка з’єднує найглибші точки долинного ложа, називають тальвегом.

2. Підвищені ділянки суші, які обмежують з боків ложе долини,— схили долини.

3. Місце з’єднання дна долини із схилами — підошва схилу.

4. Зона з’єднання схилів долини з навколишньою місцевістю — бровка долини.

5. Відносно горизонтальні ділянки, які розташовані уступами в межах дна і схилів долини,— тераси. Тераса, яка розташована в межах дна і схилів долини і періодично заливається річковими водами під час повені і паводків, її називають заплавою. Тераса, яка розташовується безпосередньо над заплавою, вважається першою, наступна — другою і т. д.

У поперечному профілі заплави виділяють такі її частини: а) найбільш підвищена смуга, яка безпосередньо прилягає до русла річки, — прируслова заплава; б) середня частина заплави, звичайно більш низька та рівна,— центральна заплава; в) найнижча частина, яка має інколи вигляд заболоченої улоговини і прилягає до корінного берега долини,— притерасна заплава. Заплави може і не бути, наприклад, у гірських річок, які не мають розвиненої долини і протікають в глибоких та вузьких ущелинах гір.

6. Найвища (за течією) частина долини, де тальвег зникає, а схили втрачають свої виразні обриси, називають залежно від її форми початком долини, або долинним замиканням.

Долини, які вміщують водотоки, називають річковими долинами. Глибина річкових долин коливається в досить широких межах — від кількох десятків до 200—300 м для рівнин і до 2000—4000 м для гірських областей.

В утворенні долин текуча вода завжди відігравала певну роль. Якщо в утворенні долини основна роль належала проточній воді, то долину називають ерозійною. Тектонічні долини є наслідком тектонічних (горотворних) процесів. В утворенні вулканічних долин вирішальну роль мали вулканічні процеси. Льодовикові долини є наслідком діяльності льодовика, який у процесі свого руху формує долину.[13, 52-53]

 

 

Рис. 1.1.3. Схематичний поперечний профіль річкової долини і її елементи.[13, 52]

Кожний водний об’єкт на поверхні суші має свою область живлення, або водозбір, що являє собою частину земної поверхні: товщу ґрунту і гірських порід, звідки вода потрапляє до водного об’єкту. Водозбори водних об’єктів відділяються один від одного водорозділами, – лініями, що проходять по найвищих точках земної поверхні розташованої між ними. [5, 20]

 

 

Рис. 1.1.2. Вододіл рік [3,5]

Залежно від фізико-географіч­них умов, в яких розміщується водозбір, руслова мережа його має різну розгалуженість. У районах, де ґрунти ха­рактеризуються значною водопроникністю, більша частина атмосферних опадів стікає в русла підземним шляхом, і то­му тут руслова мережа розвинена слабо. В низовинних, за­болочених та плоских просторах річкова мережа не така густа. В горах, де опадів звичайно більше, ніж на рівнині, а рельєф крутосхилий, густота руслової мережі більша, ніж на рівнинах.

Мірою густоти річкової (руслової або гідрогра­фічної) мережі є відношення сумарної довжини усіх водотоків будь-якої території, вираженої в кілометрах, до площі цієї території, вираженої в кілометрах квадратних, тобто

км/км2,

де ∑l— сума довжин усіх водотоків, F — площа водозабору.

 

Річковим басейном, або басейном річкової системи, називають територію земної поверх­ні, включаючи товщу ґрунтів, звідки дана річкова система або окрема річка дістає водне живлення.Басейн кожної річки включає в себе поверхневий та підземний водозбори. Поверхневий водозбір являє собою площу зем­ної поверхні, з якої води надходять у дану річкову систему або окрему річку. Підземнийводозбір утворю­ють товщі гірських порід, з яких вода надходить у річкову мережу.Поверхневий водозбір кожної річки відокремлюється від водозбору сусідньої річки вододіл, який проходить по найвищих точках земної поверхні, розташованої між водозборами сусідніх річок. [13, 49]


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 602 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Напрямки та розділи геології | Методи геологічних досліджень | Період напіврозпаду ізотопів, які використовуються при визначенні абсолютного віку мінералі та гірських порід | Фундаментальне і прикладне значення геології | Порівняння растрової і векторної графіки | Структура і головні принципи побудови автоматизованої системи проектування | Загальні відомості про корозію металів | Металічний зв’язок | Загальні фізичні властивості металів. | Річковий стік. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Класифікація передач| Морфологічні та морфометричні характеристики річки та її басейну.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)