Валютні курси. Плаваючі і фіксовані валютні курси.

Валюта пов'язана з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, з економічними відносинами громадян, фірм та урядів різних держав.

Грошова одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти:

а) вільно конвертовані;

б) частково конвертовані;

в) неконвертовані (замкнені).

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші іноземні валюти - грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют належать долар США, мар­ка Німеччини, єна Японії, фунт стерлінгів Великої Британії та деякі інші. Практич­но це валюти розвинутих держав.

Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмежен­ня, наприклад заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, кон­центрацію в руках держави іноземної валюти тощо. Валютні обмеження з боку дер­жави можуть охоплювати багато заходів. Частково конвертованими є валюти менш розвинутих країн та країн із перехідною економікою, наприклад гривня України, злотий Польщі та ін.

Неконвертованими (замкненими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн. До групи неконвертованих належать валюти країн із команд­ною економікою, в яких уряд забороняє фірмам чи громадянам валютні операції.

У міжнародних розрахунках використовують саме вільно конвертовані валюти.

Економічні зв'язки країн зумовлюють необхідність обміну грошової одиниці однієї країни на грошову одиниці іншої. Пропорцію обміну валют називають валют­ним, або обмінним, курсом.

Упродовж століть, аж до Першої світової війни, основою валютного курсу був монетний паритет — співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, тобто мо­нет вартістю водну грошову одиницю.

У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів; 1) фіксовані; 2) плаваючі.

Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Напри­клад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейсь­кого Союзу. Об'єктивною основою для встановлення фіксованого курсу валюти є насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають на основі вартості однакового набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. У світі переважають плаваючі валютні курси. Нинішню систему валютних курсів найправильніше було б назвати керованим плаванням валютних курсів. Кур­си валют більшості країн "плавають", і час від часу центральні банки країн здійснюють валютні інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси.

Розрізняють номінальний і реальний валютні курси.

Номінальний валютний курс – це відносна ціна валют двох країн. Коли кажуть «обмінний» або «валютний» курс, то зазвичай мають на увазі саме номінальний курс обміну валют. Існує 2 способи визначення валютного курсу: європейське числення або пряме котирування та британське числення або обернене котирування.

Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівля одиниці іноземної валюти.

Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної.

Звичайно валютні курси публікують у вигляді прямих котирувань. Це дає змогу оцінити і порівняти вар­тості усіх іноземних валют через власну національну валюту. В економічних моде­лях здебільшого застосовують британське числення валютного курсу.

Реальний валютний курс — це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах. Інакше кажучи, реальний обмінний курс показує, в якому співвідношенні товари однієї країни можна обміняти на товари іншої.

Кожна країна має так звані золотовалютні резерви, які охоплюють: 1) золото (золотий запас); 2) вільно конвертовані, або резервні, валюти; 3) СДР.

Наприкінці XX ст. золото, як уже зазначалося, втратило роль грошей. Його не за­стосовують у міжнародних розрахунках. Проте країни не поспішають розпрощатися зі своїм золотим запасом, який і далі вважають частиною резервів кожної країни. Річ у тім, що золото має високу ліквідність, тобто його легко продати на міжнародних ринках. Золотий запас країни нині оцінюється за ринковою ціною золота.

Щодо резервних валют, то долари США становлять приблизно 75% усіх резервів країн у валюті.

СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення), їх ще називають "паперовим зо­лотом" — це нові міжнародні активи, вперше випущені в 1969 р. їх використову­ють для безготівкових міжнародних розрахунків через занесення на спеціальні ра­хунки країн—членів МВФ. Європейський Союз випустив спільну грошову одини­цю "євро", яка циркулює в обігу країн—членів ЄС.

З метою підтримання курсу вітчизняної валюти — гривні та зрівноважування платіжного балансу Національний банк України створює запас резервних валют. Для активного поповнення цього запасу вітчизняна економіка має виробляти де­далі більше конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що забез­печуватиме стабілізацію курсу гривні.

46. Основні форми міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля та її основні чинники. Показники участі країни у міжнародному поділі праці.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

На основі міжнародного поділу праці посилюється глобалізація економіки, розвиваються міжнародні економічні відносини, тобто господарські зв’язки між економічними агентами різних країн. Економічні відносини країн здійснюються нині в різних формах, основними серед яких є:

- світова торгівля товарами і послугами

- міжнародний рух капіталів

- міжнародна міграція робочої сили

- міжнародний туризм

- науково-технічне співробітництво

- регіональна інтеграція країн тощо

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між різними народами і країна­ми. Декілька чинників спричинили швидке зростання міжна­родної торгівлі після Другої світової війни. По-перше, вдо­сконалення видів транспорту ніби зблизило регіони планети, що сприяло розвитку міжнародної торгівлі. Повітряний транспорт швидко доставляє з однієї країни в іншу різно­манітні товари. Природний газ тече по трубах широкого діаметра безпосередньо з країни-експортерадо країни, що його імпортує, наприклад, з Росії в Україну чи Німеччину. Нафту нині перевозять у гігантських танкерах, що значно знижує транспортні витрати в розрахунку на один барель. Отже, прогрес транспортних за­собів знизив високі витрати на транспортування товарів, що стримувало торгівлю між віддаленими регіонами.

По-друге, вдосконалення засобів зв'язку також сприяло розширенню міжна­родної торгівлі. Комп'ютери, факси, телефони уможливили зв'язок між торгови­ми партнерами у всьому світі, дають можливість оцінити потенціал для продажу товарів за кордоном. Перекази грошей в інші країни та переміщення грошей між різними регіонами планети здійснюються практично миттєво.

По-третє, важливим чинником зростання міжнародної торгівлі стало значне зниження митних зборів. Хоча вбагатьох країнах існують ще значні торговельні обмеження, але їх поступово скасовують. Особливе значення для подальшого роз­витку міжнародної торгівлі має успішне завершення Уругвайського раунду в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). Основні домовленості, досягнуті в ме­жах ГАТТ знижують мито по всьому світові, лібералізують правила, що регулюють обмін послугами, створюють нові механізми за­хисту інтелектуальної власності, скасовують квоти на текстиль і готовий одяг і т.д.

По-четверте, швидке зростання міжнародної торгівлі обумовлено також тим, що нині практично усі країни світу до тієї чи іншої міри беруть участь уміжна­родній торгівлі. США, Німеччина та Японія є головними учасниками процесу міжнародної торгівлі. Сумарний експорт цих трьох країн досягнув нині 1,3 трильйона американських доларів. Такі західноєвропейські країни, як Франція, Великобританія та Італія також є великими експортерами. Дедалі важливішу роль у міжнародній торгівлі відіграють так звані азійські тигри — Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань.

Участь країни у міжнародному поділі праці, передовсім у світовій торгівлі, оцінюють за такими показниками:

1) експортною (імпортною) квотою — відношення експорту країни до ВВП. Як уже
зазначалось, ця квота характеризує рівень відкритості національної економіки. Конкретне значення експортної квоти залежить не лише від конкурентоспро­можності товарів і послуг країни на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті. Інакше кажучи, доходи від експорту мають покривати видатки на імпорт;

2) обсягом експорту (імпорту) країни на душу населення. У розвинутих країнах з
високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення ста­новить 3—5 тис. доларів;

3) експортним потенціалом країни — це обсяг виробленої продукції, який країна
може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх
внутрішніх потреб;

4) співвідношенням частки країни в світовому виробництві певного продукту з її ча­сткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свідчить про низьку конкурентоспроможність цьо­го виробу країни на світовому ринку;

5) структурою експорту, тобто питомою вагою різних товарних груп узагально­му обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжна­родній галузевій спеціалізації. Висока частка продукції обробної промисло­вості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енерго­носіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого низь­кий рівень економічного розвитку;

6) структурою імпорту, яка відображає залежність національної економіки від
світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або ви­робництво яких у цій країні є неефективним. Аналізуючиструктуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу паливно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

7) співвідношенням між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іно­земних прямих інвестицій в її економіку. Промислово розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вкладають у їхню економіку;

8) обсягом зовнішнього боргу країни та його співвідношенням з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли вели­чина зовнішнього боргу країни перевищує річний ВВПкраїни, а видатки на обслуговування боргу перевищують 50% її експорту.

Дата добавления: 2015-07-17