Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Політична боротьба в Україні після смерті Й. Сталіна. Берія і Україна.

Читайте также:
  1. XVI. ЩО БУЛО ПІСЛЯ РОЗПОВІДІ
  2. АҐРЕСИВНА БОРОТЬБА З ПОЛОВЦЯМИ, ЕНТУЗІАЗМ СУСПІЛЬНОСТИ; ОСЛАБЛЕННЄ ПОЛОВЦЇВ.
  3. Адміністративно-територіальні зміни України після Другої світової війни. Формування сучасної території України
  4. Боротьба з посередництвом
  5. Боротьба за Галицько-волинські землї: Загальний погляд на боротьбу, становище до неї суспільности на Волини і в Галичинї, роля боярства і міст, полїтика Казимира.
  6. Боротьба міст з феодальними сеньйорами.
  7. В Україні та світі

5 березня 1953 р. не стало Сталіна. Та його смерть ще не означала смерті сталінщини. Вона немов ракова пухлина пустила метастази в усі сфери життя радянського суспільства. Радянські люди, заморочені тріскучою соціальною демагогією, наглу­хо відмежовані "залізною завісою" від зовнішнього світу, у своїй ма­сі вірили Сталіну, він мав численних шанувальників серед усіх суспіль­них верств. Система, яка визначалася Сталіним як соціалізм, мала такі основні риси: одержавлення економіки; жорстоке централізоване управління та адміністративно-командні методи господарювання; примусова праця, включаючи фактично кріпацьку працю колгоспників і рабську – мільйонів в’язнів; низький рівень життя трудящих; відсутність демократії; панування партійно-державної бюрократії; жорстоке придушення інакомислення, ма­сові репресії, тоталітаризм політичної влади, соціальна демагогія. Неупереджений науковий аналіз свідчить, що така система вічно існувати не могла, оскільки була вкрай марнотратною і неефективною, а терористично-репресивні способи керування країною були абсолютно нестерпними. Суспільство не можна було вічно тримати під страшною напругою. Це відчувало і нове керівництво. Постало питання про лібера­лізацію режиму. Як потім згадував один із найзапекліших сталіністів В. Молотов: „Всі хотіли передишки, полегше пожити. А по-сталінському - потрібно було і надалі тримати міцно кермо”. Отже, зі смертю Сталіна розпочався новий період, суть якого поля­гала у лібералізації суспільно-політичного життя. Цей період, від середини 1950-х до середини 1960-х років, з легкої руки російського письменника І. Еренбурга, назвали „відлигою”. У часи "відлиги" нове керівництво спробувало реформувати тота­літарну радянську систему, надати їй людської подоби, бодай частково подолати жахливий антагонізм ніж людиною і режимом, суспільством і державою. Вакуум влади, що утворився після смерті Сталіна, був заповнений так званим "колективним керівництвом" - компромісним союзом найвищих керівників партії і держави на основі нетривкого балансу сил. Уже вночі з 5 на 6 березня 1953 р. найближчі соратники Сталіна приступи­ли до розподілу влади. Вони свавільно скоротили обраний ХІХ з’їздом КПРС склад Президії ЦК з 25 до 10 членів і з 11 кандидатів залишили 4. Перше місце в новій ієрархії посів Г. Маленков, котрого обрали Головою Ради Міністрів СРСР. Але Маленкову довелося 14 березня поступитися першим місцем у секретаріаті ЦК КПРС, де це місце посів М. Хрущов. Таким чином, останній обійняв ключову посаду в партійному апараті, що згодом відіграло вирішальну роль у боротьбі за лідерство у керівництві країною. МВС і МДБ об’єднали в одне Міністер­ство внутрішніх справ, яке очолив Л. Берія. Він же став першим заступ­ником Голови Ради Міністрів СРСР. Але Хрущов, як видно з мемуарів, уже в день смерті Сталіна твердо вирішив усунути Берію з політич­ної арени і почав шукати спільників для цього. Берії підпорядковувалася охорона Кремля і всіх найвищих керівників держави. У віданні МВС перебували прикордонники і внутрішні війська. В перші дні після смерті Сталіна частина цих військ була перекинута до Москви, де вони і залишилися. Тому у членів "колектив­ного керівництва" склалося враження, що Берія готує державний переворот. У цих умовах Хрущову вдалося умовити Маленкова й інших членів „колективного керівництва” арештувати і фізично знищити Берію. Берію арештували 26 червня 1953 р. на спільному засіданні Президії ЦК КПРС і Президії Ради Міністрів СРСР. По одній версії, автором якої є Хрущов, Берію негайно розстріляли в сусідній кімнаті. За іншою версією, що ґрунтується на спогадах інших учасників зміщення Берії, його судили і розстріляли наприкінці грудня 1953 р. Тільки 10 липня 1953 р. радянська преса сповістила про арешт Берії, звинувативши його, що вінбуцімто був англійським шпигуном і відвертим ворогом народу. Обставини усунення Берії, фантастичні звинувачення на його адресу, суперечливі дані про його смерть все це свідчить про запеклу боротьбу за владу всередині "колективного керівництва". Влітку 1953 р. сталися значні зміни і в керівництві УРСР. У черв­ні 1953 р. пленум ЦК Компартії України звільнив із посади першого сек­ретаря Л. Мельникова. Першим секретарем ЦК став О. Кириченко – пеший українець на цій посаді з часу заснування КП(б)У у 1918 р. 29-30 липня 1953 р. пленум ЦК Компартії України, де головував О. Кириченко, схвалив заходи ЦК КПРС щодо Берії. У Києві були заареш­товані і згодом страчені співробітники Берії - міністр внутрішніх справ УРСР П. Мешик та його перший заступник - С. Мільштейн. Були зняті зі своїх постів і ряд начальників обласних управлінь МВС республіки, проведена чистка органів держбезпеки та їх значне скорочення. У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який обрав першим секретарем ЦК Хрущова. Обрання Хрущова на цю посаду зміцнювало його становище в "колективному керівництві". Деякий час на передньому плані у цьому керівництві ще перебував Маленков. Але його авторитет підупав у 1955 р. Маленков був звільнений із посади Голови Ради Міністрів. Новим головою, за пропозицією Хру­щова, обрали М. Булганіна. Становище Хрущова у керівництві кра­їною ще більше зміцнилося. Необхідно відзначити, що кар’єра Хрущова була свого часу тіс­но пов'язана з Україною, а після повернення в Москву він не поривав тісних стосунків із Києвом. Поступово серед найвищих партійних і дер­жавних керівників у Москві за безпосередньої підтримки Хрущова з’явилися вихідці з України – 0. Кириченко, Л. Брежнєв, Н. Підгорний. Навесні 1953 р. хоч і дуже обережно, але було поставлене питання про необхідність припинення "політики культу особи". "Культ особи", не називаючи поки що імені Сталіна, проголошувався "шкідливим і антимарксистським". Із газетних шпальт зникло звичайне славослів’я на честь Сталіна. У другій половині 1953 р. запрацювали комісії, які розпочали реабілітацію невинно засуджених: живих випускали на волю, мертвим повертали добре ім’я. Це хоч і стосувалося дуже обмеженої кіль­кості жертв сталінського режиму - всього кількох тисяч чоловік, та початок було зроблено. В’язні страшного ГУЛАГу подали голос. Усі вимагали негайного перегляду їх справ і звільнення. У кількох таборах у районі Воркути, Норильська, Караганди, Конгура спалахнули повстання. Серед повстанців було чимало українців, переважно колишніх учасників ОУН-УПА. Повстання були люто придушені, але процес реабілітації набирав силу. Восени 1953 р. ліквідували органи масових чисток - воєнні трибу­нали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання і ув’язнення. Уже початковий період десталінізації в 1953-1956 рр. привів до серйозних змін в Україні. Зокрема, припинилися ідеологічні кампанії проти інтелігенції, уповільнився процес русифікації, на керівні посади різних рівнів стали висуватися місцеві кадри, особливо в західних областях України.

 

Лавре́нтій Па́влович Бе́рія — радянський державний і політичний діяч. Входив в найближче оточенняСталіна. Голова НКВД (1938—1945), Генеральний комісар державної безпеки (30.01.1941 - 06.07.1945), Маршал Радянського Союзу (9.7.1945), Герой Соціалістичної Праці (1943), лауреат Сталінської премії (1949). Був куратором найважливіших галузей оборонної промомисловості, в тому числі всіх розробок, які сосувались створення ядерної зброї. Після смерті Сталіна вже в червні 1953 Берія був зарештований за звинуваченням в шпіонажі і змові з метою захоплення влади. За скудим офіційним повідомленням розстріляний за вироком суду в грудні 1953 р. (хоча ймовірно був вбитий відразу після чи під час арешту в червні 1953 р.)

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 155 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Радянізація західних областей України. Боротьба ОУН-УПА у другій половині 40-х — на початку 50-х років. Р. Шухевич | Діяльність УПА після завершення війни | Роман Шухевич | Радянізація Західних областей. | УГКЦ у повоєнний період. | Національний рух опору на західній українських етнічних землях у другій пол.. 1940-1950рр. | Діяльність УПА після завершення Другої світової війни. | Роман Шухевич | Голод 1946- 1947 рр. в Україні. | Національно-культурне життя в Україні у повоєнний період. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Міжнародне становище України в другому повоєнному десятилітті.| Процес десталінізації в суспільному житті України.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)