Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Політична модернізація: суть та основні моделі

Читайте также:
  1. OSI моделі, OSI моделінің үлгiсi.
  2. Атеїстичний екзистенціалізм. Основні аспекти філософії Ж.-П. Cартра та А.Камю.
  3. Британська і французька моделі промислового перевороту.
  4. Вербальні комунікації: поняття, основні характеристики та типологізація
  5. Визначення, сучасні складові та основні риси корпоративного іміджу
  6. ВІСТИ УНКОВСКОГО І СУХАНОВА, ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ ПРИ КІНЦІ 1650 Р., ПОСОЛЬСТВО РАКОЦІЯ, ПОЛІТИКА ЛУПУЛА.
  7. Внутрішньополітична боротьба у США на зламі 40-50 рр. Маккартизм.

Найбільший внесок у цю теорію зробили праці Г.Алмонда і Д. Пауелла "Порівняльна політологія. Підхід з позиції "концепції розвитку" (1966), Д.Ептера "Політика модернізації" (1965), Л. Пая "Аспекти політичного розвитку. Аналітичне дослідження" (1966), С. Ейзенштадта "Модернізація: протест і вимір" (1966), С Хантінгтона "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються" (1968).

На думку представників цієї течії, політична модернізація є процесом зміни системних якостей політичного життя й функцій політичних інститутів з переходом від традиційного суспільства до сучасного.

Г.Алмонд і Л. Пай, яких вважають найбільшими авторитетами серед прихильників теорії політичної модернізації [61], на основі функціонального підходу встановили, що зміни системних якостей і функцій політичних інститутів охоплюють три процеси:

1) структурну диференціацію інститутів політичної системи і спеціалізацію їхніх функцій;

2) підвищення здатності політичної системи до мобілізації й виживання (Л. Пай);

3) тенденцію до рівноправ'я.

Структурна диференціація інститутів політичної системи потрібна для здійснення "розподілу праці" між політичними структурами (законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади). У політично нерозривних суспільствах цього немає.

Мобілізаційні можливості політичної системи розглядаються як здатність до мобілізації ресурсів для забезпечення порядку соціального прогресу, врегулювання конфліктів. У традиційних суспільствах це здійснюється через насильство.

Про здатність політичної системи до виживання свідчить її намагання модернізуватися. Системи з різними формами комунікації та соціалізації (мас-медіа, школи, вузи, церкви, армія тощо) культивують певні зразки політичної поведінки, підтримують віру в легітимність влади, її справедливість і т. ін.

Тенденція до рівноправ'я полягає у знятті будь-яких обмежень (партійних, кастових, племінних, релігійних) щодо участі в політичному житті.

Але С. Хантінгтон додержується іншої думки. Він вважає, що тільки сильні й стабільні державні інститути, а також правовий порядок можуть забезпечити адекватність реагування політичної системи на зміну ситуації (тобто потрібні інституціоналізація та відповідні процедури).

Для вимірювання ступеня модернізованості політичної системи Г. Алмонд та Д. Пауелл запровадили такі критерії:

• диференціацію політичних ролей — інтереси кожної соціальної групи мають лобіюватися;

• спеціалізацію політичних інститутів — лобіюють інтереси своїх груп на основі взаємодії;

• культурну секуляризацію — перехід від ірраціональних (емоції, традиції, звички) чинників політичної поведінки до раціональних (право, факти, точна інформація).

На думку В. Горбатенка політична модернізація як процес суспільної трансформації розвивається у двох основних вимірах:

- спонтанно (стихійно) через поступове нагромадження передумов у певних царинах суспільного життя, вдале поєднання яких у певний історичний час, у межах того чи іншого суспільно-політичного простору, дає якісно новий поштовх;

- свідомо (цілеспрямовано) завдяки вольовим зусиллям впливових соціальних груп або правлячих еліт.

Успіх модернізації, зазначає вчений, в обох випадках залежить від ступеня органічності її перебігу співвідносно з реально існуючими національними інститутами та ментально-психологічними орієнтаціями населення.

C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій:

· усвідомлення мети;

· консолідація зорієнтованої на мету еліти;

· період трансформації;

· інтеграція суспільства на новій основі.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 203 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок | Сучасні теорії демократії | Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії | Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи | Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах | Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій | Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки | Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування | Політичний процес: суть та закономірності розвитку | Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень| Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)